Провадження № 22-ц/824/13231/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 грудня 2019 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 24 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_3 розмістив на своїй сторінці у соціальній мережі Fасеbоокнаступну інформацію: «Депутати Міжфракційного антиокупаційного об`єднання #наступ звернулися до #СБУ перевірити антидержавну діяльність депутата Окупаційного блоку ОСОБА_1. Цей ватнік не лише робить спроби нападу на патріотичних блогерів, а й вважає, що Крим це федеральний округ РФ, агресію називає «братовбивчим конфліктом», а «Л/ДНР» суб`єктами з якими треба проводити перемовини. Думаю правоохоронцям слід зосередитись на подібних «товаришах», а не на добровольцях». Окрім того, розмістив та поширив 5 фотографічних зображень сторінок звернення до голови СБУ, які містять наступну інформацію: «...окремі народні депутати продовжують публічно підтримувати ворогів нашої держави і ставити під сумнів її конституційний лад. Прикладом такої аморальної, антиукраїнської поведінки є позиція ОСОБА_1 , обраного по виборчому округу №181 (Харківська область). Після Революції Гідності та початку російської агресії ОСОБА_1 у власних публічних виступах неодноразово робив антиукраїнські заяви і підтримував сепаратистські рухи...»; « ...ОСОБА_1 також власними промовами розпалював нетерпимість та ненависть всередині держави, закликав до федералізації України...»; «...поставив під сумнів територіальну цілісність України...».

В цей же день ІНФОРМАЦІЯ_1 вказана інформація була розміщена відповідачем ОСОБА_4 на своїй сторінці у соціальній мережі Fасеbоок.

Вказував, щопоширена відповідачами стосовно нього інформація у соціальній мережі Fасеbоок є недостовірною, негативною, такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, оскільки відповідачі намагаються переконати користувачів у порушенні ним норм чинного законодавства та здійсненні протиправних дій проти державної цілісності,

- 2 -

зневаги до законів України, непорядності, дискредитуючи його у очах суспільства. Інформація побудована із застосуванням образливих висловлювань на його адресу, містить фактичні дані, з яких вбачається, що він є порушником законів і людської моралі, а тому є недостовірною, чим порушено його особисті немайнові права, які підлягають судовому захисту.

У зв`язку із наведеним просив визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, порушує права і свободи, принижує честь, гідність і ділову репутацію інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_3 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі Facebоок ( ОСОБА_3) та відповідачем ОСОБА_4 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі Facebоок (ОСОБА_4), а саме: «Депутати Міжфракційного антиокупаційного об`єднання #наступ звернулися до #СБУ перевірити антидержавну діяльність депутата Окупаційного блоку ОСОБА_1. Цей ватнік не лише робить спроби нападу на патріотичних блогерів, а й вважає, що Крим це федеральний округ РФ, агресію називає «братовбивчим конфліктом», а «Л/ДНР» суб`єктами з якими треба проводити перемовини. Думаю правоохоронцям слід зосередитись на подібних «товаришах», а не на добровольцях», а також: «...окремі народні депутати продовжують публічно підтримувати ворогів нашої держави і ставити під сумнів її конституційний лад. Прикладом такої аморальної, антиукраїнської поведінки є позиція ОСОБА_1 , обраного по виборчому округу №181 (Харківська область). Після Революції Гідності та початку російської агресії ОСОБА_1 у власних публічних виступах неодноразово робив антиукраїнські заяви і підтримував сепаратистські рухи...»; « ...ОСОБА_1 також власними промовами розпалював нетерпимість та ненависть всередині держави, закликав до федералізації України...»; «...поставив під сумнів територіальну цілісність України...»; зобов`язати відповідачів у 3-денний строк з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили спростувати поширену на своїх персональних сторінках в соціальній мережі Facebоок інформацію у такий самий спосіб, як вона була поширена, - опублікуванням спростування; зобов`язати відповідачів видалити інформацію, що принижує честь, гідність, ділову репутацію позивача зі своїх персональних сторінок у соціальній мережі Facebоок; стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75000,00 грн. і покласти на них судові витрати.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 09 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 30 листопада 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Оспорювана позивачем інформація визнана недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 Зобов`язано ОСОБА_3 і ОСОБА_4 протягом 3-х календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена. Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551,20 грн. з кожного. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20 червня 2018 року рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 09 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 30 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова мотивована тим, що суди залишили поза увагою доводи відповідачів, що викладена ними у мережі Інтернет інформація є оціночними судженнями або критикою у сенсі відкритого обговорення політичних питань, а заява про вчинення злочину, повний текст якої розміщений відповідачами в мережі Інтернет, подана відповідачами до правоохоронних органів, які за законом наділені повноваженнями перевіряти цю інформацію на достовірність, не свідчить про поширенням відомостей, які порочать честь, гідність та

- 3 -

ділову репутацію позивача.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 24 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким його вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, невідповідність висновків суду обстаивнам справи.

Скарга мотивована тим, що суд не врахував Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, та практику ЄСПЛ. Зокрема, що захист репутації, передбачений ст.10 Конвенції, розповсюджується однаковою мірою і на політиків та не звільняє інших осіб, які застосували дифамаційну чи образливу критику політичного опонента, від доказування фактичної основи критики. Висновки суду про те, що викладені у інформації судження є оціночними, не відповідають дійсності, бо у відношенні позивача має місце не критика, а образи та фактичні дані щодо вчинення ним протиправних і аморальних діянь, про що свідчать обставини справи і загальний тон зауважень відповідачів, який варто сприймати в контексті, яким у свою чергу є посилання відповідачів на вчинення ним протиправної, антидержавної, антиукрїнської поведінки. Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань. Суд не здійснив перевірки щодо співмірності характеру та ступеню обвинувальних тверджень відповідачів та не врахував, що інформація має стверджувальну конструкцію, містить відомості, які можливо чітко довести, тобто є твердженням про факти, а не оціночним судженням. Суд не врахував роз`яснення, що містяться у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно яких наявність у зверненні до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мухін М.М. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Дніпровського районного суду м.Києва як незаконне.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки їх представнику адвокату Бежевець О.О., до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що поширену відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_1 у соціальній мережі Fасеbоокінформацію в частині, що торкається особи позивача, слід розцінювати лише як критику його публічних дій, тобто, спірні вислови є оціночними судженнями, а не фактичним твердженням, які підлягають доведенню, що свідчить про відсутність порушень особистих

- 4 -

немайнових прав позивача з боку відповідача.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (є частиною національного законодавства)кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Разом із тим, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст.32 Конституції України).

Відповідно до ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1). Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (ч.3).

Згідно роз`яснень, викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача, в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г)поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на

- 5 -

повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно роз`яснень п.19 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ч.2 ст.47¹ (на даний час ст.30) Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири.Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, враховуючи вказані роз`яснення Верховного Суду України відповідно до ст.277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (а відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч.1 ст.277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (ст.37 Закону про пресу, ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Судом першої інстанції встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин позивач був обраний народним депутатом України VІІІ скликання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 міжфракційним антиокупаційним об`єднанням народних депутатів України у Верховній Раді «Наступ» до Служби безпеки України було направлено колективне звернення, підписане відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та іншими народними депутатами України і зареєстроване за вх. №100-834 від 07 квітня 2016 року. Звернення містило викладення ряду обставин щодо позивача, які заявники просили перевірити на відповідність законодавству України, а у разі встановлення порушень просили Службу безпеки України сприяти притягненню народного депутата України ОСОБА_1 до відповідальності та повідомити їх про результати розгляду.

У той же день - ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїх персональних сторінках в соціальній мережі Facebоок відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розмістили інформацію щодо направлення вказаного звернення до СБУ, зазначивши наступне: «Депутати Міжфракційного антиокупаційного об`єднання #наступ звернулися до #СБУ перевірити антидержавну діяльність депутата Окупаційного блоку ОСОБА_1. Цей ватнік не лише робить спроби нападу на патріотичних блогерів, а й вважає, що Крим це федеральний округ РФ, агресію називає «братовбивчим конфліктом», а «Л/ДНР» суб`єктами з якими треба проводити перемовини. Думаю правоохоронцям слід зосередитись на подібних «товаришах», а не на добровольцях». Окрім того, розмістили та поширили 5 фотографічних зображень сторінок звернення до голови СБУ, які містять наступну інформацію: «...окремі народні депутати продовжують публічно підтримувати ворогів нашої держави і ставити під сумнів її конституційний лад. Прикладом такої аморальної, антиукраїнської поведінки є позиція ОСОБА_1 , обраного по виборчому округу №181 (Харківська область). Після Революції Гідності та початку російської агресії ОСОБА_1 у власних публічних виступах неодноразово робив антиукраїнські заяви і підтримував сепаратистські

- 6 -

рухи...»; « ...ОСОБА_1 також власними промовами розпалював нетерпимість та ненависть всередині держави, закликав до федералізації України...»; «...поставив під сумнів територіальну цілісність України...».

Також судом встановлено, що з урахуванням точки зору відповідачів та теми обговорення, застосування засобів мовлення, висловлювання відповідачів не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, незважаючи на те, що останні містять критичну оцінку подій пов`язаних з діяльністю позивача, а розміщена в мережі Facebоокінформація не є твердженнями про встановлені факти.

В даному випадку відповідачі реалізовували своє конституційне право на вільне вираження поглядів, гарантованих Основним законом.

Отже, інформація, яку просить спростувати позивач, є результатом критичної оцінки фактів та діяльності позивача як політика та є оціночними судженнями відповідачів, вираженнями їх суб`єктивної думки, які не є предметом судового захисту в розумінні ст.277 ЦК України.

Також, суду не було подано належних та допустимих доказів того, що поширенням суб`єктивної думки відповідачів позивачу було заподіяно шкоду честі та гідності та мало негативні наслідки.

За таких обставин, оскільки не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 і які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського Суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Також, суд вірно відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів заподіяння такої шкоди.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що висловлювання відповідачів не є оціночними судженнями, бо стосуються констатації ними окремих фактів у категоричній формі і є недостовірними, такі судження принижують його честь і гідність колегія суддів не приймає до уваги з викладених вище підстав, оскільки інформація, яку просить спростувати позивач, є результатом критичної оцінки певних подій та фактів щодо діяльності позивача.

При цьому суд з урахуванням того, що позивач на час виникнення спірних правовідносин мав статус народного депутата України, тобто був політиком і публічною людиною, колегія суддів вважає, що, відмовляючи у позові, суд першої інстанції вірно врахував положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, де йдеться про те, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі. У статтях 3, 4 та 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати

- 7 -

більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Такі ж висновки щодо можливості зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації у відношенні політиків містяться у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц; від 14 лютого 2018 року у справі № 646/1266/16-ц; від 27 березня 2019 року у справі № 344/16715/15-ц.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року справі № 757/22307/17-ц, де залишаючи судові рішення без змін Верховний Суд вказав, що поширена відповідачем інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної, підготовленої ГО «Громадське телебачення» і оформленої у вигляді публікації на власному сайті та аудіовізуальному творі інформації щодо позивача у цій справі. Така оцінка отриманої інформації є оціночними судженнями відповідача, які грунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації, а не твердженням. Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації, отриманої з різних джерел. Наведені в інформації висловлювання не носять характер образ (хоча і висловлені в агресивній формі), а є критичними по відношенню до позивача та є вираженнями погляду відповідачів на його позицію як політика.

Відхиляючи наведені доводи позивача, колегія суддів враховує, що за положеннями ст.29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка поширюється будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з другого - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості

При цьому, якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. У рішенні від 10 серпня 2006 року у справі «Ляшко проти України» (Lyshkо v. Ukraine) Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет п.2 ст.10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати,

- 8 -

шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого ст.10 Конвенції.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що у відношенні позивача має місце не критика, а образи та фактичні дані щодо вчинення ним протиправних і аморальних діянь, про що свідчать обстаивни справи і загальний тон зауважень відповідачів, який варто сприймати з урахуванням, співмірності характеру та ступеню обвинувальних тверджень відповідачів, які посилаються на вчинення позивачем протиправної, антидержавної, антиукраїнської поведінки необгрунтовані.

Як вбачається із розміщеної відповідачами в соціальній мережі інформації вони називають діяльність позивача антидержавною, що абсолютно очевидно є оціночним судженням, а посилання на належність ОСОБА_1 до Опозиційного блоку, який називають «Окупаційним» також є зворотом мови. Це ж стосується посилань відповідачів на аморальну, антиукраїнську поведінку ОСОБА_1 , що є оціночним судженням.

Отже, інформація, яку просить спростувати позивач, є результатом критичної оцінки фактів, які передували розповсюдженню спірної інформації та є оціночними судженнями відповідачів із використанням мовних засобів, зокрема епітетів та гіпербол, вираженням їх суб`єктивної думки, які не є предметом судового захисту в розумінні ст.ст.94, 277 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що такого роду оціночне судження щодо поведінки позивача мало б визнаватися наклепом лише за умови поєднання з непристойною формою вираження такого судження, що в цій справі не доведено позивачем і судом не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує, що навіть у разі, коли інформація формує у читачів думку про порушення політиком норм моралі, неправильну поведінку в суспільстві тощо, для вирішення питання про наклеп слід враховувати додаткові фактори (рішення ЄСПЛ у справі «Скудаєва проти Росії» (заява № 24014/07).

В даному випадку слід враховувати переслідувану відповідачами мету під час публікації інформації, наявність в спірній статті питання, що становить суспільний інтерес або викликає загальну стурбованість, а саме факт агресії проти України з боку Росії (Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частою національного законодавства, та практику ЄСПЛ необгрунтовані.

Вирішуючи спір, суд застосував як Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, про що зазначив у рішенні, так і врахував практику ЄСПЛ. Зокрема судом першої інстанції враховані рішення ЄСПЛ у справах «Лінгенс проти Австрії», в якій суд зазначив, що «…свобода вираження поглядів, гарантована п.1 ст.10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та самореалізації кожної особи. За умови додержання п.2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей, які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій… Ці принципи мають особливе значення, коли йдеться про пресу… Крім того, свобода преси дає

- 9 -

громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати свій погляд на них… Відповідно межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої першій неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості».

Згідно рішення у справі «Обершлік проти Австрії» суд також зазначив, що «політичний діяч, певна річ, має право на захист своєї репутації, навіть поза межами власного приватного життя, однак цей захист слід розмірювати відповідно до інтересів вільного обговорення питань, що мають суспільне значення». Таким чином, навіть приватне життя публічних осіб, якщо його аспекти мають суспільне значення, не може мати правовий захист подібний до захисту приватного життя звичайної людини. Коли судження зводиться до суб`єктивної оцінки, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатня фактична підстава для спростовуваного затвердження, оскільки навіть суб`єктивна оцінка, яка не має під собою ніякої фактичної основи, може бути надмірною.

Орім того, в рішенні по справі «Єрусалем проти Австрії» (Jerusalem v. Austria) ЄСПЛ відмітив, що навіть оціночне судження без жодних фактів на його підтвердження може бути надмірним та відповідним критерієм, чи може бути встановлене достатньо точне та надійне фактологічне підґрунтя, пропорційне природі та ступеню висловлення.

Вказана практика ЄСПЛ щодо застосування ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожномуправо на свободу вираження поглядів без втручання органів державної влади є усталеною.

Зокрема, 20 травня 2010 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Мирський проти України», де констатував порушення права заявника на свободу вираження поглядів (ст.10 Конвенції) у зв`язку із відсутністю у рішеннях національних судів обгрунтування наявності законних підстав для визнання слів заявника під час його виступу на круглому столі накоепом.

02 червня 2016 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «ТОВ Інститут Економічних Реформ проти України», де констатував порушення ст.10 Конвенції у зв`язку з тим, що національні суди не дослідили докази для підтвердження законності втручання у право на свободу вираження поглядів компанії-заявника.

12 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Ликін проти України», де констатував порушення ст.10 Конвенції у зв`язку з неналежним розглядом національними судами питання балансу забезпечення права на захист репутації та права на свободу вираження поглядів.

16 квітня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Редакція газети Гривня проти України», де констатував порушення ст.10 Конвенції у зв`язку з втручанням у право підприємства-заявника на свободу вираження поглядів внаслідок винесення рішень національних судів щодо обох газетних статей та накладення на заявника покарання у вигляді вимоги публікаії спростування і відшкодування шкоди.

Викладені у вказаних рішеннях висновки ЄСПЛ в тому числі спростовують доводи апеляційної скарги щодо незаконності оскаржуваного позивачем рішення Дніпровського районного суду м.Києва.

Колегія суддів відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував роз`яснення, що містяться у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно яких наявність у зверненні до правоохоронного органу завідомо неправдивих

- 10 -

відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

В даному випадку предметом оспорювання є саме інформація, розміщена відповідачами в соціальній мережі, а не інформація, викладена відповідачами у зверенні до Служби безпеки України, про що чітко вказано у позові. При цьому позивач не оспорює правомірність чи неправомірність звернення відповідачів до СБУ як і не оспорює правомірність викладених у заяві до СБУ фактів, оспорення яких є окремим предметом розгляду.

Висновки суду про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди грунтуються на законі і матеріалах справи. Суд вірно відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів заподіяння такої шкоди.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді :