ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/3974/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Стратієнко Л.В., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Півень А.Л.;

за участю представників учасників справи:

позивача - Мицько Р.М.,

відповідача - Богдан С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя Бєлік В.Г.)

від 03.12.2018

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Орєшкіна Е.В., судді - Подобєд І.М., Кощеєв І.М.)

від 09.09.2019

у справі за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз»

про стягнення 20 245 851,96 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2018 року Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі - ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз», яке в подальшому змінило назву на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» (надалі - АТ «ОГС «Дніпрогаз», відповідач) про стягнення 15 898 070, 17 грн - інфляційних втрат та 4 347 787, 79 грн - 3% річних.

1.2. Позовна заява обґрунтована такими обставинами:

1.2.1. 20 грудня 2010 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (надалі-позивач, постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Дніпрогаз» (надалі - відповідач, покупець) укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1979 від 20.12.2010.

1.2.2. Позивач на виконання умов укладеного між сторонами договору поставив відповідачу природний газ на загальну суму 263 466 461,35 грн, проте відповідач свої зобов`язання зі сплати заборгованості виконав частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 66 603 329,17 грн.

1.2.3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2012 у справі № 20/5005/6050/2012 стягнуто з ПАТ «Дніпрогаз» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 66 603 329,17 грн - основного боргу, 2 699 597,89 грн - пені, 3 175 369,74 грн - 3% річних, 3 261 521,72 грн - інфляційних втрат та 64 380,00 грн - судового збору.

1.2.4. Ухвалою Господарського Дніпропетровської області від 26.12.2012 затверджено мирову угоду від 07.12.2012, укладену між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Дніпрогаз».

1.2.5. Пунктом 4 затвердженої мирової угоди передбачено, що боржник зобов`язується сплатити у повному обсязі суму в розмірі 75 739 818,52 грн, вказану у п.1 цієї мирової угоди, шляхом сплати зобов`язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.

1.2.6. Позивач, посилаючись на те, що мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні та, в свою чергу, не припиняє зобов`язання за договором та з урахуванням того, що відповідно до положень статті 534 Цивільного кодексу України відповідач погасив спочатку пеню в розмірі 2 699 597,89 грн, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України з урахуванням платежів, здійснених відповідачем, нарахував та просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з вересня 2015 по липень 2018 у розмірі 15 898 070,17 грн та 3% річних за період з 28.08.2015 по 22.08.2018 у розмірі 4 347 781,79 грн. При цьому, позивач в позовній заяві зазначив, що підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних є неналежне виконання боржником саме умов договору № 06/10-1979 від 20.12.2010, а не умов затвердженої мирової угоди.

1.3. Відповідач заперечуючи проти задоволення позову вказав, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з цим позовом.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 у справі № 904/3974/18 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для нарахування передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України суми інфляційних втрат та 3% річних, з огляду на встановлені судом обставини виконання відповідачем зобов`язання щодо сплати заборгованості відповідно до графіку погашення заборгованості, погодженого у мировій угоді.

2.3. Суд першої інстанції дійшов висновку, що затвердження мирової угоди у справі № 20/5005/6050/2012, укладеної сторонами на стадії виконання рішення, призвело до зміни матеріально - правових відносин сторін, в тому числі і порядку сплати вже існуючого основного боргу за договором, а саме, погодження інших, ніж встановленого умовами договору, строків сплати такого боргу.

2.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 залишено без змін, змінено назву відповідача ПАТ «Дніпрогаз» на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз».

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи

3.1. 30.09.2019 ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулася з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у справі № 904/3974/18, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

3.2. У касаційні скарзі ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» стверджує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи статті 19 Конституції України, статей 12, 509, 526, 530, 598, 599, 610-612, 625, 629, 631, 651 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України та крім того, допущено такі порушення:

- вимог статті 121 Господарського процесуального кодексу України, в редакції до 15.12.2017, оскільки мирова угода затверджена господарським судом на стадії виконання рішення не може вважатися правочином у цивільно - правовому розумінні та не змінює строк виконання грошового зобов`язання, встановленого договором;

- не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24.04.2018 у справі №904/8731/17, від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/17, від 20.06.2018 у справі № 913/869/14, та висновки Верховного Суду України, викладені в постанові 09.11.2016 у справі № 3-1195гс16 (9/5014/969/2012(5/65/2011)), відповідно до яких мирова угода впливає лише на порядок примусового виконання рішення суду, а не змінює порядок виконання господарського договору між сторонами, за несвоєчасне виконання якого і заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати;

- не врахували при вирішенні спору по суті правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16, відповідно до якого в цивільному законодавстві відсутня норма права, яка б визначала ухвалу суду про затвердження мирової угоди, спрямовану на розстрочення виконання саме рішення суду, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, а єдиною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у зобов`язанні, зокрема виникнення складової такого зобов`язання, як строк його виконання, залишається договір як правочин;

В поданій касаційній скарзі скаржник наполягає, що укладення сторонами спору мирової угоди не мало наслідком внесення змін до спірного договору поставки природного газу щодо строку та порядку оплати, оскільки умовами мирової угоди сторони вирішили питання щодо погашення боржником суми боргу, стягненої на підставі рішення суду, тому відповідач - боржник не звільняється від відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання (сплати основного боргу) в порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу АТ «ОГС «Дніпрогаз» просить судові рішення залишити без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та у відповідності до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.10.2019 у справі № 920/115/18 у подібних правовідносинах.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

4.1. Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з вересня 2015 по липень 2018 у розмірі 15 898 070,17 грн та 3% річних за період з 28.08.2015 по 22.08.2018 у розмірі 4 347 781,79 грн, тобто за період після затвердження судом у справі № 20/5005/6050/2012 мирової угоди, в якій сторони досягли згоди щодо фактичного розстрочення сплати відповідачем суми основного боргу за договором поставки природного газу № 06/10-1979 від 20.12.2010, на який позивач і нарахував спірні 3% річних та інфляційні втрати.

4.2. Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент затвердження мирової угоди у справі №20/5005/6050/2012), умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

4.3. При цьому, частиною 4 статті 121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент затвердження мирової угоди у справі №20/5005/6050/2012) передбачено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

4.4. З аналізу вищевказаних приписів Господарського процесуального кодексу вбачається, що мирова угода укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

4.5. Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що затвердження судом мирової угоди у справі №20/5005/6050/2012 призвело до зміни матеріально-правових відносин сторін, в тому числі і порядок сплати вже існуючого основного боргу за договором (а саме, погодження інших, ніж встановленого умовами договору, строків сплати такого боргу).

4.6. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

4.7. Отже, підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

4.8. Здійснивши аналіз умов мирової угоди, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що уклавши мирову угоду, сторони фактично розстрочили сплату заборгованості за договором поставки природного газу, встановлену судовим рішенням від 01.10.2012 у справі № 20/5005/6050/2012, до складу якої входила і сума основного боргу за договором, та встановили інший порядок та строки розрахунків за договором поставки № 06/10-1979 від 20.12.2010. Тобто за умовами мирової угоди сторони за взаємною згодою змінили та визначили інші строки сплати основного боргу.

4.9. Суди також встановили, що визначений сторонами в мировій угоді порядок розрахунків відповідачем не порушений, відповідач виконує зобов`язання за мировою угодою належним чином.

4.10. Встановивши зазначені обставини, врахувавши факт укладення між сторонами у справі за взаємною згодою мирової угоди, затвердження її судом 26.12.2012 та те, що позивач, уклавши мирову угоду погодив сплату боргу в інші, ніж в договорі поставки строки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що зобов`язання відповідача (боржника) щодо сплати основного боргу за договором поставки природного газу № 06/10-1979 від 20.12.2010 у вересні 2015 року не є простроченим, що виключає підстави для нарахування та стягнення за цей період встановленого законом індексу інфляції та трьох відсотків річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

4.11. Вказана правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 920/115/18.

4.12. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

4.13. Доводи заявника, що суди попередніх інстанцій не врахували вимог статті 121 Господарського процесуального кодексу України, в редакції до 15.12.2017, оскільки мирова угода, затверджена господарським судом на стадії виконання рішення, не може вважатися правочином у цивільно - правовому розумінні та не змінює строк виконання грошового зобов`язання, встановленого договором, Верховним Судом відхиляються, оскільки уклавши мирову угоду сторони врегулювали порядок виконання рішення, визначивши його проміжком часу у 15 років, протягом якого відповідач зобов`язаний вносити на рахунок позивача - стягувача щомісячні платежі в сумі, визначеній графіком погашення, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.

4.14. Доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24.04.2018 у справі №904/8731/17, від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/17, від 20.06.2018 у справі № 913/869/14, та висновки Верховного Суду України, викладені в постанові 09.11.2016 у справі № 3-1195гс16, судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки об`єднаною палатою при розгляді спору у справі № 920/115/18, правовідносини у якій є подібними справі, що переглядається, надано оцінку рішенням, на які посилається заявник та зазначено, що фактичні обставини у них різняться.

4.15. Посилання позивача в касаційній скарзі на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16 є безпідставним, оскільки зазначений висновок був зроблений Верховним Судом за інших фактичних обставин у справі, ніж ті, які існують у цій справі.

4.16. Аргументи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки оцінених ними доказів у справі і спростовуються наведеним в оскаржуваних судових рішеннях.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Верховний Суд вважає висновки Господарського суду Дніпропетровської області та Центрального апеляційного господарського суду обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника у касаційній скарзі висновків суду попередніх інстанцій не спростовують.

5.3. З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6. Розподіл судових витрат

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, 309, 314, 315, 317 Гоcподарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у справі № 904/3974/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Л. Стратієнко

І. Ткач