РІШЕННЯ

Іменем України

18 листопада 2019 року

Київ

справа №9901/451/19

адміністративне провадження №П/9901/451/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., суддів: Бучик А.Ю., Желєзного І.В., Рибачука А.І., Саприкіної І.В.

при секретарі судового засідання Лупу Ю.Д.,

за участю:

представника позивача Кирилюка О.В.,

представника відповідача Русакової І.Г.,

представника третьої сторони Таркаєвої О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 9901/451/19

за позовом ОСОБА_1

до Вищої ради правосуддя,

третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

13 серпня 2019 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 або позивач) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП або відповідач), третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі також - ВККС України або Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 16 липня 2019 року № 1857/о/15-19 «Про переведення судді Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області»;

зобов`язати Вищу раду правосуддя з метою відновлення інтересів позивача розглянути питання щодо її переведення до іншого суду без її згоди у зв`язку із припиненням роботи Пролетарського районного суду міста Донецька з обґрунтуванням свого рішення;

встановити розумний строк виконання рішення суду - 1 місяць з дня набрання рішенням законної сили.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

Позовну заяву позивач обґрунтовує тим, що 16 липня 2019 року рішенням ВРП № 1857/о/15-19 її переведено на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Підставою для переведення у рішенні вказується пункт 1 частини другої статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає, що суддю може бути переведено до іншого суду без його згоди у разі реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду.

Позивач вважає рішення ВРП від 16 липня 2019 року № 1857/о/15-19 про переведення її до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області протиправним, прийнятим без дотримання балансу між публічним та приватним інтересом, без поваги до її особистого життя, порушення права її дитини жити у повній родині.

Так, позивач зазначає, що 16 липня 2019 року особисто була присутня на засіданні ВРП, на якому розглядалась рекомендація ВККС України про переведення її до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області та вказувала на те, що прийняття рішення щодо її переведення через п`ять років після того, як позивач фактично не здійснювала правосуддя у Пролетарському районному суді міста Донецька, без врахування тих обставин, які відбулися протягом п`яти років, є несправедливим; позивач не була почута, та у цей же день ВРП прийняла рішення про її переведення, лише з посиланням на норми законодавчих актів, в межах яких цей орган діє, без оцінки та перевірки будь-яких інших обставин, на які позивач вказувала.

Оскаржуване рішення, на переконання позивача, прийнято в межах Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя», з використанням повноважень та з метою, з якою ці повноваження надані як ВККС України так і ВРП, однак в порушення Конституції України (статті 3), Європейської хартії про статус суддів (пункту 3.4), Конвенції про захист прав дитини (частини першої статті 3), формально, необґрунтовано, нерозсудливо, а саме без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, упереджено, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Зокрема, позивач вказує, що двічі на адресу ВККС України, 3 січня 2018 року та 13 червня 2019 року надавалися документи про те, що її неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається в Києві, і двічі вказані обставини не прийняті до уваги, фактично проігноровані. Вказаний факт також був проігнорований і ВРП при прийнятті оскаржуваного рішення.

На думку позивача, аналіз нормативно-правових актів вказує на те, що не можуть вважатися правовими рішення державного органу, а саме прийняття рішення про переведення судді на постійне місце роботи, не тільки без її згоди, а навіть без будь-якого обґрунтування необхідності прийняття саме такого рішення.

ВРП у відзиві на позовну заяву від 30 вересня 2019 року не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Свою позицію ВРП обґрунтовує наступним.

16 липня 2019 року ВРП, розглянувши рішення ВККС України від 27 червня 2019 року №66/пс-19, ухвалила рішення № 1857/о/15-19 про переведення судді Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Приймаючи дане рішення, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; рішення прийняте у межах повноважень з метою, з якою це повноваження надано ВРП. Рішення прийнято обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття; безсторонньо; добросовісно; розсудливо.

Крім того, відповідач зазначає, що повноваження щодо ухвалення рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду є дискреційними та законодавчо встановленою виключною компетенцією ВРП, яка є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення, зокрема, незалежності судової влади.

При цьому, відповідач зазначає, що оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. Обставини, які мали значення та стали підставою для прийняття ВРП оскаржуваного рішення, а також обґрунтування прийняття саме такого оскаржуваного рішення докладно, у повному обсязі в ньому наведені.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, аналогічних тим, що їх викладено в позовній заяві, надав усні і письмові пояснення та просив позов задовольнити. В свою чергу, представник відповідача підтримала позицію з підстав, аналогічних тим, що їх викладено у відзиві на позовну заяву, надала усні і письмові пояснення та просила відмовити в задоволенні позову повністю.

4 жовтня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення ВККС України від 3 жовтня 2019 року, які були враховані судом при розгляді цієї справи.

25 жовтня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення позивача від 19 жовтня 2019 року, які були враховані судом при розгляді цієї справи.

ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю., Желєзного І.В., Мороз Л.Л. та Рибачука А.І.

11 вересня 2019 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження в адміністративній справі № 9901/451/19 та призначив справу до судового розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

31 жовтня 2019 року суддею Мороз Л.Л., з посиланням на положення пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15 жовтня 2010 року, заявлено про самовідвід від розгляду зазначеної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 4 листопада 2019 року заяву про самовідвід судді Мороз Л.Л. задоволено та передано справу № 9901/451/19 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 6 листопада 2019 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю., Желєзного І.В., Рибачука А.І. та Саприкіної І.В.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив наступне.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 2 липня 2009 року № 500/2009 призначена на посаду судді Пролетарського районного суду міста Донецька строком на п`ять років.

Указом Президента України від 7 серпня 2017 року № 212/2017 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Пролетарського районного суду міста Донецька та переведено шляхом відрядження на роботу на посаді судді Волноваського районного суду Донецької області строком на шість місяців.

Рішенням ВРП від 25 січня 2018 року № 182/0/15-18 припинено роботу Пролетарського районного суду міста Донецька у зв`язку із заходами щодо боротьби з тероризмом на території, де розташований суд.

Указом Президента України від 19 липня 2018 року № 212/2018 ОСОБА_1 переведено шляхом відрядження на роботу на посаді судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області строком на шість місяців.

Рішенням ВРП від 17 січня 2019 року №128/0/15-9 продовжено з 19 січня 2019 року строк відрядження як тимчасового переведення до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області на шість місяців для здійснення правосуддя судді Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 у межах загального річного строку. Такий строк закінчувався 18 липня 2019 року.

ВККС України рішенням від 27 червня 2019 року №66/пс-19, яке надійшло до ВРП 9 липня 2019 року, рекомендувала суддю Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 . для переведення на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області. У вказаному рішенні зазначено, що ВККС України за результатами дослідження інформації щодо наявності вакантних посад суддів у судах України, потреби в їх заповненні та з метою забезпечення належної роботи Смілянського міськрайонного суду Черкаської області рекомендує перевести суддю ОСОБА_1 на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

16 липня 2019 року ВРП, розглянувши рішення ВККС України від 27 червня 2019 року №66/пс-19, матеріали про переведення судді Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1., заслухавши доповідача - члена ВРП Говоруху В.І., суддю ОСОБА_1., за результатами голосування одноголосно прийняла рішення №1857/о/15-19 про переведення судді Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

З оскаржуваного рішення вбачається, що при його прийнятті ВРП керувалася пунктом 8 частини першої статті 131 Конституції України, пунктом 1 частини другої статті 53, частиною третьою статті 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 3, 30, 34, 70, 71 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», главою 21 Регламенту Вищої ради правосуддя.

V. ОЦІНКА СУДУ

Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя.

Повноваження, статус, порядок діяльності та засади організації ВРП визначаються Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII).

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1401-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 53 Закону №1402-VIII суддю може бути переведено до іншого суду без його згоди у разі реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду.

Відповідно до статті 70 Закону №1798-VIII переведення судді з одного суду до іншого здійснюється ВРП, зокрема, на підставі та в межах рекомендації ВККС України і доданих до неї матеріалів.

Положеннями частини четвертої статті 71 Закону №1798-VIII визначено, що за результатами розгляду питання про переведення судді з одного суду до іншого ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Згідно зі статтею 72 Закону №1798-VIII рішення ВРП про переведення судді може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

- склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

- рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

- рішення не містить посилань на визначені законом підстави для переведення судді та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Отже, законом чітко визначено підстави для оскарження та скасування рішення ВРП про переведення судді до іншого суду.

Повноважність складу ВРП визначається не можливістю розглядати те чи інше питання і приймати відповідне рішення, а належної і повноважної кількості членів ВРП, які беруть участь у її засіданні.

Так, відповідно до статті 18 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Відтак, на момент ухвалення оскаржуваного рішення, склад ВРП було сформовано відповідно до вимог закону.

При цьому, як вбачається із витягу з протоколу №53 засідання ВРП 16 липня 2019 року, наявного в матеріалах справи, на засіданні були присутні 13 членів ВРП. За результатами голосування «за» проголосувало 13 членів ВРП, «проти» - 0, «не брали участі в голосуванні» - 0.

З оскаржуваного рішення від 16 липня 2019 року № 1857/о/15-19 вбачається, що воно підписано всім складом членів ВРП, які брали участь у його ухваленні.

Крім того, із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що в ньому зазначено мотиви його прийняття, зокрема те, що рішенням ВРП від 25 січня 2018 року № 182/0/15-18 припинено роботу Пролетарського районного суду міста Донецька, в якому суддею працювала ОСОБА_1 у зв`язку із заходами щодо боротьби з тероризмом на території, де розташований суд. Також в оскаржуваному рішенні зазначено, що ВККС України рішенням від 27 червня 2019 року №66/пс-19, яке надійшло до ВРП 9 липня 2019 року, рекомендувала суддю Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1. для переведення на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

В оскаржуваному рішенні міститься посилання на визначені законом підстави для переведення судді, зокрема вказано, що при його прийнятті ВРП керувалася пунктом 8 частини першої статті 131 Конституції України, пунктом 1 частини другої статті 53, частиною третьою статті 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 3, 30, 34, 70, 71 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», главою 21 Регламенту Вищої ради правосуддя.

Таким чином, оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, містить посилання на визначені законом підстави для переведення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Оскільки позивачем не наведено доказів про наявність підстав, передбачених статтею 72 Закону №1798-VIII, для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ВРП від 16 липня 2019 року № 1857/о/15-19, то відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ВРП.

Із позовної заяви вбачається, що позивач погоджується з тим, що оскаржуване рішення прийнято в межах Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя», з використанням повноважень та з метою, з якою ці повноваження надані як ВККС України так і ВРП. У зв`язку із цим суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що оскаржуване рішення прийняте в порушення Конституції України (статті 3), Європейської хартії про статус суддів (пункту 3.4), Конвенції про захист прав дитини (частини першої статті 3). При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Зокрема безпідставним є посилання позивача на пункт 3.4 Європейської хартії про закон «Про статус суддів», як на підставу задоволення позову, оскільки положення пункту 1 частини другої статті 53 Закону №1401-VIII, яким передбачено, що суддю може бути переведено до іншого суду без його згоди у разі реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду повністю узгоджуються із положеннями зазначеного вище пункту 3.4. Європейської хартії про закон «Про статус суддів».

Так, відповідно до пункту 3.4 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» суддя, що обіймає посаду в суді, не може бути призначеним на іншу судову посаду або бути переведеним на будь-яку іншу роботу, навіть якщо це відбувається з підвищенням по службі, без його згоди. Винятки з цього принципу дозволяються лише у випадку, коли переведення передбачено у відповідності з дисциплінарною санкцією, у випадках змін у судовій системі на підставі закону або у випадках тимчасового переведення для зміцнення сусіднього суду.

Зазначена позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України щодо застосування пункту 3.4 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» у аналогічних спорах, зокрема, у постанові від 25 квітня 2017 року у справі № 800/439/16.

Як було встановлено судом, рішенням ВРП від 25 січня 2018 року № 182/0/15-18 припинено роботу Пролетарського районного суду міста Донецька, у якому працювала ОСОБА_1 , у зв`язку із заходами щодо боротьби з тероризмом на території, де розташований суд. Тому суддю було переведено відповідно до рекомендацій ВККС України до іншого суду, а саме до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в порядку, передбаченому частиною другою статті 53 Закону №1402-VIII.

Безпідставним є і посилання позивача на Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка зобов`язує Держав-учасників в усіх діях діяти щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергово приділяти увагу якнайкращому забезпеченні інтересів дитини. Оскільки оскаржуване рішення ВРП від 16 липня 2019 року № 1857/о/15-19 стосується саме переведення судді Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, воно не містить жодних положень, які б будь-яким чином обмежували права дітей позивача.

Позивачем також не наведено жодних доказів того, що малолітня дитина позивача за місцем роботи судді ОСОБА_1 в м. Сміла Черкаської області буде позбавлена права на здобуття освіти, права на належні житлові умови, права спільно проживати з батьками, користуватися медичними послугами чи будь-якими іншими правами.

Суд звертає увагу, що переведення судді ОСОБА_1. із Пролетарського районного суду міста Донецька пов`язане із об`єктивною неможливістю здійснювати нею правосуддя саме у цьому судді, і тому, як виняток, статтею 53 Закону №1401-VIII передбачена процедура переведення судді на роботу до іншого суду без її згоди на це.

При вказаній процедурі ВРП відповідно до статті 70 Закону №1798-VIII здійснює переведення судді з одного суду до іншого, однак на підставі та в межах рекомендації ВККС України і доданих до неї матеріалів. Тобто, ВРП позбавлена можливості самостійно вибирати, в який саме суд перевести суддю, оскільки не володіє необхідною інформацією щодо кадрового забезпечення конкретного суду та виробничої необхідності переведення в конкретний суд.

Як встановлено судом, підставою для переведення судді ОСОБА_1. було рішення ВККС України від 27 червня 2019 року №66/пс-19, яким Комісія рекомендувала суддю Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1. для переведення на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області. У вказаному рішенні зазначено, що ВККС України за результатами дослідження інформації щодо наявності вакантних посад суддів у судах України, потреби в їх заповненні та з метою забезпечення належної роботи Смілянського міськрайонного суду Черкаської області рекомендує перевести суддю ОСОБА_1. на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Суд зазначає, що бажання судді здійснювати правосуддя в певному суді Києва, обласного чи районного центру, при застосуванні процедури, передбаченої статтею 53 Закону №1402-VIII, не може бути підставою для скасування рішення ВРП про переведення судді з одного суду до іншого.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що оскаржуване рішення прийнято формально, немотивовано, нерозсудливо, а саме без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, упереджено, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Зазначеною нормою Конституції України передбачені важливі гарантії, а саме право на працю та свободу праці. Позивач самостійно вибрала професію судді, а тому зобов`язана здійснювати правосуддя у суді, визначеному відповідно до закону, а при певних обставинах повинна бути готова до переведення до іншого суду в порядку, визначеному законом. При цьому, сутність принципу свободи праці полягає в тому, що позивач не позбавлена можливості змінити професію або посаду, а саме звільнившись з однієї роботи і обравши іншу, змінити при цьому місце свого проживання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим посилання позивача на те, що оскаржуване рішення не відповідає статті 3 Конституції України, якою передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Не дають приводів для визнання протиправним і скасування рішення ВРП також інші зазначені у позовній заяві аргументи позивача, оскільки вони не применшують і не змінюють основних правових висновків та мотивів цього рішення Касаційного адміністративного суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що рішення Вищої ради правосуддя від 16 липня 2019 року № 1857/о/15-19 «Про переведення судді Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області», відповідає статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а також іншим вимогам закону, а тому не може бути визнано судом протиправним та скасовано.

Зважаючи на те, що вимога позивача про зобов`язання Вищої ради правосуддя з метою відновлення інтересів позивача розглянути питання щодо її переведення до іншого суду без її згоди у зв`язку із припиненням роботи Пролетарського районного суду міста Донецька з обґрунтуванням свого рішення, є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 16 липня 2019 року № 1857/о/15-19 «Про переведення судді Пролетарського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області», тому її задоволення залежить від задоволення чи відмови у задоволенні основної вимоги; оскільки основна позовна вимога задоволенню не підлягає, відповідно, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), застосований судом закон не повинен містити жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom, заява № 18139/91, пункт 37; «SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)», заява №6538/74), пункти 48-49; «Malone v. The United Kingdom», заява №8691/79, пункт 66); «Margareta and Roger Andersson v. Sweden», заява № 61/1990/252/323, пункт 75; Kruslin v. France, заява № 11801/85, пункт 27; Huvig v. France, заява № 11801/85), пункт 26; Amann v. Switzerland, заява № 27798/95, п. 56).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Ruiz Torija v., заява № 18390/91, пункт 29).

Враховуючи викладене вище, позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії не підлягає задоволенню.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Головуючий суддя Я.О. Берназюк

Судді А.Ю. Бучик

І.В. Желєзний

А.І. Рибачук

І.В. Саприкіна