Справа № 420/6250/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012), Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 00035323, адреса: вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601) про визнання протиправним рішення, відмов та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23 жовтня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, у якому позивач просив суд:

визнати протиправними та скасувати Рішення Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду в м.Одесі №156050001727 від 21.02.2019 року;

визнати незаконними відмови Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду в м. Одесі від 10.05.2019 року №159/Д-5, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.05.2019 року №1102/Д-3 та Пенсійного фонду України вих. №19935/Д-11 від 23.08.2019р. у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із використанням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року його звернення за призначенням пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та провести виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016, 2017, 2018 роки в розмірі 6188,89 грн., з 13.02.2019 року, з урахуванням виплачених сум та індивідуального масового перерахунку (індексації заробітку).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів сплати недоплаченого судового збору у розмірі 2305,20 грн., а також приведення у відповідність суб`єктного складу відповідачів у відповідності до заявлених позовних вимог.

08.11.2019 року за вх.№41704/19 від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 24.10.2019 року, чим усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у відповідності до ст.263 КАС України.

Позовна заява обґрунтована тим, що 13.02.2019 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою про переведення його з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. 21.02.2019 року за №156050001727 було прийнято рішення, яким позивачу встановлена пенсія за віком у розмірі 3091,09 грн. В основу вказаного розміру пенсії покладено, зокрема, розмір середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014-2016 року. Разом з тим, на думку позивача, вказана сума має враховуватись із розміру середньої заробітної плати (доходу) в Україні за три роки, що передують моменту призначення пенсії, тобто за 2016-2018 роки. Дії відповідача щодо врахування сум за 2014-2016 роки значно зменшують розмір пенсії позивача за віком, а тому є протиправними. Протиправними також є відповіді Суворовського об`єднаного управління ПФУ в м.Одесі, Головного управління ПФУ в Одеській області та Пенсійного фонду України, якими фактично підтверджено правомірність прийнятого рішення. На підтвердження правової позиції щодо невірного розрахунку суми пенсії за віком позивач вказує, що:

по-перше, ОСОБА_1 у відповідності до норм чинного законодавства, яке регулює порядок проведення пенсійних виплат особам, має право на отримання декількох пенсій. Користуючись наявним правом, позивач прийняв рішення про перехід з пенсії за вислугу років, яка встановлена Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на пенсію за віком, яка встановлена Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Фактично, позивач просить про призначення йому пенсії за новими підставами, однак відповідачем безпідставно беруться до уваги дані, чинні на момент призначення пенсії за вислугу років;

по-друге, незважаючи на вказане у рішенні «Призначення пенсії» Головним управлінням фактично проведено перерахунок пенсії із застосуванням відомостей, актуальних на момент призначення попередньої пенсії. На порядок саме перерахунку пенсії Суворовське об`єднане та Головне управління посилаються в оскаржуваних відмовах як на підставу встановлення суми пенсії.

02.12.2019 року за вх.№45238/19 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та заперечує проти їх задоволення, оскільки:

по-перше, застосування при призначенні пенсії розміру середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014-2016 роки врегульована ч.3 ст.45 Закону №1058, де вказано, що визначення розміру пенсії при переведенні на неї з іншого виду пенсії здійснюється за документами, що наявні у матеріалах іншої пенсійної справи, а застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) попереднього виду пенсії;

по-друге, підстави вважати протиправними відмови Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду в м. Одесі від 10.05.2019 року №159/Д-5 та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.05.2019 року відсутні, оскільки заяви, з приводу яких відповідачем надавались відповіді, не відповідали вимогам заяв про призначення/перерахунок пенсії, а тому були розглянуті у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

05.12.2019 року за вх.№46019/19 від представника Пенсійного фонду України надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, представник зазначив, що:

по-перше, скаргу позивача до ПФУ було розглянуто у порядку Закону України «Про звернення громадян» та надано обґрунтовану та повну відповідь;

по-друге, на підставі п.4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застосуванню підлягають саме величини середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки, тому підстави визнавати рішення та відмову №19935/Д-11 від 23.08.2019р. протиправними відсутні.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 27.09.1997 року позивачу було призначено пенсію за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с.48), яка виплачувалась позивачу до 28.02.2019 року. Припинення виплати відбулось у зв`язку із переходом на інший вид пенсії за заявою позивача.

21.02.2019 року Суворовським об`єднаним управлінням ПФУ с м. Одесі було прийнято рішення №156050001727, яким позивачу призначено пенсію за віком у розмірі 3121,03 грн. (а.с.12-13) на підставі ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись із вказаним Рішенням, позивач звернувся із письмовою заявою про перегляд призначеного йому розміру пенсії з урахуванням вимог чинного пенсійного законодавства (а.с.19-20) до Суворовського УПФУ в м.Одесі та ПФУ (копія).

Проте листом Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду в м. Одесі від 10.05.2019 року №159/Д-5 (а.с.22-23) та листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.05.2019 року №1102/Д-3 (а.с.25-26) позивачу було відмовлено у задоволенні вимог про здійснення перерахунку пенсії.

Отримавши вказані відмови, 12.07.2019 року позивач звернувся зі скаргою до Пенсійного фонду України (а.с.28-30), вимагаючи від ПФУ здійснення перерахунку пенсії.

На вказану скаргу листом вих.№19935/Д-11 від 23.08.2019 року позивач отримав відповідь із роз`ясненням підстав перерахунку пенсії та їх правильності.

Вважаючи зазначене рішення та відповіді, що направлялись територіальними органами пенсійного фонду та ПФУ, протиправними, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч.1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно статті 7 цього ж Закону військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Стаття 40 закону визначає, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Згідно статті 45 Закону переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду України.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Судом встановлено, що позивач як особа, яка досягла відповідного віку (60 років), звернулась до Суворовського об`єднаного управління ПФУ в м. Одесі про призначення йому пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Про факт саме призначення пенсії зазначено і в самому рішенні.

Суть правового спору в контексті оцінки як рішення, так і оскаржуваних відмов, залежить від визначення того, за які періоди вираховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії – за 2014-2016 роки (три роки до призначення пенсії за вислугу років з урахуванням п.4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») чи за 2016-2018 роки (три роки до призначення пенсії за віком).

Суд зазначає, що аналіз наведених вище норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач звернувся вперше.

Після призначення пенсії за вислугу років позивач продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, при призначенні позивачу у 2019 році пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком згідно частини другої статті 40 цього Закону.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.11.2018 року у справі № 359/4777/17.

Крім цього, Верховний Суд України у постанові від 9 червня 2015 року (справа №21-550а15) та Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року (справа №К/9901/1071/17) висловили свою позицію стосовно того, що при переведенні з пенсії призначеної згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» на пенсію згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення №156050001727 від 21.02.2019 року Суворовське об`єднане управління ПФУ в м. Одесі допустило невірне застосування положень чинного законодавства, внаслідок чого розмір призначеної позивачу пенсії не відповідає положенням, встановленим Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Наслідком цього є визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Що стосується доводів відповідачів про правомірність відмов Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду в м. Одесі від 10.05.2019 року №159/Д-5, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.05.2019 року №1102/Д-3 та Пенсійного фонду України вих. №19935/Д-11 від 23.08.2019р. з огляду на те, що розглянуті заяви були в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», суд зазначає наступне.

Закон України «Про звернення громадян» (далі – Закон №393) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно ст.3 Закону №393 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Сатттею 4 Закону №393 встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Згідно ст.14 Закону №393 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

У відповідності до ст.15 цього ж Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Стаття 16 встановлює, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Згідно ст.19 Закону №393 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Суд погоджується із тим, що зазначені вище відмови у процесуальному аспекті прийнятті у відповідності до встановлених Законом №393 норм. Разом з тим, при розгляді заяви чи скарги суб`єкт владних повноважень, зокрема, зобов`язаний перевіряти заяви чи скарги всебічно та обґрунтовано. Обґрунтовано, в розумінні КАС України, означає з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вказані відмови містять в своїй основі невірне трактування норм ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що, як наслідок, свідчить про їх необґрунтованість, та відтворюють ті ж самі вихідні дані у зв`язку із нормами законодавства, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення та визнаного судом протиправним рішення від 21.02.2019р.

Відмови, оформлені листами УПФУ та ПФУ самі по собі не є актами індивідуальної дії, не порушують прав позивача у сфері пенсійного забезпечення, не створюють для нього будь-яких правових наслідків.

Отже оскарження таких відмов роз`яснювального характеру в судовому порядку (оформлених як відповідь на звернення позивача згідно ЗУ «Про звернення громадян») не призводить до відновлення його прав, не є способом захисту права, що може вважатись ефективним у сенсі судового захисту.

Вказане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконними відмови Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду в м. Одесі від 10.05.2019 року №159/Д-5, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 30.05.2019 року №1102/Д-3 та Пенсійного фонду України вих. №19935/Д-11 від 23.08.2019р. у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із використанням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року його звернення за призначенням пенсії.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Судом під час розгляду справи встановлено, що підстави для відмови у призначенні пенсії позивачу за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутні. Єдиною підставою для призначення пенсії у розмірі, визначеному у рішенні від 21.02.2019 року, стало невірне трактування норми ч.3 ст.45 вказаного закону. Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість такого її застосування, а інші підстави, які перешкоджають позивачу реалізувати його законне право на отримання пенсії у належному розмірі, відсутні, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та провести виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016, 2017, 2018 роки в розмірі 6188,89 грн., з 13.02.2019 року, з урахуванням виплачених сум та індивідуального масового перерахунку (індексації заробітку).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Цей процесуальний обов`язок відповідачем ГУПФУ в Одеській області не дотриманий.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково із скасуванням оскаржуваного рішення Суворовського ОУПФУ в м.Одесі та зобов`язанням ГУПФУ в Одеській області вчинити дії.

В іншій частині вимог позову суд відмовляє у зв`язку із відсутністю порушення прав позивача оскаржуваними відповідями, оформленими листами відповідачів.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 3073 (три тисячі сімдесят три) грн. 60 коп. (а.с.4-5).

На підставі ст.139 КАС України суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судових витрат зі сплати судового збору у сумі 1536(одна тисяча п`ятсот тридцять шість)грн. 80коп. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012), Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 00035323, адреса: вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601) про визнання протиправним рішення, відмов та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати Рішення Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду в м.Одесі №156050001727 від 21.02.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та провести виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016, 2017, 2018 роки в розмірі 6188,89 грн., з 13.02.2019 року, з урахуванням виплачених сум та індивідуального масового перерахунку (індексації заробітку).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1536(одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян

.