ПОСТАНОВА

Іменем України

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа №1740/1838/18

адміністративне провадження №К/9901/20494/19

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів: Бевзенка В.М., Калашнікової О.В., Коваленко Н.В., Олендера І.Я., Смоковича М.І., Ханової Р.Ф., -

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 1740/1838/18

за позовом Комунального підприємства (далі - КП) «Костопільводоканал» до Міністерства фінансів України (далі - Мінфін), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (далі - ГУ Держказначейства, Держказначейство, відповідно), про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Мінфіну

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.02.2019, ухвалене у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. та

постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Пліша М.А., суддів Шинкар Т.І., Большакової О.О., -

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 04.07.2018 КП «Костопільводоканал» звернулося до суду з позовом, в якому просило:

визнати протиправною бездіяльність Мінфіну щодо неприйняття рішення про перерахування йому субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків від 13.11.2017 № 7/1 та від 20.12.2017 № 10/1 та недоведення цього рішення до відома Держказначейства;

зобов`язати відповідача прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків від 13.11.2017 № 7/1 та від 20.12.2017 № 10/1 та довести рішення до відома Держказначейства.

Позов обґрунтовано тим, що Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон № 1801-VIII; Закон про Державний бюджет на 2017 рік, відповідно) було передбачено виділення субвенції з державного бюджету на погашення різниці в тарифах, у зв`язку з чим, у порядку визначеному Порядком та умовами надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 (далі - Порядок № 332), з позивачем укладено договори про організацію взаєморозрахунків. Проте, кошти відповідної субвенції внаслідок бездіяльності відповідача та неприйняття відповідного рішення від Держказначейства до ГУ Держкажначейства перераховані не були. Позивач стверджував, що Порядком № 332 саме відповідач визначений відповідальним державним органом, на який покладається завершення процедури проведення розрахунків шляхом виділення коштів субвенції, однак, не прийнявши рішення про перерахунок субвенції, відповідач тим самим унеможливив проведення розрахунків позивача з бюджетом та погашення заборгованості по податку на додану вартість, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

2. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 20.02.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019, задовольнив позовні вимоги.

3. 18.07.2019 Мінфін звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.

4. Верховний Суд ухвалою від 29.07.2019 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

5. 22.08.2019 від КП «Костопільводоканал» до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу Мінфіну, в якому позивач просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення - без змін.

6. Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2019 закінчено підготовчі дії та призначено попередній розгляд справи на 12.09.2019.

7. Ухвалою від 12.09.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.02.2019 у справі № 820/1410/18 та відповідно до частини другої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирішив передати справу № 1740/1838/18 на розгляд об`єднаної палати.

8. Ухвалою судді Верховного Суду від 08.10.2019 справу призначено до розгляду об`єднаною палатою в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Суди встановили, що КП «Костопільводоканал» укладено договори від 13.11.2017 № 7/1 та від 20.12.2017 № 10-1 про організацію взаєморозрахунків відповідно до Порядку № 332 на загальну суму 398 708,16 грн для погашення заборгованості КП «Костопільводоканал» з податку на додану вартість.

Сторонами зазначених договорів, окрім КП «Костопільводоканал», є ГУ Держказначейства, Департамент фінансів Рівненської обласної державної адміністрації, Департамент житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації, Фінансове управління Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області, Костопільська районна державна адміністрація Рівненської області.

Відповідно до пункту 3 цих договорів Держказначейство перераховує кошти ГУ Держказначейства на підставі рішення Мінфіна.

Пунктами 4, 5, 6, 7 договорів визначено механізм послідовної передачі суми коштів, перерахованої ГУ Держказначейства Держказначейством, від ГУ Держказначейства до КП «Костопільводоканал».

Згідно з пунктом 9 договорів КП «Костопільводоканал» перераховує до загального фонду Державного бюджету кошти на погашення податкового боргу, у тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму такого реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) боргу в сумі, визначеній кожним договором.

Підпунктом 2 пункту 11 вказаних вище договорів передбачено обов`язок його учасників не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, а пунктом 12 договорів встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання своїх зобов`язань за договором відповідно до законодавства.

Департамент житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації, відповідно до пункту 6 договорів, взяв на себе зобов`язання перерахувати кошти на рахунок КП «Костопільводоканал» для погашення різниці у тарифах на погашення заборгованості з податку на додану вартість на загальну суму 398 708, 16 грн.

Наявність у позивача податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 398 708,16 грн зафіксовано довідкою про розмір заборгованості від 04.12.2017 № 868/17-00-17-16/2/д, виданою Головним управлінням ДФС у Рівненській області.

Станом на 01.06.2018 розмір заборгованості позивача по податку на додану вартість склав 504 601, 33 грн.

Листом від 11.09.2017 № 06330-3/6-3/24382 Мінфін повідомив Кабінет Міністрів України про те, що станом на 11.09.2017 в Мінфіні відсутні реєстри договорів Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (надалі - Мінрегіонбуд), до яких включені договори, укладені у рахунок надходжень податкового бору з податку на додану вартість, що склався станом на 01.01.2017, а також щодо недовиконання планових показників доходів загального фонду державного бюджету від податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) з урахуванням бюджетного відшкодування на 5,8 млрд грн, що відстрочує проведення розрахунків за договорами, укладеними відповідно до Порядку № 332 у рахунок грошових зобов`язань поточного року з податку на додану вартість.

Аналогічні листи-повідомлення Мінфін направляв Кабінету Міністрів України (від 19.09.2017 № 06330-3/6-3/25149, від 25.10.2017 № 06330-03/6-3/28818), Верховній Раді України (від 04.10.2017 № 06330-06/1-2/26852), Кабінету Міністрів України та Асоціації міст України (від 01.11.2017 № 06330-03/6-3/29676).

Листом від 23.11.2017 № 9-5/1/1167-19605 Державна казначейська служба України повідомила Мінфін про те, що за період з 16 по 23 листопада поточного року надійшло та зареєстровано 20 договорів про організацію взаєморозрахунків на загальну суму 54 308 731, 59 грн. До вказаного листа додано, зокрема, інформацію щодо переліку наявних договорів про організацію взаєморозрахунків із зазначенням надавачів послуг та видів перерахувань до державного бюджету із зазначенням про укладення з КП «Костопільводоканал» договору про організацію взаєморозрахунків від 13.11.2017 № 7/1.

Листом від 01.12.2017 Мінрегіонбуд надав Мінфіну узагальнені реєстри договорів про організацію взаєморозрахунків № 17 ЗФ, № 18 ЗФ, у тому числі й щодо укладеного договору з КП «Костопільводоканал» від 13.11.2017 № 7/1, а також листом від 22.12.2017 № 7/10-14095 надав узагальнені реєстри договорів про організацію взаєморозрахунків № 21 ЗФ, у тому числі й щодо укладеного договору з КП «Костопільводоканал» від 20.12.2017 № 10-1.

Листом від 23.01.2018 № 06330-3/6-3/1961 Мінфін повідомив Кабінет Міністрів України та Мінрегіонбуд про недовиконання планових показників доходів загального фонду державного бюджету від податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) з урахуванням бюджетного відшкодування на 18,2 млрд грн, що не дозволило залучити грошові зобов`язання 2017 року з податку на додану вартість як додаткове джерело субвенції на відшкодування різниці між фактичними витратами та тарифами на комунальні послуги і відповідно забезпечити розрахунки за договорами, які укладені у рахунок зазначеного джерела.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Мінфін в порушення норми пункту 8 Порядку № 332 не прийняв рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків та не довів їх до Держказначейства, хоча, цією нормою саме на Мінфін покладено обов`язок, на підставі поданої Держказначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіоном узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та довести його до відома Держказначейства.

Також суди попередніх інстанцій з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, постанови Верховного суду України та постанови Верховного Суду щодо неможливості ставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету, а також на те, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, визнали безпідставними посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через значне невиконання у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість.

IV ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. Касаційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються під час розгляду справи по суті і є підставою для прийняття рішення про відмову в позові.

Також скаржник зазначає, що звертався до Мінрегіону, як головного розпорядника коштів субвенції, та неодноразово доповідав Кабінету Міністрів України про неможливість проведення розрахунків за договорами про надання субвенції у зв`язку зі значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість, які у розумінні статті 31 Закону про Державний бюджет України на 2017 рік є основним джерелом проведення розрахунків за субвенцією. Крім того, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до якої всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, відтак, бюджетний період 2017 року закінчився 31 грудня того ж року, після чого, на переконання заявника, договори про організацію взаєморозрахунків вважаються такими, що втратили чинність.

12. У відзиві на касаційну скаргу відповідача КП «Костопільводоканал» вказало на те, що факт виконання позивачем та всіма суб`єктами, окрім Мінфіну, необхідних дій, спрямованих на отримання КП «Костопільводоканал» субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку № 332 встановлений та доведений під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій. Мінфін в порушення пункту 8 Порядку № 332 не прийняв рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом та не довів його до відома Держказначейства.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Верховний Суд вже розглядав справу з аналогічними правовідносинами і в постанові від 12.02.2019 (справа №820/1410/18) висловив правову позицію, відповідно до якої порушення Мінфіном пункту 8 Порядку № 332 щодо неприйняття рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків та не доведення їх до Держказначейства призвело до позбавлення позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що спричинило збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

На цій підставі Верховний Суд вказав на те, що субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні БК України, Закону про Державний бюджет України на 2017 рік є державною соціальною гарантією, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України, зокрема у Порядку № 332. Відтак, посилання Мінфіну на неможливість здійснення своїх зобов`язань через значне невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним, оскільки відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою.

14. В ухвалі від 12.09.2019 про передачу справи № 1740/1838/18 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду колегія суддів виходила із того, що Мінфін, якого позивач визначив відповідачем у цьому спорі, не є учасником відповідних публічних правовідносин із позивачем, не є стороною договору про організацію взаєморозрахунків, на якому ґрунтуються позовні вимоги КП «Костопільводоканал», а наявність у нього (відповідача) певних повноважень у сфері міжбюджетних трансферів не може розцінюватися як управлінські дії по відношенню до позивача. Таким чином, позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Крім того, обраний позивачем і застосований судом у цій справі спосіб захисту порушених прав не може відновити права позивача, оскільки КП «Костопільводоканал» не фінансується Мініфіном та не перебуває з ним у будь-яких правовідносинах з цього приводу, що є підставою для відмови в позові.

15. Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшла таких висновків.

16. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

17. Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

18. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

19. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

20. З аналізу викладених вище положень законодавства видно, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

21. Умовою надання адміністративним судом захисту прав є встановлення їх порушення відповідачем, який перебуває у відповідних публічних правовідносинах із позивачем, проте своїми протиправними рішеннями, діями (бездіяльністю) впливає на його обов`язки, права чи інтереси.

22. За встановленими судами обставинами у цій справі, відповідно до договорів про організацію взаєморозрахунків, сторонами погоджено перелік підприємств, установ та організацій, що беруть участь у проведенні взаєморозрахунків, та послідовність виконання сторонами договорів. У визначеному сторонами ланцюгу проведення взаєморозрахунків першим є Держказначейство, яке перераховує кошти Департаменту фінансів Рівненської обласної державної адміністрації на підставі рішення Мінфіну.

Департамент фінансів Рівненської обласної державної адміністрації перераховує отримані кошти Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації (Департамент ЖКГ Рівненської ОДА).

Департамент ЖКГ Рівненської ОДА отримані кошти перераховує Фінансовому управлінню Костопільської районної державної адміністрації.

Фінансове управління Костопільської районної державної адміністрації отримані кошти перераховує Костопільській районній державній адміністрації.

В останню чергу Костопільська районна державна адміністрація перераховує кошти КП «Костопільводоканал».

23. Відповідно до пункту 48 частини першої статті 2 БК України субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

24. Статтею 97 БК України визначено трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

25. Частиною другої зазначеної статі встановлено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

26. Пунктом 23 статті 14 Закону про Державний бюджет на 2017 рік передбачено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 13 та 14 статті 11 цього Закону).

27. Кабінет Міністрів України, на виконання Закону № 1801-VIII та частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України, постановою від 18.05.2017 № 332 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» затвердив Порядок № 332, де визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

28. Пунктом 3 Порядку № 332 передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.

29. Субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону про Державний бюджет України на 2017 рік, та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону про Державний бюджет України на 2017 рік, згідно з розподілом, наведеним у додатку 1. Головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіонрозвитку (пункт 1 Порядку № 332).

30. Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Порядку № 332 місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до пункту 6 цих Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіонрозвитку зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків.

31. Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіонрозвитку інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг.

32. Мінрегіонрозвитку узагальнює подані відповідно до пункту 7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну.

33. Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіонрозвитку узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.

34. Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2010 № 1132, і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном.

35. Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону про Державний бюджет України на 2017 рік, проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.

36. Таким чином, Порядком № 332 Мінрегіонрозвитку визначено головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми. При цьому, на Мінфін покладено обов`язки на підставі поданої Держказначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіонрозвитку узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та доведення його до відома Держказначейства.

37. Отже, у вказаному вище ланцюгу проведення взаєморозрахунків у міжбюджетному трансферті рішення Мінфіну виступає каталізатором виникнення даних відносин, без ухвалення та направлення до Держказначейства якого, не виникають відносин з перерахування субвенції згідно з розподілом коштів та не може бути завершена процедура проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом про Державний бюджет на 2017 рік.

38. У справі, яка розглядається КП «Костопільводоканал», який є учасником взаєморозрахунків звернувся до суду за даним позовом за захистом порушеного права на отримання субвенції для погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню у зв`язку із неприйняттям Мінфіном рішення про перерахування таких субвенцій згідно із розподілом.

39. Тобто, Мінфін визначений відповідальним органом державної влади, який зобов`язаний завершити процедури проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом про Державний бюджет на 2017 рік, у порушення пункту 8 Порядку № 332, не прийняв рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених вище договорів про проведення взаєморозрахунків та не довів його до Держказначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

40. Отже, доводи скаржника про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача саме Мінфіном є необґрунтованими.

41. При цьому, об`єднана палата зазначає, що у цьому випадку Мінфін є учасником спірних відносин, оскільки саме він має прийняти рішення для ініціювання початку вчинення Держказначейством дій по перерахуванню субвенції згідно з розподілом.

42. Стосовно доводів скаржника щодо неможливості проведення розрахунків за договорами про надання субвенції у зв`язку із значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість, а також щодо того, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року, тому, договори про проведення взаєморозрахунків втратили чинність, об`єднана палата виходить із такого.

43. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується, зокрема, на таких принципах: регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

44. З метою забезпечення доступності мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлюються тарифи на деякі види житлово-комунальних послуг, зокрема, на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Разом з тим, встановлені тарифи, як правило, не покривають фактичних витрат надавачів житлово-комунальних послуг.

45. У зв`язку з цим та з метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг.

46. Отже, субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні БК України, Закону про Державний бюджет України на 2017 рік є державною гарантією на відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, яка виникла у зв`язку із невідповідністю фактичної вартості зазначених послуг, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України, зокрема, у Порядку № 332 та не може бути припинений у зв`язку із закінченням бюджетного періоду у разі незавершення процедури виділення коштів субвенції до 31 грудня цього періоду.

47. Відтак, посилання скаржника на неможливість здійснення своїх зобов`язань через значне невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість, а також щодо того, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.

48. Окрім цього, в Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

49. Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

50. При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

51. Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

52. Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

53. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

54. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

55. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

56. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

57. Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

58. У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

59. З огляду на вищезазначене, об`єднана палата погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, та вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 820/1410/18.

60. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

61. З огляду на наведене, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди ухвалили рішення у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 у справі №1740/1838/18 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя: А.І. Рибачук судді: В.М. Бевзенко О.В. Калашнікова Н.В. Коваленко І.Я.Олендер М.І. Смокович Р.Ф. Ханова