ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.004337

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року зал судових засідань №6

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючої-судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Староста М.М.,

за участю представників:

позивача Партики О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Самбірської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Виконавчого комітету Самбірської міської ради (місцезнаходження: пл.Ринок, 1, м.Самбір, Львівська область, 81400), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 , в якій просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради від 13.06.2019 року за №2/31/683/1 про надання дозволу на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до ч.4 ст.156 Житлового кодексу Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Це означає, що за змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку) ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відтак, вважає, що право на користування реалізованою квартирою має з народження його неповнолітній син, як член сім`ї власника, а тому оскаржуваним рішенням порушується його конституційне право на житло. Просить позовні вимоги задовольнити, рішення Самбірської міської ради про надання дозволу на реалізацію квартири, право користування на яку, у законному порядку, мають діти, скасувати.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що 11.07.2019 відбувся аукціон на електронному майданчику ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України щодо продажу з прилюдних торгів двокімнатної квартири загальною площею 52,8 м.кв., що знаходиться за адресою; АДРЕСА_1 . Дана квартира була продана на прилюдних торгах на виконання виконавчого листа №452/435/17 від 13.08.2018, виданого Симбірським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1192550 грн. 50 коп., завданої матеріальної шкоди, що згідно офіційного курсу валют встановленого станом на 03 травня 2017 року, становить 45000 доларів США, а також 5000 грн. моральної шкоди завданої злочином. Оскільки ОСОБА_2 є бабою, а не матір`ю неповнолітнього сина позивача, для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, згоди органу опіки і піклування не потрібно. Таким чином, вважає, що неповнолітній син позивача має право на проживання у спірній квартирі лише до її відчуження. Зазначає, що дана позиція висловлена у рішенні Верховного Суду у справі №1612/2343/12 від 20.03.2019. Відтак, вважає даний позов необгрунтованим та безпідставним, просить суд відмовити в його задоволенні повністю.

Ухвалою судді від 02.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 19.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила суд задовольнити позов.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про розгляд справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.05.2017 у справі №452/435/17 позовну заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_3 550, 50 грн, завданої матеріальної шкоди, що згідно офіційного курсу валют встановленого станом на 03 травня 2017 року, становить 45000 доларів США, а також 5000,00 грн моральної шкоди завданої злочином.

24.07.2018 року вказане рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області набрало законної сили.

21.12.2018 відповідно до вимог ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №57963770.

Також, 21.12.2018 приватним виконавцем на виконання вимог ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника.

Оскільки, боржник ОСОБА_2 не мала відкритих рахунків у банківських установах, ніде не працювала, не отримувала жодних доходів та не мала зареєстрованих на праві власності транспортних засобів, єдиним її майном на праві приватної власності була двохкімнатна квартира заг.площею 52,8 м.кв., реєстраційний номер майна 683733346242, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

29.01.2019 приватним виконавцем було здійснено опис та арешт вищезазначеної квартири, про що складено відповідну постанову.

У зв`язку з тим, що у вказаній квартирі проживали неповнолітні діти, а саме, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , приватний виконавець Виконавчого округу Львівської області Міністерства юстиції України звернувся до Самбірської районної адміністрації Львівської області з поданням про надання дозволу на реалізацію квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

13.06.2019 Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області було прийнято рішення №2/31/683/1 про надання дозволу на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Дане рішення обгрунтоване тим, що ОСОБА_2 є бабою, а не матір`ю малолітніх, які проживають як члени сім`ї власника у спірній квартирі, а тому для укладення договору купівлі-продажу квартири згоди органу опіки і піклування не потребується, оскільки відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Таким чином, малолітні діти мають право лише на проживання у спірній квартирі до її відчуження. Враховуючи, що права та інтереси малолітніх дітей вчиненням правочину, саме відчуження не будуть порушені, то відсутні підстави для відмови у наданні позитивного висновку комісії з питань захисту прав дітей виконавчого комітеті Самбірської міської ради. Дитина має право на проживання за місцем проживанні кожного з батьків, а тому її житлові права відчуженням квартири, що належить її бабі, не порушені.

11.07.2019 року відбувся аукціон на електронному майданчику ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України (https://setam.net.ua) щодо продажу з прилюдних торгів двокімнатної квартири загальною площею 52,8 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до протоколу № 418362 проведення електронних торгів торги відбулися, переможцем торгів визначено учасника №2.

Тобто, як встановлено судом, дана квартира, яка належана ОСОБА_2 була продана на прилюдних торгах на виконання вищезазначеного виконавчого листа №452/435/17 від 13.08.2018 року, виданого Симбірським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1192550 грн. 50 коп., завданої матеріальної шкоди, а також 5000 грн. моральної шкоди завданої злочином.

Позивач, не погоджуючись з рішенням Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області про надання дозволу на відчуження квартири, в якій проживає його неповнолітній син, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 1 ст. 56 ЦК України передбачено, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 29 ЦК України (чинних на час виникнення спірних правовідносин) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав, а саме укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України, дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини визначає «Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 (далі Порядок).

Вказаним Порядком визначено алгоритм дій органів опіки та піклування щодо захисту майнових та житлових прав дітей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Так, відповідно до пункту 66 цього Порядку служба у справах дітей за місцем знаходження майна надає консультації громадянам з питань підготовки необхідних документів щодо відчуження майна дитини. Для відчуження майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають зазначеній службі такі документи: заяву кожного з батьків (опікунів, піклувальників); копію паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, паспортного документа іноземця; копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (у разі наявності); документ, що підтверджує право власності (користування) дитини на відчужуване майно; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, виданий відповідно до законодавства; копію свідоцтва про народження дитини; довідку з місця проживання, про склад сімї та реєстрацію або витяг з домової книги; копію рішення про встановлення опіки над дитиною (для опікунів, піклувальників); копію рішення про встановлення опіки над майном дитини (для опікунів, піклувальників); копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу між батьками дитини (у разі наявності).

Згідно з пунктом 67 Порядку дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з`ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

Як вбачається з положень ст. 177 СК України та п. п. 66, 67 Порядку, такі стосуються надання органами опіки та піклування дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

За таких обставин, посилання позивача на зазначені правові норми, як на підставу визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради, суд відхиляє, так як неповнолітній син позивача не був власником (співвласником) квартири, як і його батьки, а квартира належала на праві власності ОСОБА_2 , яка є бабою неповнолітнього сина позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

В даному випадку, суд звертає увагу на те, що оскільки ОСОБА_2 є бабою неповнолітнього позивача, а не його матір`ю, він має право на проживання у спірній квартирі лише до моменту її відчуження.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що по даній справі, надання дозволу органу ДВС на примусову реалізацію квартири на прилюдних торгах, у майбутньому, ймовірно, матиме наслідком примусове виселення всіх членів сім`ї, у тому числі й неповнолітнього сина позивача, що безумовно вплине на його можливість проживання у даній квартирі.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Передбачаючи можливість майбутнього виселення, суд вказує на те, що вказане втручання відбувається на підставі виконавчого провадження, в рамках якого здійснюється примусова реалізація квартири за адресою: АДРЕСА_1 ., виданого 13.08.2018 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області виконавчого листа на виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.05.2017 року. Тобто, реалізація майна боржника ОСОБА_2 відбувається на підставі судового рішення, що набрало законної сили та Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено право реалізації житлового нерухомого майна боржника. Внаслідок чого переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Разом з тим, як встановлено судом, спірна квартира, яка належана ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 була продана на прилюдних торгах 10.07.2019 на виконання виконавчого листа №452/435/17 від 13.08.2018 року, переможцем торгів визначено учасника №2.

Враховуючи вищенаведене, суд звертає увагу на те, що позов, предметом якого є ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення вичерпало свою дію шляхом виконання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, суд приходить до висновку, що рішення від 13.06.2019 року за №2/31/683/1 про надання дозволу на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , винесене виконавчим комітетом Самбірської міської ради відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому не підлягає скасуванню.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такий розподілу між сторонами не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено 12 грудня 2019 року.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна