open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 824/844/19-а
Моніторити
emblem
Справа № 824/844/19-а
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /10.12.2019/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Постанова /10.12.2019/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /03.12.2019/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /28.11.2019/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /20.11.2019/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /11.10.2019/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Рішення /08.10.2019/ Чернівецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /26.09.2019/ Чернівецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /23.09.2019/ Чернівецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /23.09.2019/ Чернівецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /23.09.2019/ Чернівецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /04.09.2019/ Чернівецький окружний адміністративний суд Ухвала суду /26.07.2019/ Чернівецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/844/19-а

Головуючий у І інстанції: Лелюк Олександр Петрович

Суддя-доповідач: Капустинський М.М.

10 грудня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Смілянця Е. С. Охрімчук І.Г.

за участю:

секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,

представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року (повний текст рішення складено 10.10.2019р. у м.Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 150054,24 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, та вказувала, що при звільненні з державної служби з посади головного спеціаліста-бухгалтера Відділу Держгеокадастру у Вижницькому районі Чернівецької області 03 лютого 2017 року роботодавцем не було проведено з нею повний розрахунок, а саме не виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років. Оскільки таку компенсацію, за її заявою, виплачено відповідачем лише 05 березня 2019 року, то, на думку позивача, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що за розрахунком позивача складає 150054,24 грн.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідач при звільненні не виплатив позивачці компенсацію за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років, що є грубим порушенням ч.1ст.116 КЗпП України. Крім того, зазначає, що відповідач в порушення вимог ст.117 КЗпП України не здійснив нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки невиплаченої компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку як матері двох дітей віком до 15 років по день фактичного розрахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що позивач знала про факт неотримання нею грошової компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку на дітей ще у 2017 році. Тому, вважає, що позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду. Крім того зазначає, що грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена ч.1 ст. 12 Закону України "Про оплату праці" та КЗпП України.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на державній службі та займала посаду головного спеціаліста-бухгалтера Відділу Держгеокадастру у Вижницькому районі Чернівецької області, з якої була звільнена 03 лютого 2017 року наказом від 01 лютого 2017 року №02-к.

25 лютого 2019 року позивач звернулась до начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області з листом, в якому просила виплатити їй компенсацію за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років, яку не було виплачено при звільненні з роботи 03 лютого 2017 року.

Листом від 26 березня 2019 року №49/6-19 Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повідомило ОСОБА_1 про нарахування та виплату вказаної вище компенсації.

Таку компенсацію відповідачем виплачено позивачу 05 березня 2019 року, що підтверджується матеріалами справи та визнавалось сторонами в судовому засіданні.

За таких обставин ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом, який обґрунтовано положеннями статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права на стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку як внаслідок несвоєчасної виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років. Тобто, відсутні підстави для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким у позові відмовлено, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Частиною 1 ст.75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

В силу ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначається Законом України «Про оплату праці».

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати наступна. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені ч.1 ст.12 Закону України «Про оплату праці» та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.

Крім того, за приписами ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Таким чином, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, та в даному випадку слід встановити, чи було відповідачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями.

Так, питання оплати праці врегульовані главою VII КЗпП України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIIІ КЗпП України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що глава VIIІ КЗпП України, визначаючи гарантії та компенсації, не містить положень щодо виплати грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена ч.1 ст.83 КЗпП України, так само як і ч.1 ст.12 Закону України «Про оплату праці», що містить перелік норм оплати праці.

У свою чергу, відповідно до ст.1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, можна зробити висновок, що грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена ч.1 ст.12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основою чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що днем звільнення позивача є 03 лютого 2017 року.

Компенсацію відповідачем було виплачено позивачу 05 березня 2019 року, що підтверджується матеріалами справи.

За умови порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, підприємство, установа чи організація повинна нарахувати зазначену компенсацію. В разі її не нарахування особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За умови порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, підприємство, установа чи організація повинна нарахувати зазначену компенсацію. В разі її не нарахування особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Як визначено частиною 5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Поряд із цим ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, позивач, в разі порушення свого права повинен звернутися до суду в тримісячний термін, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося позивачкою, остання знала про факт неотримання нею грошової компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку на дітей ще у 2017 році.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже, при визначенні початку перебігу строку до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення, а також, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення її прав, свобод та інтересів. Тобто, в разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

При цьому колегія суддів наголошує, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Так, у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.

У Справі «Пономарьов проти України» Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Таким чином дізнавшись про порушення свого права у 2017 році позивачка повинна була звернутися до суду з адміністративним позовом протягом трьох місяців, однак, вона звернулася лише у 2019 році.

Більше того, позивачка отримав в березні місяці 2019 року компенсацію за невикористану відпустку, до суду з зазначеним позовом звернулась лише в липні 2019 року, то б то понад 3-х місячний строк.

Суд першої інстанції, викладеного не врахував, у зв`язку з чим порушив норми процесуального права та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно з ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.123 КАС України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку залишити без розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 11 грудня 2019 року.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Смілянець Е. С. Охрімчук І.Г.

Джерело: ЄДРСР 86274343
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку