Постанова

іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 357/9663/17

провадження № 51-4869 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110030001565, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя

АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 118 КК, та виправдано за відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.

Відмовлено в задоволенні цивільних позовів потерпілих: ОСОБА_8 на суму

506 102 грн, ОСОБА_9 500 000 грн, ОСОБА_10 500 000 грн та

ОСОБА_11 500 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Київський апеляційний суд 27 червня 2019 року зазначений вирок місцевого суду скасував та постановив новий вирок, яким визнав ОСОБА_7 винуватим

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, а на підставі

ст. 75 КК звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням

з іспитовим строком 2 роки та відповідно до вимог ст. 76 КК поклав обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_11 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_7 на користь потерпілих: ОСОБА_8 у рахунок відшкодування майнової шкоди6102 грн та моральної шкоди 150 000 грн; ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11

у рахунок відшкодування моральної шкоди по 150 000 грн кожній. В іншій частині цивільні позови потерпілихзалишено без задоволення.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він вчинив умисне вбивство ОСОБА_12 при перевищенні меж необхідної оборони за таких обставин.

23 березня 2017 року близько 19 години ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та

ОСОБА_14 , які перебували в стані алкогольного сп`яніння, проїжджали на автомобілі ВАЗ 2109 (д.н.з. НОМЕР_1 ), яким керував ОСОБА_14 , повз домоволодіння на АДРЕСА_2 де ОСОБА_12 помітив ОСОБА_7 , який у власному гаражі ремонтував свій автомобіль і з яким у нього були неприязні відносини, що склались внаслідок небажання ОСОБА_12 повертати ОСОБА_7 борг.

Маючи намір вирішити на свою користь питання боргових зобов`язань, без повернення суми боргу, ОСОБА_12 , заручившись підтримкою ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , взявши до рук металеву трубу, всі разом підійшли до гаража, де був ОСОБА_7 . Під час спілкування ОСОБА_14 неодноразово вимагав, щоб ОСОБА_7 сів до автомобіля з метою подальшого ймовірного повернення йому боргу, ці вимоги супроводжувались спробами ОСОБА_13 із застосуванням фізичної сили змусити ОСОБА_7 сісти до автомобіля, а також погрозами завдання ударів трубою з боку ОСОБА_12 та завданням декількох ударів по тулубу ОСОБА_7 , внаслідок чого йому було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді синця на задній поверхні лівого передпліччя, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_7 , діючи в стані необхідної оборони, з метою захисту власного життя

і здоров`я від протиправних дій та суспільно небезпечного посягання, взяв сокиру, що лежала біля входу в гараж, та завдав нею один удар у ліву частину голови ОСОБА_14 , спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді перелому нижньої щелепи зліва, рани на голові зліва та синця на обличчі зліва, які є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості, а також завдав одного удару сокирою в зовнішню поверхню нижньої третини лівого плеча ОСОБА_12 , спричинивши легке тілесне ушкодження у вигляді поверхневої рани нижньої третини лівого

плеча. ОСОБА_13 у цей час, усвідомлюючи можливість отримання тілесних ушкоджень, залишив місце події.

Після цього, ОСОБА_7 , перевищуючи межі необхідної оборони, умисно,

з метою захисту, завдав одного удару сокирою в задню ліву половину поверхні грудної клітки ОСОБА_12 і двох ударів сокирою по голові зліва, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді рани на лівій половині грудної клітки на задній поверхні, перелому 5 9 ребер зліва по лопатковій лінії, рани у виличній ділянці голови зліва та проникаючої рубаної рани в завушній ділянці зліва з ушкодженням кісток черепа, мозкових оболонок, тканини головного мозку, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, від яких потерпілий помер на місці.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати, а кримінальне провадження закрити через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та порушення кримінального процесуального закону. Вважає, що ОСОБА_7 діяв у стані необхідної оборони, а тому згідно з ч. 5ст. 36 ККне підлягає кримінальній відповідальності. Обґрунтовує свою позиціютим,що суд апеляційної інстанції дав неправильну оцінку доказам у справі та безпідставно визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК. Крім того,вказує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогамстатей 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) через незаконність та необґрунтованість і у зв`язку з тим, що суд у вироку не зазначив номера кримінального провадження, не виклав формулювання обвинувачення

ОСОБА_7 за ст. 118 КК, визнаного доведеним, а лише навів фактичні обставини справи, які він вважав встановленими.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу.

Прокурор заперечив щодо задоволення поданої касаційної скарги та просив залишити судове рішення стосовно ОСОБА_7 без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з положеннямист. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зіст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, безпосередньо дослідивши докази, належно їх оцінивши, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному вбивстві ОСОБА_12 при перевищенні меж необхідної оборони, вчиненому за обставин, які викладено у вироку. Колегія суддів погоджується з такими висновками судових інстанцій, адже вони ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Тому доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі ч. 5ст. 36 КК, оскільки він діяв у стані необхідної оборони, є безпідставними.

За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком

у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідком, а з суб`єктивної сторони умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.

Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого

ст. 118 КК, є мотив діяння захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає в того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Втім стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

З показань ОСОБА_7 , даних ним у судовому засіданні, вбачається, що

23 березня 2017 року, коли він ремонтував у гаражі автомобіль, до воріт під`їхав автомобіль, з якого вийшли ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_12 , який у руках тримав металеву трубу. Вони наказали йому сісти до них у автомобіль, щоб «розібратися». Оскільки він ( ОСОБА_7 ) чинив опір, вони утрьох, погрожуючи «вивезти в ліс», «грохнути» і завдаючи ударів по тілу з метою подолання опору, намагалися заштовхати його в салон автомобіля. Впавши, він доповз назад до гаража, дотягнувся до сокири та коли ОСОБА_13 і ОСОБА_14 стояли на порозі гаража, а ОСОБА_12 за порогом праворуч, став відмахуватися сокирою від них, щоб до нього не підходили, але ОСОБА_12 знову почав бити його трубою, нападники стали ще більш агресивними. Тоді він у відповідь, захищаючись, ударив начебто гострою частиною сокири ОСОБА_12 у ліве плече. ОСОБА_13 у цей час десь подівся, а ОСОБА_14 збив його ( ОСОБА_7 ) з ніг, від чого він впав на стіну та, сидячи, продовжував відмахуватися сокирою, оскільки ОСОБА_14

і ОСОБА_12 нападали на нього.Захищаючись від нападу, у відповідь на удар трубою він завдав удару сокирою ОСОБА_14 та ще одного удару гострою частиною сокири ОСОБА_12 чи по шиї, чи по голові. ОСОБА_14 відійшов, присів біля дверей автомобіля і більше не вставав, а ОСОБА_12 почав відходити боком і впав за пару метрів від передньої частини автомобіля. Скільки всього він завдав ударів ОСОБА_14 і ОСОБА_12 , не знає, оскільки все відбувалось протягом незначного проміжку часу. Він заподіював ударів під час нападу на нього, боявся за своє життя, а після події зателефонував у поліцію та швидку допомогу, які приїхали через 15 хвилин, коли ОСОБА_12 ознак життя не подавав,

а ОСОБА_14 стояв біля свого автомобіля.

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що23 березня 2017 року він разом із

ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вживали алкогольні напої, після чого на автомобілі під його керуванням утрьох під`їхали до гаража ОСОБА_7 , де ОСОБА_12 повідомив, що ОСОБА_7 викрав у нього шліфувальну машинку.Свідок зупинив автомобіль біля воріт гаража, де в цей час стояв ОСОБА_7 , ОСОБА_12 вийшов з автомобіля та близько 5 хвилин про щось розмовляв із ОСОБА_7 на підвищених тонах. Після цього ОСОБА_7 почав штовхати ОСОБА_12 , а тому він також вийшов з автомобіля, щоб забратиостаннього. Коли ОСОБА_7 пішов у гараж, він підійшов до свого автомобіля та відчув удар по голові злівапозаду і більше нічого не пам`ятає.

Ці показання підтверджені висновком судово-медичного експерта від 20 червня 2017 року № 125, з якого вбачається, що в ОСОБА_12 виявлено рубане проникаюче поранення голови з ушкодженням речовини головного мозку, ушкодження головного мозку лівої півкулі, яке проникає майже до половини бокового шлуночка; крововиливи в усі шлуночки мозку, в тканину головного мозку, під м`якими мозковими оболонками, в м`які покриви голови; закрита травма грудної клітки: перелом ребер зліва з ушкодженням реберної плеври та нижньої частки лівої легені уламками ребер; тотальний ателектаз лівої легені; наявність крові у лівій плевральній порожнині; рана на спині зліва, рана на лівому плечі, рана і садна на обличчі, садна та внутрішньо шкіряні крововиливи на верхніх та нижніх кінцівках. Смерть ОСОБА_12 настала від рубаного проникаючого поранення голови з ушкодженням кісток черепа, мозкових оболонок, тканини головного мозку. Ушкодження на голові та в голові у проекції рани № 1, що призвели до смерті, мають ознаки тяжких тілесних, за критерієм небезпечні для життя, інші рани (№ 2 4) мають ознаки легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я; переломи ребер мають ознаки тілесних ушкоджень середньої тяжкості, садна на тілі та синець на кисті мають ознаки легких тілесних ушкоджень. Всі рани заподіяні гострими предметами, в тому числі могли виникнути внаслідок завдання ударів лезом сокири. Інші тілесні ушкодження (синці, садна, внутрішньо шкіряні крововиливи) заподіяні тупими предметами. Рани могли виникнути не менше ніж від чотирьох ударних дій гострими предметами; синець, садна і внутрішньо шкіряні крововиливи виникли від численних ударних дій тупими предметами або об тупі предмети. При судово-токсикологічній експертизі в крові трупа ОСОБА_12 знайдено концентрацію етилового спирту, яка за життя може відповідати алкогольному сп`янінню середнього ступеня.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта від 22 травня 2017 року № 223/д у ОСОБА_14 знайдено перелом щелепи зліва, рана на голові зліва, синець на обличчі зліва. Описані ушкодження заподіяні гострим предметом та належать до категорії ушкоджень середньої тяжкості. Локалізація та характер ушкоджень дають підстави вважати, що мала місце не менш ніж одна точка прикладення сили, вони могли утворитися в результаті завдання удару по голові гострим предметом (таким як лезо сокири) і не могли виникнути від дії обуха сокири.

Суд дослідив і висновок судово медичного експерта від 24 березня 2017 року № 98, відповідно до якого у ОСОБА_7 виявлено синець на лівій руці невизначеної форми розміром 7 на 5,5 см, блідий, червоно-сірого кольору. Це ушкодження, заподіяне тупим предметом можливо у строк, указаний обстежуваним, належить до легких тілесних ушкоджень, і мала місце не менше ніж одна точка прикладення сили.

Суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку зазначеним показанням, висновкам експертизи та іншим доказам, правильно зазначив, що під час конфлікту між ОСОБА_7 , з одного боку, і ОСОБА_12 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_13 , другого боку, ОСОБА_14 після отримання удару по голові сокирою отримав середньої тяжкості тілесне ушкодження і у конфлікті участі більше не брав, а ОСОБА_13 , усвідомлюючи можливість отримання тілесних ушкоджень, залишив місце події.

Тобто ОСОБА_7 , захищаючись від протиправних дій ОСОБА_12 , який завдавав йому ударів металевою трубою, перебуваючи в стані емоційного збудження, викликаному здійсненим на нього нападом, перевищуючи межі необхідної оборони, завдав одного удару сокирою по тулубу потерпілому

ОСОБА_12 і два удари сокирою по голові, від яких останній помер у той час коли ОСОБА_14 та ОСОБА_13 участі у конфлікті вже не брали.

Крім того, суд правильно звернув увагу на те, що згідно з даними протоколу огляду місця події від 23 березня 2017 року автомобіль ВАЗ знаходився навпроти воріт гаража ОСОБА_7 на відстані 2,3 м від входу в гараж, труп ОСОБА_12 на відстані 3,8 м від правої передньої частини автомобіля, тобто поза межами гаражного приміщення.

З даних висновку експерта від 15 червня 2017 року № 72-мк вбачається, що на куртці трупа ОСОБА_12 виявлено сім пошкоджень з ознаками рубаних, які виникли від дій предмета з рубаючими властивостями.

Тобто завдання смертельного удару ОСОБА_12 відбулося в той момент, коли учасниками конфлікту були лише потерпілий та ОСОБА_7 , і реальної загрози життю останнього не було, оскільки фактично він не був позбавлений можливості залишити місце події. При цьому ОСОБА_7 , захищаючись, використовував сокиру, яка є більш небезпечною, ніж металева труба, оскільки нею можна спричинити тяжкі наслідки.

Викладені обставини свідчать, що ОСОБА_7 зазнав суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_12 , яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров`ю, водночас застосований ним засіб захисту

і заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту,

а отже, ОСОБА_7 вийшов за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищив межі необхідної оборони.

Отже, наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за

ст. 118 КК.

Таким чином, суд апеляційної інстанції провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши докази та належно їх оцінивши, правильно встановив обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиціям норм кримінального закону, якими встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_7 дії.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які би викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

Враховуючи викладене, позбавлені підстав доводи захисника про невідповідність оскаржуваного рішення вимогамстатей 370, 374 КПК через незаконність та необґрунтованість і у зв`язку з тим, що суд не виклав формулювання обвинувачення ОСОБА_7 за ст. 118 КК, визнане доведеним, а лише навів фактичні обставини справи, які він вважав встановленими.

Щодо доводів захисника про те, що суд у вироку не зазначив номера кримінального провадження, Суд зауважує, що захисник у касаційній скарзі не вказав, яким чином незазначення у вироку номера кримінального провадження позначилося чи могла позначитися на обґрунтованості висновків суду про винуватість засудженого в інкримінованому йому злочині, передбаченому ст. 118 КК.

Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Істотних порушень норм права, які могли бути безумовними підставами

для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, з наведених у скарзі підстав під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу захисника без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого адвоката ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3