ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9064/19 Справа № 212/2221/18

Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

сторони справи :

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- Виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради в особі відділу реєстрації місця проживання громадян,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2019 року, ухваленого суддею Борис О.Н. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 23 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради в особі відділу реєстрації місця проживання громадян про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначив, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . 23 вересня 2011 року позивач зареєстрував у вищевказаній квартирі ОСОБА_2 та з 20 вересня 2015 року остання не проживає за цією адресою. Добровільно ОСОБА_2 відмовляється знятися з реєстрації місця проживання, а тому він змушений звернутися до суду із вказаним позовом, оскільки така реєстрація відповідача викликає труднощі у реалізації його права власності.

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради про виділ частки з спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на частку в квартирі.

В обґрунтування позову зазначила, що 21 листопада 2003 року було зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_1 Під час шлюбу 22 квітня 2004 року подружжя придбало квартиру АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу був оформлений на ОСОБА_1 за її усною згодою. Оскільки ОСОБА_1 оспорює її право власності на частку у спірній квартирі, тому вона змушена звернутись до суду та просить суд виділити їй зі спільного сумісного майна Ѕ частку спірної квартири та визнати за нею та ОСОБА_1 , відповідно, право власності на Ѕ частку даної квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2019 року позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради про виділ частки з спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на частку в квартирі задоволені.

Виділено зі спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по Ѕ частці квартири АДРЕСА_1 кожному з них.

Визнано право власності за ОСОБА_3 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,9 кв. м., житловою площею 28,4 кв.м.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,9 кв. м., житловою площею 28,4 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять ) гривні 60 копійок.

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради в особі відділу реєстрації місця проживання громадян про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування, обставин, що мають значення для справи, упереджений розгляд справи по суті спору, незаконність і необґрунтованість, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 у задоволенні її зустрічних позовних вимог, задовольнивши його позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що він є власником спірної квартири, що підтверджено договором купівлі продажу квартири від 22.04.2004, правом власності на квартиру на його ім`я, що в спірному житлі відповідач була зареєстрована за його згодою 23.09.2011 року, що з вересня 2015 року ОСОБА_3 добровільно залишила житло і стала проживати з іншим чоловіком за адресою: АДРЕСА_2 , таємно вивезла з квартири належне подружжю майно. Вказує, що у січні 2018 року за ініціативою ОСОБА_3 шлюб між сторонами було розірвано і в момент розірвання шлюбу відповідач не мала майнових претензій до нього. Вказує на те, що оскільки позивач прописана в його квартирі він сплачує за неї комунальні послуги та за період з вересня 2015 року по листопад 2018 року ним сплачено 25 738, 08 грн. комунальних послуг, з яких 12 869,04 грн. повинна була сплачувати відповідач, що є для нього значною грошовою сумою. Позивач зазначає, що суд не врахував того, що у нього як власника житла виникли матеріальні труднощі щодо реалізації свого права власності, а саме сплата додаткових комунальних послуг за відповідача та можуть виникнути в майбутньому труднощі при здійсненні його права на відлучення нерухомого майна. Скаржник наголошує на тому, що відповідач не є членом його сім`ї і відповідно до ст.57 СК України спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки кошти на придбання квартири йому були надані його батьками, що підтверджено розпискою про отримання ним у батьків 12 000 доларів США, складеною в присутності свідків, ця квартира є його особистою приватною власністю, тому він має право вимагати визнати колишню дружину такою, що втратила право користування житлом.

Позивач вважає, що до виниклих між сторонами правовідносин, суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.60 СК України, оскільки в силу ст.57 СК України спірна квартира є його приватною власністю, що підтверджено доказами, наявними у справі та показаннями свідків, допитаних під час судового розгляду, наполягає на тому, що квартира була куплена йому особисто його батьками для того, щоб він мешкав окремо від батьків. З викладених підстав позивач вважає, що суд однобоко розглянув справу, надаючи перевагу відповідачу, чим порушив вимоги ст.10 ЦПК України.

Відзив третьої особи Виконавчого комітету Покровської районної у місті Кривому Розі ради на апеляційну скаргу позивача колегія суддів не бере до уваги, оскільки його подано з порушенням норм ч.4 ст.360 ЦПК України в частині відсутності доказів надіслання відзиву іншим учасникам справи.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріалами справи і судом встановлено, що21 листопада 2003 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , після реєстрації якого дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 21 листопада 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Саксаганського районного управління юстиції м. Кривого Рогу. (а.с. 33).

02 квітня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за визначеною в п. 2.1 договору ціною в розмірі 19183,68 грн. (а.с. 16)

03 травня 2004 року Комунальним підприємством «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» було зареєстровано за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,9 кв. м., житловою площею 28,4 кв.м. (а.с. 17, 34)

Згідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання громадян Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради від 14.02.2018 за № 2100, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано дві особи, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (а.с. 18)

04 січня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 04.01.2018. (а.с. 19)

Згідно до витягу звіту незалежної оцінки квартири АДРЕСА_1 , виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_7 , загальна ринкова вартість об`єкту нерухомості станом цін на 03.10.2018 складає 141000,00 грн. (а.с. 146)

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , повно та всебічно, дослідивши обставини справи, виходив із того, що спірна квартира придбана сторонами під час перебування у шлюбі, тобто вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя у зв`язку із чим підлягає поділу у рівних частках між колишнім подружжям.

Відмовляючи позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 у задоволені його позовних вимог про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом, суд виходив із встановлених в судовому засіданні обставин, що відповідач ОСОБА_3 є співвласницею спірною квартири, право користування яким не залежить від проживання у ньому, у звзяку із чим, власника не можна позбавити права користування належним йому майном.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не може погодитись із доводами апеляційної скарги позивача щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного судового рішення, з огляду на наступне.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Суд першої інстанції у повній мірі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції, дослідив надані сторонами докази на які послався у рішенні, допитав свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та встановив, що спірне житло колишнього подружжя, сторін по справі було придбано в період шлюбу, 02 квітня 2004 року у зв`язку із чим, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми СК України.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України), зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 1 січня 2004 р. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

За положеннями статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

ОСОБА_1 на спростування презумпції того, що спірна квартира, придбана ним в період шлюбу, в інтересах сім`ї та за кошти подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, посилався на розписку від 30 березня 2004 року та зазначав, що він придбав цю квартиру за особисті кошти, взяті ним в борг у своїх батьків.

З наданої суду розписки, складеної 30 березня 2004 року, вбачається, що ОСОБА_1 взяв у батьків ( ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ) гроші в борг в розмірі 12 тисяч доларів для купівлі квартири за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 116).

Згідно із частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення боргової розписки, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення грошових коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_1 отримав в борг від своїх батьків ( ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ) грошові кошти в розмірі 12 000 доларів США для придбання квартири.

Показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 суд встановив, що ОСОБА_1 отримав від своїх батьків ( ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ) грошові кошти для придбання квартири в м. Кривому Розі, щоб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приживали окремо від батьків у власній квартирі.

Висновок суду, що позивач ОСОБА_1 уклавши договір позики у вигляді боргової розписки діяв в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах одного з подружжя, а отже спірна квартира придбана сторонами під час перебування у шлюбі, тому вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що презумпція спільної сумісної власності не спростована, колегія суддів вважає правильним і доводи позивача про те, що він є один законний власник спірної квартири, колегія суддів не відхиляє.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України ).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.

Доводи позивача ОСОБА_1 про наявність підстав для задоволення його позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, які через непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, спростовуються викладеними у судовому рішенні доводами.

Так судом були дослідженні надані позивачем Акти від 22.09.2017, 21.02.2018 складені мешканцями будинку АДРЕСА_4 щодо не проживання відповідача у спірному житлі, допитані свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , цими доказами встановлено факт непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі з вересня 2015 року,однак цей факт не заперечувався і відповідачем по справі.

Відповідно до вимог статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з положеннями частини першої статті 319 ЦК України та частини першої статті 150 ЖК Української РСР власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, суд першої інстанції під час судового розгляду справи встановив, що відповідач ОСОБА_3 є співвласницею спірною квартири і її право користування житлом не залежить від проживання у ньому, оскільки власника не можна позбавити права користування належним йому майном, тому висновок суду про відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 є законним і належним чином обґрунтованим.

Відповідно до ч.1. ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Слід зазначити, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції визначився із характером спірних правовідносин та правовими нормами, що підлягали застосуванню, з`ясував предмет та підстави позовів сторін, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задоволенні зустрічних позовних вимог відповідача ОСОБА_3 , порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 22 липня 2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 грудня 2019 року.

Головуючий :

Судді :