ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року

Львів

№ 857/12561/19

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.

суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.

за участі секретаря судового засідання Пильо І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2019 року (суддя - Черняк В.В., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції Кузьмича Віктора Ігоровича, Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА _1 04.10.2019 звернувся до суду з позовом до поліцейського роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції Кузьмича В.І., Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліціїпро скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 26.09.2019 серії ЕАК №1559596. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем безпідставно та за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки в момент виявлення працівником поліції технічної несправності, позивач не керував транспортним засобом, з огляду на що не відбувалася експлуатація транспортного засобу з непрацюючими ліхтарями заднього ходу. Також наголошує, що диспозиція статті 121 КУпАП передбачає настання відповідальності за керування транспортним засобом із несправними зовнішніми світловими приладами в темну пору доби, в той час, як винесення оскаржуваної постанови відбулось о 12 год. 32 хв., тобто в світлу пору доби. Окрім цього, позивач зазначає, що на момент виїзду на маршрут та до моменту ДТП жодних технічних недоліків транспортний засіб, яким керував позивач, не мав, що підтверджується журналом щоденного технічного огляду транспортних засобів. Позивач звертає увагу суду також на ту обставину, що виявлені недоліки відразу були усунені позивачем, що виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2019 року у справі №161/16783/19 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржило Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, яке із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення, не в повному обсязі з`ясував всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної правової оцінки тому факту, що в діях позивача є ознаки правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КУпАП, а тому його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення в межах санкції статті.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 26.09.2019 о 12.23 год. ОСОБА_1 в м. Луцьку на просп. Президента Грушевського, 32, керував транспортним засобом, у якого не працюють ліхтарі заднього ходу, чим порушив пункт 31.4 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР).

За цим фактом рядовим поліції 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у Волинській області Кузьмичем В.І. винесено постанову від 26.09.2019 серії ЕАК №1559596, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн.

Позивач по справі заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення є незаконним та необґрунтованим.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з відсутністю достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, а відтак постанову про накладення адміністративного стягнення слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений як Конституцією, так і Законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють ПДР.

Пунктом 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 31.4 ПДР перелічено випадки, коли забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам (31.4.1 Гальмові системи, 31.4.2 Рульове керування, 31.4.3 Зовнішні світлові прилади, 31.4.4 Склоочисники і склообмивачі вітрового скла, 31.4.5 Колеса і шини, 31.4.6 Двигун, 31.4.7 Інші елементи конструкції).

Частиною першою статті 121 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КУпАП настає в разі керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації.

Колегія суддів зазначає, що для підтвердження порушення позивачем пункту 31.4 ПДР України відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати відповідні докази. Разом з тим, постанова про накладення адміністративного стягнення по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує його фіксування, що є доказом вчинення правопорушення. При цьому, сама постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки викладення обставин правопорушення, без його фіксації або без належної його, не може бути належним доказом вчинення порушення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Так, як визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

З урахуванням вже зазначених вище норм, колегія суддів зазначає, що уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.

У поданій апеляційній скарзі скаржник в обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови зазначає, що відеоматеріалами з нагрудного відеореєстратора поліцейського Кузьмича В.І . зафіксовано факт порушення позивачем ПДР України. Однак, надані відповідачем, як доказ відеоматеріали, на думку апеляційного суду, не є належним доказом вчинення позивачем інкримінованого правопорушення, з огляду на наступне.

Перш за все, із долученого відповідачем відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейського не встановлено факт керування водієм транспортним засобом, що в свою чергу виключає можливість фіксації факту експлуатації автомобіля із непрацюючими ліхтарями заднього ходу, оскільки таке є можливим лише за умови руху транспортного засобу заднім ходом. Натомість, із відеозапису видно, що транспортний засіб стоїть на місці із ввімкненим двигуном, не здійснюючи жодного руху, що виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 121 КУпАП, якою встановлено покарання саме за керування транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби).

По друге, санкцією інкримінованої позивачу частини другої статті 121 КУпАП передбачено покарання за керування транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів у темну пору доби, в той час, як із змісту постанови від 26.09.2019 серії ЕАК №1559596, а також долученого відповідачем відеозапису вбачається, що факт правопорушення мав місце о 12 год. 23 хв., тобто у світлу пору доби.

Також, як передбачено пунктом 2.3 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Пунктом 31.5 ПДР України встановлено, що у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.

Як зазначає позивач, перед експлуатацією транспортного засобу, на момент виїзду на маршрут та до моменту ДТП жодних технічних недоліків транспортний засіб, не мав, що підтверджується журналом щоденного технічного огляду транспортних засобів.

В даному випадку працівники поліції, які виявили несправність зовнішнього світлового приладумали право обмежити рух транспортного засобу для перевірки технічного стану та вияснити наявність події адміністративного проступку. Виявлена несправність транспортного засобу з освітлення зовнішніх світлових приладів під час руху на переконання колегії суддів не є адміністративним проступком, а приводом для усунення цих недоліків на місці зупинки транспортного засобу.

Більше того, із змісту адміністративного позову видно, що виявлені недоліки відразу були усунені позивачем, що виключає адміністративну відповідальність за частиною другою статті 121 КУпАП.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відтак, суд апеляційної інстанції акцентує увагу на відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів умисного вчинення ОСОБА_1 будь-якого правопорушення, оскільки він наполягає на виникненні зазначених технічних несправностей після ДТП, яка мала місце перед винесенням інспектором поліції оскаржуваної постанови, і такі його доводи належними доказами відповідачами не спростовано.

Таким чином, суть адміністративного правопорушення, що передбачена частиною другою статті 121 КУпАП, яка викладена відповідачем в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 26.09.2019 серії ЕАК №1559596, не ґрунтується на фактичних даних, що в сукупності є підставою для визнання оскарженої постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача за вчинення адміністративного правопорушення незаконною.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ч.3 ст.243, 271, 272, 286, 308, 310, 316, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. В. Ніколін

судді

О. М. Гінда

О. Б. Заверуха

Повне судове рішення складено 11 грудня 2019 року.