open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Справа № 420/6043/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді:Самойлюк Г.П.,

при секретарі:Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1

ОСОБА_2 (представник за ордером)

відповідач:Амбросимова Ю.Г. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 грудня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, при звільненні ОСОБА_1 , тобто з 06.09.2018р. по 30.08.2019р. з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з 06.09.2018р. по 30.08.2019р., з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, а саме 193974,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) № 172 від 06.09.2018р. позивача виключено зі списків особового складу. На день звільнення з військової служби у запас Військовою частиною НОМЕР_2 не було виплачено індексації грошового забезпечення за період з січня 2016р. по вересень 2018р. Відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018р. у справі №1540/5129/18 лише 30.08.2019р. Враховуючи затримку виплати позивачу індексації належного йому грошового забезпечення, останній 06.09.2019р. звернувся до відповідача із заявою щодо виплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 06.09.2019р. по 30.08.2019р.), однак відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні вказаної заяви позивача.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 18.11.2019р. (вх. № 43141/19), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що звільнення позивача з військової служби відбулось законно, наказ про виключення його зі списків особового складу позивачем не оскаржувався та останньому при звільненні не було виплачено лише індексацію грошового забезпечення, розрахунок по всіх інших виплатах проведений. З урахуванням наведеного, посилаючись на правові позиції Верховного Суду у постановах від 24.01.2018р. у справі № 807/1502/15, від 27.06.2018р., від 06.06.2018р. у справі №804/1782/16 та ін., відповідач зазначив про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні ч.1 ст. 117 КЗпП України. Відповідач вважає, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р. Крім того, індексація грошового забезпечення не може вважатися складовою грошового забезпечення у розумінні ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, що виключає можливість її включення до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Ухвалою від 24.10.2019 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; призначено судове засідання по справі на 20.11.2019р., яке було перенесено на 10.12.2019р.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді начальника інспекції безпеки мореплавства Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) № 471 від 28.08.2018р. позивача було звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я (а.с. 15).

Наказом командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) №172 від 06.09.2019 р. позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення (а.с. 16).

Як вбачається зі змісту вищевказаного наказу, позивачу при звільненні визначено виплатити: премію за період з 01 вересня по 06 вересня 2018 року у розмірі 24% від посадового окладу; надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у розмірі 10% від посадового окладу за період з 01 вересня по 06 вересня 2018 року; грошову допомогу при звільненні з військової служби у запас у розмірі 50% місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу в Збройних Силах за 27 календарних років у розмірі 226126,35 грн.; та грошову компенсацію замість речового майна, що підлягає видачі у розмірі 95535,90 грн.

Однак, при звільненні з військової служби позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018р. у справі №1540/5129/18, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

04.10.2019р. (вих. № 1854) за результатами розгляду звернення позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за час затримки по день фактичного розрахунку з 06.09.2018р. по 30.08.2019р., відповідач повідомив позивача, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018р. у справі №1540/5129/18, позивачу 30.08.2019р. виплачено індексацію грошового забезпечення та заборгованість перед ним відсутня. Також зазначено щодо відсутності підстав для застосування до порушеного у зверненні питання приписів ст. 117 КЗпП України (а.с. 17).

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що зобов`язання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникає у роботодавця з рішення органу, який розглядав трудовий спір.

Як встановлено судом та визнається учасниками справи, позивачу при звільненні з військової служби у запас виплачено належне йому грошове забезпечення, у день звільненя не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 у.

Нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 у за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. було проведено на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018р. у справі №1540/5129/18 лише 30.08.2019р.

Таким чином, повний фактичний розрахунок при звільненні із позивачем було проведено 30.08.2019р.

З урахуванням наведеного, у зв`язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою належної позивачу індексації грошового забезпечення, на його думку, виникли підстави для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Судом встановлено, що у межах спірних правовідносин у справі №1540/5129/18 позивачем було оскаржено бездіяльність військової частини щодо здійснення несвоєчасного розрахунку при його звільненні із військової служби, так як йому не виплачено у день звільнення належних сум індексації.

Позивач вважає, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби по день фактичного розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.

Так, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби.

В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст 116, 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.

В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10 травня 2019 року (справа №П/811/276/16), від 07 лютого 2019 року справа (справа №804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17).

У даному випадку, із матеріалів справи вбачається, що позивач, вважаючи проведений з ним розрахунок при звільненні неправильним, звертався до суду з позовом щодо стягнення належних йому сум індексації грошового забезпечення.

При цьому, як вже зазначалось вище, з аналізу положень ст. 117 КЗпП України вбачається, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

В свою чергу, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

У даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа № 810/1543/17), від 06.06.2018 р. (справа №804/1782/16), від 24.01.2018р. (справа №807/1502/15).

Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку, така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 р., яким встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень ст.ст. 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Внаслідок чого, суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні ст. 117 КЗпП України, є безпідставним.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.12.2019р.

Суддя Г.П. Самойлюк

.

Джерело: ЄДРСР 86312620
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку