Заступник прокурора Хмельницької області та Кам`янець-Подільська міська рада подали відзиви на касаційні скарги відповідачів, в яких просили залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Спір у даній справі стосується права позивача вимагати від відповідачів відшкодування збитків, завданих невиконанням відповідачами обов`язку укласти договір про пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури міста Кам`янця-Подільського, який виник через здійснення відповідачами як замовниками реконструкції будівлі під комплекс: кафе, магазин, перукарня, аптека та офісні приміщення та, як наслідок, невиконанням відповідачами обов`язку сплатити суму коштів пайової участі.

Пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначає серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору. Поряд з цим, частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 3 статті 178 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (надалі - Закон).

За статтею 1 Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок), і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною 1 статті 2 Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до частини 2 статті 40 Закону замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини 3 статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Згідно з частинами 5 та 9 статті 40 Закону величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Зі змісту статті 40 Закону випливає, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

До інженерно-транспортної інфраструктури у розумінні Закону законодавець включив комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій, (стаття 1 Закону), тобто ту інфраструктуру, навантаження на яку може змінитися, зрости якісно та кількісно чи то в силу створення на земельній ділянці нового об`єкта, чи то у зв`язку зі зміною відповідних показників цього об`єкта внаслідок його реконструкції.

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до частини 1 статті 40 Закону.

Стаття 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Затвердженим Кам`янець-Подільською міською радою Положенням про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кам`янця-Подільського в новій редакції (далі - Положення) визначено, що він регулює організаційні та економічні відносини, пов`язані з порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кам`янця-Подільського.

За наведеними у Положенні визначеннями, терміни: "будівництво" включає нове будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт та технічне переоснащення об`єктів будівництва; "об`єкт будівництва" визначається як будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури; "Замовник" - це фізична або юридична особа, яка, зокрема, здійснила, здійснює або має намір здійснити "реконструкцію" (перебудову введених в експлуатацію в установленому порядку об`єктів будівництва, яка передбачає удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляються, поліпшення умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміну основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри тощо), "капітальний ремонт" (сукупність робіт, які передбачають втручання у несучі конструктивні системи при заміні або відновленні конструкцій, інженерних систем та обладнання введених в експлуатацію в установленому порядку об`єктів будівництва без зміни їх функціонального призначення та зовнішніх геометричних розмірів у зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також благоустрій території).

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 04.06.2014 № 163 затвердило ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" (далі - ДБН А.2.2-3:2014).

Відповідно до положень цих ДБН А.2.2-3:2014 реконструкцією є перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Також за визначенням, наявним у ДБН А.2.2-3:2014, капітальний ремонт - це сукупність робіт на об`єкті будівництва, введеному в експлуатацію в установленому порядку, без зміни його геометричних розмірів та функціонального призначення, що передбачають втручання у несучі та огороджувальні системи при заміні або відновленні конструкцій чи інженерних систем та обладнання у зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення його експлуатаційних показників, а також благоустрій території.

Дослідивши наявні у справі свідоцтва про право власності від 02.10.2006, від 28.08.2003, від 13.03.2015, від 19.03.2015, технічні паспорти, декларацію про початок виконання будівельних робіт від 14.03.2012, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 02.02.2015, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що після проведення реконструкції будівлі по пр. Грушевського, 36а у м. Кам`янці-Подільському була збільшена як площа забудови, так і загальна площа приміщень в результаті розширення площ існуючих першого і другого поверхів та, як наслідок, виходу за межі існуючої конфігурації будівлі, а також будівництва цокольного, третього та мансардного поверхів (з урахуванням збільшеної площі першого та другого поверхів).

Таким чином суди попередніх інстанцій у даній справі встановили, що відповідачі здійснювали реконструкцію будівлі, яка полягала у збільшенні як площі забудови, так і загальної площі приміщень в результаті розширення площ існуючих першого і другого поверхів, виходу за межі існуючої конфігурації будівлі, будівництва цокольного, третього та мансардного поверхів (з урахуванням збільшеної площі першого та другого поверхів). Тобто, відповідачі змінили площу та конфігурацію забудови, відтак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність обставин наміру забудови в розумінні Закону та фактичної забудови земельної ділянки внаслідок здійсненої відповідачами реконструкції будівлі, що віднесено до об`єктів справляння пайового внеску.

Отже, враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, перевіривши перелік будівельних робіт, які виконувались відповідачами на об`єкті будівництва та на підставі належних доказів вірно віднесли їх до реконструкції. Тому обґрунтовано зазначили, про наявні передбачені статтею 40 Закону підстави виникнення у відповідачів обов`язку укласти договір про пайову участь та сплатити відповідні кошти.

Суд зазначає про те, що вищезазначені висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у поставі від 08.10.2019 у справі № 911/594/18.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Враховуючи відсутність договірних відносин між сторонами у справі та характер позовних вимог, які ґрунтуються на завданні відповідачами позивачу шкоди внаслідок неукладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста та несплати внеску пайової участі до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми, які регулюють правовідносини із завдання позадоговірної шкоди.

Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже, враховуючи те, що сторони у цій справі не перебувають між собою в договірних відносинах, а позовні вимоги стосуються стягнення позадоговірної шкоди суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 1166 Цивільного кодексу України, чим спростовуються твердження скаржників про помилкове застосування до спірних правовідносин зазначеної норми.

Протиправною є поведінка (дія або бездіяльність) особи, що порушує правову норму, умови договору, угоди тощо та тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи. Протиправність поведінки боржника або кредитора у позадоговірних правовідносинах полягає у порушенні правової норми.

Як зазначалось вище та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на момент здійснення робіт з реконструкції будівлі діяли норми Закону, які зобов`язували замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, у зв`язку з чим відповідачі, як замовники будівництва, повинні були укласти з органом місцевого самоврядування відповідні договори про пайову участь у розвитку інфраструктури міста і сплатити пайові внески.

Однак, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, відповідачі в порушення вимог частин 2, 3 статті 40 Закону не уклали з органом місцевого самоврядування договори про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, пайовий внесок не сплатили, що відповідачами не заперечуються.

У зв`язку з викладеним суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що наведене свідчить про бездіяльність відповідачів у вчиненні передбачених законодавством обов`язкових дій щодо звернення замовників будівництва до органу місцевого самоврядування з приводу укладення договорів про пайову участь, укладення таких договорів та є протиправною формою поведінки, внаслідок якої (причинно-наслідковий зв`язок) міська рада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням "упущена вигода".

Тобто суди правильно встановили наявність усіх елементів складу правопорушення у діях відповідачів: протиправної поведінки у вигляді бездіяльності у вчиненні передбачених законодавством обов`язкових дій, наявності у позивача збитків у вигляді упущеної вигоди, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданими збитками та вини відповідачів.

При цьому, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, вина відповідачів полягає в тому, що відповідачі, не зважаючи на наявність у них встановленого законом обов`язку брати участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, не звернулися до органу місцевого самоврядування з приводу укладення договорів про пайову участь та не перерахували пайові внески на створення та розвиток інфраструктури м. Кам`янця-Подільського.

З урахуванням викладеного та те, що відповідачі з огляду на правовий принцип презумпції вини не довели відсутність в їх діях вини у заподіянні збитків, доводи касаційних скарг щодо відсутності вини відповідачів, як одного з елементу для відшкодування шкоди, враховуючи приписи частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, відхиляються Судом як необґрунтовані.

Суд також відхиляє доводи скаржників про те, що прокурором та позивачем було обрано неналежний спосіб захисту, оскільки зважаючи на обов`язковість для замовника взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, предмет позову у даній справі є ефективним способом захисту порушеного права, який призведе до поновлення порушеного права позивача.

Аргументи скаржників щодо відсутності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави Суд відхиляє, з огляду на таке.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із статтею 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурором, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Враховуючи викладене, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Заступник прокурора Хмельницької області звертаючись з даним позовом, зазначив, що підставою звернення є неналежне виконання Кам`янець-Подільською міською радою покладених на неї обов`язків як органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки на момент звернення до суду з даним позовом позивачем внаслідок пасивних дій його посадових осіб вже було поставлено під сумнів стягнення і повернення територіальній громаді, у разі прийняття судом рішення щодо підставності такого позову, коштів внаслідок пайової участі, з огляду на діючі норми чинного законодавства щодо позовної давності. При цьому позов подано Заступником прокурора Хмельницької області в останній день строку позовної давності.

Перевіривши наведені Заступником прокурора Хмельницької області підстави представництва Кам`янець-Подільської міської ради та встановивши, що позивач неналежним чином здійснює захист територіальної громади в даних правовідносинах, оскільки дії Кам`янець-Подільської міської ради вказують на бездіяльність даного органу щодо подання позову щодо стягнення спірних коштів, дійшли обґрунтованого висновку про підставність звернення Заступника прокурора Хмельницької області з позовом у даній справі.

При цьому, Суд зазначає, що сам факт незвернення до суду міської ради з відповідним позовом, який би мав змогу захистити інтереси, зокрема, жителів територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18.

Доводи скаржників про порушення судом апеляційної інстанції пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України Судом відхиляються, оскільки згідно із зазначеною нормою зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду є правом суду, а не обов`язком, зокрема, як визначено у частині 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Інші аргументи скаржників, наведені у касаційних скаргах, також є такими, що не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

На підставі вищевикладеного Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційні скарги не підлягають задоволенню.

10. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВАЛ-2000", Фізичної особи-підприємця Лучко Людмили Анатоліївни та Фізичної особи-підприємця Віннічук Валентини Валентинівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2019 у справі №924/71/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

В.І. Студенець