ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року справа №360/3793/19

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 р. (у повному обсязі складено 18 жовтня 2019 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/3793/19 (головуючий І інстанції суддя А.Г. Секірська) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними, зобов`язання поновити виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 29.08.2019 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив зобов`язати відповідача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року проводити йому щомісячну виплату заборгованості по перерахованій пенсії за період з 01.01.2016 року до 31.12.2017 року до повного відшкодування (а.с. 4-6).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 360/3793/19 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої суми пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 39532,40 грн.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої суми пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 39532,40 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 51-55).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що позивачем не оскаржувався порядок виплати заборгованості поетапно; на момент зняття позивача з обліку у відповідача постанова Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року була чинна.

Також апелянт вважає, що, оскільки позивачу з січня 2019 року призначено пенсію відповідно до Закону № 1058, виплата пенсії згідно Закону № 2262 з 01.02.2019 року припинена. Підстав для виплати нарахованої доплати в розмірі 39532, 40 грн. до пенсії за вислугу років за період з 01.01.2016 року по 31.12.2007 року відповідно до вимог постанови № 103 на час виплати пенсії за віком відповідно до вимог Закону № 1058 немає. Для того, щоб виплатити позивачу заборгованість, останній повинен стати на облік до Головного управління.

Відповідач зазначає, що заборгованість на теперішній час складає 38691, 28 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивачем надано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , з 2007 року перебував на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по лінії МВС (далі - Закон № 2262) (а.с. 34-35).

На підставі довідки Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області від 21.03.2018 № 1814 ЛК про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) відповідачем 28.03.2018 було здійснено перерахунок пенсії за вислугу років на підставі постанов КМУ № 988, № 103, розмір пенсії складав 3802,92 грн., різниця між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого пункту 3 постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року - 40 373,52 грн., визначено порядок виплати: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - по 841,12 грн., з 01.01.2020 до повної виплати розрахованої суми - 1682,23 грн. щомісяця (а.с. 42-44).

Про здійснений перерахунок відповідач повідомив ОСОБА_1 відповідним листом (а.с. 9).

15.01.2019 позивач звернувся до УПФУ в м. Лисичанську із заявою про перехід на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 7).

15.01.2019 УПФУ в м. Лисичанську направило начальнику управління пенсійного забезпечення військовослужбовців ГУПФУ запит № 1484/02-32 про надання атестату ОСОБА_1 (а.с. 47).

За даними атестату ГУПФУ в Луганській області від 25.01.2019 № 26 ОСОБА_1 знято з обліку як отримувача пенсії за вислугу років, пенсію виплачено по 31.01.2019 (а.с. 8). Відомості про передачу заборгованості з пенсійних виплат в атестаті відсутні.

Цей атестат направлений відповідачем на адресу УПФУ в м. Лисичанську 25.01.2019 за № 1401/03-02 (а.с. 45).

21.03.2019 позивач звернувся із заявою до управління пенсійного забезпечення військовослужбовців ГУПФУ в Луганській області, в якій зазначив, що сума перерахованої пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року становить 40373,52 грн. На виконання постанови КМУ № 103 з 1 січня 2018 року по 31 січня 2019 року позивачу було виплачено щомісячно 50 відсотків боргу підвищеної пенсії в сумі -10934,56 грн. (щомісячно - 841,12 грн.). Сума перерахованої невиплаченої пенсії на 01.02.2019 складає 29438,96 грн., яка на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 повинна бути виплачена з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2020 року щомісячно 50 відсотків місячного розміру підвищеної пенсії (841,12 грн.), та з 1 січня 2020 року по 31 січня 2021року щомісячно 100 відсотків місячного розміру підвищеної пенсії. Позивач просив виплатити борг за лютий, березень 2019 року та відновити виплати на виконання постанови КМУ № 103 (а.с. 10).

08.04.2019 ГУПФУ в Луганській області направлено ОСОБА_1 відповідь № 5120/03-01, в якій вказано, що виплату пенсії відповідно до Закону № 2262 було припинено з лютого 2019 року у зв`язку з переходом на пенсію за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Атестат про зняття з обліку надіслано поштою на адресу УПФУ в м. Лисичанську. Виплата різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року буде відбуватись за умови, якщо позивач виявить бажання отримувати пенсію відповідно до Закону № 2262 (а.с. 11).

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не проведення позивачу щомісячної виплати заборгованості по перерахованій пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року, внаслідок переходу позивача з пенсії за вислугу років на інший вид пенсії.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок перерахунку пенсій, встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 103, регулює питання відносно виплат, визначених станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704.

За змістом пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 р. та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:

з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р.;

з 1 січня 2020 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. та до забезпечення повної виплати розрахованої суми.

Як вже зазначалось раніше, перерахунок пенсії за вислугу років позивача було здійснено у березні 2018 року, сума перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 склала 40373,52 грн., у січні 2019 року було виплачено 3802,92 грн. основного розміру пенсії та 841,12 грн. доплати, та з лютого 2019 року ОСОБА_1 знято з обліку в ГУПФУ в Луганській області.

Сума заборгованості перерахованої пенсії з 01.01.2016 по 31.12.2017 зменшилася до 39532,40 грн., але не була виплачена ОСОБА_1 при знятті з обліку та не передана до управління ПФУ за новим місцем обліку, що визнається відповідачем та підтверджується атестатом.

Посилання апелянта як на підставу для невиплати позивачу заборгованості на частину першу статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є безпідставним, оскільки в межах спірних правовідносин не йдеться про право позивача на отримання різних видів пенсії, а спірним питанням є саме невиплата ГУПФУ в Луганській області вже нарахованої суми пенсії за попередній період, поетапна виплата якої з січня 2019 року передбачалася пунктом 3 постанови КМУ № 103.

Частковим рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2019 року у справі № 826/12704/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року, визнано протиправним та скасовано п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103.

При цьому, скасування пункту 3 постанови КМУ № 103 не нівелює обов`язку виплатити вже нараховану суму заборгованості за попередній період, а лише передбачає відсутність правових підстав виплачувати таку заборгованість поетапно.

Статтею 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За приписами пп. 4, 5 п. 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Виплати здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Як вже зазначалось раніше, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» передбачено, що сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 р. та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету у відповідному порядку. Тобто, це є безпосереднім обов`язком відповідача.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (який є базовим законом щодо пенсійного забезпечення) нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахована у березні 2018 року сума заборгованості за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, яка станом на дату зняття позивача з обліку в ГУПФУ в Луганській області становила 39532,40 грн., є майном ОСОБА_1 у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відмова відповідача виплатити її позивачеві є невиправданим втручанням в мирне володіння таким майном, яке не є законним, не переслідує легітимну мету в інтересах суспільства, та не є пропорційним переслідуваній меті.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з нарахованої пенсії є протиправною.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року у справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Не здійснивши позивачу в порушення вимог статті 46 Закону № 1058-IV виплату заборгованості за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суд першої інстанції щодо виходу за межі позовних вимог, обравши належний спосіб захисту порушеного права позивача визнання бездіяльність відповідача щодо невиплати нарахованої суми пенсії протиправною та зобов`язати здійснити виплату заборгованості в розмірі 39532,40 грн.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на вищевикладене рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, вірним є необхідність стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн. на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо посилання апелянта на зменшення суми виплати, то суд вказує на те, що ніяких доказів на підтвердження зменшення суми виплати відповідачем надано не було.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 р. - залишити без задоволення.

Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 р. у справі № 360/3793/19- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 грудня 2019 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко