open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
1184 Справа № 545/2432/16-а
Моніторити
Постанова /11.12.2019/ Касаційний адміністративний суд Постанова /11.12.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /06.12.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /06.12.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /11.05.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /30.03.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /30.03.2017/ Вищий адміністративний суд України Постанова /09.03.2017/ Харківський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /06.02.2017/ Харківський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /06.02.2017/ Харківський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /12.01.2017/ Харківський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /21.12.2016/ Харківський апеляційний адміністративний суд Постанова /18.11.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Постанова /18.11.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /12.08.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /08.07.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /08.07.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /24.06.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /21.06.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /17.06.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області
emblem
Справа № 545/2432/16-а
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /11.12.2019/ Касаційний адміністративний суд Постанова /11.12.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /06.12.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /06.12.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /11.05.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /30.03.2017/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /30.03.2017/ Вищий адміністративний суд України Постанова /09.03.2017/ Харківський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /06.02.2017/ Харківський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /06.02.2017/ Харківський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /12.01.2017/ Харківський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /21.12.2016/ Харківський апеляційний адміністративний суд Постанова /18.11.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Постанова /18.11.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /12.08.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /08.07.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /08.07.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /24.06.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /21.06.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області Ухвала суду /17.06.2016/ Полтавський районний суд Полтавської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2019 року

Київ

справа №545/2432/16-а

адміністративне провадження №К/9901/29677/18, №К/9901/29682/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Семенка Бориса Миколайовича

на постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року (головуючий суддя - Потетій А.Г.)

і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2017 року (головуючий суддя - Калиновський В.А., судді - Кононенко З.О., Калитка О.М.)

і Департаменту патрульної поліції Національної поліції України

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2017 року (головуючий суддя - Калиновський В.А., судді - Кононенко З.О., Калитка О.М.)

у справі №545/2432/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Інспектора патрульної поліції у місті Полтаві батальйону №1 роти №2 рядового поліції Остапенка Олександра Васильовича, Інспектора патрульної поліції у місті Полтаві батальйону №1 роти №2 рядового поліції Штангей Дмитра Вікторовича

третя особа Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України

про визнання дій протиправними, скасування постанови про застосування адміністративного стягнення і стягнення витрат на правову допомогу

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора патрульної поліції у місті Полтаві батальйону №1 роти №2 рядового поліції Остапенка Олександра Васильовича, інспектора патрульної поліції у місті Полтаві батальйону №1 роти №2 рядового поліції Штангей Дмитра Вікторовича, третя особа - Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив:

- визнати протиправними дії інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України батальйону №1 роти №2 рядового поліції Остапенка Олександра Васильовича щодо винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення серія ПС 2 №874885 стосовно ОСОБА_1 без вручення копії постанови, роз`яснення прав особі, яка притягується до відповідальності;

- визнати протиправними дії інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України батальйону №1 роти №2, рядового поліції Остапенка Олександра Васильовича та капрала поліції Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Штангей Дмитра Вікторовича щодо застосування фізичної сили та адміністративного затримання відносно ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та примусового доставлення до Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області за адресою місто Полтава, вулиця Сковороди, 2б;

- визнати протиправними дії відповідачів щодо адміністративного затримання без складання протоколу про адміністративне затримання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та примусового доставлення до Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області за адресою місто Полтава, вулиця Сковороди, 2б;

- визнати протиправною і скасувати постанову інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України батальйону №1 роти №2, рядового поліції Остапенка Олександра Васильовича серії ПС 2 №874885 від 6 червня 2016 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП;

- стягнути з Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 23 100,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог, передбачених КУпАП. При винесенні постанови не враховано докази, які передбачені статтею 251 КУпАП та обставини, визначені у статті 280 КУпАП. Так, у постанові зазначена лише фабула адміністративного проступку без посилання на докази, тобто вона не має жодного мотивування. Отже, оскаржувана постанова, на думку позивача, за змістом не відповідає вимогам статті 283 КУпАП.

Крім того, в порушення вимог чинного законодавства інспекторами заблоковано рух транспортного засобу без законних на те підстав. Інспектором не враховано пояснення позивача щодо дотримання вимог правил дорожнього руху та проведення зупинки для посадки пасажира. При здійсненні адміністративного провадження відповідачі не ознайомили позивача з правами, визначеними статтею 63 Конституції України та статтями 307, 308, 268, 287-289 КУпАП, про що зазначено в оскаржуваній постанові. Оскаржувану постанову позивач в день її складання не отримував. Інспекторами поліції не забезпечено направлення постанови у справі про адміністративне правопорушення на поштову адресу позивача.

Також, після блокування автомобіля позивача інспекторами патрульної поліції до останнього безпідставно застосовано заходи фізичного впливу та примусово доставлено до Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Під час затримання позивача інспекторами була застосована груба фізична сила, що виявилась у заламуванні і викручуванні рук за спину, примусове поміщення в патрульний автомобіль та доставлення до відділення поліції. Одночасно, інспектори патрульної поліції не склали протокол про адміністративне затримання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідачів щодо застосування фізичної сили та адміністративного затримання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та примусового доставлення його до Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області за адресою: місто Полтава, вулиця Сковороди, 2б.

Визнано протиправними дії відповідачів щодо адміністративного затримання без складання протоколу про адміністративне затримання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та примусового доставлення його до Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області за адресою: місто Полтава, вулиця Сковороди, 2б.

Визнано протиправною і скасовано постанову серії ПС 2 №874885 від 6 червня 2016 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови, виходив з того, що відповідачем, при складанні оскаржуваної постанови, не з`ясовано фактичних обставин справи, які б свідчили про склад правопорушення, та не наведено доказів вини позивача у скоєнні правопорушення. Крім того, допущено порушення процесуальних прав позивача при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Щодо задоволення позовних вимог в інший частині, суд першої інстанції вказав, що жодних підстав визначених законом для застосування фізичної сили щодо позивача з боку співробітників поліції не було, оскільки на момент застосування сили не було встановлено факту вчинення позивачем правопорушення чи продовження його вчинення, та факту того, що дії позивача загрожували життю чи здоров`ю поліцейських чи інших громадян.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що на момент подання такої вимоги і розрахунку витрат, розгляд адміністративної справи по суті не було розпочато, а попередні судові засідання переносились з різних підстав, зокрема, неявка учасників у судові засідання. Також, у даному випадку судом визнано протиправними дії відповідачів, а не третьої особи, а тому у задоволенні позовних вимог до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення витрат на правову допомогу належить відмовити.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 березня 2017 року постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року скасував в частині визнання протиправними дій відповідачів щодо застосування фізичної сили та адміністративного затримання стосовно позивача та примусового доставлення до відділу поліції; визнання протиправними дій відповідачів щодо адміністративного затримання без складання протоколу про адміністративне затримання позивача та примусового доставлення до відділу поліції. Провадження у справі в цій частині закрив у зв`язку з неналежністю розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Постанову суду першої інстанції скасував в частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, прийняв в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовив.

В іншій частині постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року залишив без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що доставлення позивача у поліцію, застосування фізичної сили з метою припинення протиправних дій правопорушників входить до повноважень поліції. Отже, зазначені повноваження інспекторів поліції не належать до управлінських функцій в розумінні КАСУ. Разом з тим, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, у разі якщо позивач вважає, що інспекторами поліції були перевищені їхні службові повноваження, він має право оскаржити дії відповідачів в порядку Кримінального процесуального кодексу України для встановлення обставин справи і застосування відповідних заходів впливу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2017 року, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного та всебічного з`ясування обставин справи. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що оскарження дій працівників поліції щодо затримання позивача не відноситься до компетенції адміністративних судів. Разом з тим, скаржник зазначає, що суд при вирішенні адміністративного позову не обмежений повноваженнями, визначеними статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, а наділений ще й повноваженнями, визначеними пунктом 3 частиною першою статті 293 КУпАП, а саме скасовувати постанови і закривати справи про адміністративні правопорушення, в тому числі з підстав, визначених у статті 247 КУпАП.

В касаційній скарзі Департамент патрульної поліції Національної поліції України просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ПС 2 №874885 від 6 червня 2016 року і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи порушено норми матеріально права, допущено невідповідність фактичним обставинам справи, не надано оцінки належності та допустимості кожного доказу окремо. Зокрема, скаржник зазначає, що судами невірно встановлено відсутність факту стоянки автомобіля позивача, а наявність його зупинення. Факт стоянки автомобіля підтвердили відповідачі, що є також вагомим доказом у справі.

Позивач і Департамент патрульної поліції Національної поліції України свої відзиви на касаційні скарги до суду не надали.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 6 червня 2016 року, близько 19 години, підчас патрулювання вулиць міста Полтави, відповідачами по вулиці Гоголя, 19 було виявлено автомобіль марки «Nissan X-Trail», державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував в зоні дії знаку 3.35 «Стоянку заборонено». Під`їхавши до вказаного автомобіля поліцейські виявили в ньому водія, а тому не стали вживати заходів впливу щодо водіїв інших транспортних засобів, які також знаходились у зоні дії вказаного знаку.

Не проводячи фіксування часу перебування автомобіля позивача в зоні дії знаку, який дозволяє перебування транспортного засобу в даному місці до п`яти хвилин, відповідачі одразу підійшли до автомобіля позивача, увімкнувши нагрудну камеру. З відеозапису нагрудної камери відповідачів убачається, що коли співробітник поліції ОСОБА_2 постукав у праве переднє бокове вікно водія з проханням зупинитись, то відповідач ОСОБА_3 вже стояв на шляху руху вказаного автомобіля та мав намір застосувати табельну зброю, потягнувшись до неї правою рукою. Після цих дій поліцейських водій заглушив двигун, вийшов з автомобіля та пройшов до тротуару. У цей час за ним прослідували відповідачі й наказали йому зупинитись. Коли позивач зупинився, поліцейський ОСОБА_3 застосував до позивача фізичну силу, а саме схопив за руку й намагався заламати руку за спину, однак позивач не дав йому це зробити, висмикнувши свою руку і запитавши підстави застосування насилля. Відповідачі на неодноразову вимогу позивача представитись деякий час ігнорували ці вимоги та не надавали для огляду свої посвідчення. Одночаснов, ОСОБА_3 здійснив спробу знову завернути руку за спину позивача, однак позивач висмикнув свою руку та звернув увагу на те, щоб поліцейські не хватали його за руки.

Надалі, ОСОБА_3 повідомив, що позивача буде затримано та доставлено до найближчого відділу поліції, оскільки останній не назвався та здійснив злісну непокору співробітникам поліції. Позивач попросив роз`яснити йому права як правопорушнику, якщо він таким є, та забезпечити участь захисника, але поліцейські це не зробили. Відповідачі, ігноруючи вимоги позивача, схопили його за руки, заводячи їх за спину позивача, і силою відвели позивача до службового автомобіля. В подальшому, в приміщенні Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області відповідачі звернулись до начальника ОСОБА_4 з проханням надати дані щодо доставленої ними особи (як в подальшому з`ясовано ОСОБА_1 ), оскільки в них є три години на затримання цього громадянина, що відповідає вимогам статті 263 КУпАП щодо часу, на який може бути затримано особу.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач деякий час перебував у приміщенні відділу поліції. Його не повідомили про те, що стосовно нього складається постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП. Згодом позивач залишив приміщення відділу поліції.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи №1395 від 7 листопада 2015 року (далі - «Інструкція») у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123,статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140КУпАП.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - «ПДР України»).

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктом 8.4 (в) ПДР України визначено, що заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

Відповідно до підпункту 3.35 пункту 33.3 «Заборонні знаки» розділу 33 ПДР України - «Стоянка заборонено», дорожній знак 3.35 забороняє стоянку транспортних засобів, крім таксі з увімкненим таксометром, а також за наявності під ним таблички на водіїв-інвалідів, що керують мотоколяскою або автомобілем, позначеними розпізнавальним знаком «Інвалід».

За пунктом 1.10 ПДР України зупинка - це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора, тощо).

Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Згідно з пунктом 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзвязку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон);

в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції;

г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил;

ґ) поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пункт 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Законодавець чітко визначив виключний перелік умови пред`явлення для перевірки посвідчення водія та реєстраційного документу на транспортний засіб, якими є наявність: 1) ознак, що особа схожа на ту, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) достатніх підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) перебування особи на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) зброї, боєприпасів, наркотичних засобів та інших речей, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) перебування в місці вчинення правопорушення або ДТП, іншої надзвичайної події; 6) зовнішніх ознак особи чи транспортного засобу або дій особи, які дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення (стаття 32 Закону України «Про національну поліцію»).

Частиною першою статті 37 Закону України «Про національну поліцію» визначено обмеження пересування особи чи транспортного засобу або фактичного володіння річчю, а саме - поліцейський може тимчасово обмежити фактичне володіння річчю або пересування транспортного засобу для запобігання небезпеці, якщо є достатні підстави вважати, що річ або транспортний засіб можуть бути використані особою з метою посягання на своє життя і здоров`я або на життя чи здоров`я іншої людини, або пошкодження чужої речі. На вимогу особи поліцейський зобов`язаний повідомити про причини застосування ним відповідних заходів.

Відповідно до статей 42, 43, 44 зазначеного Закону поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу, як фізичний вплив (сила). Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників. Вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення. Поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), зокрема, для припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом.

Положеннями статті 259 КУпАП передбачено, що з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю - до органів Служби безпеки України її співробітником. Доставлення порушника з числа кадрових співробітників розвідувального органу України при виконанні ним своїх службових обов`язків здійснюється тільки у присутності офіційного представника цього органу.

При вчиненні порушень правил користування засобами транспорту, правил щодо охорони порядку і безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, правил пожежної безпеки, санітарних норм на транспорті порушника може бути доставлено уповноваженою на те особою в поліцію, якщо у нього немає документів, що посвідчують особу, і немає свідків, які б могли повідомити необхідні дані про нього.

Відповідно до частини першої статті 260 КУпАП у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Згідно зі статтею 261 КУпАП про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.

Частиною першою статті 263 КУпАП визначено, що адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

У справах за позовом фізичної особи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності на суб`єкта владних повноважень в силу приписів статті 77 КАС України покладається обов`язок доказування правомірності своїх дій у разі, якщо останній заперечує проти позову.

Докази, надані відповідачем по справі, мають бути належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень.

В ході судового розгляду справи, відповідачами не доведено той факт, що позивачем було здійснено стоянку, а не зупинку транспортного засобу на час до 5 хвилин. Належних та допустимих доказів, які б підтвердили зупинення транспортного засобу понад 5 хвилин матеріали справи не містять та суду не надано. Нагрудна відеокамера поліцейського, на яку посилається відповідач, була увімкнена лише після того, як виник конфлікт між поліцейськими і водієм.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов`язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред`явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.

Поліцейський, оснащений нагрудною камерою (відеофіксатором), попереджує про застосування такого превентивного поліцейського заходу, як відеофіксація (частина друга статті 31, стаття 40 Закону України «Про національну поліцію»).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачі своє прізвище, посаду, спеціальне звання позивачу не повідомили, на вимоги позивача службове посвідчення не пред`явили.

Відповідно до частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Пунктом 5 Розділу III Інструкції «Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» встановлено, що поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

В порушення вказаного пункту інспектором не надано можливість позивачу користуватись допомогою адвоката та не повідомлено про причини (підстави) неможливості залучення адвоката.

Пунктом 9 Розділу III Інструкції визначено, що поліцейський, який розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при здійсненні адміністративного провадження посадова особа Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України не ознайомила позивача з правами, визначеними статтею 63 Конституції України, статтями 307, 308, 268, 287-289 КУпАП, про що свідчить відсутність підпису позивача в оскаржуваній постанові.

Аналіз обставин справи, встановлених судами першої й апеляційної інстанцій і підтверджених матеріалами справи, і мотивів, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, дає підстави для висновку про недоведеність у спірних правовідносинах належними, допустимими та достовірними доказами допущення порушення з боку позивача Правил дорожнього руху та, відповідно, у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП. Крім того, допущено порушення процесуальних прав позивача при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Відтак, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови і задоволення позову у цій частині.

Доводи касаційної скарги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, які зводяться до переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи, відхиляються Верховним Судом.

Перевіряючи правильність висновку суду апеляційної інстанції про скасування постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року в частині задоволення позовних вимог про закриття справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Відповідно до частини першої статті 293 КУпАП орган (посадова особа), розглядаючи скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилене.

Частинами сьомою, восьмою статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4) змінити постанову.

Отже, оскільки у справі немає доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, то склад цього правопорушення відсутній.

Виходячи з вищевказаного, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016), від 22 липня 2019 року у справі №757/2757/16-а.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідачів щодо застосування фізичної сили та адміністративного затримання відносно позивача та примусового доставлення до відділу поліції; визнання протиправними дій відповідачів щодо адміністративного затримання без складання протоколу про адміністративне затримання позивача та примусового доставлення до відділу поліції, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами КАС України, Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до вимог статті 4 цього Кодексу правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У силу вимог пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові справи, крім тих, зокрема, які належить розглядати в порядку кримінального судочинства.

Нормативні акти, які регулюють кримінальне судочинство, не містять порядку розгляду справ щодо оскарження дій уповноважених службових осіб.

У силу вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Оскільки законодавством не визначено іншого порядку судового захисту прав та законних інтересів особи у цих публічних правовідносинах, то за загальним принципом, визначеним у статтях 4 та 17 КАС України, такі справи належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій (оперативно-службової діяльності), крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Одночасно, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом (Рішення Конституційного Суду від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №815/3591/17.

Враховуючи вищевикладене Верховний Суд дійшов висновку, що спори про визнання протиправними дій посадових осіб патрульної поліції щодо адміністративного затримання особи поза межами кримінального провадження підлягають розгляду відповідно до правил КАС судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.

З огляду на наведене помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд апеляційної інстанції належним чином не визначив характеру спору, суб`єктного складу правовідносин, предмета й підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо порядку оскарження дій відповідачів за нормами КПК України.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідачі, повідомляючи позивача, що він затримується за злісну непокору законним вимогам співробітникам поліції, у порушенням вимог закону не фіксують відповідний факт, якщо він дійсно мав місце на місці вчинення правопорушення, і в подальшому не роблять цього у відділі поліції. Фактично вводячи в оману позивача щодо фактичних підстав його затримання.

Аналіз норм статей 23, 37, 42, 44 Закону України «Про Національну поліцію» та встановлених фактичних обставин у даній справі, дає підстави зробити висновок, що відповідачами дійсно було застосовано адміністративне затримання щодо позивача в порушення вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства. Оскільки, в даному випадку жодних підстав визначених законом для обмеження пересування позивача чи транспортного засобу не було. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачами до позивача протиправно було застосовано міри фізичного впливу. Зважаючи не те, що жодних підстав, визначених законом, для застосування фізичної сили щодо позивача з боку співробітників поліції не було, оскільки на момент застосування сили не було встановлено факту вчинення позивачем правопорушення чи продовження його вчинення і факту того, що дії позивача загрожували життю чи здоров`ю поліцейських чи інших громадян.

Водночас, Верховний Суд не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, з огляду на наступне.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною другою статті 16 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) встановлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Водночас, КАС України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) не передбачав, що види правової допомоги, які підлягають компенсації, можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами.

За приписами частини третьої статті 90 КАС України законом установлюється граничний розмір компенсації таких витрат.

Зокрема, статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Колегія суддів наголошує, що зазначений закон визначає граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу.

Визначальним в адміністративному судочинстві за статтею 6 КАС України є принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та встановлюють зміст і спрямованість діяльності держави, а тому, при вирішенні справ суди повинні в першу чергу застосовувати саме принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Отже, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Колегія суддів зауважує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.

Одночасно, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню, судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження витрат позивачем надано що договір про надання адвокатських послуг від 7 червня 2016 року №21, ксерокопію квитанції №1 від 29 вересня 2016 року про отримання адвокатом коштів від клієнта в сумі 23 100,00 грн, а також в заяві наведено таблицю демонстрації витраченого часу, який брався до уваги при розрахунку гонорару за договором. Відповідно до вказаних документів виконавцем виконані роботи із попереднього опрацювання матеріалів, законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини (5 годин), формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи (10 годин), підготовки позовної заяви, клопотання, письмових пояснень, адвокатських запитів (15 годин) та судового представництва (12 годин).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період визначається Законом про Державний бюджет України.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» установлена мінімальна заробітна плата з 1 січня 2016 року у місячному розмірі 1 378,00 гривень. Тобто, розмір компенсації витрат на правову допомогу у 2016 році не повинен перевищувати 551,20 грн (1 378,00*40%) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Так, з метою отримання правової допомоги щодо ведення справи, позивачем та адвокатом Семенком Б.М. укладено договір про надання адвокатських послуг від 7 червня 2016 року №21.

Умовами вказаного договору визначено, що оплата послуг адвоката здійснюється в розмірі 550 грн за одну годину роботи.

Відповідно до таблиці демонстрації витраченого часу, який брався до уваги при розрахунку гонорару за договором, оплата витрат на правову допомогу на думку представника позивача складає: 550 грн х 42 год = 23 100,00 грн.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналізуючи вказане, Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, з наданої позивачем таблиці демонстрації витраченого часу, який брався до уваги при розрахунку гонорару за договором вбачається, що такі послуги, як попереднє опрацювання матеріалів, законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини (5 годин), формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи (10 годин), підготовка позовної заяви, клопотання, письмових пояснень, адвокатських запитів (15 годин) та судове представництво (12 годин), загальною тривалістю 42 години є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.

Зокрема, позивачем не надається доказів на підтвердження виконаних адвокатом робіт із попереднього опрацювання матеріалів, законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини (5 годин), формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи (10 годин). Такими доказами могли бути роздруковані судові рішення, матеріали та законодавча база, яка опрацьовувалась адвокатом. Або ж це могло бути оформлено у вигляді довідки, яка встановлює, що саме було проаналізовано й опрацьовано адвокатом, та до яких висновків він прийшов. Або будь-які юридичні результати роботи, які були зроблені у ході підготовки до справи, переписка, протоколи зустрічей тощо.

Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку про присудження на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 425,00 грн (550 грн х 13,5 год).

Отже, доводи касаційної скарги представника позивача частково спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і приймаються Верховним Судом як обґрунтовані.

Доводи касаційної скарги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і не приймаються Верховним Судом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржуване судове рішення належить скасувати в частині закриття провадження у справі про визнання протиправними дій відповідачів щодо застосування фізичної сили та адміністративного затримання відносно позивача та примусового доставлення до відділу поліції; визнання протиправними дій відповідачів щодо адміністративного затримання без складання протоколу про адміністративне затримання позивача та примусового доставлення до відділу поліції, і в частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно позивача, а постанову суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, оскаржуване судове рішення належить скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, і ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу задовольнити частково.

З огляду на результат касаційного розгляду й відсутність документально підтверджених витрат зі сплати судового збору, понесених учасниками справи у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 351, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенка Бориса Миколайовича задовольнити частково.

У задоволенні касаційної скарги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України відмовити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2017 року в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідачів щодо застосування фізичної сили та адміністративного затримання відносно позивача та примусового доставлення до відділу поліції; визнання протиправними дій відповідачів щодо адміністративного затримання без складання протоколу про адміністративне затримання позивача та примусового доставлення до відділу поліції скасувати і залишити в силі в цій частині постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2017 року в частині позовних вимог про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно позивача скасувати і залишити в силі в цій частині постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року.

Постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2017 року в частині позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу скасувати і ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимог задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м.Київ, вул. Федора Ернста, 3; код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 7 425 (сім тисяч чотириста двадцять п`ять) грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу відмовити.

В решті постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

..........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду

Джерело: ЄДРСР 86275225
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку