ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2019 року

Київ

справа №826/1158/14

касаційне провадження №К/9901/4443/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Метлайф» (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 (суддя - Григорович П.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 (головуючий суддя - Беспалов О.О., судді - Грибан І.О., Губська О.А.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Метлайф» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Офіс) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

секретар судового засідання Савченко А.А.

представник позивача - Карпов С.Б.,

представник відповідача - Цісар Г.І.

УСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Товариство звернулось до суду із позовом до Офісу, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.08.2013.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалось на те, що: податковим органом не враховано особливостей припинення дії договорів страхування, оскільки в силу положень статті 28 Закону України «Про страхування» договір страхування може передбачати інші умови припинення дії договору страхування, а відповідно до частини третьої статті 16 цього Закону договори про страхування укладаються відповідно до правил страхування, з урахуванням того, що згідно з пунктом 6 Правил добровільного страхування життя, зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг від 25.01.2008 №0180038, договір страхування вважається припиненим тільки у разі, якщо протягом дворічного (пільгового) періоду не відбулося поновлення надання страхових послуг; Правила страхування не передбачають здійснення часткових виплат у разі несплати чергової страхової премії, проте передбачають можливість для поновлення надання страхових послуг виключно у разі, якщо не відбулося виплати викупної суми; у разі поновлення надання страхових послуг між сторонами не виникає нових правовідносин, а продовжує діяти договір страхування життя на погоджених сторонами умовах; з набранням чинності Податковим кодексом України істотно змінилися правила ведення податкового обліку, в тому числі стосовно обліку доходу за договорами довгострокового страхування життя, у зв`язку з чим Товариство звернулось до Офісу із листом за вих. № 5408-ОД про надання роз`яснення щодо застосування норм Податкового кодексу України, у відповідь на який отримало податкову консультацію № 7507/10/06-038 від 23.08.2012, у якій було зазначено, що питання застосування правил оподаткування операцій з довгострокового страхування життя викладені у роз`ясненні ДПС України, опублікованому у «Віснику податкової служби» № 44 від 25.11.2011, а також вказано, що питання дострокового розірвання договору довгострокового страхування життя та передбачених законодавством відповідних санкцій до страховика регулюється нормою підпункту 156.2.2 пункту 156.2 статті 156 Податкового кодексу України; Податковий кодекс України встановлює правила включення до доходів платника попередньо сплачених страхових внесків, віднесених до витрат, із нарахуванням пені тільки для роботодавця-страхувальника. Також Товариство послалось на те, що: якщо в договорі щ постачальником послуг не визначені послуги, що є персоніфікованими, то Товариство не нараховує та не сплачує податок з доходів фізичних осіб до бюджету; особи, зазначені в додатках №№ 18, 19, 20, 21 до акту перевірки не є та ніколи не були працівниками Товариства, а є третіми особами, які співпрацюють з партнерами Товариства - страховими брокерами - юридичними особами.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 23.08.2013 № 0000484320; у решті позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2013 №0000494320, суди виходили з того, що якщо страхувальник припинив сплату страхових внесків страховику за договором довгострокового страхування життя до закінчення перших п`яти років сплати цих внесків, то для страховика таке припинення є порушенням вимог, встановлених пунктом 1.37 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а доходи, одержані страховиком за такими договорами, оподатковуються за ставкою 3% з нарахуванням пені у встановленому частиною першою пункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядку, що спочатку і було зроблено Товариством, з урахуванням того, що під час розгляду справи представник Товариства не зміг пояснити, якою конкретно нормою податкового законодавства керувалось Товариство, зменшуючи ставку оподаткування за «відновленими» договорами страхування до нуля, при цьому вже оподаткувавши самостійно страхові премії за ставкою 3%. Задовольняючи позов в іншій частині, суди виходили з того, що питання оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі одержаних у вигляді додаткового блага, виходячи з положень Податкового кодексу України, розглядається лише у разі їх одержання безпосередньо конкретним платником податку з доходів фізичних осіб, тоді як таких обставин під час розгляду справи судами встановлено не було.

Товариство оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 30.07.2014 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволення позовних вимог, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: Правилами добровільного страхування життя, зареєстрованими Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг від 25.01.2008 № 0180038, встановлено особливий порядок та умови припинення дії договорів страхування життя, що прямо дозволено статтею 997 Цивільного кодексу України та статтею 28 Закону України «Про страхування»; у разі несплати страхової премії дія договору не припиняється, а лише зупиняються обов`язки страховика щодо здійснення страхових виплат на випадок смерті або інвалідності у період такого призупинення, дія договору страхування життя припиняється лише у випадку несплати страхових платежів протягом пільгового та дворічного періодів (підпункт 3 пункту 18.1 Правил страхування життя); оскільки раніше (у попередніх податкових періодах) Товариством був сплачений податок з доходів за договорами, за якими зупинялося надання страхових послуг (у зв`язку з можливим припиненням дії цих договорів страхування в майбутньому), то при відновленні надання таких послуг такі договори мали статус довгострокових та мали оподатковуватись за ставкою 0%, а не 3%, а оскільки ці договори не припинилися, то Товариство коригувало свої податкові зобов`язання шляхом зменшення бази оподаткування, що відображалося у рядку 11 декларації, у податковому періоді, в якому відновлювалось надання страхових послуг, що відповідало вимогам закону щодо зазначення уточнюючих показників в податкових деклараціях, складених у наступних періодах; Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» було встановлено, що договір довгострокового страхування життя повинен містити умову сплати страхових премій протягом 5 років і більше, проте цей закон не містить вимоги, що страхові премії мають сплачуватися протягом перших 5 років; із набранням чинності Податковим кодексом України скасовано положення про перерахунок податкових зобов`язань страховика із застосуванням ставки 3%, тобто до доходів за договорами довгострокового страхування застосовується ставка 0%; зі змісту положень підпункту 156.4.1 пункту 156.4 статті 156 Податкового кодексу України слідує, що статус договору страхування, як довгострокового, ставиться у залежність від дотримання передбачених Податковим кодексом України вимог саме під час укладення договору, а тому його припинення не є порушенням підпункту 14.1.52 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України; усі «поновлені» договори за період 2-4 кварталів 2011 року та за 2012 рік відповідають вимогам підпункту 14.1.52 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України; питання щодо правил оподаткування страхових премій за достроково припиненими договорами страхування у контексті правового регулювання Податкового кодексу України суди попередніх інстанцій взагалі не розглянули.

У запереченні на касаційну скаргу Офіс просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.10.2019 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін на 12.11.2019, який було відкладено до 10.12.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2012, результати якої оформлені актом № 915/43-20/32109907 від 06.08.2013, за висновками якого Товариством були порушені: вимоги пункту 1.37 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.2, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.52 пункту 14.1 статті 14, підпункту 151.2.1 пункту 151.2 статті 151, пункту 156.1.1 пункту 156.1 статті 156, підпункту 156.2.1 пункту 156.2 статті 156, підпункту 156.4.1 пункту 156.4 статті 156 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3194312,79 грн. (у тому числі: 1 квартал 2010 року - 787911,64 грн., за півріччя 2010 року - 1479939,36 грн., за 3 квартали 2010 року - 1600819,57 грн., за 1 квартал 2011 року - «-» 15664,03 грн., за 2 квартал 2011 року - 215538,82 грн., за 2-3 квартали 2011 року - 454302,46 грн., за 2-4 квартали 2011 року - 665255,30 грн., за 1 квартал 2012 року - 216380,63 грн., за півріччя 2012 року - 457683,80 грн., за 3 квартали 2012 року - 741003,13 грн.; вимоги абзацу «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 164.5 статті 164, підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, абзацу «а» пункту 171.2 статті 171, статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено порушення щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету за 2011 та 2012 роки на загальну суму 101213,13 грн. (у тому числі6 за 2011 рік - 10046,87 грн., за 2012 рік - 91166,26 грн.).

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство укладає договори добровільного страхування життя (далі - договори страхування) з юридичними та фізичними особами (далі - страхувальники) на підставі Правил добровільного страхування життя. При цьому, за достроково розірваними/припиненими договорами довгострокового страхування життя страховик оподатковував страхові премії за ставкою 3% та нараховував пеню, що відображено у деклараціях страховика за відповідні податкові періоди. В той же час, в ході перевірки було встановлено, що після дострокового розірвання договорів довгострокового страхування життя страховиком зменшувалась база оподаткування в разі, якщо поліс «відновлював» свою дію з урахуванням «дворічного періоду», тобто достроково розірвані/припинені через несплату страхової премії договори довгострокового страхування життя оподатковувались Товариством за ставкою 0%. З метою оподаткування термін «договір довгострокового страхування життя» встановлює низку вимог щодо дії такого договору, зокрема, вимогу про сплату страхових внесків не менш як 5 років за кожну застраховану особу. Таким чином, враховуючи, що через несплату страхової премії чи з будь-яких інших причин відбулось розірвання/припинення договорів до закінчення мінімального строку їх дії або до настання страхового випадку, відбулось повне припинення зобов`язань страховика, то такі договори в цілях оподаткування не є договорами довгострокового страхування життя, оскільки не відповідають вимогам, встановленим пунктом 1.37 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно доходи, одержані страховиком за такими договорами, оподатковуються за ставкою 3% з нарахуванням пені в порядку, установленому частиною першою підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, у акті перевірки було вказано, що Товариство не нарахувало, не утримало та не перерахувало до бюджету податок з доходів фізичних осіб, отриманих ними як додаткове благо, а саме - з послуг навчання (тренінги/семінари) та безоплатно отриманих товарів/послуг, а саме - з вартості кави-брейка з вечерею та вартості оренди приміщення і обладнання.

23.08.2013 Інспекція на підставі акту перевірки прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000494320, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток страхових організацій у сумі 3194312,79 грн. - за основним платежем; № 0000484320, збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, на 126516,42 грн., у тому числі: 101213,13 грн. - за основним платежем, 25303,29 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з абзацом 6 статті 6 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов`язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов`язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов`язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов`язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

Відповідно до абзаців 1, 2 статті 16 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов`язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Підстави припинення дії договору страхування визначені у статті 28 Закону України «Про страхування», згідно з пунктом 3 абзацом 1 якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред`явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

За визначенням, наведеним у пункту 1.37 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір довгострокового страхування життя - це договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов`язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I групи, при цьому страхова виплата провадиться незалежно від терміну сплати страхових внесків (платежів, премій).

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування. Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення вимог договору довгострокового страхування життя, встановлених пунктом 1.37 цього Закону, або договору недержавного пенсійного забезпечення, укладеного відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», в тому числі їх дострокового розірвання, доходи, одержані страховиком за такими договорами, оподатковуються за ставкою 3 відсотки у податковому періоді, в якому відбувся факт такого порушення, з нарахуванням пені на суму податкового боргу, розрахованої з початку податкового періоду, наступного за податковим періодом, на який припадає отримання таких доходів страховиком, до дня їх включення до валового доходу такого страховика згідно із цим підпунктом. Якщо договір довгострокового страхування життя чи з недержавного пенсійного забезпечення розривається з будь-яких причин до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Законом або іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми або повне припинення зобов`язань страховика за таким договором перед таким платником податку, то платник податку, який збільшив валові витрати згідно з нормами підпункту 5.6.2 пункту 5.6 статті 5 цього Закону, зобов`язаний включити до складу своїх валових доходів відповідного звітного періоду суму таких попередньо сплачених платежів (внесків, премій), збільшену на суму пені, нараховану на суму податкового боргу, яка розраховується з початку податкового періоду, наступного за періодом, в якому такий платник податку вперше збільшив валові витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких інших вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу валових доходів такого платника податку. Штрафні санкції за заниження об`єкта оподаткування у випадках, визначених цим підпунктом, як до страховика, так і до платника податку не застосовуються.

Таким чином, положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначають обов`язковою вимогою для договору довгострокового страхування життя сплату страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років, тоді як недотримання цієї вимоги матиме наслідки у вигляді оподаткування доходів, одержаних страховиком за такими договорами, за ставкою 3 відсотки із нарахуванням пені на суму податкового боргу.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що після припинення страхувальниками сплати страховику страхових внесків за договорами довгострокового страхування життя до закінчення перших п`яти років сплати цих внесків, доходи, одержані страховикам (Товариством) за такими договорами були оподатковані за ставкою 3% із нарахуванням пені у встановленому підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що знайшло своє відображення у податковій звітності Товариства. Разом з цим, при «відновленні» надання послуг за такими договорами, Товариство коригувало свої податкові зобов`язання шляхом зменшення бази оподаткування, що відображалося у рядку 11 декларації, у податковому періоді, в якому відновлювалось надання страхових послуг.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Товариство неправомірно оподатковувало достроково розірвані/припинені через несплату страхової премії договори довгострокового страхування життя за ставкою 0% після того, як договір довгострокового страхування життя (поліс) «відновлював» свою дію з урахуванням «дворічного періоду», оскільки метою оподаткування термін «договір довгострокового страхування життя» встановлює низку вимог щодо дії такого договору, зокрема, вимогу про сплату страхових внесків не менш як 5 років за кожну застраховану особу.

При цьому, посилання Товариства на підпункт 3 пункту 18.1 Правил добровільного страхування життя, зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг від 25.01.2008 № 0180038, були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки зазначені правила регулюють відносини між страховиком та страхувальником при укладанні та виконанні договору страхування, тоді як для цілей оподаткування страхової діяльності юридичних осіб - резидентів підлягають застосуванню положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, щодо відповідності таких договорів вимогам, визначеним пунктом 1.37 статті 1 цього Закону.

Посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій взагалі не розглянули питання щодо правил оподаткування страхових премій за достроково припиненими договорами страхування у контексті правового регулювання Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки в силу положень статті 58 Конституції України, на договори довгострокового страхування життя, укладені до 01.04.2011 поширюються вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до закінчення строку дії таких договорів.

Таким чином, доводи Товариства, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Метлайф» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду