open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 608/614/15-ц

провадження № 61-8128св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у складі судді Квятковської Л. Й. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2016 рокуу складі колегії суддів: Загорського О. О., Козак І. О., Демкович Ю. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та зобов`язання виконати умови договору.

Позов обґрунтовано тим, що 26 грудня 2007 року між ним, як інвестором, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), як забудовником, укладено договір про дольове інвестування будівництва - торгівельного місця НОМЕР_1 площею 14,3 кв.м у приміщенні ринку у м . Чорткові на вул . Гончара (далі - договір).

У 2008 році ОСОБА_2 на незавершене будівництвом приміщення ринку оформив на себе право власності, а 27 лютого 2009 року вніс його як майновий внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковчег-БМ» (далі - ТзОВ «Ковчег-БМ»), хоча за умовами договору про дольове інвестування, він таких прав не мав.

В березні 2015 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від ОСОБА_2 про те, що він в односторонньому порядку відмовляється від виконання взятих на себе зобов`язань, мотивувавши такі дії складними економічно-фінансовими умовами, які мали місце у 2008 році, та які мають місце станом на сьогодні, і що між ними не досягнуто згоди щодо умов подальшої співпраці, посилаючись на пункт 3.3. договору.

Позивач вважає відмову від виконання договору незаконною, оскільки він є обов`язковим до виконання, а пунктом 3.3 договору передбачено лише фінансову відповідальність забудовника у випадку розірвання договору за власною ініціативою і у вказаному пункті мова не йде про односторонню відмову від виконання зобов`язання.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 19 червня 2015 року і рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 11 серпня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, в якій він вказує, що 30 червня 2015 року ФОП ОСОБА_2 подано до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції Тернопільської області Декларацію про готовність об`єкта і 01 липня 2015 року Декларацію зареєстровано за № ТП 14315182010. Об`єкт будівництва - критий ринок на вул. О. Гончара у м. Чорткові - готовий до експлуатації ще із 01 липня 2015 року.

Відповідно до підпункту 1.4. пункту 1 договору, ФОП ОСОБА_2 повинен передати ОСОБА_1 торгівельне місце у власність ще 15 липня 2015 року, але вказаного свого зобов`язання за Договором він не виконав.

Позивач вважає, що право власності на торгівельне місце виникло з моменту виконання сторонами умов договору, який станом на сьогодні є чинним, ніким не оспорений, не визнаний незаконним чи неукладеним.

На підставі вказаного позивач просив визнати договір про дольове інвестування від 26 грудня 2007 року чинним та визнати за ним право власності на торгівельне місце НОМЕР_1 площею 14,3 м/кв у приміщенні критого ринку у м. Чорткові, на вул. Гончара.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чортківського районного суду від 23 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2016 року, змінені позовні вимоги задоволено. Визнано договір про дольове інвестування від 26 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , чинним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на торгівельне місце НОМЕР_1 площею 14,3 кв.м у приміщенні критого ринку, який знаходиться у м. Чорткові на вул. О. Гончара, 33-Б . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що судом не здобуто обставин на підтвердження заперечень відповідача про одностороннє розірвання Договору з 27 лютого 2015 року, а саме як то: складні економічно-фінансові умовами, які мали місце у 2008 р., відповідачем порушені зобов`язання, щодо завершення будівництва та передачі позивачу у власність вказаного вище торгівельного місця та, що між сторонами не досягнуто згоди, щодо умов подальшої з співпраці. Строк позовної давності не підлягає застосуванню, оскільки про розірвання Договору в односторонньому порядку відповідач повідомив позивача 27 лютого 2015 року, відповідно в березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовними вимогами. В судовому засіданні також не знайшли підтвердження твердження відповідача про те, що з боку позивача була небезпека захоплення практично завершеного будівництва з метою забезпечення охорони прав інших інвесторів, тому ОСОБА_2 розірвав договір дольового інвестування з ОСОБА_1 судами встановлено порушення вимог статей 526, 651 ЦК України, умов Договору про дольове інвестування від 26 грудня 2007 року та статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» діями ОСОБА_2 майнових прав інвестора ОСОБА_1 , які підлягають захисту шляхом їх поновлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2

20 лютого 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що17 червня 2016 року ОСОБА_1 подано заяву про зміну позовним вимог, у прохальній частині якої позивач просив змінити з «виконати умови договору про дольове інвестування, а саме передати у власність торгівельне місце НОМЕР_1 площею 14,3 кв.м у приміщенні ринку за адресою: м Чортків, вул. Гончара» та читати наступним чином: «визнати договір дольового інвестування від 26 грудня 2007 року чинним; визнати за ОСОБА_1 право власності на торгівельне місце у м. Чорткові, на вул. Гончара» .

Згідно з журналом судового засідання суддею задоволено клопотання позивача про витребування у Чортківської міської ради рішення про присвоєння адреси та долучено заяву про зміну позовних вимог до матеріалів справи, однак питання задоволення заяви та зміни позовних вимог не вирішувалося, оскільки ОСОБА_1 не надав квитанції про сплату судового збору.

У позовній заяві від 20 березня 2015 року ОСОБА_1 мотивував свої вимоги незаконною відмовою від виконання зобов`язань та посиланням на норми матеріального права, передбачені статями 509, 615, 626, 629, 651, 652 ЦК України, частиною третьою статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», пунктами 1.1, 1.3, 1.4, 1.5, 3.3 договору про дольове інвестування від 26 грудня 2007 року.

Вимога про зобов`язання ОСОБА_2 виконати умови договору має зобов`язальний характер з посиланням на правові норми, розміщенні у книзі 5 ЦК України, однак згідно з заявою від 17 червня 2016 року під час зміни позовних вимог ОСОБА_1 обґрунтував вимоги положеннями статей 190, 208, 328, 331, 392 ЦК України, розміщених у главі 24 ЦК України, тобто нові вимоги мають іншу матеріально-правову вимоги та обґрунтування, що всупереч положенням частини другої статті 31 ЦПК України 2004 року не досліджено судами першої та апеляційної інстанцій.

У договорі відсутня умова про те, що у випадку розірвання договору в односторонньому порядку спір вирішується судом саме шляхом визнання договору чинним чи дійсним. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у справі № 6-94цс13 у постанові від 25 грудня 2013 року.

Всупереч правовим висновкам Верховного Суду України у постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11, від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, позивачем не вказано суб`єктивного уявлення про спосіб захисту «визнання договору чинним», змісту порушеного права, характеру порушення, відповідності способу захисту його порушенням та наслідкам спричиненим цим порушенням.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, чи відповідає спосіб захисту обраний позивачем чинному законодавству, договору та порушеному праву.

У чинному законодавстві термін «чинний договір» застосовується лише у статті 203 ЦК України де поняття чинність договору відноситься до моменту його укладання та пов`язана із його відповідністю положенням чинного законодавства.

Визнання договору чинним по суті є встановленням юридичного факту, що не передбачено положеннями ЦК України.

Договором не передбачено виникнення у інвестора права власності після завершення будівництва, а лише з моменту передачі речі, тому таке право не може виникнути до цього моменту.

До часу передачі торгівельного місця позивачу належить майнове право вимоги, проте звернення із такою вимогою під час розгляду судом справи не доводить наявність у позивача порушеного права.

Згідно з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції ЦК України передбачено можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, передбачених статтями 335, 376, 392 ЦК України. Однак вказані положення містять норми про самочинне будівництво та безхазяйні речі, які не мають відношення до правовідносин між сторонами у справі.

ЦК України не передбачає виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення, що також відповідає правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-244цс14.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, або якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

З урахуванням правового висновку Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 необхідно дійти висновку, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення у особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

У судовому засіданні 23 червня 2016 року Чортківським районним судом самостійно, без відповідних клопотань чи заяв про уточнення позовних вимог з боку ОСОБА_1 уточнено позовні вимоги, вказавши адресу критого ринку.

Судом безпідставно не застосовано до вимог ОСОБА_1 позовну давність, оскільки відповідно до пункту 1.3 укладеного між сторонами договору строк закінчення будівництва і здачі торгівельного місця на ринку інвестору в експлуатацію до 01 вересня 2008 року.

Згідно з витягом з єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що також підтверджено матеріалами справи, критий ринок, що знаходиться за адресою м. Чортків, вул. О. Гончара 33 б зареєстрований за ТОВ «Ковчег-БМ», яким передано до виконавчого комітету Чортківської міської ради заяву про оформлення торговельного місця за ОСОБА_1 , незалучення ТОВ «Ковчег-БМ» до розгляду справи судом здійснило неможливим повноцінне встановлення обставин справи, які мають важливе значення для її вирішення.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію № 653141, виданого Чортківською районною державною адміністрацією 12 квітня 2007 року, укладено договір про дольове інвестування у будівництво.

Відповідно до умов пункту 1.1 договору забудовник приймає інвестора у дольове інвестування у будівництво ринку на земельній ділянці, відведеній для будівництва та обслуговування ринку за адресою: Тернопільська обл., м. Чортків, вул. Гончара , шляхом інвестування Інвестором цього будівництва в обсягах та в порядку , що передбачені цим Договором.

Відповідно до умов пункту 1.3 договору строк закінчення будівництва і здачі торгівельного місця на ринку Інвестору в експлуатацію до 01 вересня 2008 року.

Згідно з умовами пункту 1.4 договору протягом 15 днів після прийняття в експлуатацію будівлі ринку Забудовник зобов`язується надати Інвестору у власність торгівельне місце НОМЕР_1 площею 14,3 кв.м.

Відповідно до умов пункту 1.5. договору сума інвестиції інвестора з цього договору складає 60 775,00 грн і вноситься інвестором у 1 етап.

Пунктом 3.1.1. передбачено, що порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов , визначених змістом цього Договору.

Відповідно до пункту 4.2. строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 4.1. цього договору та закінчується з моменту виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору.

Згідно з пунктом 4.3 договору, закінчення строку цього договору не звільняє Сторони від відповідальності з його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання за договором про дольову участь у будівництві в повному обсязі оплатив вартість об`єкта інвестування у розмірі 60 775,00 грн, що підтверджено квитанціями про оплату дольової участі в будівництві житлового будинку та квитанціями до прибуткового касового ордеру від 18 жовтня 2007 року № 52, та від 29 грудня 2007 року № 75.

Позивач інвестор ОСОБА_1 виконав умови договору у повному обсязі, сплативши повну вартість за торгове місце в розмірі 60 775,00 грн.

Відповідач ОСОБА_2 за Договором від 26 грудня 2007року про дольове інвестування у будівництво не забезпечив введення приміщення ринку в експлуатацію в запланований загальний строк будівництва, а саме до 01 вересня 2008 року.

27 лютого 2015 року ОСОБА_2 на адресу позивача ОСОБА_1 подано повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку. У повідомленні відповідач зазначив, що у зв`язку із складними економічно-фінансовими умовами, які мали місце у 2008 році, та які мають місце станом на сьогодні, ним порушені зобов`язання, щодо завершення будівництва та передачі позивачу у власність вказаного вище торгівельного місця. Між сторонами не досягнуто згоди, щодо умов подальшої з співпраці. Відповідач вказує, що в укладеному між сторонами договорі передбачено одностороння відмова забудовника від виконання взятих на себе зобов`язань та передбачені відповідні правові наслідки, а саме, у пункті 3.3 вказаного договору зазначено, що забудовник у разі розірвання цього договору за власною ініціативою сплачує інвестору неустойку в розмірі 5 (п`яти) % від суми дольового інвестування, яка вказана в пункті 1.5 цього договору та повергає йому внесену суму інвестицій.

ОСОБА_2 вказав, що 27 лютого 2015 року прийнято рішення про односторонню відмову від виконання взятих на себе зобов`язань у повному обсязі, які передбачені договором про дольове інвестування від 26 грудня 2007 року, за яким позивач сплатив передбачені у цьому договорі грошові кошти, а він взяв на себе зобов`язання збудувати та передати позивачу у власність торгівельне місце НОМЕР_1 площею 14,3 кв.м у критому ринку по вул. О. Гончара у м. Чорткові Тернопільської області , тому є розірваним з 27 лютого 2015 року.

ОСОБА_1 у відповідь на повідомлення відповідача надано відповідь, у якій вказано, що він не вважає договір розірваним та вказано що договір є чинним, оскільки Договором не передбачено процедури його розірвання в односторонньому порядку, тому такий договір може бути розірваний тільки на загальних засадах, а саме згідно з статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише зі згодою сторін. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Положеннями пункту 3.3 договору, на який посилається відповідач ОСОБА_2 , визначено наслідки після одностороннього розірвання, а не право, умови і порядок одностороннього розірвання вказаного договору, а пункт 3.1 Договору передбачає фінансову відповідальність сторін за неналежне виконання умов Договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.

За змістом статей 11,15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною третьою статті 16 ЦК України чітко визначено випадки, в яких суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи. Така відмова можлива у разі порушення особою положень частин другої - п`ятої статті 13 ЦК.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 03 лютого 2016 року виходив з того, що суди не перевірили підстав звернення позивачем до суду, не надали належної оцінки тому, що дійсність вказаного договору не оспорювалась сторонами, не з`ясували чому залишилися не виконаними умови договору, не перевірили в чому саме полягає порушення прав позивача та чи не суперечить обраний ним спосіб захисту порушеного права статті 16 ЦК України, чи відповідає він змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду та визнаючи договір про дольове інвестування чинним у порушення вимог статті 11 ЦПК України 2004 року вийшов за межі позовних вимог, заявлених позивачем у суді першої інстанції та не врахував, що позивач таких вимог, зокрема про визнання правочину чинним не заявляв, підстав позову не змінював.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зауважив, що згідно з пунктом 1.4 договору, протягом 15 днів після прийняття в експлуатацію будівлі ринку забудовник зобов`язується надати інвестору у власність торговельне місце НОМЕР_1 площею 14,3 кв.м, тобто за умовами укладеного між сторонами договору, зобов`язання надати у власність об`єкт інвестування виникає лише після завершення будівництва та здачі об`єкта в експлуатацію. Суд касаційної інстанції зазначив, що судами встановлено, що будівництво об`єкту інвестування не завершено, в експлуатацію не введено. Власником приміщення критого ринку незавершеного будівництвом, ступінь готовності якого складає 80 %, на момент ухвалення оскаржуваних рішень було ТОВ «Ковчег», тому обов`язуючи ФОП ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 у власність торговельне місце НОМЕР_1 в приміщенні цього ринку суди першої та апеляційної інстанції вказаних обставин не врахували та не надали їм належної оцінки, не визначились з нормою закону, на підставі якої вказані позовні вимоги підлягають задоволенню, та не мотивували свої висновки щодо зобов`язання відповідача передати у власність позивача майно, власником якого він фактично не є, фактично зобов`язали передати об`єкт незавершеного будівництва, як готовий об`єкт.

Ухвалюючи рішення про задоволення змінених позовних вимог, визнавши договір чинним та право власності на торгове місце, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності порушення відповідачем прав позивача та ефективність обраного ним способу захисту.

Відповідно до положень статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України 2004 року до початку розгляду справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову. Підстава позову - обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які в сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до відповідача. Предмет позову - матеріально-правові вимоги позивача до відповідача.

Верховний Суд виходить з того, що зміна одночасно предмету та підстави позову не відбулась. Предметом позову було і залишилось торгівельне місце НОМЕР_1 у приміщенні критого ринку, а позивачем було уточнено лише спосіб формулювання позовної вимоги, а саме з визнання договору про дольове інвестування дійсним на визнання договору про дольове інвестування чинним, а підставою для звернення позивача до суду було невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору, та невизнання ним за позивачем прав власника.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не дотримано вимог процесуального закону щодо зміни підстав позову не є виною позивача, а є діями суду першої інстанції, за які позивач не повинен нести тягар процесуальної відповідальності.

Заяву про зміну позовних вимог позивачем подано 17 червня 2016 року до судового засідання, суду першої інстанції, (а. с. 218), про що зазначено в рішенні суду першої інстанції, відповідач на підставі передбачених вимогами статті 27 ЦПК України 2004 року процесуальних прав та обов`язків ознайомився з матеріалами справи, надав відповідні заперечення, яким судом першої інстанції надано оцінку (а. с. 244).

Разом з тим, за змістом статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, з огляду на викладене законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб`єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов`язання вчинити певні дії, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2981цс15.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з частино другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Новостворене нерухоме майно стає об`єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, який суб`єкт цивільних правовідносин здійснив такі дії та на якого суб`єкта або сторону договору зареєстровано новостворене майно.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-160цс16 у постанові від13 квітня 2016 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій не звернуто увагу, що дійсність спірного договору не оспорювалася сторонами, а є факт невиконання передбачених договором зобов`язань, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про обрання позивачем належного способу захисту.

Верховний Суд зауважує, що судами першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про належність та ефективність обраного способу захисту, відтак необґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, тому дійшов неправильного висновку про задоволення позову.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд на зазначене також уваги не звернув та погодився з висновками суду першої інстанції.

Зважаючи, що Верховний Суд встановив неправильне тлумачення закону судами першої та апеляційної інстанцій, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат

За змістом підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної та касаційної скарг (275, 61 грн + 1 100,00 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про дольове інвестування чинним та визнання права власності відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

Джерело: ЄДРСР 86243058
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку