ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2019 року

Київ

справа №825/1297/16

адміністративне провадження №К/9901/7782/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Жука А. В.,

суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання прийняти рішення про надання статусу біженця

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючий Скалозуб Ю.О., судді: Поліщук Л.О., Д`яков В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Губської Л.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.)

І. Суть спору

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 285-16 від 30 травня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. В обґрунтування позову зазначає, що оскаржуване рішення відповідача № 285-16 від 30 травня 2016 року є протиправним, оскільки підставою для звернення до ДМС України з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було те, що позивач був вимушений покинути Таджикистан та Російську Федерацію, у зв`язку з його членством в релігійній організації Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі , діяльність якої заборонена як в Таджикистані, так і в Російській Федерації. Також позивач вказав, що прихильників цієї організації переслідують та заарештовують на підставі звинувачень в тероризмі.

2.1. Позивач зазначає, що відвідував мирні релігійні зібрання та сповідував мусульманську релігію, але за користування фундаментальним правом - свобода віросповідання - гарантованим йому як національним законодавством Таджикистану та Росії, так і низкою міжнародних конвенцій, позивача на Батьківщині та в країні постійного проживання чекають ув`язнення, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, покарання чи навіть тортури.

2.2. Вважаючи рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 285-16 від 30 травня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

4. Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності та у країні постійного проживання, на території якої останній перебував легально, він зазнавав переслідувань через своє активне членство у організації Хізб ут-Тахрір аль - Ісламі . Оскільки загальна ситуація з правами людини в Таджикістані та Російській Федерації після залишення їх позивачем не покращилася, а кримінальна відповідальність за членство у Хізб ут -Тахрір аль -Ісламі посилилася, у позивача є визначені законодавством підстави для отримання статусу біженця.

Суди виходили з того, що кримінальне переслідування позивача та членів партії Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі в Таджикістані та Російській Федерації є формою переслідування за ідеологічними мотивами на підставі безпідставних звинувачень та застосуванням тортур.

Судами також встановлено, що ситуація щодо заборони діяльності релігійної організації Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі у країні походження та країні постійного перебування позивача є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

5. 08 грудня 2016 року Державна міграційна служба України (касатор) подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі відповідач просить:

Скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У касаційній скарзі заявлено клопотання щодо розгляду справи за участю відповідача.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної міграційної служби України та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2018 року для розгляду справи № 825/1282/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Желтобрюх І.Л., суддів: Білоус О.В, Стрелець Т.Г.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2019 року для розгляду справи № 825/1297/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

21. Ухвалою судді Верховного Суду від 09.12.2019 дану адміністративну справу прийнято до провадження в складі зазначеної колегії та призначено її до попереднього касаційного розгляду.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

7. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:

Касаційна скарга обґрунтована тим, що жодного факту застосування тортур, нелюдського або принизливого провадження чи покарання саме до позивача або членів його родини в країні громадянської належності або Російській Федерації останній не повідомив та не надав жодного документа на підтвердження цього.

Крім іншого, як підставу для скасування рішень суддів попередніх інстанції скаржник посилається на те що відповідно до принципу розділу влади суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнавати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі відсутності - зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІIІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином Таджикистану, мусульманином, членом організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі з 2010 року.

Позивач зазначав, що співробітники правоохоронних органів/спецслужб Російської Федерації намагались його заарештувати по підозрі у членстві в політичній партії Хізб ут-Тахрір аль - Ісламі , оскільки згідно рішення Верховного суду Російської Федерації від 14.02.2003 № ГКПИ 03-116, «Партія ісламського визволення» («Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі») визнана териростичною, а її діяльність заборонена на території Російської Федерації. Також, діяльність організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі заборонена в Республіці Таджикистан рішенням Верховного суду в 2001 році.

9. З показань свідків судом першої інстанції встановлено, що організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі здійснює свою діяльність у більш ніж 50 країнах світу (практично у всіх країнах Близького Сходу, Європи, у Америці, Канаді, Австралії, країнах Центральної, Південної та Південно-Східної Азії). В даний час організація Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі заборонена в Німеччині, Росії, Узбекистані та деяких країнах Центральної Азії (Саудівська Аравія, Катар). Заборона діяльності в Німеччині пов`язана із позицією організації стосовно заперечення законності існування Ізраїлю і активною пропагандою цієї позиції. В країнах Центральної Азії вона заборонена як «екстремістська» за пропаганду ідей утворення ісламської держави (Халіфата), що переслідується авторитарними режимами.

10. Єдиною країною де організація Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі заборонена як «терористична організація» є Російська Федерація.

11. При цьому організація Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави, керівником якої був би обраний мусульманами «халіф». Методою діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського способу життя. Своїм завданням організація Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможливо розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія немає військового крила чи озброєних прибічників.

12. Судом першої інстанції також встановлено, що позивач покинув Російську Федерацію через загрозу арешту у зв`язку з порушенням 12.10.2015 Управлінням Федеральної служби безпеки Москви і Московської області кримінальної справи № 221442, пов`язаної з діяльністю забороненої в Росії організації Хізб ут-Тахрір аль - Ісламі . В постанові про порушення кримінальної справи від 12.10.2015 серед 24 підозрюваних згадується ім`я позивача як особи, по відношенню до якої порушено кримінальну справу за ст. 205.5 ст. Кримінального кодексу Російської Федерації (організація діяльності організації, що визнана терористичною). Дана стаття була внесена до Кримінального кодексу Російської Федерації в листопаді 2013 року та передбачає покарання від 15 до 20 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.

13. Позивач нелегально прибув до України 09 листопада 2015 року.

14. Постановою Сумського районного суду Сумської області від 12.11.2015 у справі № 587/2767/15-а стосовно позивача прийнято рішення про його примусове видворення за межі території України, після чого останній був поміщений у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

15. Позивач 19 листопада 2015 року вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.

16 Рішенням Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 23 листопада 2015 року на підставі частини 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що заявник видає себе за іншу особу (в заяві-анкеті позивач зазначив свою дату народження 13.07.1977).

17. Позивач 26 листопада 2015 року вдруге звернувся за захистом в Україні до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.

18. Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 16 грудня 2015 року прийнято рішення № 166 про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19. Відповідачем 30 травня 2016 року прийнято рішення № 285-16 про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20. Позивачем 02 липня 2016 року отримано повідомлення від 24.06.2016 № 106 про те, що стосовно нього прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстави відмови та у якому надано роз`яснення про порядок оскарження вказаного рішення.

21. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

22. Кодекс адміністративного судочинства України

22.1. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

22.2. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

22.3. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Конституція України.

23.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

24.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

24.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

24.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

24.4. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

24.5. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

24.6. Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

24.7. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24.8. Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

25. Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол щодо статусу біженців 1967 року

25.1. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

26. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців

26.1. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

28. При цьому, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

29. Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

30. Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

31. Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

32. Судами першої та апеляційної інстанції правильно встановлено, що позивач є членом в релігійній організації Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі , був вимушений покинути Таджикистан та Російську Федерацію у зв`язку із забороною діяльності цієї організації в цих країнах, кримінальним переслідуванням на підставі звинувачень в тероризмі.

33. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено факт порушення кримінальної справи № 221442 проти позивача та інших осіб 12 жовтня 2015 року Управлінням Федеральної служби безпеки Москви і Московської області, пов`язаної з діяльністю забороненої в Росії організації Хізб ут-Тахрір аль - Ісламі . Крім цього встановлено, що в постанові про порушення вказаної кримінальної справи щодо позивача справу порушено за ст. 205.5 ст. 1 Кримінального кодексу Російської Федерації (організація діяльності організації, що визнана терористичною).

34. Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками, зокрема, релігійних переконань є обґрунтованими, а у матеріалах справи наявні докази того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи містяться докази загрози безпеці та свободі позивача в країні походження через побоювання кримінального переслідування та засудження за діяльність в релігійній організації, яка за законодавством України не вважається терористичною, з огляду на встановлені обставини.

35. Водночас, Державною міграційною службою України під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано факт відсутності заборони діяльності релігійної організації Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі в України та відсутності даних щодо віднесення такої організації до терористичної. Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що згадану релігійну організацію не відносить до числа терористичних або ж екстремістських, зокрема, Комітет Ради Безпеки ООН та Державний департамент США.

36. Таким чином, судами встановлено наявність конкретних фактів про можливі утиски та переслідування позивача через релігійні погляди, а відповідні твердження можуть розцінюватись як переслідування та загроза його безпеці та свободі по релігійним причинам.

37. Враховуючи наведене, Державною міграційною службою України необґрунтовано зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

38. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач залишив країну постійного перебування у зв`язку з кримінальним переслідуванням за членство в релігійній організації, діяльність якої в Україні не заборонена, терористичною не визнавалася, та побоюванням стати жертвою переслідувань за свої релігійні переконання.

39. Щодо доводів касаційної скарги в частині порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права стосовно зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства колегія суддів Верховного Суду зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, без порушень принципу розподілу влади.

40. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

41. Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 25.06.2009 року № 1 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

42. Зважаючи на повноту встановлення судами обставин справи, встановлення наявності підстав для прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та виконання необхідних умов для його прийняття Верховний Суд вказує, що захист прав позивача в такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому що суди першої та апеляційної інстанцій не приймали рішення про визнання позивача біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, а, врахувавши наявність достатніх підстав для цього, зобов`язав відповідача визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

43. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 18 липня 2019 року (справа № 815/513/17).

44. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

45. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

46. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк ,

Ж. М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду