ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа №826/291/16

адміністративне провадження №К/9901/38468/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Беспалов О. О., судді: Грибан І. О., Губська О. А.) від 13 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), Головного управління Держгеокадастру у м. Києві (далі - ГУ Держгеокадастру у м. Києві), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ Держгеокадастру у м. Києві від 23 грудня 2015 року № 19-26-7777.32-8898/20-15, оформлене висновком до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту від 04 грудня 2015 року № 17253/0/12/27-15, оформлене висновком до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення ГУ Держгеокадастру у м. Києві, оформлене висновком до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, від 23 грудня 2015 року № 19-26-7777.32-8898/20-15, та рішення Департаменту, оформлене висновком до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, від 04 грудня 2015 року № 17253/0/12/27-15.

Приймаючи таке судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі у своїх рішеннях про відмову позивачу у погодженні проекту землеустрою не вказали конкретних недоліків поданих документів та не навели обґрунтованих підстав для відмови у погодженні такого проекту.

Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ГУ Держгеокадастру у м. Києві звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ГУ Держгеокадастру у м. Києві зазначає, що при прийнятті спірних рішень відповідачі діяли на підставі та у межах, визначених чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для їх скасування.

04 травня 2017 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження у цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 грудня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ст. 341 України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

З метою реалізації свого права на безоплатне отримання земельної ділянки ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у місті Києві було подано на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 1184 га за адресою: АДРЕСА_1 (Розробник: ТОВ «Ліга-Експерт». Цільове призначення: для ведення садівництва), а 01 грудня 2015 року розробник ТОВ «Ліга-Експерт» подав вказаний проект до Департаменту.

За результатом перевірки проекту землеустрою рішенням ГУ Держгеокадастру у м. Києві від 23 грудня 2015 року № 19-26-7777.32-8898/20-15 відмовлено ОСОБА_1 у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, у зв`язку з наявністю зауважень до документації із землеустрою та необхідністю виконати наступне (привести у відповідність та подати документи):

- пояснювальну записку привести у відповідність до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» та доопрацювати з урахуванням обмежень у використані земельної ділянки (за їх наявності);

- відповідно до ст. 50 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) до проекту землеустрою долучити: перелік обмежень у використанні земельної ділянки; письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (довідку обслуговуючого кооперативу «Магнолія» про членство в ньому); завдання на виконання робіт, приведене у відповідність до типової форми згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2004 року № 266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», ст. 29 Закону № 858-IV та підстав для виконання робіт;

- матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (зокрема топоплан 1:500, план відведення земельної ділянки 1:2000), оформлені у відповідності до пункту 3.2. Вимог до технічного і технологічного забезпечення виконавців топографо-геодезичних і картографічних робіт, затверджених наказом Мінагрополітики України від 11 лютого 2014 року № 65, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08 квітня 2014 року за № 395/25172, ст. 20 Закону України «Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність»;

- копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформленого відповідно до Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в м. Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28 лютого 2013 року № 63/9120;

- акт приймання-передачі межових знаків на зберігання привести у відповідність до Додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376 (із змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686;

- на плані відведення земельної ділянки нанести межі прибережної захисної смуги водного об`єкта відповідно до рішення Київської міської ради від 26 лютого 2010 року № 33/3471 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва» (Дарницький район);

- оформлення документів здійснити відповідно до вимог Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації (ДСТУ 4163 - 2003).

Також, листом Департаменту від 04 грудня 2015 року № 17253/0/12/27-15 зазначено про неможливість погодження проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки, оскільки такий не відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи зі змісту ст. 22, 38-39 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Враховуючи Генеральний план розвитку м. Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, зазначена земельна ділянка належить до території перспективної житлової забудови, в той час як згідно ст. 22 ЗК України для ведення садівництва, громадянам передаються землі сільськогосподарського призначення.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року відповідає зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 50 Закону № 858-IV проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва III - V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

За ч. 6 ст. 186 ЗК України установлено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, визначеному ст 1861 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Згідно з ст. 1861 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Органи, зазначені в ч. 1-3 цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 ст. 1861 ЗК України закріплено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в ч. 1-3 цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в ч. 1-3 згаданої статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку.

При цьому, не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Такими чином, відмова у погодженні та затвердженні проекту землеустрою можлива виключно з підстав його невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації та у зв`язку із неусуненням недоліків, на які було наголошено у попередньому висновку.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 810/1336/16.

Як вірно встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, у висновку ГУ Держгеокадастру у м. Києві, зокрема, зазначено, що пояснювальну записку необхідно привести у відповідність до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 3/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» та доопрацювати з урахуванням обмежень у використані земельної ділянки (за їх наявності).

Так, рішенням Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 3/23 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель, яка містить вартість 1 кв. м землі на території м. Києва в залежності від економіко-планувальної зони та коефіцієнту функціонального використання, локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони в залежності від ренто утворюючих факторів, та нормативну грошову оцінку 1 га сільськогосподарських угідь по м. Києву.

Водночас, колегія суддів погоджується з твердженням апеляційного суду, що рішенням Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 3/23 не визначено, що вказана інформація має міститися у пояснювальній записці до проекту землеустрою. Крім того, спірне рішення ГУ Держгеокадастру у м. Києві не містить конкретної вказівки на спосіб усунення порушення, його суть та посилання на норму, невиконання якої призвело до прийняття оскаржуваного висновку про відмову у погодженні проекту землеустрою

Обґрунтовуючи свою позицію, скаржник зазначає, що відповідно до ст. 50 Закону № 858-IV до проекту землеустрою необхідно долучити перелік обмежень у використанні земельної ділянки, що не було зроблено позивачем під час подання такого проекту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про безпідставність таких доводів відповідача з огляду на таке.

У відповідності до ч. ст. 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 ЗК України законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду можуть бути встановлені такі обмеження у використанні земель: а) умова розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; б) заборона на провадження окремих видів діяльності; в) заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту; г) умова здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; ґ) умова додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; д) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.

Як убачається з матеріалів справи, у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1184 га за адресою: АДРЕСА_1 зазначено про відсутність будь-яких обмежень. При цьому, ані під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій, ані у касаційній скарзі відповідачем в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України існування таких обмежень не доведено.

Відмовляючи у погодженні проекту землеустрою, ГУ Держгеокадастру у м. Києві вказав, що завдання на виконання робіт необхідно привести у відповідність до типової форми згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2004 року № 266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», ст. 29 Закону № 858-IV та підстав для виконання робіт.

Так, згідно Типової форми завдання на виконання робіт, що міститься у додатку 1 до Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2004 року № 266, підставою для виконання роботи необхідно зазначити дату та номер рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Однак, апеляційним судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 було направлено до Київської міської ради клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яке у встановлений законодавством строк не було розглянуте органом місцевого самоврядування, що не заперечується й самим відповідачем, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відображення у завданні на виконання робіт підстави для їх виконання у вигляді рішення Київської міської ради є неможливим з об`єктивної причини відсутності такого рішення.

Що стосується доводів ГУ Держгеокадастру у м. Києві про те, що матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (зокрема топоплан 1:500, план відведення земельної ділянки 1:2000) мають бути оформлені у відповідності до пункту 3.2 Вимог до технічного і технологічного забезпечення виконавців топографо-геодезичних і картографічних робіт, затверджених наказом Мінагрополітики України від 11 лютого 2014 року № 65 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08 квітня 2014 року за № 395/25172, колегія суддів вважає за доцільне зазначити слідуюче.

За приписами ст. 20 Закону України від 23 грудня 1998 року № 353-XIV «Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність» (далі - Закон № 353) юридичні та фізичні особи мають право користуватися матеріалами Державного картографо-геодезичного фонду України з додержанням вимог цього Закону та Положення про цей фонд.

Під час користування матеріалами Державного картографо-геодезичного фонду України забороняється: несанкціоноване копіювання топографічних, картографічних, аерозйомочних матеріалів і гравіметричних даних; передача вихідних матеріалів (їх копій) іншим особам без спеціального дозволу, якщо це не передбачається умовами користування відповідними матеріалами; передача матеріалів аерозйомок, а також матеріалів, що є носіями відомостей, які становлять державну таємницю, організаціям, що не мають належних умов для забезпечення зберігання таких матеріалів.

У разі втрати топографо-геодезичних, картографічних матеріалів, що становлять державну таємницю, користувачі зобов`язані терміново повідомити про це спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, або Міністерство оборони України (якщо воно є володільцем матеріалів) та інші державні органи відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 3.2 Вимог до технічного і технологічного забезпечення виконавців топографо-геодезичних і картографічних робіт, затверджених наказом Мінагрополітики України від 11 лютого 2014 року № 65, створені виконавцями робіт топографо-геодезичні і картографічні матеріали підписуються керівником суб`єкта господарювання та сертифікованим інженером-геодезистом.

Як вбачається з проекту землеустрою, ситуаційна схема, розбивочне креслення, кадастровий план підписані директором ТОВ «Ліга-Експерт» та ОСОБА_2 , що має кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника, виданий 12 грудня 2014 року.

В свою чергу, у оскаржуваному висновку відповідача не визначено, в чому саме полягає порушення позивачем ст. 20 Закону № 353. При цьому, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 чи розробником проекту (ТОВ «Ліга-Експерт») порушено правила користування матеріалами Державного картографо-геодезичного фонду України.

Таким чином, вказані вище доводи відповідача колегія суддів вважає необґрунтованими.

Також у своїй касаційній скарзі ГУ Держгеокадастру у м. Києві стверджує, що позивачем не надано копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформленого відповідно до Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28 лютого 2013 року № 63/9120.

Проте, у матеріалах справи міститься таке клопотання з відміткою про його отримання Київською міською радою 04 квітня 2014 року, а тому вказані вище доводи скаржника є безпідставними.

Стосовно аргументів ГУ Держгеокадастру у м. Києві про ненанесення позивачем на плані відведення земельної ділянки меж прибережної захисної смуги водного об`єкта відповідно до рішення Київської міської ради від 26 лютого 2010 року № 33/3471 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва» (Дарницький район) та необхідності оформлення документів відповідно до вимог ДСТУ 4163- 2003, колегія суддів також погоджується з твердженнями апеляційного суду про необґрунтованість таких доводів скаржника, оскільки відповідачем у супереч ч. 2 ст. 71 КАС України не було доведено, що спірна земельна ділянка межує з прибережною захисною смугою водного об`єкта. Також ГУ Держгеокадастру у м. Києві не вказано й, в чому саме полягає, на його думку, неналежне оформлення документів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції, що рішення ГУ Держгеокадастру у місті Києві від 23 грудня 2015 року № 19-26-7777.32-8898/20-15 про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Що стосується висновку Департаменту від 04 грудня 2015 року № 17253/0/12/27-15, у якому зазначено про неможливість погодження проекту землеустрою щодо відведення згаданої земельної ділянки, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відмовляючи у погодженні проекту землеустрою, Департамент вказав, що зазначена земельна ділянка належить до території перспективної житлової забудови, в той час як згідно ст. 22 ЗК України для ведення садівництва, громадянам передаються землі сільськогосподарського призначення.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про помилковість таких доводів Департаменту, оскільки Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23 липня 2010 року № 548, не містить такого виду цільового призначення земель як «перспективна житлова забудова». Крім того, згідно довідки ГУ Держземагентства у м. Києві від 11 червня 2015 року № 9-26-0.6-8666/2-15 вбачається, що спірна земельна ділянка обліковується як землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів. Також, з оскаржуваного висновку Департаменту не вбачається, що бажана земельна ділянка за своїм цільовим призначенням не відповідає меті її використання.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними твердження суду апеляційної інстанції про необґрунтованість відмови Департаменту у погодженні проекту землеустрою, а тому його висновок від 04 грудня 2015 року № 17253/0/12/27-15 підлягає скасуванню.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у м. Києві залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін