open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 490/10385/16-ц
Моніторити
Постанова /06.11.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /16.10.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /09.10.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /15.09.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /18.08.2017/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /14.07.2017/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /14.07.2017/ Апеляційний суд Миколаївської області Рішення /14.06.2017/ Центральний районний суд м. Миколаєва Ухвала суду /06.01.2017/ Центральний районний суд м. Миколаєва Ухвала суду /04.01.2017/ Центральний районний суд м. Миколаєва Ухвала суду /19.12.2016/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /07.12.2016/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /07.12.2016/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /02.11.2016/ Центральний районний суд м. Миколаєва Ухвала суду /31.10.2016/ Центральний районний суд м. Миколаєва
emblem
Справа № 490/10385/16-ц
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /06.11.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /16.10.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /09.10.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /15.09.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /18.08.2017/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /14.07.2017/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /14.07.2017/ Апеляційний суд Миколаївської області Рішення /14.06.2017/ Центральний районний суд м. Миколаєва Ухвала суду /06.01.2017/ Центральний районний суд м. Миколаєва Ухвала суду /04.01.2017/ Центральний районний суд м. Миколаєва Ухвала суду /19.12.2016/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /07.12.2016/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /07.12.2016/ Апеляційний суд Миколаївської області Ухвала суду /02.11.2016/ Центральний районний суд м. Миколаєва Ухвала суду /31.10.2016/ Центральний районний суд м. Миколаєва

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 490/10385/16-ц

провадження № 61-27941св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 червня 2017 року у складі судді Гуденко О. А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, аварійно-рятувального загону спеціалізованого призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за відпрацьований надурочний час та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

26 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (далі - ГУ ДСНС України у Миколаївській області).

В обґрунтування позову зазначав, що з 01 березня 2014 року працював на посаді водолаза водолазно-рятувальних робіт групи водолазно-рятувальних робіт та підводного розмінування інженерно-транспортної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Миколаївській області.

Посада водолаза належить до Переліку працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 163, і для цієї професії встановлена скорочена тривалість робочого часу - 36 годин на тиждень без визначення умови відпрацювання певної кількості годин у шкідливих умовах праці.

Проте відповідно до табеля робочого часу за період з жовтня 2014 року по вересень 2015 року він відпрацював понад встановлену законодавством норму, а отже, 294,4 години є надурочним часом, за які відповідач має нарахувати та виплатити йому подвійну годинну ставку заробітної плати.

Посилаючись на порушення відповідачем положень статей 62, 106, 116, 117 КЗпП України, вважаючи, що має законні підстави для стягнення коштів за відпрацьований надурочний робочий час та збільшивши свої позовні вимоги, остаточно просив стягнути з відповідачів на його користь оплату за надурочний час у розмірі 6 820 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати 168,89 грн за 414 робочих днів у сумі 69 920,46 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2017 року в якості співвідповідача залучено аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (далі - АРЗ, загін).

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 червня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності заявлених вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 490/10385/16-ц і витребувано її з Центрального районного суду міста Миколаєва.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

13 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 жовтня 2019 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції не повно з`ясовано обставини справи, не правильно тлумачено норми права.

Вказує, що судом не захищено право позивача на норму тривалості робочого часу. Включення посади «водолаз» до переліку робіт з ненормованим робочим днем умовами колективного договору, не виключає надурочних робіт за графіком, як нормами праці.

Заперечення на касаційну скаргу

ГУ ДСНС України в Миколаївській області та АРЗ подали заперечення на касаційну скаргу, в яких просять відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишити в силі рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 березня 2014 року працював на посаді водолаза аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, з 03 листопада 2014 року переведений на посаду водолаза відділення водолазно-рятувальних робіт групи водолазно-рятувальних робіт та підводного розмінування інженерно-транспортної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області.

19 жовтня 2015 року позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників (а. с. 11).

Відповідно до копії трудової книжки позивача наказом від 30 жовтня 2014 року № 293 робоче місце водолаза атестовано (а. с. 11).

Наказом АРЗ від 28 листопада 2014 року ОСОБА_1 надано додаткову відпустку за 2014 рік тривалістю 7 днів, а при звільненні виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 2015 рік.

З розрахунково-платіжної відомості за видами оплат праці ОСОБА_1 вбачається, що він отримував оплату праці, яка складається з посадового окладу, надбавки за складність та напруженість у розмірі 50 % посадового окладу, щомісячні премії у розмірі 50 % посадового окладу, а також оплати за відрядження, разової премії та окремої оплати нічних, святкових та винагороди за водолазні роботи (а. с. 107-115).

Наказом АРЗ від 18 червня 2014 року № 165 ОСОБА_1 було закріплено за 2-ю черговою зміною особового складу аварійно-рятувальної частини та за 1-шою зміною групи радіаційного, хімічного та біологічного захисту інженерно- транспортної частини (а. с. 223, 224).

Відповідно до пункту 5.3 Колективного договору між роботодавцем і трудовим колективом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на 2014-2017 роки (далі - Колективний договір) з метою забезпечення виконання покладених на аварійно-рятувальний загін спеціального призначення завдань працівники на рівні із особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту можуть залучатися у встановленому законом порядку до роботи у понаднормований робочий час (а. с. 117-120).

Колективним договором не передбачена оплата роботи у понаднормований робочий час, а за роботу понаднормово працівники загону отримують додаткові відпустки тривалістю 7 днів.

У Додатку до зазначеного Колективного договору визначено перелік професій та посад, під час перебування на яких може застосовуватися ненормований робочий день, до переліку входить і посада позивача «водолаз» (а. с. 124).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 50 КЗпП України норма тривалості робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до пункту 2 частини другої, частини третьої статті 51 КЗпП України скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці - не більше 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій i посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 163 затверджено Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня (далі - Перелік), а застосування цього Переліку передбачено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23 березня 2001 року № 122 «Про затвердження Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» (далі - Порядок).

Відповідно до Переліку в розділі «Загальні професії» - 1, 2, 3 групи спеціалізації робіт - водолаз, за винятком водолаза легкого спорядження рятувальної служби, та в розділі «Функціонування морської транспортної інфраструктури» - водолаз, за винятком водолаза легкого спорядження рятувальної служби, встановлено скорочений робочий час - 36 годин на тиждень.

Відповідно до пункту 1 Порядку скорочена тривалість робочого тижня за роботу із шкідливими умовами праці встановлюється працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств, організацій і установ.

Якщо в Переліку зазначено «постійно зайнятий» або «постійно працює», скорочена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом всього скороченого робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад. У разі відсутності таких записів скорочена тривалість робочого часу, згідно із зазначеною в Переліку тривалістю, встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в шкідливих умовах праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад (пункт 7 Порядку).

Згідно з пунктом 9 цього Порядку підтвердження цього права працівникові можливе тільки при віднесенні його робочого місця до категорії із шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці.

Отже, не дивлячись на те, що професію водолаза включено до вищевказаного Переліку, у разі відсутності записів «постійно зайнятий» або «постійно працює», скорочена тривалість робочого часу згідно із зазначеною в Переліку тривалістю встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в шкідливих умовах праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Проте таких відомостей позивачем не надано, із наданого журналу водолазних робіт вбачається, що позивач не виконав норми перебування на роботі з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції щодо недоведеності позивачем обставин того, що його робота підпадає під дію норми пункту 2 частини першої статті 51 КЗпП України і його робочий тиждень повинен становити не більше 36 годин.

Відповідно до статті 62 КЗпП України надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.

Згідно зі статтею 64 КЗпП України надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.

Статтею 106 КЗпП України передбачено, що надурочна робота компенсується підвищеною оплатою.

Вирішуючи під час розгляду справи питання щодо заборгованості з виплати заробітної плати за відпрацьований надурочний час, суд повинен з`ясовувати, чи дійсно працівник виконував роботу, яку можна вважати надурочною. Законодавством також передбачена можливість роботи з встановленням ненормованого робочого дня. І при вирішенні спірних правовідносин необхідно розрізняти надурочну роботу і ненормований робочий день.

КЗпП України не містить тлумачення поняття «ненормований робочий день».

Відповідно до пункту 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7 (Рекомендації № 7) ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу. При цьому така робота не вважається понаднормовою. Міра праці в цьому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов`язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У режимі ненормованого робочого дня працівники виконують роботу понад нормальну тривалість робочого часу. У законодавстві не встановлена тривалість перепрацювань, що допускаються для виконання трудових обов`язків. Також необмежена і кількість випадків таких перепрацювань, усе залежить від характеру і обсягу виконуваної роботи.

Разом з тим в Рекомендаціях № 7 зазначається, що такі перепрацювання не можуть бути систематичними.

Законодавство не містить переліку професій, посад працівників з ненормованим робочим днем, а також обов`язковості нормативного закріплення такого переліку. Відповідно до пункту 7 Рекомендацій № 7 конкретний список професій і посад, щодо яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. Отже, на осіб, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу.

Пунктом 5.3 розділу V Колективного договору встановлено, що з метою забезпечення виконання покладених на АРЗ завдань працівники на рівні із особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту можуть залучатись у встановленому порядку до роботи у понаднормований робочий час.

Додаток 2 до Колективного договору містить перелік професій і посад, де може застосовуватися ненормований робочий день. Посада «водолаза» є у зазначеному переліку. Тобто згідно з умовами Колективного договору ДСНС позивач може залучатися до роботи у понаднормовий робочий час.

Статтею 10 КЗпП України передбачено, що колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно із статтею 13 КЗпП України зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 розділу I положення Колективного договору поширюються на всіх працівників і є обов`язковими як для керівництва, так і для кожного члена трудового колективу та сторони підтверджують обов`язковість виконання умов цього колдоговору і реальність забезпечення прийнятих зобов`язань.

Робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною. Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов`язків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про відпустки» працівникам з ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Також для працівників з ненормованим робочим днем компенсація у вигляді додаткової відпустки до 7 календарних днів передбачена пунктом 3 Рекомендацій № 7.

Порядок встановлення облікового періоду визначений Методичними рекомендаціями щодо застосування підсумкового обліку робочого часу, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України

від 19 квітня 2006 року № 138. Відповідно до пункту 6 цих рекомендацій обліковим періодом при підсумованому обліку робочого часу, як правило, є місяць. Допускається застосування інших облікових періодів в окремих випадках.

Враховуючи викладене, за умовами Колективного договору за роботу у понаднормовий робочий час передбачається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 7 календарних днів. Погоджуючись з такими умовами Колективного договору, позивач надав згоду на таку форму компенсації за роботу понад норму годин, робота позивача не є надурочною та не підлягає оплаті як надурочна.

Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 206/5371/16-ц (провадження № 61-4728св19).

Матеріалами справи встановлено, що позивач використовував своє право на отримання додаткової відпустки за ненормований робочий день. Також позивач отримував постійно встановлену надбавку за складність та напруженість праці у розмірі 50 відсотків, а також окремо оплачувалися додаткові години роботи в нічний час та святкові дні та винагорода за водолазні роботи при їх виконанні відповідно до умов Колективного договору.

Всі роботи, які виконував позивач понад установлену норму робочого часу, входили до кола його обов`язків, що узгоджується з умовами роботи працівника з ненормованим робочим днем. Доказів, що позивач виконував роботу за дорученням роботодавця, що не входила до кола його обов`язків в матеріалах справи не міститься.

Питання про запровадження та умови застосування підсумкового обліку робочого часу у Колективному договорі не визначено. Так, періоду при застосуванні підсумкового обліку робочого часу не встановлено.

З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що судом першої та апеляційної інстанції було правильно установлені фактичні обставини справи, на підставі яких зроблені обґрунтовані висновки по суті позовних вимог.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська

Джерело: ЄДРСР 86309974
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку