ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/2777/19 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В.,Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом акціонерного товариства "Херсонобенерго" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та нечинною постанови,

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство "Херсонобенерго" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та нечинною постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 22.02.2018 року № 221 "Про затвердження Змін до Методичних рекомендацій щодо визначення сум необґрунтованого недовиконання інвестиційних програм, програм ремонтів енергопостачальних компаній та надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що Методичні рекомендації розроблені з метою надання методологічної допомоги територіальним органам НКРЕКП під час проведення планових перевірок ліцензіатів. Апелянт зазначає, що постанова НКРЕКП №221 не містить норм права, не є нормативно-правовим актом, не є регуляторним актом, а є актом ненормативного характеру ( індивідуальним актом), тому прийняття вказаної постанови не потребувало реалізації процедур, передбачених при прийнятті регуляторних актів, а саме процедур, передбачених статтею 15 Закону про НКРЕКП. Апелянт зазначив, що Постанова №221 прийнята в межах компетенції та у спосіб, визначений законодавством України з дотриманням балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави , а також основних принципів діяльності Регулятора-законності, справедливості та недопущення дискримінації.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 22.02.2018 року НКРЕКП прийнято постанову № 221 "Про затвердження Змін до Методичних рекомендацій щодо визначення сум необґрунтованого недовиконання інвестиційних програм, програм ремонтів енергопостачальних компаній та надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності", якою внесено зміни до Постанови НКРЕКП № 306 від 21.03.2017 року та, серед іншого, виключено з об`єктивних чинників недофінансування ліцензованої діяльності фактичної суми оплати ліцензіатами "живими коштами" в поточному році реструктуризованої заборгованості за куповану на ОРЕ України електричну енергію, що виникла станом на 01.01.2012 року, та штрафних санкцій, нарахованих ДП "Енергоринок" по цій заборгованості.

Позивач, вважаючи що відповідачем порушено процедуру та порядок прийняття вказаної постанови, та не погоджуючись з окремими змінами, внесеними спірною постановою до Методичних рекомендацій щодо визначення сум необґрунтованого недовиконання інвестиційних програм, програм ремонтів енергопостачальних компаній та надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності затверджених постановою НКРЕКП від 21.03.2017 року № 306, звернувся до суду із позовом.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначенні Законом України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно ст.3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції, контролює додержання ліцензіатами законодавства у відповідній сфері регулювання і ліцензійних умов провадження господарської діяльності та вживає заходів до запобігання порушенням ліцензійних умов; здійснює моніторинг та аналіз ринків у сферах енергетики та комунальних послуг.

Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями НКРЕКП, зокрема є державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Наведені норми законодавства вказують, що НКРЕКП наділена повноваженнями приймати рішення з питань, що належать до його компетенції.

З метою уніфікації підходів при здійсненні перевірки ліцензованої діяльності та доведення цих підходів до територіальних органів НКРЕКП. Регулятором було прийнято Методичні рекомендації.

Оскільки у 2018 році було змінено підхід при встановленні тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії, а саме враховано статтю «інші витрати з прибутку» в обсязі достатньому для оплати реструктуризованої заборгованості за куповану на ОРЕ електричну енергія, відповідачем з метою недопущення неоднакового трактування окремих положень Методичних рекомендацій було прийнято Постанову від 22.02.2018 року №221 «Про затвердження Змін до Методичних рекомендацій щодо визначення сум необґрунтованого недовиконання інвестиційних програм, програм ремонтів енергопостачальних компаній та надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності», якою зокрема виключено з об`єктивних чинників недофінансування ліцензованої діяльності фактичної суми оплати ліцензіатами "живими коштами" в поточному році реструктуризованої заборгованості за куповану на ОРЕ України електричну енергію, що виникла станом на 01.01.2012 року, та штрафних санкцій, нарахованих ДП "Енергоринок" по цій заборгованості.

Колегія суддів вважає, що на час прийняття спірної постанови НКРЕКП була наділена, у спосіб, визначений законом, відповідними повноваженнями.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції вказав, що спірна постанова № 221 відповідає ознакам нормативно-правового акта, оскільки прийнята НКРЕКП, яка є регуляторним органом; встановлює, змінює та скасовує норми права, а саме змінює порядок та умови визначення сум необґрунтованого недовиконання інвестиційних програм, програм ремонтів енергопостачальних компаній та надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності; спрямована на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторними органами та суб`єктами господарювання, а саме регулює відносини щодо встановлення тарифів та виконання відповідних зобов`язань, що склались між регулятором (НКРЕКП) та суб`єктом господарювання; підлягає неодноразовому застосуванню, так як застосовується протягом її дії - двох років; підлягає застосуванню щодо невизначеного кола осіб, які можуть отримати право на здійснення діяльності з розподілу, що підтверджується матеріалами справи, а саме спірну постанову застосовували неодноразового до не визначеного коло осіб та за різні періоди господарської діяльності, а саме: за 2017 рік та 2018 рік.

Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частин першої статті 4 КАС).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 06.06.2019 року у справі № 804/7661/17 зазначив, що покликання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на Методичні рекомендації щодо визначення сум необґрунтованого недовиконання інвестиційних програм, програм ремонтів енергопостачальних компаній та надлишково отриманого або недовиплеченого доходу від здійснення ліцензованої діяльності, які затверджено постановою НКРЕКП від 21.03.2017 року № 306, є необґрунтованими, оскільки п. 1.1 даних рекомендацій передбачено, що вони розроблені з метою надання методологічної допомоги територіальним органам Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, під час проведення планових перевірок ліцензіатів НКРЕКП з розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами), постачання електричної енергії за регульованим тарифом (далі - ліцензіати). Разом з тим, наведені Методичні рекомендації не є нормативно - правовим актом, тому ними не може бути розширено повноваження відповідача, в тому числі, щодо повноважень на вилучення зі структури тарифів коштів необґрунтованого недовиконання інвестиційної програми, програми ремонтів та надлишково отриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності.

Як зазначалось вище, внесення до Методичних рекомендацій відповідних змін було зумовлено зміною у 2018 році підходу при встановленні тарифів на розподіл електричної енергії та тарифів на постачання електричної енергії, а саме враховано статтю «інші витрати з прибутку» в обсязі достатньому для оплати реструктуризованої заборгованості за куповану на ОРЕ електричну енергію.

Водночас п.1.1. Методичних рекомендацій, яким передбачено, що вони розроблені з метою надання методологічної допомоги територіальним органам Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, під час проведення планових перевірок ліцензіатів НКРЕКП з розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами), постачання електричної енергії за регульованим тарифом (далі - ліцензіати) змінено не було.

Враховуючи те, що Методичні рекомендації не є нормативно - правовим актом та носять виключно рекомендаційний, роз`яснювальний та інформаційний характер, спірна постанова № 221 про внесення змін до вказаних рекомендацій не може бути визнана нормативно-правовим актом, оскільки містить методологічні рекомендації виключно для обмеженого кола осіб, а саме територіальних органів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Щодо дотримання процедури прийняття оскаржуваної постанови слід зазначити наступне.

Згідно ст.14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» засідання Регулятора є основною формою його роботи як колегіального органу. Порядок організації роботи Регулятора, зокрема проведення його засідань, визначається регламентом, що затверджується Регулятором, та підлягає оприлюдненню на його офіційному веб-сайті.

Засідання Регулятора проводяться у формі відкритих слухань. На відкритих слуханнях розглядаються всі питання, розгляд яких належить до повноважень Регулятора, крім питань, що містять таємну інформацію.

У разі розгляду Регулятором питання, що містить таємну інформацію, порядок доступу до якої регулюється законом, Регулятор приймає рішення про розгляд такого питання в режимі закритого слухання.

Засідання Регулятора є правомочними у разі присутності на ньому більшості із загального складу Регулятора. У відкритих слуханнях мають право брати участь представники суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, організацій, що представляють інтереси споживачів, громадських організацій, засобів масової інформації та інші заінтересовані особи.

Голосування на засіданнях Регулятора здійснюється членами Регулятора особисто та самостійно.

Рішення Регулятора вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше чотирьох членів Регулятора, присутніх на засіданні. Кожний член Регулятора має один голос. Член Регулятора, не згодний з прийнятим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка додається до такого рішення.

Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

Результати засідання Регулятора оформлюються протоколом. Протокол засідання Регулятора оприлюднюється на його офіційному веб-сайті не пізніше п`яти робочих днів з дня його проведення. Якщо до рішення Регулятора була подана окрема думка члена Регулятора, вона розміщується у публічному доступі як невід`ємна частина протоколу.

Регулятор забезпечує онлайн-трансляцію засідань, що проводяться у формі відкритих слухань, на своєму офіційному веб-сайті. Зберігання записів таких трансляцій та вільний доступ до них на офіційному веб-сайті забезпечується Регулятором протягом не менше одного року з дня проведення засідання.

Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відсутність державної реєстрації рішень Регулятора не є підставою для відмови суду у прийнятті заяви про їх оскарження.

Судом встановлено, що в межах визначених статтею 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» 16.02.2018 року на офіційному веб-сайті НКРЕКП було оприлюднено Порядок денний засідання НКРЕКП, яке мало відбутись у форматі відкритого слухання 22.02.2018 року, до якого було включено питання постанови НКРЕКП «Про затвердження Змін до Методичних рекомендацій щодо визначення сум необґрунтованого недовиконання інвестиційних програм, програм ремонтів енергопостачальних компаній та надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності.

Перелік питань та проект рішення було розміщено на веб-сайті НКРЕКП.

Жодних зауважень та пропозицій до вказаного проекту постанови від позивача не надходило.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що НКРЕКП було дотримано процедуру прийняття оскаржуваної постанови НКРЕКП від 22.02.2018 року №221.

Щодо порушення оскаржуваною постановою прав позивача колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушення права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Як зазначено вище у тексті постанови оскаржувана постанова є актом індивідуальної дії, оскільки містить методологічні рекомендації виключно для обмеженого кола осіб, а саме територіальних органів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо

Колегія суддів вважає, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

В даному випадку, на думку колегії суддів оскаржувана постанова не породжує для акціонерного товариства "Херсонобенерго" прав на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Доводи позивача про те, що на момент звернення до суду НКРЕКП застосувало Методичні рекомендації зі змінами, внесеними постановою № 221, під час прийняття постанови № 1465 від 20.11.2018 року, якою зобов`язано АТ "Херсонобленерго" врахувати в Інвестиційній програмі на 2019 рік статтю "Додатково отриманий дохід за результатом діяльності 2017 року" без додаткових джерел фінансування на загальну суму 79 460,35 тис. грн.. (без ПДВ), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки правомірність дій НКРЕКП щодо врахування окремих положень законодавства під час прийняття постанови № 1465 від 20.11.2018 року не є предметом спору у даній справі.

Водночас колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, оскільки

Враховуючи викладене у сукупності колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено без дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного спозову акціонерного товариства "Херсонобенерго" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та нечинною постанови відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 11.12.2019 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев