ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 522/1423/16-ц

провадження № 61-18356св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2016 року без змін.

1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року передано справу № 757/172/16-ц (провадження № 61-31386св18) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

1.1. Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, зокрема, мотивована, тим що «у постанові Правління Національного банку України від 06 лютого 2015 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорій неплатоспроможних» основна причина віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних зазначено - недокапіталізація банку відповідно до вимог стрес-тестування та неприведення діяльності у відповідність до вимог законодавства України. Національний банк зазначив, що віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних стало наслідком його нежиттєздатності ще з часу введення тимчасової адміністрації у 2009 році, призначення якої було викликано, зокрема, ризиковою діяльністю попереднього менеджменту на чолі з ОСОБА_2 , який не забезпечив якісного управління банком та фактично довів його до банкрутства. Однак зусилля та заходи, що в подальшому вживалися менеджментом ПАТ «КБ «Надра» для покращення його діяльності та функціонування відповідно до встановлених нормативів, виявилися недостатніми в умовах фінансово-економічної кризи. Ураховуючи, що положенням частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не урегульовано питання, у який саме спосіб має бути доведена вина власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних та зважаючи на те, що суди касаційної інстанції при вирішенні аналогічних справ доходять різних висновків, які впливають на єдність судової практики, колегія суддів вважає, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових висновків судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

1.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року справа № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18) повернуто колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги.

1.2.1. Ухвала Великої Палати Верховного Суду, зокрема, мотивована тим, що «Законом України від 02 березня 2015 року № 218-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов`язаних із банком осіб» частини п`яту та шосту статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» викладено в новій редакції, відповідно до якої пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Отже, аналіз судової практики не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці».

1.3. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 757/172/16-ц (провадження № 61-31386св18) касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року без змін.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду мотивована, зокрема, тим, що «покладення відповідальності за зобов`язаннями банку на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним, що передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у відповідній редакції, не є автоматичною. Така відповідальність може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з вини таких власників. Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами, внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою та докази вини власника. Національний банк України зазначив, що віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних стало наслідком його нежиттєздатності ще з часу введення тимчасової адміністрації у 2009 році, призначення якої було викликано, зокрема, ризиковою діяльністю попереднього менеджменту на чолі з ОСОБА_2 , який не забезпечив якісного управління банком та фактично довів його до банкрутства. Однак зусилля та заходи, що в подальшому вживалися менеджментом ПАТ «КБ «Надра» для покращення його діяльності та функціонування відповідно до встановлених нормативів, виявилися недостатніми в умовах фінансово-економічної кризи. Зважаючи на те, що для відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, посилання на преюдиційність судового рішення Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2016 року, яким доведено протиправність дій ОСОБА_4 як особи, яка є власником істотної участі банку, є безпідставним, оскільки не доводить наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності вини відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між його діями/бездіяльністю та ліквідацією банку. Позивач також не надало доказів того, що саме власник істотної участі ПАТ «КБ «Надра», тобто відповідач, не вжив дієвих і своєчасних заходів з фінансування підтримки цього банку для проведення його діяльності відповідно до вимог законодавства, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності та неможливості своєчасного виконання банком зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами».

1.4. В окремій думці судді Верховного Суду Лесько А. О. від 26 червня 2019 року в справі № 757/172/16-ц (провадження № 61-31386св18) вказано, зокрема, що «в своїй постанові Верховний Суд виходив із тієї обставини, що для покладення відповідальності на власника істотної участі необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Зазначене відповідає загальним підставам відповідальності у деліктних зобов`язаннях (стаття 1166 ЦК України). Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди та спростування цієї вини є обов`язком її заподіювача. При цьому виходив із того, що за наявності доказів, позивач також такі надає. В даній справі позивач скористалася своїм правом надати докази, які на її думку, підтверджували вину відповідача, зокрема, невиконання покладених на нього статтею 58 Закону обов`язків. Відповідач при цьому не надав жодного доказу щодо вчинення ним дій, що свідчили б про виконання обов`язку, покладеного на нього статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній станом на момент віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних). Також матеріали справи не містять доказів спростування відповідачем висновків Національного банку України чи доведення незаконності постанови Правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних» та викладених у ній підстав в судовому порядку. Виходячи з наведеного вважаю, що при розгляді даної справи колегія суддів Верховного Суду мала правові підстави для відступлення від правових висновків, викладених у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 757/21639/15-ц (провадження № 61-19053св18), на яку послалася при розгляді даної справи, із застосуванням відповідних повноважень, передбачених ЦПК України».

2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року передано справу № 757/21639/15-ц (провадження № 61-19063св18) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2.1. Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зокрема, мотивована, тим що «положеннями частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не урегульовано питання, у який саме спосіб має бути доведена вина власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних та зважаючи на те, що суди касаційної інстанції при вирішенні аналогічних справ доходять різних висновків, які впливають на єдність судової практики, колегія суддів вважає, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових висновків судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики».

2.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року справу № 757/21639/15-ц (провадження № 14-54цс19) повернуто колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги.

2.2.1. Ухвала Великої Палати Верховного Суду, зокрема, мотивована тим, що «Законом України від 02 березня 2015 року № 218-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов`язаних із банком осіб» частини п`яту та шосту статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» викладено в новій редакції, відповідно до якої пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Аналіз судової практики не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці».

2.3. В окремій думці судді Великої Палати Верховного Суду Кібенко О. Р. від 07 лютого 2019 року у справі № 757/21639/15-ц (провадження № 14-54цс19) вказано, зокрема, що Великій Палаті Верховного Суду слід було прийняти до розгляду справу № 757/21639/15-ц за наявності, крім виключної правової проблеми з указаного питання, значного суспільного інтересу, оскільки вирішення цієї справи має важливе значення для розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку, що відбувалося протягом останніх років. Оскільки стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлюють винятки з основоположного принципу цивільного та корпоративного права про те, що юридична особа самостійно відповідає всім належним їй майном за своїми зобов`язаннями, а учасник юридичної особи не несе відповідальності за її зобов`язаннями (стаття 96 ЦК України, стаття 3 Закону України «Про акціонерні товариства»). Стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містить загальні положення про відповідальність власників істотної участі і не визначає осіб, які мають право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди. Натомість стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо встановлює виключне право Фонду гарантування вкладів звертатися з відповідним позовом до власників істотної участі, контролерів та інших осіб. При вирішенні цієї категорії спорів суди застосовують різні підходи щодо того, яка особа має право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди, завданої власником істотної участі, - безпосередньо вкладник або тільки Фонд, а також стосовно того, чи можуть вони звертатися одночасно. Не вирішеним залишається й питання, чи не призведе звернення з відповідними вимогами і вкладника, і Фонду до подвійної відповідальності власника істотної участі за зобов`язаннями банку».

3. Згідно статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

3.1. Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. У разі отримання відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом або уповноваженою особою Фонду, Фонд звертається з такими вимогами до суду. Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

3.2. Погоджуючись з ухвалами про передачу справ до Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з існуванням виключної правової проблеми, та окремими думками, варто акцентувати увагу на декількох важливих аспектах, що підкреслюють існування проблеми та необхідність її вирішення.

3.3. У національній як цивілістичній доктрині, так і судовій практиці майже аксіомою є те, що юридична особа і учасники такої юридичної особи є окремими суб`єктами, і відповідно не здійснюють виконання зобов`язання одне одного. Хоча, очевидно, що з урахуванням як світових тенденцій, зокрема, існування та застосування, доктрини пронизування корпоративної вуалі (piercing the veil of incorporation), і для охорони інтересів добросовісного кредитора юридичної особи, починають закріплюватися на рівні законодавства випадки за яких саме на учасника юридичної особи обов`язку виконувати зобов`язання юридичної особи.

3.3.1. Одним із таких випадків покладення саме на учасника юридичної особи (власника істотної участі банку) є норма частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в якій передбачено, що «на власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних».

3.3.2. Аналіз частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що:

(а) її тлумачення, а особливо формулювання «покладена відповідальність за зобов`язаннями» допускає, як мінімум, два варіанти кваліфікації такої конструкції. Вона може бути кваліфікована як відшкодування шкоди (збитків), що, відповідно, зумовлюватиме необхідність з`ясування, за яких умов виникає таке зобов`язання. Також не виключається й кваліфікації як субсидіарної відповідальності;

(б) законодавець досить фрагментарно визначив умови, за яких саме на учасника юридичної особи (власника істотної участі банку) покладається виконання зобов`язань неплатоспроможного банку, вказавши тільки про віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

3.4. Оскільки частина шоста статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є винятком із загального правила про самостійне виконання юридичною особою своїх зобов`язань, невизначеністю конструкції, за допомогою якої має відбуватися покладення на учасника юридичної особи виконання зобов`язань самої юридичної особи, та умов для цього, то вказане свідчить про існування виключної правової проблеми, і за таких обставин, колегії суддів потрібно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Суддя В. І. Крат