ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2019 року м. Кропивницький

справа № 404/7203/17

провадження № 22-ц/4809/1249/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – Управління комунальної власності Кіровоградської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Варакіна Н. Б.) від 22 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своєї вимоги позивач зазначив, що відповідно до рішення виконкому міської Ради народних депутатів від 06 січня 1983 року № 67 йому та членам його сім`ї, а саме: дружині ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , сину ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочці ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , видано ордер від 02 лютого 1983 № 68 на право зайняття 3 кімнат в квартирі АДРЕСА_2 . Надалі адресу змінено у зв`язку з перейменуванням міста та вулиці, а саме: АДРЕСА_3 . АДРЕСА_4 .Коваленка. Державна реєстрація права власності на квартиру не проведена. У квартирі зареєстроване місце проживання позивача та ОСОБА_2 , але з 15 червня 2006 року і по теперішній час відповідач у квартирі фактично не проживає, реєстрацію місця проживання не змінив, його особистих речей у квартирі немає.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року позов задоволено. Суд визнав ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

На підставі наданих позивачем доказів суд встановив, що ОСОБА_2 фактично не проживає в квартирі з 15 червня 2006 року, що перешкоджає позивачу в реалізації права на вільне володіння, користування та розпорядження вказаним майном. Пославшись на норми ст. ст. 316, 317 ЦК України, ст. 71та ст. 72 ЖК УРСР, суд зробив висновок про обґрунтованість позову, який підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в якій просив скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Він стверджує, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим так, як суд вирішив спір без його участі, не повідомив про час, дату та місце розгляду справи.

Щодо суті спору, то суд не врахував, що позивач являється його дідом, вони підтримують стосунки, речі відповідача знаходяться у вказаній у рішенні суду квартирі. Він вважає, що його тимчасовою відсутністю скористався позивач та його дружина і не повідомили позивача про судові виклики.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Троянська І. В. підтримали апеляційну скаргу. Відповідач пояснив суду, що так, як у квартирі проживав позивач зі своєю дружиною ОСОБА_6 і він, то це створювало певні незручності для них. Після укладення ним шлюбу за домовленістю з дідом позивач став проживати у квартирі своєї дружиною, але згодом вони розлучилися. Свої речі він лишив у дідовій квартирі, а сам постійно їздив на заробітки за кордом та був відсутній по кілька місяців поспіль, але згодом повертався додому. Дідову квартиру вважає своїм житлом.

Представник Управління комунальної власності міської ради міста Кропивницького – Ковбасюк А. В. пояснив суду, що Управління здійснює обмежені функції щодо комунального майна і будь-якого інтересу в даній справі не має.

Суд першої інстанції встановив такі обставини:

Рішенням виконкому міської Ради народних депутатів від 06 січня 1983 року № 67 ОСОБА_1 та членам сім`ї, які згодом померли, а саме: дружині ОСОБА_3 , сину ОСОБА_4 , дочці ОСОБА_5 , видано ордер від 02 лютого 1983 № 68 на право зайняття 3 кімнат у квартирі АДРЕСА_2 .

Надалі адреса житла змінилася у зв`язку з перейменуванням: АДРЕСА_5 .

Квартира не приватизована.

У вказаній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , який фактично в ній не проживає з 15 червня 2006 року.

Інші члени сім`ї наймача, дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 , померли в різний час.

Апеляційний суд додатково встановив такі обставини:

На підставі рішення органу приватизації міської ради міста Кропивницького від 14 серпня 2019 року № 52397 (с. 140) квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , приватизовано ОСОБА_6 .

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (с. 100), квартира за адресою: АДРЕСА_5 , в цілому належить ОСОБА_6 , право власності зареєстроване 28 серпня 2019 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_7 (с. 99).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання свого внука, ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 з підстав його відсутності без поважних причин понад строки, встановлені ст. 71 ЖК УРСР.

Кіровський районний суд м. Кіровограда ухвалив рішення від 22 травня 2018 року про задоволення позову ОСОБА_1 з яким відповідач ОСОБА_2 не погодився і оскаржив його до апеляційного суду.

Проте , в день відкриття судом апеляційного провадження, тобто ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач ОСОБА_1 помер.

Частиною 1 статті 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Зі змісту цієї норми вбачається, що процесуальне правонаступництво настає в таких випадках: 1) у разі смерті фізичної особи чи припинення юридичної особи; 2) заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні; 3) в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Отже , для процесуального правонаступництва характерним є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, з приводу яких виник судовий спір.

Правонаступництвом у матеріальних правовідносинах є перехід прав або обов`язків їх учасника до іншої особи внаслідок певних юридичних фактів в результаті яких один з учасників правовідносин вибуває з них і замінюється іншою особою.

Залежно від обсягу правонаступництва розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті особи, яка є стороною у справі. У цих випадках спадкоємець громадянина стає стороною в матеріальних правовідносинах, а отже, і процесуальним правонаступником у цивільній справі.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

До суду заяв про залучення до участі у справі правонаступника померлого ОСОБА_8 не надійшло.

Враховуючи , що на час виникнення спору позивачу належало право користування квартирою з державного житлового фонду та похідне від нього право на звернення до суду з підстав, передбачених ст. 72 ЖК УРСР, а на час його смерті він мав право користування квартирою, власником якої у зв`язку з приватизацією являється ОСОБА_6 , то його право не входить до складу спадщини. Права і обов`язки позивача у спірних правовідносинах припинилися у зв`язку зі смертю, а тому процесуальне правонаступництво не настало.

Не настало процесуальне правонаступництво і у зв`язку з переходом права власності на квартиру на підставі її приватизації ОСОБА_6 так, як до цього часу вона володіла самостійним правом на пред`явлення до відповідача позову з підстав визначених ст. 72 ЖК УРСР, а у зв`язку з приватизацією її право трансформувалося у право власника на звернення до суду з аналогічними вимогами до відповідача, але інших підстав, передбачених нормами ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Зокрема , згідно з п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

У зв`язку зі смертю позивача та тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції не вбачає у справі підстав, передбачених ч. 3 ст. 3777 ЦПК України, за яких положення ч. 1 ст. 377 цього ж Кодексу не може бути застосоване.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року цим вимогам закону не відповідає з таких підстав.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).

Згідно з нормами частин 1, 3 ст. 66 ЦПК України судові виклики учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

В матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи. Судові повістки, які були направленні йому, фактично не вручені і повернуті суду поштовим відділенням у зв`язку із закінченням строку зберігання, що не вважається належним повідомленням сторони у справі.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 377 ЦПК України).

Оскільки суд розглянув справу за правилами загального позовного провадження, він зобов`язаний був повідомити всіх учасників про її розгляд. Враховуючи, що суд не виконав свого обов`язку і відповідач на це вказує в апеляційній скарзі, рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню.

Крім того, ухвалюючи рішення суд не врахував, що згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Згідно з нормами ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Випадки коли жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців також встановлені цією статтею Кодексу.

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі ЄУН 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей ст. 71, ст. 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст. 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Встановивши , що відповідач не проживає у квартирі за місцем реєстрації з 15 червня 2006 року, суд першої інстанції не з`ясував причин довготривалої відсутності відповідача. Мотивувальна частина рішення суду не містить жодних висновків з цього питання.

Крім того, суд одночасно застосував положення статей 316, 317 ЦК України і статей 71, 72 ЖК УРСР, не врахувавши, що вони регулюють різні правовідносини. Поза увагою суду лишився той факт, що позивач не був власником квартири в якій він проживав з відповідачем.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України неправильне застосування судом норм матеріального права являється підставою для скасування судового рішення або його зміні повністю чи частково.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

У зв`язку з тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, з урахуванням обставин конкретної справи та приписів ст. 377 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 255, п. 4 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 377 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житлом скасувати, провадження у справі зарити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2019 року.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді А. М. Головань

С . І. Мурашко