РІШЕННЯ

Іменем України

09 грудня 2019 року

Київ

справа №9901/517/18

адміністративне провадження №П/9901/517/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., суддів: Бучик А.Ю., Желєзного І.В., Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Корецького І.О.,

представника відповідача Русакової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №9901/517/18

за позовом ОСОБА_1

до Вищої ради правосуддя

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

11 квітня 2018 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП, відповідач), в якому просив:

скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 13 березня 2018 року у справі №739/0/15-18 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України" (далі також - рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18, оскаржуване рішення);

зобов`язати поновити ОСОБА_1 на посаді судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

Позивач вважає, що рішення ВРП від 13 березня 2018 року №739/0/15-18 про його звільнення з посади судді має бути скасоване, оскільки є незаконним. Свою позицію позивач обґрунтовує наступним.

1. рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18 не можна вважати мотивованим, оскільки в оскаржуваному рішенні ВРП посилається на статтю 126 Конституції України та статтю 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) як на підставу звільнення позивача з посади судді. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні відсутня мотивація чому ВРП прийняла рішення про звільнення позивача із посади судді.

2. в пункті 3 частини шостої статті 126 Конституції України перераховані наступні самостійні підстави для звільнення судді: вчинення істотного дисциплінарного проступку; грубе чи систематичне нехтування обов`язками. Пославшись на вказану норму Конституції України, ВРП перерахувала обидві підстави для звільнення позивача, в той же час, не визначили в оскаржуваному рішенні, яка з зазначених підстав і чому покладена в основу рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18.

3. рішення ВРП щодо звільнення позивача з посади судді прямо суперечить Європейським стандартам з питань правосуддя, зокрема пункту 9 Європейського статуту судді, та практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Кузнєцов проти Росії» від 23 жовтня 2008 року, «Hadjianastassiou v. Greece» від 16 грудня 1992 року, «Пронін проти України» від 18 липня 2006 року).

ВРП у відзиві на позовну заяву від 11 липня 2019 року не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Свою позицію ВРП обґрунтовує наступним.

1. підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області слугувало рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року №2398/2дп/15-17, залишене без змін рішенням ВРП від 20 лютого 2018 року №565/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2017 року №2398/2дп/15-17 «Про притягнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення від 20 лютого 2018 року №565/0/15-17).

2. рішення ВРП від 20 лютого 2018 року №565/0/15-17 було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), і Велика Палата Верховного Суду постановою від 13 грудня 2018 року відмовила у задоволенні скарги ОСОБА_1 . При цьому, Великою Палатою Верховного Суду було встановлено, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку.

3. постановою Великої палати Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №11-314сап18, яка відповідно до статті 78 КАС України має преюдиційне значення для розгляду справи №9901/517/18, факт вчинення позивачем істотного дисциплінарного поступку та, як наслідок, правомірність рішення відповідача та його дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарно стягнення у виді подання про його звільнення з посади, є підтвердженим та не потребує доказування.

4. оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, також містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2018 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Анцупової Т.О., суддів Гімона М.М., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Стародуба О.П.

23 квітня 2018 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження в адміністративній справі №9901/517/18 та призначив справу до судового розгляду в судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.

16 травня 2018 року до Верховного Суду надійшло клопотання ВРП про зупинення провадження у справі №9901/517/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду адміністративної справи №11-314сап18 за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2018 року №565/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2017 року №2398/2дп/15-17 «Про притягнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2018 року клопотання ВРП від 16 травня 2018 року задоволено, провадження у справі зупинене до набрання законної сили судовим рішенням у справі №11-314сап18 за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2018 року №565/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 14 серпня 2017 року №2398/2дп/15-17.

10 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ВРП про поновлення провадження у справі. Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №11-314сап18 залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2018 року №565/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 14 серпня 2017 року №2398/2дп/15-17. Рішення Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2018 року №565/0/15-18 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року клопотання представника ВРП від 10 квітня 2019 року задоволено, провадження у справі №9901/517/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування рішення поновлено, а справу призначено до розгляду в судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду суді Анцупової Т.О. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №13), яка була суддею-доповідачем у справі №9901/517/18, справу передано на повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, відповідно до якого, визначено новий склад колегії суддів, а саме: суддя-доповідач (головуючий) Берназюк Я.О., судді Бучик А.Ю., Желєзний І.В., Мороз Л.Л., Рибачук А.І.

Суддею-доповідачем ухвалою від 28 травня 2019 року прийнято до свого провадження справу №9901/517/18 та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні 21 жовтня 2019 року суддею Мороз Л.Л., з посиланням на положення пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15 жовтня 2010 року, заявлено про самовідвід від розгляду зазначеної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року заяву про самовідвід судді Мороз Л.Л. задоволено та передано справу №9901/517/18 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому КАС України.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 жовтня 2019 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача (головуючий) Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю., Желєзного І.В., Рибачука А.І. та Стеценка С.Г.

Позивач, будучи належним чином повідомлений, у судове засідання 21 жовтня 2019 року, 11 листопада 2019 року та 9 грудня 2019 року не з`явився, пояснень щодо неможливої участі у судовому засіданні чи клопотання про розгляд справи за його відсутності суду не надав, що однак, відповідно до статті 205 КАС України не є перешкодою для розгляду справи по суті.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала позицію з підстав, аналогічних тим, що їх викладено у відзиві на позовну заяву та просила відмовити в задоволенні позову повністю.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив наступне.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 24 квітня 2012 року №286/2012 призначений строком на п`ять років на посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

22 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ВРП зі скаргою щодо неправомірних, на його думку, дій судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 під час розгляду цивільної справи №175/2215/14-ц.

Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 12 червня 2017 року №1469/2дп/15-17 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .

Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Під час розгляду дисциплінарної справи, відкритої за скаргою ОСОБА_2 , Друга Дисциплінарна палата ВРП установила низку грубих порушень норм процесуального права, допущених суддею ОСОБА_1 . під час розгляду цивільної справи №175/2215/14-ц, а саме:

- порушено правила виключної підсудності, передбачені частиною першою статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);

- позивач у справі не є споживачем послуг, наданих банком, у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тому ця справа не підлягала розгляду в порядку вказаного Закону;

- суддя ОСОБА_1, здійснюючи розгляд указаної справи, умисно або внаслідок грубої недбалості проігнорував приписи статті 3 ЦПК України та всупереч наявним у справі документам свідомо не надав правової оцінки тому, що договір іпотеки жодним чином не зачіпав права позивача та не стосувався спільного майна подружжя;

- приймаючи рішення про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_4 , суддя не навів жодних мотивів, які давали б правові підстави ухвалити таке рішення;

- суддя ОСОБА_1 систематично порушує норми процесуального права під час здійснення правосуддя, що призводить до порушення правил підсудності.

Із рішення від 14 серпня 2017 року №2398/2дп/15-17 вбачається, що при його прийнятті Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що порушення закону, допущені суддею ОСОБА_1 при розгляді цивільної справи №175/2215/14-ц, є очевидними та грубими, дисциплінарний проступок є істотним, а його наслідки негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому. При обранні виду дисциплінарного стягнення Друга Дисциплінарна палата ВРП врахувала особу судді ОСОБА_1 , який позитивно характеризується, дисциплінарних стягнень не має, проте з огляду на істотність дисциплінарного проступку та його наслідки дисциплінарний орган дійшов висновку про те, що застосування більш м`якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.

11 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 14 серпня 2017 року №2398/2дп/15-17.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 . ВРП прийняла рішення від 20 лютого 2018 року №565/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року №2398/2дп/15-17 про притягнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності». ВРП дійшла висновку, що порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_1 , правильно кваліфіковані дисциплінарним органом як істотний дисциплінарний проступок, а застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є обґрунтованим.

27 лютого 2018 року до Вищої ради правосуддя надійшло подання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (вх. № 2005/0/8-18) про звільнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 (Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17). До подання додано дисциплінарну справу.

13 березня 2018 року ВРП, розглянувши подання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про звільнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1, за результатами голосування одноголосно прийняла рішення №739/0/15-18 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".

З рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18 вбачається, що при його прийнятті ВРП дійшла висновку, що дисциплінарне провадження щодо судді ОСОБА_1 здійснено згідно з передбаченою чинним законодавством України процедурою, а рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності ухвалено Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя у межах визначених законом повноважень.

Крім того, з рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18 вбачається, що при його прийняття ВРП керувалася пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 115 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

При цьому, судом встановлено, що рішення ВРП від 20 лютого 2018 року №565/0/15-17 було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС України, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 13 грудня 2018 року у справі №11-314сап18 відмовила у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що справа №9901/517/18 взаємопов`язана зі справою №11-314сап18, і в цих справах беруть участь ті самі особи ( ОСОБА_1 та Вища рада правосуддя), а також те, що оскаржуване рішення у цій справі (від 13 березня 2018 року №739/0/15-18) прийняте на основі рішення, яке було предметом оскарження у справі №11-314сап18 (від 14 серпня 2017 року №2398/2дп/15-17 «Про притягнення судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», яке залишене без змін рішенням ВРП від 20 лютого 2018 року №565/0/15-18), то обставини встановлені в адміністративній справі №11-314сап18 не підлягають доказуванню у цій справі.

Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у справі №11-314сап18 було зазначено про обґрунтованість висновку ВРП та її дисциплінарного органу про те, що при постановленні заочного рішення від 16 червня 2014 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 суддя ОСОБА_1 : порушив правила виключної підсудності, які були встановлені статтею 114 ЦПК України та роз`яснені у постановах пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року №3 та 30 березня 2012 року №5; не надав правової оцінки тому, що договір іпотеки жодним чином не зачіпав права позивача та не стосувався спільного майна подружжя; на порушення статті 213 ЦПК України не навів жодних мотивів, які давали б правові підстави ухвалити рішення в частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_4

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що внаслідок прийняття суддею ОСОБА_1 заочного рішення в цивільній справі №175/2215/14-ц з недотриманням норм ЦПК України порушено права ОСОБА_2 , який за договором купівлі-продажу придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , з якої після прийняття заочного рішення було знято заборону відчуження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внесено до Державного реєстру іпотек відомості про виключення з реєстру запису щодо обтяжень вказаної квартири та до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - відомості про виключення з реєстру запису щодо накладення заборон відчуження вказаної квартири. При цьому, 27 жовтня 2016 року за заявою представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суддя ОСОБА_1 постановив ухвалу про поворот виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року в указаній справі, після чого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_4 (попереднього власника придбаної ОСОБА_2 квартири), в якому в рахунок погашення заборгованості за кредитом, отриманим ОСОБА_4 , просить звернути стягнення на квартиру (предмет іпотеки), що на момент звернення з указаним позовом належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що практика ухвалення суддею ОСОБА_1 заочних рішень про визнання недійсними іпотечних договорів щодо майна, розташованого за межами територіальної юрисдикції Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, а згодом їх скасування та залишення позову без розгляду у зв`язку з неявкою сторін у судове засідання, спостерігається також у розглянутих під головуванням цього судді справах №2-175/5829/13-ц, №2-175/6058/13-ц, №2-175/1555/14-ц, №2-175/2063/14-ц, №2-175/2567/14-ц, №2-175/4050/14-ц, №2-175/3591/15-ц, №175/3752/15-ц, №175/208/16-ц, №175/3394/15-ц, №175/207/16-ц, рішення у яких містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З огляду на встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи порушення суддею ОСОБА_1 . норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду у справі №11-314сап18 дійшла висновку, що ВРП та її Друга Дисциплінарна палата дійшли обґрунтованого висновку про те, що порушення закону, допущені суддею ОСОБА_1, є очевидними та грубими, дисциплінарний проступок є істотним, а його наслідки негативно вплинули на ступінь довіри до судової влади в цілому.

V. ОЦІНКА СУДУ

Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Згідно із пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів визначено Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі за текстом - Закон №1402-VIII).

Зокрема, статтею 108 Закону №1402-VIII визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог цього Закону.

Положеннями пункту 6 частини першої статті 109 Закону №1402-VIII визначено, що одним із видів дисциплінарного стягнення є подання про звільнення судді з посади, що, зі змісту пункту 1 частини восьмої цієї ж статті, застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку.

За змістом пунктів 1, 7 частини дев`ятої статті 109 Закону №1402-VІІІ істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Статтею 115 Закону №1402-VIII встановлено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).

Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя.

Повноваження, статус, порядок діяльності та засади організації ВРП визначаються Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1798-VIII статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною першою статті 26 Закону №1798-VIII встановлено, що Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з пунктом 5.1 Глави 5 Регламенту Вищої ради, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року №52/0/15-17 (далі - Регламент), формою роботи Ради є засідання у пленарному складі.

Відповідно до пункту 9.2 Глави 9 цього Регламенту рішення ухвалюється більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні Ради у пленарному складі чи її органу, якщо інше не визначено Законом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 56 Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя. Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону №1798-VIII Рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Тож, при розгляді цієї справи суд повинен перевірити чи мала повноваження ВРП ухвалювати оскаржуване рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18, чи підписане оскаржуване рішення всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні, а також, чи містить оскаржуване рішення відповідача визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.

Повноважність складу ВРП визначається не можливістю розглядати те чи інше питання і приймати відповідне рішення, а належною і повноважною кількістю членів ВРП, які беруть участь у її засіданні.

Так, відповідно до статті 18 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Відтак, на момент ухвалення оскаржуваного рішення, склад ВРП було сформовано відповідно до вимог закону.

При цьому, як вбачається із витягу з протоколу №16 засідання ВРП 13 березня 2018 року, наявного в матеріалах справи, на засіданні були присутні 16 членів ВРП. За результатами голосування «за» проголосувало 16 членів ВРП, «проти» - 0, «не брали участі в голосуванні» - 0.

З оскаржуваного рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18 вбачається, що воно підписано всім складом членів ВРП, які брали участь у його ухваленні.

Тобто, оскаржуване рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18 ухвалене повноважним складом та підписане всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні.

З приводу наявності чи відсутності у оскаржуваному рішенні посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків суд зазначає наступне.

Оскаржуване рішення, відповідно до статті 56 Закону №1798-VIII було прийнято ВРП на підставі подання Другої Дисциплінарної палати ВРП (Рішення від 14 серпня 2017 року № 2398/2дп/15-17).

При цьому, Законом №1798-VIII не передбачено, щоб рішення ВРП про звільнення судді із займаної посади (стаття 56) дублювало зміст рішення Дисциплінарної Палати ВРП про застосування до судді певного виду дисциплінарного стягнення (стаття 50).

Щодо мотивів ухвалення оскаржуваного рішення, то вони були встановлені та перевірені при розгляді справи №11-314сап18, а тому відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню у цій справі.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №11-314сап18 суд зазначив про обґрунтованість висновку ВРП та її дисциплінарного органу стосовно того, що при постановленні заочного рішення від 16 червня 2014 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 суддя ОСОБА_1 : порушив правила виключної підсудності, які були встановлені статтею 114 ЦПК України та роз`яснені у постановах пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року №3 та 30 березня 2012 року №5; не надав правової оцінки тому, що договір іпотеки жодним чином не зачіпав права позивача та не стосувався спільного майна подружжя; на порушення статті 213 ЦПК України не навів жодних мотивів, які давали б правові підстави ухвалити рішення в частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_4 .

З огляду на встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи порушення суддею ОСОБА_1 норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду у справі №11-314сап18 встановила, що ВРП та її Друга Дисциплінарна палата дійшли обґрунтованого висновку про те, що порушення закону, допущені суддею ОСОБА_1 ., є очевидними та грубими, дисциплінарний проступок є істотним, а його наслідки негативно вплинули на ступінь довіри до судової влади в цілому.

Отже, враховуючи приписи частини четвертої статті 78 КАС України, факт вчинення позивачем істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішення відповідача від 13 березня 2018 року №739/0/15-18 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України", є підтвердженими постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №11-314сап18 та не потребують доказування.

У зв`язку з цим, твердження позивача щодо відсутності в оскаржуваному рішенні ВРП мотивів, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків, є безпідставними.

Крім того, в оскаржуваному рішенні міститься посилання на визначені законом підстави звільнення судді ОСОБА_1 . Так з рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18 вбачається, що при його прийняття ВРП керувалася пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 115 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2019 року у справі №9901/608/18.

Крім того, враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини щодо вмотивованості оскаржуваного рішення (справа «Кузнєцов проти Росії», «Hadjianastassiou v. Greece», «Пронін проти України»), оскільки, як встановлено вище, рішення ВРП від 13 березня 2018 року №739/0/15-18 містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

З приводу посилання позивача на те, що оскаржуване рішення ВРП щодо звільнення позивача з посади судді прямо суперечить Європейським стандартам з питань правосуддя, зокрема пункту 9 Європейського статуту судді, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 9 Європейського статуту суддів дисциплінарні санкції за неналежну поведінку судді мають накладатися органом, що складається з суддів, та у суворій відповідності до чітко визначених процедурних правил.

Як уже було зазначено вище ВРП сформована відповідно до Глави 3 Закону №1798-VIII, при цьому, склад членів ВРП визначено статтею 5 цього Закону, а саме: десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою.

Крім того, безпідставними є твердження позивача про те, що, пославшись на пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП перерахувала обидві підстави для звільнення позивача, в той же час не визначили в оскаржуваному рішенні, яка із зазначених підстав і чому покладена в основу рішення від 13 березня 2018 року №739/0/15-18, у зв`язку із наступним.

Відповідно до частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

Позивач помилково ототожнює підстави звільнення судді із займаної посади та дисциплінарний проступок, за вчинення якого до винної особи може бути застосоване дисциплінарне стягнення, передбачене законом.

З оскаржуваного рішення вбачається, що правовою підставою звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області зазначено пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України, а саме вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Крім того, ВРП та його органом визначено, що дії судді ОСОБА_1 під час розгляду цивільної справи №№175/2215/14-ц мають ознаки істотного дисциплінарного проступку, зазначене було підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у справі №11-314сап18.

За вчинення істотного дисциплінарного проступку ОСОБА_1 . Другою Дисциплінарною палатою ВРП, в порядку визначеному Главою 4 Закону №1798-VIII, було застосовано дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення ОСОБА_1 із посади судді.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що рішення Вищої ради правосуддя від 13 березня 2018 року у справі №739/0/15-18 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України", відповідає статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а також іншим вимогам закону, а тому не може бути визнано судом протиправним та скасовано.

Зважаючи на те, що вимога позивача про зобов`язання поновити ОСОБА_1 на посаді судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області є похідною від вимоги про скасування рішення Вищої ради правосуддя від 13 березня 2018 року у справі №739/0/15-18 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України", тому її задоволення залежить від задоволення чи відмови у задоволенні основної вимоги; оскільки основна позовна вимога задоволенню не підлягає, відповідно, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога.

Враховуючи викладене вище, позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування рішення не підлягає задоволенню.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування рішення відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Головуючий суддя Я.О. Берназюк

Судді А.Ю. Бучик

І.В. Желєзний

А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко