open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Єдиний унікальний номер 227/1573/19 Номер провадження 22-ц/804/2986/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Соломахи Л.І.,

суддів Канурної О.Д., Мальованого Ю.М.,

розглянувши у м. Бахмут Донецької області у приміщенні суду в письмовому провадженні цивільну справу № 227/1573/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової допомоги при звільненні з апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2019 року у складі судді Любчик В.М., -

В С Т А Н О В И В:

15 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі АТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової допомоги при звільненні.

Зазначала, що 11 липня 2016 року у зв`язку із реорганізацією структурного підрозділу державного підприємства "Донецька залізниця" її було переведено до Виробничого підрозділу "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПAT "Укрзалізниця".

Наказом № 6827/ДН-ОС від 10 липня 2017 року вона звільнена з 17 липня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Посилаючись на те, що при звільненні відповідач розрахунок з нею не провів, просила стягнути з АТ "Укрзалізниця" на її користь заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року в сумі 25 842,15 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 4 682,44 грн. без утриманням з цих сум передбачених законом податків та зборів (а.с. 1 - 2).

Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Українська залізниця" (скорочене найменування АТ "Укрзалізниця").

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 23 023,50 грн.

Зобов`язано АТ "Укрзалізниця" при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 2 214,42 грн.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір у сумі 635,32 грн. (а.с. 155 -158).

Судом першої інстанції встановлено, що з 26 червня1990 року по 17 липня 2017 року позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 26 червня 1990 року була прийнята до "Іловайської дистанції сигналізації і зв`язку"; згідно наказу № 198 від 11 червня 2009 року "Іловайська дистанція сигналізації і зв`язку" перейменована на "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку" ДП "Донецька залізниця"; згідно наказу ПАТ "Укрзалізниця" № 303 від 15 квітня 2016 року "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку" ДП "Донецька залізниця" реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (а.с. 6 - 10).

На підставі наказу про припинення трудового договору № 6827/ДН-ос від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 17 липня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, компенсації за 31 день відпустки (а.с. 14).

Згідно розрахунків заробітної плати ОСОБА_1 (табуляграм) їй нарахована заробітна плата:

за березень 2017 року 5 662,50 грн, з яких оплата простоїв становить 724,92 грн, сума до виплати 4 502,73 грн;

за квітень 2017 року 3 275,61 грн, з яких оплата простоїв становить 3 215,68 грн, сума до виплати 2 604,70 грн.;

за травень 2017 року 1 483,29 грн, з яких оплата простоїв становить 1 456,16 грн, сума до виплати 1 179,49 грн;

за червень 2017 року 0,00 грн.;

за липень 2017 року 15 420,75 грн, з яких оплата простоїв становить 153,13 грн., одноразова грошова допомога - 7 556,67 грн., компенсація за невикористані 31 день відпустки - 7 567,10 грн., сума до виплати становить 12 449,86 грн. (а.с. 23 - 27).

Наказом начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції; на час простою встановлено щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов`язано всіх працівників, які знаходяться на простої, з`являтися на свої робочі місця, актові зали, кабінети технічного навчання; зобов`язано працівників, які знаходяться на простої, розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в "Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої"; на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код "П"; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи (а.с. 122).

Згідно копії табелів обліку використання робочого часу за березень 2017 року - липень 2017 року за літерним кодом "П" визначено: у березні 2017 року - 7 днів (39 годин), у квітні 2017 року - 24 дні (157 годин), у травні 2017 року -11 днів (72 години), у липні 2017 року- 1 день (8 годин) (а.с. 28 - 32).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач надані позивачем докази на підтвердження заборгованості по заробітній платі не спростував, при звільненні позивача у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, всі суми, що належали позивачу від підприємства, не виплатив, в тому числі і на час розгляду справи судом.

Враховуючи, що позивачу за першу половину березня 2017 року виплачено аванс у сумі 2 818,65 грн. без урахування утримань податку на доходи та інших зборів (до видачі 2 244,35 грн.), що підтверджується наданими відповідачем копією відомості на виплату грошей № 34 за березень 2017 року, довідкою про доходи № 373/2 від 13 травня 2019 року та не спростовано позивачем, стягненню на користь позивача підлягає сума заборгованості у розмірі 23 023,50 грн.

Доводи відповідача про те, що виконання ним зобов`язань згідно положень статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України унеможливлювали форс-мажорні обставини, є безпідставними, оскільки форс-мажорні обставини свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Але жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі.

Відсутність первинних документів, на що посилається відповідач, не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Оскільки затримка виплати заробітної плати становить більше одного календарного місяця, позивач має право на компенсацію втрати частини доходу за період з березня 2017 року по липень 2017 року у зв`язку із порушенням строків їх виплати у сумі 2 214,42 грн., з яких компенсація втрати частини грошових доходів за березень 2017 року у сумі 2 258,38 грн. складає 278,46 грн. (2258,38 х 0,1233 - коефіцієнт приросту споживчих цін за період з квітня 2017 року по вересень 2019 року); компенсація втрати частини грошових доходів за квітень 2017 року у сумі 2 604,70 грн. складає 318,29 грн. (2 604,70 х 0,1222 - коефіцієнт приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по вересень 2019 року); компенсація втрати частини грошових доходів за травень 2017 року у сумі 1 179,49 грн. складає 142,36 грн. (1 179,49 х 0,1207 - коефіцієнт приросту споживчих цін за період з червня 2017 року по вересень 2019 року); компенсація втрати частини грошових доходів за липень 2017 року у сумі 12449,86 грн. складає 1 475,31 грн. (12 449,86 х 0,1185 - коефіцієнт приросту споживчих цін за період з червня 2017 року по вересень 2019 року) (а.с. 155 - 158).

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач АТ "Укрзалізниця" в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2019 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що виробничий підрозділ "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" AT "Укрзалізниця", в якому працювала позивач, територіально знаходиться на непідконтрольній українській владі території у м. Іловайськ.

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року, відповідно до пункту 1 якого визначено, що тимчасово, до реалізації пунктів 1, 2 Мінського Комплексу заходів від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

У зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", а також виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, і як наслідок відсутністю зв`язку із виробничими підрозділами структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", не передачею з непідконтрольної території первинних документів, зокрема, табелів обліку робочого часу, на підставі яких нараховується заробітна плата, нарахування заробітної плати працівникам з 16 березня 2017 року припинено.

Позивачу нараховано та виплачено аванс у сумі 2 244,35 грн., який позивач отримав у касі структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" AT "Укрзалізниця" згідно відомості № 34 за березень 2017 року. За інший період заборгованість з заробітної плати позивачу відсутня, оскільки нарахування заробітної плати за цей період не здійснювалося через відсутність первинних документів.

Крім того, суд першої інстанції визнав надані позивачем розрахунки заробітної плати належними доказами. При цьому суд не врахував, що вони виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Іловайськ, що з 17 березня 2017 року адміністративна будівля Донецької дирекції залізничних перевезень (м. Донецьк, вул. Артема, 68) захоплена невідомими особами, у зв`язку з чим відповідач фактично втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю. За таких обставин вважає, що сума заборгованості по заробітній платі відповідними первинними документами не підтверджена і не нарахована в установленому законом порядку.

Суд помилково не застосував до вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.

Також суд першої інстанції помилково стягнув компенсацію втрати частини доходів в сумі 2 214,42 грн., оскільки через відсутність визнаної AT "Укрзалізниця" заборгованості з заробітної плати за період березень - липень 2017 року, вимога щодо стягнення компенсації втрати частини доходів є безпідставною та необґрунтованою (а.с. 162 - 163).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року за апеляційною скаргою відповідача АТ "Укрзалізниця" відкрито апеляційного провадження (а.с. 174 - 176).

Позивач ОСОБА_1 про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача повідомлена відповідно до Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 184). Копія апеляційної скарги відповідача позивачу була направлена на зазначену нею в позовній заяві адресу для листування (а.с. 177) та нею отримана 31 жовтня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 183).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу, який апеляційним судом отримано через систему "Електронний суд", представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лаврищев В.В., який діє на підставі ордера серії АН № 1000786 від 20 червня 2019 року (а.с. 193), просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області 13 вересня 2019 року залишити без змін.

Зазначає, що відповідач мав доступ до первинної документації і у березні, і у липні 2017 року, оскільки здійснював відповідні дії щодо припинення трудових відносини, про що особисто повідомляв позивача, який знаходився у м. Іловайськ - видав позивачу належно заповнену трудову книжку.

В наказі про припинення трудового договору № 6827/ДН-ОС від 10 липня 2017 року, на якому є підпис як позивача, так і відповідача, відповідач зазначив рішення про виплату позивачу при звільненні компенсації за невикористану відпустку (31 день), одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, що протягом 24 місяців після звільнення не здійснено.

Якщо проаналізувати матеріали справи, в.о. начальника дирекції залізничних перевезень Подлузький В.О. спочатку у наказі № 6827/ДН-ОС від 10 липня 2017 року вказує про зобов`язання роботодавця здійснити виплату позивачу компенсації за невикористану відпустку (31 день), одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, а під час судового розгляду справи надає суду довідку про відсутність заборгованості, в тому числі за компенсацією за невикористану відпустку (31 день), одноразовою грошовою допомогою у розмірі одного середньомісячного заробітку, не надаючи докази щодо їх виплати.

Роботодавцем видано наказ № 236-ДНД від 17 березня 2017 року, яким прийнято рішення про нарахування заробітної плати за час простою не з вини працівників із розрахунку двох третин встановленої тарифної ставки (посадового окладу), та позивачу видано розрахунки заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, в яких зазначено про щомісячні нарахування оплати простою.

Відсутні докази, які б підтверджували факт знаходження паперової документації щодо трудових відносин із позивачем, у тому числі щодо заробітної плати, у будівлі Донецької дирекції залізничних перевезень (м. Донецьк, вул. Артема, 68) або інших містах на території зони проведення АТО та відсутності у відповідача відповідної документації у електронному вигляді.

Що стосується доводів відповідача щодо необхідності застосувати до спірних правовідносин Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року зазначає, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, відповідно до статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" є сертифікат Торгово-промислової палати України.

На час розгляду справи в матеріалах справи був відсутній відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України, що засвідчував наявність у відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), а долучений до матеріалів справи Науково-правовий висновок не є документом, який може засвідчувати форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (а.с. 185 - 189).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року справу відповідно до частини першої статті 369, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України призначено до розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи), оскільки ціна позову у цій справі складає 30 524,59 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, сторони клопотання про розгляд справи у суді апеляційної інстанції з їх повідомленням не заявили та справа не відноситься до справ, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача АТ "Укрзалізниця" задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оскаржуване відповідачем рішення зазначеним вимогам процесуального закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах, працювала на посаді електромеханіка дільниці 2 групи виробничого підрозділу "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що підтверджується копією її трудової книжки (а.с. 6 - 10).

На підставі наказу про припинення трудового договору № 6827/ДН-ос від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 17 липня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (а.с. 14).

Відповідачем факт перебування позивача з ним у трудових відносинах до 17 липня 2017 року не оспорюється.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно матеріалів справи, зокрема апеляційної скарги, відповідач не оспорює той факт, що при звільненні позивача розрахунок з ним не проведено. Відповідач посилається на те, що робоче місце позивача знаходилось на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що через захоплення підприємства відповідач втратив контроль над виробничими потужностями, що захоплення підприємства сприяє загрозі життя при знаходженні на території виробничих підрозділів уповноважених осіб, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим відповідач не має об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків у спірний період та виконати свої зобов`язання за трудовим договором, а тому через відсутність зв`язку з виробничими підрозділами, а також не передачею з непідконтрольної території первинних документів, на підставі яких здійснюється нарахування заробітної плати та інші виплати, нарахування заробітної плати працівникам з 16 березня 2017 року припинено.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виконав свої зобов`язання щодо від платності праці та виплатив позивачу належну йому заробітну плату.

Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновок суду першої інстанції про доведеність заборгованості відповідача по заробітній платі позивачу за період з березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі 23 023,50 грн. підтверджується наданими позивачем розрахунками заробітної плати за березень - липень 2017 року (табуляграми) (а.с. 23 - 25), які їй були видані відповідачем відповідно до статті 110 КЗпП України, частини 1 статті 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", згідно яких при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Згідно цих розрахунків позивачу за березень 2017 року нарахована заробітна плата за фактично відпрацьовані 99 годин та за 39 годин простою, за квітень 2017 року - за 157 години простою, за травень 2017 року - за 72 години простою, за червень 2017 року - нарахування відсутні у зв`язку із відпусткою без збереження заробітної плати, за липень 2017 року - за 8 годин простою, а також компенсація за 31 день невикористаної відпустки та вихідна допомога при звільненні.

Відомості, зазначені у наданих позивачем розрахунках заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, наказом начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД, згідно якого у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції; призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої, начальників відповідних виробничих підрозділів; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи (а.с. 122).

Даний наказ узгоджується з нормою статті 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Згідно наданих позивачем розрахунків заробітної плати оплата простою за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року їй здійснена саме на цих умовах, виходячи з посадового окладу 4 824,00 грн. (а.с. 23 - 27).

Відповідачем ці відомості не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними, не надано доказів, що оклад позивача є іншим, ніж 4 824,00 грн.

Відповідно до частини 4 статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Враховуючи, що в період встановленого структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень", до складу якого входив виробничий підрозділ "Іловайська дистанція сигналізації і зв`язку", простою позивач на виконання наказу виходила на своє робоче місце до дня звільнення, що підтверджується наданими до суду першої інстанції копіями табелів обліку використання робочого часу, на день звільнення позивача наказ про встановлення простою скасовано не було (відповідачем такі відомості не надано, структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних перевезень" з травня 2017 року свою діяльність здійснює у м. Лиман, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади), у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою.

Розрахунок заробітної плати за липень 2017 року узгоджується з наказом від 10 липня 2017 року № 6827/ДН-ос про припинення трудового договору, згідно якого позивач звільнена у зв`язку із скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та має право на компенсацію за 31 день невикористаної відпустки та на вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 14). Саме на підставі цього наказу відповідачем здійснено запис у трудову книжку позивача про його звільнення (а.с. 6 - 10).

Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки

Сума компенсації за невикористану відпустку згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року складає 7 567,10 грн. та відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюється.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Розмір нарахованої позивачу вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року складає 7 556,67 грн. (а.с. 27) та відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюється.

Посилаючись на те, що заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати відсутня, відповідач не надав суду доказів про виплату позивачу заробітної плати за час простою за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, а також про виплату грошової компенсації за 31 день невикористаної відпустки та вихідної допомоги у зв`язку із звільненням. Більш того, відповідач визнає, що починаючи з 16 березня 2017 року заробітну плату позивачу до дня звільнення, тобто до 17 липня 2017 року, не нараховував, що розрахунок з позивачем при звільненні не провів.

Доводи апеляційної скарги про те, що з березня 2017 року до структурного підрозділу"Донецька дирекція залізничних перевезень" не надходять документи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, не спростовують висновків суду.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду надано копію наказу про припинення трудового договору (а.с. 14), який виданий саме структурним підрозділом"Донецька дирекція залізничних перевезень", розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року (а.с. 23 - 27), копію наказу начальника структурного підрозділу"Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД, оригінал якого має бути у відповідача, оскільки він виданий у м. Лиман Донецької області, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади та де в теперішній час здійснює адміністративну діяльність її структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних перевезень".

Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.

Посилання відповідача на те, що надані позивачем щомісячні розрахунки заробітної плати виготовлені на непідконтрольній території України у м. Іловайськ, що з 17 березня 2017 року адміністративна будівля Донецької дирекції залізничних перевезень (м. Донецьк, вул. Артема, 68) захоплена, що дає підстави для їх критичного оцінювання, не впливають на висновки суду. Виробничий підрозділ, який видав позивачу щомісячні розрахунки заробітної плати ВП ШЧ Іловайськ, тобто виробничий підрозділ "Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", є виробничим підрозділом відповідача, діяльність якого саме відповідачем на протязі трьох років після початку антитерористичної операції не припинялася. Посилаючись на втрату 17 березня 2017 року контролю над виробничим підрозділом, відповідач 10 липня 2017 року, тобто вже після втрати контролю, видав наказ про припинення трудових відносин з позивачем та, здійснюючи свою діяльність на території України, зокрема структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у м. Лиман Донецької області, яка не є окупованою, знайшов шляхи внести запис у трудову книжку позивача про його звільнення, що спростовує доводи відповідача про відсутність зв`язків з виробничим підрозділом, в якому працювала позивач та в якому зберігалася її трудова книжка.

Що стосується посилання на захоплення адміністративної будівлі Донецької дирекції залізничних перевезень у м. Донецьк, вул . Артема, 68 , вони не впливають на висновки суду, оскільки згідно наказу начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої, було призначено начальників відповідних виробничих підрозділів та саме виробничі підрозділи здійснювали нарахування заробітної плати своїм працівникам. Виробничий підрозділ, в якому працювала позивач та який видав їй розрахунки заробітної плати, у місті Донецьк в адміністративній будівлі по вул. Артема, 68 , не знаходився, він знаходився у м . Іловайськ .

Згідно доданого відповідачем до відзиву на позовну заяву Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, який складений на замовлення ПАТ "Укрзалізниця", встановлено, що:

- наказом регіональної філії "Донецька залізниця" № 682-Н від 12 травня 2017 року "Про формування робочої комісії з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку працівників структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" створена робоча комісія з працівників регіональної філії "Донецька залізниця" до моменту закінчення скорочення штату працівників Донецької дирекції залізничних перевезень з метою опрацювання документів вказаної дирекції, повноти утримань та перерахування податків і зборів, формування документів обліку та розрахунку заробітної плати, відображення господарських операцій в фінансовій звітності та з інших питань фінансової діяльності;

- наказом регіональної філії "Донецька залізниця" № 899-Н від 26.06.2017 року "Про введення в дію Порядку остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" уведено в дію Порядок остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень", яким враховується нестандартна ситуація та особливості роботи регіональної філії "Донецька залізниця", оскільки частина структурних підрозділів та працівників знаходяться на тимчасово неконтрольованій Україною території, а виплата здійснюється на контрольованій території України регіональною філією "Донецька залізниця" через каси структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" за місцем їх знаходження (м. Лиман) та регламентується здійснення проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів відповідної дирекції робочими комісіями з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" (а.с. 58 - 62).

Маючи відомості про нарахування позивачу заробітної плати, зокрема до 15 березня 2017 року, зазначивши в наказі про припинення трудового договору про виплату позивачу при звільненні компенсації за 31 день невикористаної відпустки та вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, видавши наказ щодо порядку остаточного розрахунку працівників, зокрема структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", відповідач не визнаючи надані позивачем відомості про нарахування цих сум виробничим підрозділом, довідку про нарахування зазначених в наказі сум не видає, чим зловживає своїми процесуальними правами. Отже, суд першої інстанції з метою захисту конституційного права позивача на оплату праці обґрунтовано визнав надані позивачем розрахунки заробітної плати, які видані виробничим підрозділом в межах наданої йому компетенції, належними доказами.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, який в постанові від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, зазначив, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії"зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туреччини"(Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини"(Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії"(Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

До того ж апеляційний суд звертає увагу, що надані позивачем розрахунки заробітної влади не є актами окупаційної влади, а є актами, які видані цивільною установою - виробничим підрозділом відповідача.

Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" не надав суду першої інстанції документів за підписом відповідальної посадової особи ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі за цей період, ні про відсутність такої заборгованості, в апеляційній скарзі визнає, що з 16 березня 2017 року нарахування позивачу заробітної плати припинено через відсутність первинних документів, що розрахунок з позивачем при його звільненні не проведено, суд першої інстанції при вирішенні спору обґрунтовано виходив з доказів, наданих позивачем, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати (сум, які належали йому від підприємства на день звільнення).

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем до суду першої інстанції надана довідка про доходи № 373/2 від 13 травня 2019 року, видана структурним підрозділом"Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", згідно якої позивачу за фактично відпрацьованих 79 годин за березень 2017 року нараховано 2 818,65 грн., за квітень - липень 2017 року заробітна плата не нарахована, кількість фактично відпрацьованих годин 0,00. Проте в цій довідці є посилання, що вона видана відповідно до постанови КМУ України від 08.02.1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", що свідчить про те, що в ній зазначені не всі суми, які могли бути нараховані відповідачем позивачу, зокрема, відповідно до пунктів 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 10 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження оплата простою, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога при звільненні, що є предметом позову у цій справі, а тому зазначена довідка не є доказом, що такі суми позивачу відповідачем фактично не були нараховані.

Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за березень - липень 2017 року не наводить.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу виплачена заробітна плата за першу половину березня 2017 року у розмірі 2 244,35 грн., про що в матеріалах справи є відомість № 34 за березень 2017 року, не спростовують висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості з виплати заробітної плати за березень 2017 року, оскільки зазначена виплачена сума судом першої інстанції при визначенні розміру заборгованості врахована.

Посилаючись у відзиві на позов, в апеляційній скарзі на те, що заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати відсутня, відповідач не надав суду доказів про виплату позивачу заробітної плати за час простою за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, а також про виплату грошової компенсації за 31 день невикористаної відпустки та вихідної допомоги у зв`язку із звільненням. Більш того, відповідач визнає, що починаючи з 16 березня 2017 року заробітну плату позивачу до дня звільнення, тобто до 17 липня 2017 року, не нараховував, що розрахунок з позивачем при звільненні не провів.

Доводи апеляційної скарги про те, що Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року є підставою для звільнення відповідача від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міста Донецьк Донецької області, міста Луганськ Луганської області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами.

У зв`язку із тим, що виробничі потужності, які було закріплено за структурними підрозділами "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що знаходяться на територіях міста Донецька і Донецької області, міста Луганська та Луганської області, які перебувають під контролем незаконних збройних формувань, і вийшли із-під контролю роботодавця у зв`язку із злочинним їх захопленням для подальшої господарської діяльності представниками цих незаконних збройних формувань і термін їх повернення є невідомим, термінове припинення трудових відносин з усіма працівниками, що за трудовим договором виконують функціональні обов`язки на цих виробничих потужностях у зв`язку із скороченням штату, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, є вимушеним, необхідним, об`єктивним та упереджуючим заходом.

Втрата контролю і доступу ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: Донецька область місто Донецьк вул. Артема, 68 та Луганська область місто Луганськ вул. Кірова, 44 , у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно статей 47, 83, 115і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.

Це свідчить про відсутність вини ПАТ "Укрзалізниця" у невиконанні своїх обов`язків (а.с. 58 - 62).

Апеляційний суд звертає увагу, що всупереч зазначеним висновкам структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" при звільненні позивачу була видана належно оформлена трудова книжка, більш того їй після звільнення була виплачена заробітна плата за І половину березня 2017 року, на що обгрунтовано посилається представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та ставить під сумнів висновки Торгово-промислової палати України, викладені у науково-правовому висновку № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (стаття 10).

Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (стаття 113 КЗпП), компенсація за невикористані дні відпустки (стаття 83 КЗпП), вихідна допомога при звільненні (статті 44 КЗпП) не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати і жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини.

Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд першої інстанції правильно послався на те, що згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Суханов та Ільченко проти України", справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини") "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги", відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходився з регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, що в період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року на виконання наказу роботодавця про встановлення простою згідно графіку роботи виходив на своє робоче місце, майнові вимоги позивача щодо оплати йому часу простою за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, виплати компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, про що роботодавцем зазначено в наказі про звільнення, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.

Оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені частиною першою статті 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Суд першої інстанції правильно послався на те, що згідно роз`яснень, викладених в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням зазначеного заборгованість по заробітній платі за березень - липень 2017 року судом першої інстанції визначена в сумі 23 023,50 грн. без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки такі утримання відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Доводи апеляційної скарги про помилкове стягнення компенсації втрати частини доходів в сумі 2 214,42 грн., оскільки через відсутність визнаної AT "Укрзалізниця" заборгованості з невиплаченої заробітної плати за період березень - липень 2017 року, вимога щодо стягнення компенсації втрати частини доходів є безпідставною та необґрунтованою, є необґрунтованими.

По-перше, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості по заробітній платі та іншим виплатам у сумі 23 023, 50 грн.

По-друге, відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).

Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати".

Відповідно до пунктів 4, 5 зазначеного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц,відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачу компенсації через відсутність вини відповідача у порушенні трудових прав працівників, в тому числі встановлених строків виплати заробітної плати.

Оскільки на теперішній час позивачу не виплачена заборгованість по заробітній платі за березень - липень 2017 року, компенсація за невикористану відпустку, затримка виплати цих грошових доходів складає більше одного місяця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими.

Доводи щодо розміру компенсації в апеляційній скарзі відсутні.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права,які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 152,60 грн. (а.с. 164, а.с. 172).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для відшкодування йому витрат по сплаті судового збору відсутні, судові витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн. покладаються на відповідача.

Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.

Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 грудня 2019 року.

Суддя - доповідач: Л.І. Соломаха

Судді: О.Д. Канурна

Ю.М. Мальований

Джерело: ЄДРСР 86297142
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку