open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Це рішення містить правові висновки
Це рішення містить правові висновки
emblem

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2019 року

Київ

справа №461/11678/15-а

адміністративне провадження №К/9901/13181/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Західсофтсервіс» до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи - Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління», Департамент економічної політики Львівської міської ради про скасування рішення за касаційною скаргою Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Качмара В.Я., Багрія В.М., Гінди О.М. від 01 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року приватне підприємство «Західсофтсервіс» (далі - ПП «Західсофтсервіс», позивач) звернулося до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - виконком Львівської МР, відповідач), треті особи - Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» (далі - КП «АТУ», третя особа), Департамент економічної політики Львівської міської ради (далі - Департамент, третя особа), в якому просить скасувати рішення Львівської міської ради від 14 вересня 2015 року № 555 «Про скасування дозволів на розміщення зовнішньої реклами» в частині скасування дозволу на розміщення зовнішньої реклами, виданого ПП «Західсофтсервіс» від 02 квітня 2010 року №6-10-04-04 на вул. Сихівській (непарна сторона за мостом, виїзд на вул. Зелену, місце 2).

В обґрунтування позову посилається на те, що оскаржуване рішення в частині скасування дозволу на розміщення зовнішньої реклами, виданого ПП «Західсофтсервіс» від 02 квітня 2010 року, не відповідає вимогам Закону України «Про рекламу», Правилам розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, оскільки Департаментом продовжено дію дозволу на розміщення зовнішньої реклами, виданого ПП «Західсофтсервіс» від 02 квітня 2010 року № 6-10-04-014, строком з 21 травня 2015 року до 31 грудня 2017 року та рекламний засіб на вул. Сихівській відповідає дозвільно-проектній документації. У проекті встановлення зовнішньої реклами за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, за мостом виїзд на вул. Зелену, місце 2, не позначено, де саме розпочинається земляний покров. Конструкція рекламного засобу розташована на мості, що унеможливлює заглибити фундамент конструкції, тобто відсутня технічна можливість вкопати фундамент конструкції рекламного засобу у землю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що актом обстеження місця встановлення рекламного засобу від 04 червня 2015 року зафіксовано, що рекламна конструкція встановлена на бетонній подушці вище рівня землі, що не передбачено проектною документацією.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПП «Західсофтсервіс» задоволено, постанову Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення не ґрунтується на вимогах Закону, зокрема, прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; нерозсудливо; непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; несвоєчасно. Суд апеляційної інстанції також прийняв до уваги, що під час продовження строку дії дозволу зауважень в органу, який приймав відповідне рішення, не виникало, а також те, що Департаментом під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано доводи позивача стосовно відсутності технічної можливості на місці розташування рекламного засобу встановити заглиблений фундамент.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної норм матеріального права і порушення норм процесуального права, КП «АТУ» звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі постанову Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2016 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 28 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 461/11678/15-а, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу КП «АТУ».

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 461/11678/15-а за касаційною скаргою КП «АТУ» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Разом із касаційною скаргою КП «АТУ» подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участі представника, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі зібраних у матеріалах справи доказів, що наказом Управління архітектури і містобудування Міськради (далі - Управління) від 27 грудня 2002 року № 1610/756-08 «Про надання дозволу на встановлення зовнішньої реклами (два односторонні рекламні щити розміром 3000x6000 мм, з підсвіткою) на розі вул. Зеленої-вул. Сихівської (перед мостом) (на газоні)» постановлено: видати дозвіл на виготовлення двох односторонніх рекламних щитів Товариству з обмеженою відповідальністю «Щит-Панорама» розміром 3000x6000мм, з підсвіткою, на розі вул. Зеленої-вул. Сихівської (перед мостом на газоні) згідно з поданим проектом терміном на один рік.

Управлінням на підставі наказу видано дозвіл від 02 січня 2003 року № 6.03.01.1/6.03.01.2 на розміщення об`єкту зовнішньої реклами (два односторонні рекламні щити) по вул. Сихівській (непарна сторона, за мостом виїзд на вул. Зелену), строком дії з 02 січня 2003 року до 02 січня 2004 року.

Далі підприємству видано дозвіл від 08 квітня 2004 року № 6.04.04.043 на розміщення об`єкту зовнішньої реклами (односторонній рекламний щит) за вказаною адресою, строком дії з 08 квітня 2004 року до 08 квітня 2007 року.

17 серпня 2007 року видано дозвіл № 6.07.08.032 (далі - дозвіл-1), строком з 08 квітня 2007 року до 08 квітня 2008 року. Надалі строк дії дозволу продовжено з 08 квітня 2008 року до 08 квітня 2010 року.

01 жовтня 2008 року між ТОВ «Щит-Панорама» та ПП «Західсофтсервіс» укладено договір купівлі-продажу № 0110 (далі - договір), відповідно до якого ТОВ зобов`язується передати у власність ПП «Західсофтсервіс» належний продавцю товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору. Предметом договору є рекламоносії у кількості 5 штук.

В акті прийому-передачі згідно договору від 01 липня 2009 року наведений перелік рекламоносіїв, які передаються у власність ПП «Західсофтсервіс», одним з яких є рекламоносії за вказаною вище адресою.

02 квітня 2010 року ПП «Західсофтсервіс» видано дозвіл за зазначеною адресою строком дії з 01 квітня 2010 року до 01 квітня 2011 року.

В подальшому дію дозволу неодноразово безперервно продовжувано Департаментом економічної політики Львівської міської ради строком з 01 квітня 2011 року до 31 грудня 2011 року, з 31 грудня 2011 року до 21 травня 2015 року, з 21 травня 2015 року до 31 грудня 2017 року, останній раз 24 лютого 2015 року.

Актом обстеження місця встановлення рекламного засобу від 04 червня 2015 року зафіксовано: реконструкція встановлена на бетонній подушці, вище рівня землі, що не передбачено проектною документацією.

16 червня 2015 року Департаментом надіслано ПП «Західсофтсервіс» вимогу № 23/Р-3-130, в якій зазначено про порушення ПП «Західсофтсервіс» вимог частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу» та пункт 9.2.2 Правил, а саме: спеціальна конструкція зовнішньої реклами, що її встановлено на підставі дозволу, за вказаною адресою - не відповідає погодженому проекту. Фундамент конструкції виступає над поверхнею газону, а згідно з проектом має бути заглиблений. Запропоновано в термін до 26 червня 2015 року усунути вказане порушення.

ПП «Західсофтсервіс» у відповідь на вказану вимогу надіслало Департаменту повідомлення, в якому зазначило, що для заглиблення фундаменту спеціальної конструкції зовнішньої реклами, яку встановлено на підставі дозволу потрібен час, щоб визначити технічну можливість, враховуючи, що щит стоїть дуже близько до схилу. Тому, просило відтермінувати термін усунення вказаного порушення до 17 липня 2015 року.

Підпунктом 1.3 пункту 1 оскаржуваного рішення від 14 вересня 2015 року № 555 дозвіл скасовано у зв`язку з невідповідністю рекламних засобів дозвільно-проектній документації у частині фундаментів, беручи до уваги невиконання рекламорозповсюджувачем у встановлений термін вимог щодо заглиблення фундаментів конструкцій до рівня землі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з акта проведення демонтажу спеціальних конструкцій від 05 липня 2016 року, такий складений про те, що на замовлення КП «АТУ» здійснено демонтаж спеціальної конструкції по вул. Сихівській (непарна сторона, за мостом виїзд на вул. Зелену) на підставі наказу Департаменту від 22 січня 2016 року № 8Д.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі КП «АТУ» зазначає, що судом апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що у результаті перевірки встановлено невідповідність конструкції рекламоносія затвердженій проектно-технічній документації, зокрема, щодо розміщення фундаменту над поверхнею землі замість заглиблення, як це передбачено проектом. Також зазначає, що у зв`язку з неусуненням виявленого порушення відповідачем прийнято рішення про скасування дозволу з подальшим демонтажем конструкції.

Від інших учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу КП «АТУ» не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Виконавчого комітету Львівської міської ради у спірних правовідносинах регулюється, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про рекламу», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про рекламу» зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про рекламу» визначено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями частини другої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання, видача або відмова у видачі яких законами України віднесена до повноважень органів місцевого самоврядування, встановлюється їх рішенням, а у випадках, передбачених законом, - на підставі типових порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 6 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі - Типові правила), до повноважень робочого органу належить розгляд заяв розповсюджувачів зовнішньої реклами на надання дозволу, внесення змін у дозвіл, переоформлення дозволу та продовження строку його дії.

Відповідно до статті 40 та частини першої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах здійснюється на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, у порядку визначеному Типовими правилами та прийнятими на їх основі Правилами розміщення зовнішньої реклами у відповідному населеному пункті. На момент виникнення спірних правовідносин діяли Правила розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затверджені рішенням Виконкому Львівської МР від 19 листопада 2004 року № 1173 (далі - Правила).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що Львівською міськрадою 02 квітня 2010 року ПП «Західсофтсервіс» видано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами по вул. Сихівській (непарна сторона, за мостом виїзд на вул. Зелену) від 02 квітня 2010 року № 6-10-04-014 строком дії з 01 квітня 2010 року до 01 квітня 2011 року. В подальшому дію дозволу безперервно продовжувано Департаментом Львівської МР з 01 квітня 2011 року до 31 грудня 2011 року, з 31 грудня 2011 року до 21 травня 2015 року, з 21 травня 2015 року до 31 грудня 2017 року (продовжено 24 лютого 2015 року).

Частиною третьою статті 16 Закону України «Про рекламу» встановлено що зовнішня реклама повинна відповідати таким вимогам: розміщуватись із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків; освітлення зовнішньої реклами не повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири житлових будинків; фундаменти наземної зовнішньої реклами, що виступають над поверхнею землі, можуть бути декоративно оформлені; опори наземної зовнішньої реклами, що розташована вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, повинні мати вертикальну дорожню розмітку, нанесену світлоповертаючими матеріалами, заввишки до 2 метрів від поверхні землі; нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття; у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасадами будівель або огорожами лінію.

Частиною четвертою статті 16 зазначеного Закону визначено випадки заборони розміщення зовнішньої реклами. Такими, зокрема, є заборона розміщення останньої: на пішохідних доріжках та алеях; у населених пунктах на висоті менш ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїжджої частини; поза населеними пунктами на відстані менш ніж 5 метрів від краю проїжджої частини.

Перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами, встановлений цим Законом, є вичерпним (частина п`ята статті 16 Закону України «Про рекламу»).

Пунктом 46 Типових правил передбачено, що у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.

У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розповсюджувач зовнішньої реклами, винний у порушенні цих Правил, несе відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктом 4.6.1 пункту 4.6 Правил визначено, що дозвіл скасовує виконавчий комітет міської ради до закінчення терміну дії за поданням робочого органу з долученням акта обстеження місця, складеного оператором з представниками районних адміністрацій за місцем розташування рекламного засобу, або судового рішення за таких підстав:

1) за письмовою заявою розповсюджувача зовнішньої реклами у довільній формі, до якої долучено підтвердження відсутності рекламного засобу на заявленому місці (фотофіксація). До заяви додається витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Робочий орган подає виконавчому комітету проект рішення про скасування дозволу з дати отримання заяви розповсюджувача за умови підтвердження її актом обстеження місця, складеним оператором;

2) у разі невикористання місця розташування рекламного засобу безперервно протягом шести місяців;

3) у разі непереоформлення дозволу в установленому порядку.

Виконавчий комітет міської ради може розглядати питання скасування дозволів достроково у разі порушення розповсюджувачем вимог Закону України «Про рекламу» та цих Правил, невиконання зобов`язань за договором про тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу.

Зі змісту наведених правових вбачається, що законодавством України встановлено вичерпний перелік обмежень до рекламного засобу, які встановлено з метою, зокрема, забезпечення дотримання правил безпеки дорожнього руху, інших вимог щодо безпеки експлуатації рекламного засобу. Недотримання таких вимог може бути підставою для дострокового скасування дії дозволу.

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у вимозі, адресованій ПП «Західсофтсервіс», Департамент вказує на порушення позивачем частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу» та пункту 9.2.2 Правил, а саме: спеціальна конструкція зовнішньої реклами, що її встановлено на підставі дозволу від 02 квітня 2010 року № 6-10-04-014, не відповідає погодженому проекту. Фундамент конструкції виступає над поверхнею газону, а згідно з проектом має бути заглиблений.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що у Департаменту економічної політики Львівської міської ради були наявні підстави, визначенні пунктом 4.6 Правил, для скасування дозволу на розміщення зовнішньої реклами, оскільки конструкцію рекламного засобу встановлено з порушенням вимог статті 16 Закону України «Про рекламу», зокрема, у частині невідповідності вказаної конструкції погодженому проекту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах повноважень та на підставі закону.

При цьому, колегія суддів вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про те, що у зв`язку з неможливістю заглиблення фундаменту конструкції рекламного засобу у землю Департамент неправомірно скасував дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, оскільки, по-перше, відсутність технічної можливості заглибити фундамент конструкції рекламоносія у землю не доведена позивачем, а по-друге, означене не спростовує факту невідповідності конструкції вимогам затвердженої проектної документації.

Колегія суддів зазначає, що необхідність чіткого дотримання правил розміщення зовнішньої реклами у зв`язку з тим, що це становить значний суспільний інтерес, неодноразово підкреслювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 826/4604/17, від 18 липня 2019 року у справі № 826/4757/18.

Суд також звертає увагу на те, що закріплені у законодавстві гарантії прав суб`єктів приватного права (зокрема, право на продовження дії дозволу тощо), не повинні використовуватися для легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності (розміщення конструкції рекламного засобу з порушенням затвердженого проекту).

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу КП «АТУ» слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити у силі, як таке, що є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні процесуальних норм.

Оскільки колегія суддів приймає рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то відповідно до статті 139 КАС України за відсутності документально підтверджених доказів понесення суб`єктом владних повноважень витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року скасувати.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2016 року залишити у силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко

Джерело: ЄДРСР 86333208
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку