ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№ 1.380.2019.005780

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Сподарик Н.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), із вимогами:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області встановити до пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2019 підвищення, як реабілітованому громадянину, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою ст. 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008) (010р710-08) доплачувати ОСОБА_1 , як дитині війни, 30 % мінімальної пенсії за віком до його пенсії.

Ухвалою від 11.11.2019 суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач є особою яку реабілітовано на підставі ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», а отже на його думку має право на надбавку у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком передбачену вказаним законом. Крім того, позивач зазначає, що ГУ ПФУ у Львівській області не виплачує йому, як дитині війни доплату, яка передбачена і встановлена в розмірі 30% замість пенсії для дітей війни згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З огляду на викладене ОСОБА_1 звернувся до відповідача із відповідною заявою про встановлення підвищення та доплати до його пенсії з урахуванням вищевказаних норм Законодавства, проте, ГУ ПФУ у Львівській області, на його переконання, протиправно відмовило йому у задоволенні його законних вимог.

ГУ ПФУ у Львівській області подало відзив на позовну заяву (вх. № 45317 від 02.12.2019). На заперечення позовних вимог зазначає, що оскільки позивачем не зазначено дату з якої необхідно здійснювати виплату надбавки, то це свідчить про пропуск звернення до суду з позовною вимогою. Щодо встановлення доплати до пенсії у розмірі 30%, як дитині війни, зазначено, що підвищення встановлене Законом України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 7% прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність виплачується позивачу. Стосовно надбавки у розмірі 50%, як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, відповідач зазначає, що така теж виплачується позивачу за рахунок бюджетних коштів визначених в інших розмірах ніж ті, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654.

З`ясувавши обставини справи, ґрунтовно та всебічно дослідивши наявні докази суд встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, пенсіонер, а також що не заперечується сторонами є дитиною війни у визначенні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20.03.2019 у справі №459/185/18 за заявою ОСОБА_1 встановлено факт, що позивач, якого необґрунтовано піддано покаранню позасудовим органом, є особою що реабілітована на підставі ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій».

Наведене підтверджується копією посвідчення наявною в матеріалах справи (Серія ІІ 31358), згідно з яким ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01.03.2019 ОСОБА_1 переведено з пенсії призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу» на пенсію що призначається та виплачується відповідно до умов передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 24.09.2019 звернувся із заявою до Управління обслуговування громадян Червоноградського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУ ПФУ у Львівській області про підвищення до пенсії відповідно до ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, як особі яка реабілітована та у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Листом від 07.10.2019 №157/158/1-20/11.03-06 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило ОСОБА_1 , що пенсія призначена та виплачується йому згідно норм чинного законодавства, а підстав виплачувати підвищення дітям війни та особам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані в інших розмірах, ніж ті, що визначені Постановами Кабінету Міністрів України №1381 від 28.12.2011 та №654 від 16.07.2008 немає.

Не погоджуючись з вказаною відмовою ГУ ПФУ у Львівській області, вважаючи її протиправною та такою, що порушує його конституційні права, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний спір суд виходив з наступного.

Щодо покликань відповідача на пропуск строку на звернення до суду з позовом.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч.1 ст.99 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 18.06.2018 у справі 646/6250/17.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" правило встановлення обмежень доступу до суду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються: громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до пункту 6 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідного до якого мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно з частиною четвертою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Таким чином, положення частини четвертої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу встановлено підвищення до пенсії у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», відповідно до якої з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі – 54,40 грн., тобто в розмірі, меншому, ніж той, що гарантований пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Отже, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, а також від 06.02.2019 №444/1848/16-а та від 18.09.2019 у справі № 446/1514/16-а.

З аналізу вище наведеного вбачається, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено на підставі статті 3 вказаного Закону, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

В ході розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_1 визнано реабілітованою особою та видано відповідне посвідчення, а тому дії відповідача щодо відмови проведення розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та не виплати йому підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому ст.47 та п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є протиправними.

Крім того, судом встановлено, що позивачу призначено та виплачується підвищення дітям війни згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" №1381 від 28 грудня 2011 року у розмірі 66,43 грн, що визнається сторонами. Однак звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вважає, що встановлення надбавки саме у такому розмірі є протиправним, а йому належить доплачувати, як дитині війни 30 процентів мінімальної пенсії.

Правовий статус дітей війни і основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV (далі по тексту - Закон України №2195-IV).

Статтями 1, 2 Закону України №2195-IV визначено, що дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки.

Згідно із ст. 3 Закону України №2195-IV законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 6 Закону України №2195-IV (в редакції на час прийняття Закону) було встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст.7 Закону України №2195-IV ці виплати здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету.

Однак, оскільки Урядом не було визначено Порядку підвищення пенсій дітям війни, у 2006 році вказане підвищення не було запроваджено.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" п.12 ст. 71 припинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Рішенням Конституційного суду України №6-РП/2007 від 09.07.2007 року визнано неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якими припинена дія норми закону про виплату соціальної допомоги дітям війни. Однак, механізм реалізації положень ст. 6 Закону був відсутній, тому управління Пенсійного фонду України не було підстав проводити такі виплати.

Крім того, п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно якого дітям війни до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни - 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" виплату підвищення дітям війни визначили у наступних розмірах: з 22 травня 2008 року - 48,10 грн.; з 1 липня 48,20 грн. та з 1 жовтня - 49,80 грн. У розмірі 49,80 грн. підвищення до пенсії дітям війни виплачувалось упродовж 2009, 2010 та 2011 років.

Пунктом 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік" № 3491-VI від 14.06.2011 року, встановлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України №2195-VІ від 18.11.2004 року "Про соціальний захист дітей війни" повинні застосовуватись у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вищевказаного Закону прийнято постанову Кабінету Міністрів України №745 від 06.07.2011 року, пунктом 6 якої встановлено, що дітям війни до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі 49,80 грн. Вказана постанова набрала чинності з 23 липня 2011 року.

З 01.11.2011 року надбавка дітям війни проводиться у відповідності до розмірів визначених Кабінетом Міністрів України (з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року - 49,80 грн., з 01.01.2012 року - в розмірі 7% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.04.2014 року - 66,43 грн.).

Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" №1381 від 28.12.2011 року встановлено, що дітям війни з 01.01.2012 року (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і «Про жертв нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 66,43 гривні.

З наданих доказів вбачається, що виплата підвищення до пенсії позивачу здійснюється на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вищевикладених нормативно правових актів.

При вирішенні спірних правовідносин слід також враховувати й правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Таким чином, відповідач у спірних правовідносинах в частині виплат позивачу, як дитині війни, діяв правомірно та в межах повноважень визначених законодавством, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

Щодо покликань відповідача на відсутність бюджетних коштів на виплату встановлених законодавством пільг та виплат, суд зазначає таке. Доводи про відсутність відповідного бюджетного фінансування, суд вважає необґрунтованими, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не перерахунку пенсії та відмові у її виплаті позивачу, а також жодним чином не впливає на обов`язок державного органу виконувати свої зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в рішеннях Вищого адміністративного суду України від 14.09.2017 року у справі № К/800/30438/17 (№344/81/17), від 13.05.2017 року у справі № К/800/8393/17 (№ 711/9316/16).

Згідно частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Враховуючи наведене, позовна вимога про зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області встановити до пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2019 підвищення, як реабілітованому громадянину, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою ст. 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” доплачувати ОСОБА_1 , як дитині війни, 30 % мінімальної пенсії за віком до його пенсії, то дана вимога задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню в частині.

Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат..

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задоволити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області встановити до пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2019 підвищення, як реабілітованому громадянину, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою ст. 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

В задоволені позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” доплачувати ОСОБА_1 , як дитині війни, 30 % мінімальної пенсії за віком до його пенсії, -відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. сплачений відповідно до квитанції № 0.0.1512571509.1 від 04.11.2019.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.