ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/767/19 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участі секретаря Гундерука А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача Осипової Є.М., Піддубної Т.М.,

представника відповідача Куліди А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 31.01.2019:

- № 0001301303 про визначення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатом річного декларування в сумі 28 257,02 грн та застосовані штрафні фінансові санкції 7 064, 26 грн;

- № 0001331303 про сплату військового збору 2392,31 грн та визначення штрафної санкції в сумі 598,08 грн.;

- № 0001341303, яким визначено грошове зобов`язання з ПДВ та встановлено до сплати 6 390, 47 грн та застосовані штрафні санкції у сумі 1 597, 62 грн

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ № Ф-0001321303 у розмірі 36 995, 13 грн;

- рішення № 0001311303 про застосування штрафних санкцій за донарахування ЄСВ у сумі 10 183, 92 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що виявлені під час перевірки позивача, як фізичної особи-підприємця, порушення вимог податкового законодавства є не підтвердженими, оскільки висновки про наявність розбіжностей в частині визначення валового доходу та витрат за 2015-2017 роки зроблені контролюючим органом без посилання на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності. Відтак, оскільки в акті перевірки не вказано, які конкретно господарські операції не враховуються податковим органом для віднесення їх до складу витрат на придбання матеріалів, платник податку позбавлений можливості навести свої доводи в обґрунтування своїх дій. Позивач наголошував, що провадить свою підприємницьку діяльність із повним дотриманням правил податкового законодавства та бухгалтерського обліку. Однак, під час перевірки відповідачем на надано належної оцінки специфіки господарської діяльності позивача, безпідставно не досліджено і не враховано первинні, бухгалтерські і розрахункові документи, які підтверджують факт реалізації товарів, витрати, що включають вартість матеріалів, утворюють основу для виготовлення (продажу) товарів (надання послуг), що у своїй сукупності свідчить про неправомірність спірних рішень суб`єкта владних повноважень.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю, при цьому, суд першої інстанції виходив з наявності очевидних розбіжностей у відомостях, які були самостійно задекларовані платником податків, та даними, які були одержані працівниками податкового органу в ході перевірки. Вказані розбіжності стали підставою для висновку про завищення позивачем витрат, пов`язаних з його господарською діяльністю, заниженням чистого доходу, що потягло за собою заниження ЄСВ та військового збору, а також встановлено заниження податкових зобов`язань з ПДВ за період з 2015 по 2017 роки.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що викладені в позовній заяві, крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції визнав безспірним доказом сам акт перевірки, при цьому, не дослідив причину розбіжностей між податковою звітністю позивача та виявленими під час перевірки порушеннями. Також судом першої інстанції помилково застосовані норми права, що регулюють справляння податків суб`єктів які перебувають на спрощеній системі оподаткування, в той час, як позивач перебуває на загальній системі оподаткування. Крім того, судом не надано оцінки тій обставині, що контролюючий орган дійшов висновку про завищення валових витрат позивача виключно на підставі даних податкового обліку без дослідження відомостей фінансової та бухгалтерської звітності, які безпосередньо підтверджують факт здійснення витрат.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні позивач та його представники вимоги апеляційної скарги підтримали, наполягали на її задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

По-перше, представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача - Головного управління ДФС у Київській області на Головне управління ДПС у Київській області в порядку процесуального правонаступництва, обгрунтоване наступним.

Так, зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.

Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головні управління ДФС реорганізуються шляхом приєднання до Головних управлінь ДПС. Про створення новоутворених управлінь Державної податкової служби свідчать також і відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає за можливе задовольнити клопотання та допустити заміну Головного управління ДФС у Київській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Київській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 12.11.2018 по 23.11.2018 посадовими особами відповідача проведено планову документальну виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи, за період діяльності з 01.01.2015 по 31.12.2017, за наслідком якої було складено акт № 1096/10-36-13-03/253121267 від 07.12.2018 (а.с. 33-66 т. 1).

Проведеною перевіркою було встановлено ряд порушень, а саме:

- пп.8-9 п.6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року № 481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01 жовтня 2013 року за №1686/24218;

- пп. "а" п. 176.1 ст. 176 ПКУ в частині неналежного ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013р. №481, в частині невірного відображення понесених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю;

- п.167.1 ст.167, п.177.1-.177.2 ст.177 ПКУ щодо заниження суми чистого доходу за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. на загальну суму 222045,33 грн., в т.ч.: за 2015 рік на суму 15023,36 грн. без ПДВ, за 2016 рік на суму 141752,58 грн. без ПДВ та за 2017р. на загальну суму 65269,39 грн. без ПДВ., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 39517,47 грн., в т.ч.: за 2015р. в сумі 2253,51 грн., за 2016р. в сумі 25515,47 грн. таза 2017р. в сумі 1 1748,49 грн.;

- п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. на суму 222045,33 грн., що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 3330,67 грн.;

- п.2 ч. І ст.7, ст.8, ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (із змінами та доповненнями), в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. на загальну суму 222045,33 грн. без ПДВ., що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок в сумі 50757,85 грн.;

- п. 187.1 ст. 187 ПКУ від 02.12.2010р. №2755-Vl (із змінами та доповненнями), в частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за 2015- 2017рр., що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 6390,47 грн.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки позивачем були надані заперечення (а.с. 67-80 т. 1), які були враховані відповідачем, і рішенням ГУ ДФС у Київській області № 1854/ФОП/10-36-13-03 від 28.01.2019 висновки акту перевірки були викладені в наступній редакції:

- пп.8-9 п.6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року № 481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01 жовтня 2013 року за №1686/24218;

- пп. "а" п. 176.1 ст. 176 ПКУ в частині неналежного ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013р. №481, в частині невірного відображення понесених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю;

- п.167.1 ст.167, п.177.1-.177.2 ст.177 ПКУ в частині заниження суми чистого доходу за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. на загальну суму 159487,33 грн., в т.ч.: за 2015 рік на суму 15023,36 грн. без ПДВ, за 2016 рік на суму 79194,58 грн. без ПДВ та за 2017р. на загальну суму 65269,39 грн. без ПДВ., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 28257,02 грн., в т.ч.: за 2015р. в сумі 2253,51 грн., за 2016р. в сумі 14255,02 грн. таза 2017р. в сумі 11748,49 грн.;

- п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. на суму 159487,33 грн., що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 2392,30 грн.;

- п.2 ч. І ст.7, ст.8, ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (із змінами та доповненнями), в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. на загальну суму 159487,33 грн. без ПДВ., що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок в сумі 36995,18 грн.;

- п. 187.1 ст. 187 ПКУ від 02.12.2010р. №2755-Vl (із змінами та доповненнями), в частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за 2015- 2017рр., що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 6390,47 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 31.01.2019 були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення № 0001301303, яким було визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатом річного декларування в сумі 28 257,02 грн. та застосовані штрафні фінансові санкції 7 064, 26 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 0001331303, яким визначено грошове зобов`язання з ПДВ та встановлено до сплати 6 390, 47 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0001341303 про сплату військового збору 2392,31 грн. та визначена штрафна санкція 598,08 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0001341303 за платежем ПДВ у сумі 6 390, 47 грн та застосовані штрафні санкції у сумі 1 597, 62 грн;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ № Ф-000132133 у розмірі 36 995, 13 грн;

- рішення № 0001311303 про застосування штрафних санкцій за донарахування ЄСВ у сумі 10 183, 92 грн.

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем рішеннями та вимогою, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність визначення грошових зобов`язань, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено помилковість обліку сум податкової звітності позивача та, як наслідок, правомірність своїх дій та рішень.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.п. 177.4.5, п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані вимоги деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, згідно з п. 2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, враховуючи вказані вище норми, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування мають бути фактично здійснені, безпосередньо пов`язані з отриманням доходу та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п. 2.1 Положення № 88, «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Під час проведення перевірки позивача податковим органом були використані дані із таких джерел: автоматизованих комп`ютерних інформаційних систем ГУ ДФС у Київській області відомості про доходи з інформаційного фонду ДРФО, Єдиного реєстру податкових накладних та ІТС «Податковий блок»; дані податкових декларацій про майновий стан та доходи позивача у період, що перевірявся; відомості Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів; банківські виписки про рух коштів за 2015-2017 роки; дані книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженої наказом Міністерства доходів та зборів 16.09.2013 № 481; Єдиний реєстр податкових накладних; акти виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, податковим органом була виявлена розбіжність у деклараціях про майновий стан та доходи за 2016 і 2017 роки та даними, які були одержані в період проведення контрольного заходу і ця сума становить 55 784, 58 грн, з яких 41 901, 26 грн у 2016 та 13 883, 32 грн у 2017 році, чим констатовано порушення пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПКУ.

Наявна розбіжність за 2016 рік виникла внаслідок віднесення в декларацію з ПДВ всього обсягу поставки, згідно видаткової накладної № 63 від 12 жовтня 2016 року, на загальну суму 195 235, 60 грн (а.с. 119 т. 1)

Натомість, в річну декларацію про майновий стан та доходи за 2016 рік позивачем віднесено валовий дохід від операції на суму 153 333, 34 грн. Наведене обумовлюється дробленням основної суми 195 235, 60 грн на 4 частини, які були сплачені ТОВ «Європпєум Інвест»:

- 13 жовтня 2016 року - 164 000, 00 грн (дохід без ПДВ - 136 666, 67 грн);

- 26 грудня 2016 року - 20 000, 00 грн (дохід без ПДВ - 16 666, 67 грн);

- 10 лютого 2017 року - 30 000, 00 грн (дохід без ПДВ - 25 000, 00 грн);

- 11 квітня 2017 року - 20 282, 76 грн (дохід без ПДВ - 16 901, 26 грн).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За змістом пункту 201.7 цієї статті податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг або на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 187.1 п. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм та норми пункту 187.1 статті 187 ПК України свідчить, що податкова накладна складається на дату виникнення податкових зобов`язань за правилом «першої події»: на кожне повне або часткове постачання товарів / послуг або на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Так, в деклараціях з ПДВ поставка на всю суму вартості товару була задекларована позивачем у звітному 2016 році у жовтні та грудні на підставі податкових накладних № 4 від 13 жовтня 2016 року (а.с. 113-115 т. 1) та № 3 від 26 грудня 2016 року (а.с. 123-125 т. 1).

Отже, на кінець 2016 року існувала дебіторська заборгованість у розмірі 41 902, 26 грн без ПДВ, тому колегія суддів вважає безпідставними висновки акту перевірки в цій частині.

Різниця з даними валового доходу, встановленими під час перевірки у розмірі 13 883, 32 грн у 2017 році випливає із повернутих позивачем грошових коштів в сумі 7 083, 00 грн та 6 800, 00 грн.

Так, 22 лютого 2017 року на розрахунковий рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 8 500, 00 грн (7 083, 33 грн без ПДВ) (а.с. 131 т. 1) за товар згідно рахунку-фактури № 10 від 22.02.2017 (а.с. 95 т. 1).

В подальшому, листом № 14-03/1 від 14 березня 2017 року (а.с. 137 т. 1) покупець запросив повернення коштів, внаслідок чого вказану суму повернуто позивачем, відповідно до виписки по особовому рахунку (а.с. 140 т. 1), що також було включено в книгу обліку доходів і витрат (а.с. 142 т. 1) та відкориговане податкове зобов`язання в податковій декларації з податку на додану вартість за 2017 рік (а.с. 145-146 т. 1).

Сума 8 160, 00 грн (6 800, 00 грн без ПДВ) надійшла на розрахунковий рахунок позивача 06.07.2017 року від ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна».

07.07.2017 року позивачем отримано лист від цього товариства, в якому останнє просить повернути помилково перераховані кошти, що було зроблено позивачем 07 липня 2017 року згідно банківської виписки (а.с. 151 т. 1) та зазначено про це в книзі обліку доходів і витрат (а.с. 159 т. 1).

Згідно із п. 177.1 ст. 177 ПК України оподаткуванню підлягають доходи фізичних осіб - підприємців, які отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Тобто, якщо отримана фізичною особою - підприємцем на його розрахунковий рахунок помилково перерахована сума коштів була повернута, то така сума не включається до складу доходу суб`єкта господарювання.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами позивача про безпідставність заниження валового доходу позивача за 2016, 2017 роки у загальному розмірі 55 784, 58 грн, з яких 41 901, 26 грн у 2016 та 13 883, 32 грн у 2017 році.

Відповідно до п.п. 177.4.4, 177.4.5 п. 177ст. 177 Податкового кодексу України, до складу витрат підприємця включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, до яких відносяться витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.

Згідно пп. пп. 177.4.1, 177.4.4, п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Аналіз викладених правових норм свідчить, що положення статті 177 Податкового кодексу України вказують на те, що необхідною умовою для віднесення витрат, понесених платником податку на придбання товарів (послуг), до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є безпосередній зв`язок з отриманням доходу.

Отже, фізична особа - підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, відображає у складі доходу виручку у грошовій та негрошовій формі. При цьому, до складу витрат має право включати документально підтверджені витрати господарської діяльності, пов`язані з отриманням такого доходу.

Відповідно до п. 44.2 ст. 42 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

За правилами пункту 6 П(С)БО «Витрати» 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно п. 7 П(С)БО «Витрати» 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, право платника податку на витрати виникає в періоді отримання доходу від реалізації таких товарів, робіт, послуг за наявності підтвердження понесених витрат первинними документами, що складаються відповідно до вимог ведення бухгалтерського обліку та внаслідок зменшення власного капіталу, тобто зменшення активів або збільшенням зобов`язань. А витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Аналогічна позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 05.06.2018 року у справі №816/1601/17 та від 27.11.2018 року у справі №813/1910/16.

Податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності у період з 01.01.2015 по 31.12.2017 на загальну суму 103 702, 75 грн у розрізі періодів: за 2015 - 15 023, 36 грн; за 2016 - 37 293, 32 грн; за 2017 - 51 386, 07 грн з тих підстав, що відповідно до наданих до перевірки залишків ТМЦ станом на 2015 рік їх вартість становила 8 227, 67 грн. За даними Єдиного реєстру податкових накладних позивачем придбано протягом 2015 матеріалів на виробництво металевих виробів на суму 379 071, 27 грн. Залишок товару за даними позивача становить 25 539, 57 грн. Згідно декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік (графа 5), позивачем віднесено на реалізацію виробленої металевої продукції 376 782, 73 грн. без ПДВ. Так, ураховуючи наявні залишки на кінець звітного періоду згідно графи 5 «Вартість ТМЦ», що реалізовані або використані у виробництві продукції не реалізованих на кінець звітного періоду, виведено різницю на суму 361 759, 37 грн за таким розрахунком: 8 227, 67 грн + 379 071, 27 грн - 25 539, 57 грн = 361 759, 37 грн.

За такою ж методикою було виведено завищення витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності у 2016 та 2017 роках.

Загальний розмір завищення, встановленого податковим органом, визначено на рівні 103 702, 75 грн.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За обставинами справи, оскаржувані рішення контролюючого органу, винесені на підставі висновку про завищення витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності шляхом співставлення відомостей відображених в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2015, 2016 та 2017 роки з даними про суми валових витрат, встановленими в ході перевірки.

Враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись із висновками акту перевірки в частині завищення витрат, оскільки для врахування витрат при обчисленні об`єкта оподаткування, необхідно дотримуватися умов, за якими витрати повинні бути документально підтверджені належним чином оформленими первинними документами, повинні бути пов`язані із господарською діяльністю підприємця, товари повинні бути фактично доставлені, а послуги - фактично отримані, такі витрати повинні включатися до витрат операційної діяльності відповідно до Розділу ІІІ Податкового кодексу України, при цьому позивач, як фізична особа-підприємець, який перебував на загальній системі оподаткування в період, що був охоплений перевіркою, мав право формувати витрати так само, як і юридичні особи - платники податку на прибуток, з урахуванням обмежень, встановлених статтею 177 Податкового кодексу України.

При цьому, Податковий кодекс України не ставить у залежність формування витрат за придбаний товар певного періоду з його реалізацією у цей період. Формування витрат господарської діяльності можливе в періоді, в який такі витрати були здійснені незалежно від того чи такий товар був реалізований, важливо лише документальне підтвердження його придбання та наступне використання в господарській діяльності.

Оформлення результатів перевірок здійснюється податковими органами у відповідності до Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.03.2013 № 395 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2013 року за № 607/23139.

Так, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів (п. 1.7 цього Порядку)

Згідно п. 2.3.2.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

З врахуванням наведеного, викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу щодо завищення позивачем витрат не знайшли свого підтвердження в ході з`ясування обставин у справі по суті, а відтак, нарахування контролюючим органом за вказаними порушеннями грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб є необґрунтованими та безпідставними.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не дають підстав пересвідчитись в тому, що позивач неправомірно сформував витрати за перевіряємий період по вказаних взаємовідносинах. Отже, позивач при визначені суми чистого оподатковуваного доходу за 2015-2017 роки обраховував суму документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, на яку зменшував загальний оподатковуваний дохід, а відтак, правильно визначав чистий оподатковуваний дохід.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 29 липня 2019 року в справі № 808/2694/15.

Так, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Окрім цього, згідно з абзацом першим пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктами 1.1-1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпунктом 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; базою оподаткування у фізичної особи є дохід, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно зі статтею 177 Податкового кодексу України.

З врахуванням наведеного військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого оподатковуваного доходу, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Збільшуючи суму чистого доходу за 2015-2017 роки з підстав, описаних вище, відповідач розрахував військовий збір, що підлягає сплаті позивачем додатково та визначив штрафні санкції у розмірі 25% від основного зобов`язання.

Оскільки судом визнається протиправним збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача, то неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору.

Надаючи оцінку правомірності вимозі від 31.01.2019 № Ф-000132133 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 36 995, 13 грн; рішенню про застосування штрафних санкцій зі сплати своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001311303, за штрафними санкціями в розмірі 10 183, 92 грн, судом встановлено, що вони прийняті у зв`язку із встановленням відповідачем порушення підприємцем пункту 2 частини першої статті 7, пунктів 2, 3, 9 статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску (частина п`ята статті 8 Закону № 2464-VI).

Згідно з частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерством фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів.

Суть виявленого порушення норм Закону № 2464-VІ зводиться до того, що перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, на який нараховується єдиний внесок, встановлено заниження суми чистого доходу, що спричинило заниження єдиного внеску.

Оскільки, з урахуванням встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в частині заниження чистого доходу за 2015-2017 роки, то донарахування йому єдиного внеску у сумі 36 995, 13 грн та застосування штрафних санкцій є також безпідставним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому судове рішення підлягає скасуванню із постановленням нового про задоволення позовних вимог.

При цьому, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до платіжного доручення № 46 від 13 лютого 2019 року позивачем було сплачено 934, 79 грн судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом та відповідно до платіжного доручення № 412 від 18 жовтня 2019 року сплачено 1 402, 19 грн судового збору за звернення з апеляційною скаргою.

Також, позивачем було сплачено 57, 64 грн судового збору за видачу копії технічного запису судових засідань, що входить до складу понесених витрат, та підлягає стягненню із відповідача згідно приписів ст. 132 КАС України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління ДПС у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача понесених витрат зі сплати судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом та апеляційною скаргою в загальному розмірі 2 394, 62 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 240, 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Допустити заміну Головного управління ДФС у Київській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Київській області.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року - скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області № 0001301303 від 31 січня 2019 року, № 0001331303 від 31 січня 2019 року та № 0001341303 від 31 січня 2019 року.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області № Ф-0001321303 від 31 січня 2019 року.

Скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001311303 від 31 січня 2019 року.

Стягнути з Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5А; ідентифікаційний код: 43141377) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 394, 62 грн (дві тисячі триста дев`яносто чотири гривні 62 коп.).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 13 грудня 2019 року.

Головуючий -суддя: Л.В. Губська

Судді : О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк