КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2019 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2

ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 1201810030001566 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 289 КК України, за апеляційними скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , заступника прокурора м. Києва ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 березня 2019 року,яким

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Димер, Вишгородського р-ну, Київської обл., який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 289, ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено покарання за:

- ч. 1 ст. 289 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі;

- ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення більш суворого покарання менш суворим остаточно призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

за участю сторін апеляційного провадження:

прокурора ОСОБА_9

ОСОБА_10

потерпілого ОСОБА_11

захисника ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_5

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком суду ОСОБА_5 визнаний винуватим в тому, що у невстановлений досудовим розслідування день на початку грудня 2016 року у невстановлений час, знаходячись на вул. Курчатова, 19, в м. Києві, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом - автомобілем Део-Ланос державний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_12 , під приводом оренди отримав у останнього вказаний транспортний засіб, обіцяючи при цьому виплачувати грошові кошти ОСОБА_12 та підтримувати технічний стан автомобіля. Після чого ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, для досягнення корисливої мети, не маючи ніякого права та будь-якої згоди від власника автомобіля, розпорядився ним на власний розсуд, а саме, продав автомобіль Део-Ланос державний номер НОМЕР_1 іншій особі, тим самим незаконно заволодів належним ОСОБА_12 транспортним засобом, чим спричинив останньому матеріальної шкоди на суму 87931,10 грн.

Крім того, у невстановлений досудовим розслідування день в середині грудня 2016 року у невстановлений час ОСОБА_5 , знаходячись на вул.Курчатова, 19, в м. Києві, з метою повторного незаконного заволодіння транспортним засобом - автомобілем «Део-Ланос», державний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_13 , під приводом оренди отримав у ОСОБА_14 вказаний транспортний засіб, обіцяючи при цьому виплачувати останньому грошові кошти та підтримувати технічний стан автомобіля. Після чого ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, для досягнення корисливої мети, не маючи ніякого права та будь-якої згоди від власника автомобіля, розпорядився ним на власний розсуд, а саме, продав автомобіль Део-Ланос державний номер НОМЕР_2 , іншій особі, тим самим повторно незаконно заволодів належним ОСОБА_13 транспортним засобом, чим спричинив останньому матеріальної шкоди на суму 87931,10 грн.

Крім того, 1 липня 2017 року у невстановлений час ОСОБА_5 , знаходячись на вул. Курчатова, 19, в м. Києві, з метою повторного незаконного заволодіння транспортним засобом - автомобілем «Део-Ланос» державний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_13 , під приводом оренди отримав у ОСОБА_14 вказаний транспортний засіб, обіцяючи при цьому виплачувати останньому грошові кошти та підтримувати технічний стан автомобіля. Після чого ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямованийий на незаконне заволодіння транспортним засобом, для досягнення корисливої мети, не маючи ніякого права та будь-якої згоди від власника автомобіля, розпорядився ним на власний розсуд, а саме, продав автомобіль «Део-Ланос» державний номер НОМЕР_3 , іншій особі, тим самим повторно незаконно заволодів належним ОСОБА_13 транспортним засобом, чим спричинив останньому матеріальної шкоди на суму 87 931,10 грн.

Цим же вироком вирішено питання речових доказів, судових витрат та цивільного позову.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 289 КК України призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 5 років позбавленні волі. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого призначити остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. В решті вирок залишити без змін.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що суд, призначаючи покарання ОСОБА_5 із застосуванням ст. 69 КК України, не врахував тяжкість скоєних кримінальних правопорушень, одне з яких належить до категорії тяжких, кількість епізодів злочинної діяльності, конкретні обставини злочинів, загальну суму заподіяної шкоди родині ОСОБА_15 263787 грн., і при цьому відшкодовано тільки 6000 грн., що стало обставиною, яка пом`якшує покарання, і саме завдяки цій обставині стало можливим застосування ст. 69 КК України.

На думку прокурора, призначене покарання не відповідає положенням ст. 65 КК України, тяжкості злочинів, особі обвинуваченого, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Не погоджуючись з вироком суду, заступник прокурор м. Києва ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним законом України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 289 КК України призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 5 років позбавленні волі. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого, призначити остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. В решті вирок залишити без змін.

В апеляційній скарзі заступник прокурора м. Києва посилається на те, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки підвищеному рівню суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке вчинено повторно, а також те, що Конституцією України та Законом України «Про власність» гарантована охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих посягань була й лишається одним з найважливіших завдань судів України.

Також заступник прокурора м. Києва посилається на те, що суд безпідставно визнав обставиною, що пом`якшує покарання, щире каяття, адже щире каяття означає добровільну критичну оцінку особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність. Окрім того, як зазначає апелянт, суд безпідставно зазначив обставину, що пом`якшує покарання, часткове відшкодування шкоди, оскільки обвинувачений, прагнучи уникнути суворого покарання, відшкодував лише 6000 грн., і сплата незначної суму в рахунок відшкодування збитків не може істотно зменшити ступінь тяжкості вчинених злочинів та не дозволяє застосувати положення ст. 69 КК України.

З посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року, заступник прокурора м. Києва вказує, що суди повинні суворо дотримуватись вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначеного покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу із змінами, в якій просить змінити вирок в частині правової кваліфікації дій обвинуваченого з ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 289 КК України на ст. 356 КК України та в частині покарання 3 роки 6 місяців позбавлення волі на 2 роки виправних робіт із застосуванням ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки. В решті вирок залишити без змін.

Захисник в апеляційній скарзі наголошує на тому, що правова кваліфікація дій ОСОБА_5 є неправильною, оскільки ОСОБА_5 всіма транспортними засобами заволодів законно, отримавши законне право від потерпілого на користування зазначеними транспортними засобами. Так, ОСОБА_5 мав право користування транспортними засобами, він без відповідного доручення потерпілих продав вищевказані транспортні засоби, що знаходились у його користуванні, вилучені кошти потерпілим не повернув, чим завдав їм значної шкоди.

При призначенні покарання захисник просить врахувати обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 , а саме те, що вину у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 289 КК України він визнав повністю, висловлює жаль з приводу вчиненого, щиро кається, раніше не судимий, цивільний позов потерпілих визнав повністю, частково відшкодував потерпілому завдану матеріальну шкоди, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, позитивно характеризується, веде нормальний образ життя, громадський порядок не порушує, працевлаштувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Окрім того, вважає необхідним врахувати те, що ОСОБА_5 перебуває в цивільному шлюбі з громадянкою ОСОБА_16 , та на їх утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та заступника прокурора м. Києва захисником ОСОБА_8 подані заперечення, в яких захисник просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг, вважаючи їх необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та потерпілого ОСОБА_11 , які підтримали апеляційні скарги прокурорів, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги захисника із змінами, захисника та обвинуваченого, які заперечуючи проти задоволення апеляційних скарг прокурорів, просили задовольнити апеляційну скаргу із змінами захисника, дослідивши за клопотанням сторін обставини, які характеризуються особу обвинуваченого, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимогст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частиною 2статті 94 КПК Українивизначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених уст. 374 КПК України.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції згідно з положеннями ст. 337 КПК України всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, які досліджені в судовому засіданні та оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, у зв`язку з чим дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, і з таким висновком суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.

При цьому, згідно з матеріалами кримінального провадження, а саме журналом судового засідання та аудіозаписом судовому засідання, ОСОБА_5 вину у висунутому йому обвинуваченні визнав повністю, не оспорюючи фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень, кваліфікацію дій, визнавши у повному обсязі цивільний позов потерпілих та підтвердивши обставини вчинення ним злочинів.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений не заперечував вказаних обставин, вказавши, що продав автомобілі, оскільки йому потрібні були кошти. На даний час одному з потерпілих він виплатив вартість одного автомобіля у повному обсязі.

Окрім того, допитаний під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_11 також вказав на обставини вчинення ОСОБА_5 злочинів, вказавши про те, що за усною домовленістю автомобілі Део-Ланос з державними номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_2 надавались ОСОБА_5 у користування з правом викупу протягом 2 років та зі сплатою щомісячної орендної плати. Автомобіль Део-Ланос державний номерний знак НОМЕР_3 , який належить його сину, в оренду ОСОБА_5 не передавався, а було передано для того, щоб ОСОБА_5 відвіз вказаний автомобіль на СТО. Однак, автомобілі ОСОБА_5 були продані, грошові кошти ні за оренду автомобілів, ні за автомобілі ОСОБА_5 їм не сплачував.

Вказані обставини потерпілим були підтверджені і під час апеляційного розгляду.

Судом першої інстанції також під час судового розгляду досліджені письмові докази, надані сторонами, щодо вартості викрадених автомобілів.

Проаналізувавши та оцінивши наявні у справі та досліджені під час судового розгляду докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину при обставинах, встановлених судом, та кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом, та за ч. 2 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортними засобами повторно.

Фактичні обставини справи та кваліфікація дій обвинуваченого не оспорюються стороною обвинувачення як в апеляційних скаргах, так і під час апеляційного розгляду прокурором та потерпілим ОСОБА_11 .

Разом з тим захисник, не оспорюючи фактичні обставини вчинення злочинів ОСОБА_5 , встановлені судом, просить перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 289 КК України на ст. 356 КК України.

Однак колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги захисника про перекваліфікацію дій обвинуваченого безпідставними.

Так, згідно з диспозицією ст. 356 КК України самоправство, тобто, самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

Відповідно ж до статті 289 КК України та пункту 1 примітки до неї під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Законодавча конструкція «будь-яким» означає, що перелік способів законодавцем не обмежено, і відсутній спосіб, який би не підпадав під цю конструкцію.

Як встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції та не оспорювалось жодним з учасників апеляційного розгляду, ОСОБА_5 отримав у користування автомобілі, належні потерпілому ОСОБА_11 , під приводом оренди транспортних засобів з виплатою грошових коштів потерпілому за оренду та підтримання технічного стану автомобілів, з можливим подальшим викупом автомобілів протягом 2 років. При цьому потерпілим право на розпорядження вказаними автомобілями з боку ОСОБА_5 , а саме їх продажу, надано не було. Проте ОСОБА_5 жодних домовленостей не виконав, а через нетривалий проміжок часу після передачі потерпілим йому вказаних автомобілів розпорядився ними шляхом продажу. В подальшому автомобіль, належний потерпілому ОСОБА_13 , який був переданий ОСОБА_5 потерпілим ОСОБА_11 для постановки на СТО, обвинувачений, скориставшись тим, що ОСОБА_11 перебуває у відрядженні, деякий час користувався автомобілем, а в подальшому продав його.

Таким чином встановлені під час розгляду справи в суді першої інстанції обставини вчинення ОСОБА_5 злочинів свідчать не про те, що ОСОБА_5 самовільно, всупереч установленому законом порядку, здійснив продаж автомобілів, правомірність якого оспорюється потерпілим, а свідчать про те, що обвинуваченим вчинене саме незаконне заволодіння транспортними засобами, які належать потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , а, відтак, дії його правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 289 та ч. 2 ст. 289 КК України.

Що стосується доводів апеляційних скарг прокурорів про м`якість призначеного обвинуваченому покарання та доводів апеляційної скарги захисника про суворість призначеного ОСОБА_5 покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 20постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»(із змінами), при призначенні покарання за відповідною частиноюстатті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Окрім того, колегія суддів враховує положення ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вищезазначених положень.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, який не судимий, характеризується позитивно, обставини, що пом`якшують покарання, щире каяття у вчиненому та часткове добровільне відшкодування завданих збитків, відсутність обтяжуючих покарання обставин, думку потерпілого ОСОБА_11 , який наполягав на суворому покаранні обвинуваченого, тобто, судом враховані обставини, на які посилаються апелянти в апеляційних скаргах.

Також судом враховано конкретні обставини вчинення ОСОБА_5 злочину, те, що він не судимий, позитивно характеризується, обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, за відсутності обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, та визнано можливим застосування до нього положенняст. 69 КК України, у зв`язку з чим судом призначено ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 289 КК України у виді 3 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України -у виді позбавлення волі у розмірі нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 289 КК України, - 3 роки 6 місяців позбавлення волі а також додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна, та остаточно призначено обвинуваченому покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскації всього належного йому майна, і з таким висновком суду погоджується й колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги заступника прокурора м. Києва про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом`якшує покарання, щире каяття, є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при проведенні досудового розслідування обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, та, відповідно до змісту обвинувального акта, слідчий під час досудового розслідування дійшов висновку, що обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття (ас. 4). Будь-яких даних про те, що обвинувачений не визнавав вину, не сприяв розкриттю злочину, ухилявся від слідства, матеріали справи не містять, що, на думку колегії суддів, як раз і свідчить про щире каяття з боку обвинуваченого.

При допиті в суді першої обвинувачений також визнав вину повністю, підтвердив обставини вчинення кримінальних правопорушень, критично оцінював свою протиправну поведінку, засуджував свої дії, висловлював готовність понести покарання, визнавав цивільний позов потерпілих у повному обсязі, у зв`язку з чим суд першої інстанції під час дослідження доказів у справі обмежився допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням письмових доказів, і вказані обставини у сукупності свідчить саме про щире каяття обвинуваченого.

Окрім того, судом першої інстанції визнано обставиною, що пом`якшує покарання, - часткове відшкодування заподіяної шкоди.

Доводи апеляційних скарг прокурорів про те, що судом безпідставно визнано цю обставину як таку, що пом`якшує покарання, на думку колегії суддів є необґрунтованим.

Відповідно до обставин, встановлених в суді першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_5 офіційно не працював, вчинив злочини внаслідок тяжкого матеріального стану, у зв`язку з чим відшкодовував заподіяну шкоду частково. Під час апеляційного розгляду обвинувачений, будучи працевлаштованим, відшкодував потерпілому ОСОБА_11 в рахунок заподіяної шкоди 81931 грн., що підтверджуються як показаннями потерпілого, так і відповідними розписка потерпілого, долученими до матеріалів кримінального провадження.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обґрунтовано взяті судом першої інстанції до уваги при призначенні обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України та на підставі ст. 70 КК України.

При цьому колегія суддів вважає також необґрунтованими й доводи апеляційної скарги захисника про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим він просив застосувати до обвинуваченого положення ст. 75 КК України.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, з урахуванням всіх обставин справи, кількості епізодів злочинної діяльності, даних про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, думку потерпілого про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, дійшов правильного висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, у зв`язку з чим не застосував до обвинуваченого положення ст. 75 КК України.

Враховуючи встановлені під час апеляційного розгляду обставини, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, врахувавши характер, тяжкість та суспільну небезпеку скоєних обвинуваченим кримінальних правопорушень, характер дій обвинуваченого та спосіб вчинення злочинів, особу обвинуваченого, та інші наявні у провадженні дані, які його характеризують, обставини, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, вмотивовано призначив ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, та остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, і таке покарання за своїм видом і розміром, згідно зі ст. 65 КК України, відповідає вимогам закону, тобто, є обґрунтованим, справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

За встановлених під час апеляційного розгляду обставин, колегія суддів вважає вирок суду законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування або зміни не вбачає, у зв`язку з чим апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , заступника прокурора м. Києва ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 до задоволення не підлягають.

Керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 березня 2019 року щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 289 КК України залишити без змін, апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , заступника прокурора м. Києва ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 3 місяців з дня її оголошення.

Судді:

_____________________________ _______________________ _________________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3