Провадження № 22-ц/811/3055/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Провадження № 22-ц/811/2741/19

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року м. Львів

Справа № 464/6993/18

Провадження № 22-ц/811/2741/19

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.,

суддів Левика Я.А., Шандри М.М.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 8 липня 2019 року та додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 7 серпня 2019 року, постановлені у складі головуючого судді Бойко О.М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» про визнання недійсними наказів та стягнення частини втраченого заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом, збільшивши вимоги якого, просила визнати недійсними наказ Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» №249 від 03.09.2018 «Про встановлення педагогічного навантаження на 2018/2019 р.» в частині встановлення ОСОБА_1 педагогічного навантаження в кількості 566 годин та наказу № 258 від 04.09.2018 «Про внесення змін до наказу № 249» в частині встановлення ОСОБА_1 педагогічного навантаження в кількості 560 годин., зобов`язати відповідача встановити їй педагогічне навантаження на 2018/2019 навчальні роки в кількості 736 годин. Стягнути з відповідача її в користь втрачений заробіток за період з 01.09.2018 по 21.01.2019 в сумі 7 001, 12 грн.

В обгрунтування позову покликалася на те, що з 01.09.1992 року по теперішній час працює у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище» на посаді викладача. Протягом трудової діяльності завжди була забезпечена повним педагогічним навантаженям. Проте, у 2018-2019 роках адміністрація училища без її згоди зменшила педагогічне навантаження як викладача до 560 год. на навчальний рік. Вважала, що такі дії відповідача є незаконними, та такими, що порушують її права, оскільки оскаржувані накази фактично змінюють істотні умови праці та не були їй доведені до відома відповідно до положень ст.32 КЗпП України, а також прийняті без згоди профспілкового органу. Просила позов задоволити.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 8 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» про визнання недійсними наказів та стягнення частини втраченого заробітку - відмовлено.

Додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 7 серпня 2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» про визнання недійсними доказів та стягнення частини втраченого заробітку - задоволено та ухвалено додаткове рішення щодо вирішення питання про судові витрати.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3850грн. 00 коп. ( три тисячі вісімсот п`ятдесят грн. 00 коп.)Дані рішення оскаржила ОСОБА_1 подавши апеляційні скарги.

Вважає, що ухвалюючи рішення суд не `ясував усіх обставин справи та не дослідив належним чином доказів, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апеляційну скаргу на рішення суду мотивує тим, що педагогічне навантаження у 2018/2019 роках було встановлено адміністрацією відповідача з грубим порушенням норм матеріального права. Наявність підпису голови профкому та печатки профкому на звороті наказу № 204 від 27.06.2018 року «Про зміну істотних умов праці працівників училища у 2018-2019 роках» не може свідчити про погодження такого педагогічного навантаження з профспілковим комітетом училища та погодження такого педагогічного навантаження з профспілковим комітетом училища.

Вказує, що судом не було враховано також положень ст. 21 Закону України «Про оплату праці» згідно якої, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати не може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилась браком та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Згідно ч. 4 ст. 97 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова 2019 року та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення позивач вказує на те, що потреби залучати представника у справі, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження не було, оскільки відповідач був забезпечений представником за рахунок власних кадрів - штатного юрисконсульта, який за свою роботу - надання юридичних послуг, отримує заробітну плату.

Просить скасувати додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 8 серпня 2019 року та прийняти нове, яким в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу судових витрат відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ДНЗ «Львівське вище професійне політехнічне училище» просить оскаржувані рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався при ухваленні рішення від 08 липня 2019 року та при ухваленні додаткового рішення від 07 серпня 2019 року.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 01.09.1992 року працює на посаді викладача Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище», що підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу № 204 від 27.06.2018 року «Про зміни істотних умов праці працівників училища» у 2018-2019 н.р.» ОСОБА_1 встановлено педагогічне навантаження 98 год. Із вказаним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена, про що свідчить її підпис у додатку до наказу. Крім того, такий наказ на звороті містить і погодження голови профкому ЛВППУ.

Наказом №249 від 03.09.2018року «Про встановлення педагогічного навантаження викладачам на 2018/2019 н.р.» у відповідності до навчальних планів та програм, враховуючи фактичну наявність контингенту учнів, ОСОБА_1 встановлено педагогічне навантаження з погодинною оплатою праці в обсязі 566 год.

Наказом № 258 від 04.09.2018 року «Про внесення змін до наказу № 249 від 03.09.2018 р.» у зв`язку з формуванням груп ВПУ № 410,950 і 940 в листопаді - грудні 2018 року та затвердженням тарифікаційних списків на вищевказані групи після їх формування ОСОБА_1 встановлено педагогічне навантаження в обсязі 560 год.Зазначені накази погоджені профкомом ЛВППУ, про що свідчать протоколи №34 від 26.06.2018 та №35 від 30.08.2018.

Згідно до п. 63 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.04.1993 року, навчальне навантаження між викладачами та іншими педагогічними працівниками в коледжі розподіляється керівником цього навчального закладу за погодженням профспілковим комітетом залежно від кількості годин, передбачених навчальними планами, наявності педагогічних кадрів та інших конкретних умов, що склалися в закладі, з дотриманням КЗпП.

Педагогічне навантаження вчителя закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності обсягом менше тарифної ставки, передбаченої частиною першою цієї статті, встановлюється тільки за його згодою.

Перерозподіл педагогічного навантаження протягом навчального року допускається у разі зміни кількості годин з окремих предметів, що передбачається робочим навчальним планом, або за письмовою згодою педагогічного працівника з додержанням законодавства України про працю.

У відповідності до Закону України «Про загальну середню освіту», Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, встановлення педагогічного навантаження працівників відбувається щороку перед початком нового навчального року та відповідно може змінюватися у залежності від кількості годин, передбачених навчальними планами, наявності відповідних педагогічних кадрів та інших конкретних умов, що склались у закладі.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про загальну середню освіту» трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами третьою-четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.

Як встановлено судом позивачка своєчасно була повідомлена про зміну істотних умов праці (за два місяці до їх фактичного проведення), про що свідчить її розписка у додатку до наказу №204 від 27 червня 2018 року, з початку навчального року приступила до виконання трудових обов`язків, наказ №204 не оскаржувала, в подальшому, оскаржуваними наказами, з врахуванням кількості учнів, кількість годин педагогічного навантаження була лише збільшена. Зазначене свідчить, що відповідачем були враховані інтереси позивачки при розподілі педагогічного навантаження та їй було надано максимальну можливу кількість годин педагогічного навантаження, виходячи із фактичної укомплектованості груп та чисельності учнів.

У статті 93 КЗпП України надано визначення заробітної платні - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до статті 21 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі статтею 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За пунктом 3 статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Статтею 25 Закону України від 13 травня 1999 року № 651-XIV«Про загальну середню освіту» (далі - Закон № 651-XIV) визначено, що розподіл педагогічного навантаження у загальноосвітньому закладі здійснюється його керівництвом і затверджується відповідним органом управління освітою. Пунктом 2 цієї статті встановлено, що педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу, незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, обсягом менше тарифної ставки встановлюється лише за його згодою.

Зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя, і як внаслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.

Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 559/321/16-ц (провадження № 14-367цс18).

З установлених судом першої інстанції обставин справи вбачається, що з 03 вересня 2018 року позивач приступила до виконання своїх посадових обов`язків та проводила уроки згідно розкладу. Письмової заяви про відмову від продовження роботи з неповним педагогічним навантаження не подавала. Наказ від 27 червня 2018 року № 204 в судовому порядку не оскаржувала. Наказ видано відповідачем з дотримання строку, передбаченого ч. 3 ст. 32 КЗпП України.

Обставин щодо зменшення позивачу педагогічного навантаження протягом 2018-2019 навчального року порівняно з навантаженням, встановленим йому наказом від 27 червня 2018 року № 204 не встановлено. Навпаки, мало місце збільшення такого навантаження, згідно із оскаржуваними позивачкою наказами.

Таким чином, встановивши, що позивач, починаючи з 03 вересня 2018 року, працювала на посаді викладача з неповним педагогічним навантаженням, тим самим погодившись на роботу в умовах неповного педагогічного навантаження; попередній розподіл педагогічного навантаження відбувся перед початком навчального року, що не потребує наявності письмової згоди працівника, а остаточний - 03-04 вересня 2018 року, з яким позивач погодилась, приступивши до виконання своїх трудових обов`язків, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним оспорюваних наказів, з чим погоджується колегія суддів, обґрунтованими є висновки суду першої інcтанції про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача встановити позивачці педагогічне навантаження в кількості 736 год. і про стягнення втраченого заробітку, як похідних, і які також є вірними.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Отже, доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими, не підлягають задоволенню та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального чи процесуального права під час розгляду даної справи, а тому оскаржуване рішення суду належить залишити без змін.

Колегія суддів вважає, що cудом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно із ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Пленум Верховного Суд України у п. 20 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 роз`яснив, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК (в новій редакції ЦПК України ст. 270), воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаннях з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недоцільність стягнення цих витрат, з урахуванням того, що при наявності в штаті відповідача юриста, не слід було використовувати послуги адвоката та сплачувати йому гонорар, оскільки такі не відповідають положенням ст. 15 ЦПК України, яка гарантує учасникам справи користуватися правничою допомогою, якою, в свою чергу скористалася і позивачка, уклавши договір про надання правової допомоги з адвокатом Стефанишиним А.Я.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що витрати на правничу допомогу саме по справі є документально підтверджені у заявленому розмірі, є спів мірними, колегія суддів вважає, що районний суд прийшов до вірного висновку про їх стягнення з позивача на користь відповідача .

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.п.1, 2 ст. 375, , 381-384, 390 ЦПК України,Львівський апеляційний суд , -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду від 8 липня 2019 року залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від8 липня 2019 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Сихівського районного суду від 7 серпня 2019 року залишити без задоволення

Додаткове рішення Сихівського районного суду від 7 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2019 року.

Головуюча

Судді :