ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/405/19

Провадження № 11-939заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.

розглянула у порядку письмового провадження за наявними матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2019 року (судді Губська О. А., Білак М. В., Загороднюк А. Г., Калашнікова О. В., Соколов В. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України, треті особи: Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), Кабінет Міністрів України (далі - КМУ), про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 14 травня 2018 року № 126/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію позиції 7 додатку 1 до рішення РНБО від 02 травня 2018 року, та

ВСТАНОВИЛА:

1. У серпні 2019 року позивач звернувся до суду із позовними вимогами визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 14 травня 2018 року № 126/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію позиції 7 додатку 1 до рішення РНБО від 02 травня 2018 року.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 серпня 2019 року визнав неповажними причини пропуску строку звернення до Верховного Суду із цим позовом, залишив його без руху із наданням десятиденного строку з моменту отримання копії ухвали для усунення виявлених недоліків, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та надання відповідних доказів.

На виконання вимог указаної ухвали позивач 14 серпня 2019 року подав заяву, у якій наголошував на поважності причин пропуску строку звернення до суду, добросовісному користуванні ним своїми процесуальними правами, оскарженні ним спірного Указу вперше до суду в межах строку звернення до суду, що, на його думку, є безумовно поважною причиною пропуску строку звернення до суду з цим же позовом вдруге.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 серпня 2019 року позовну заяву з посиланням на положення частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повернув позивачеві.

Суд виходив із того, що позивач подав позовну заяву після закінчення строків на звернення до адміністративного суду та за відсутності поважних причин для його поновлення, які уможливлювали повторне звернення до суду у найкоротший строк з моменту отримання копії ухвали про повернення вперше поданої позовної заяви.

3. ОСОБА_1 не погодився із зазначеною ухвалою суду і 06 вересня 2019 року подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2019 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Позивач вважає, що суд першої інстанції неповно (поверхнево) з`ясував обставини, що мають значення для справи, що потягло помилкове застосування положень статей 121, 122 КАС України.

На думку позивача, наведені ним причини пропуску строку звернення до суду є поважними, але суд першої інстанції безпідставно надав їм протилежного значення, проігнорував обставини, що їх зумовили, хоча вони свідчать про намагання позивача вчинити всі залежні від нього процесуальні дії у розумний строк. Зокрема, первинне звернення до суду відбулося в межах шестимісячного строку звернення до суду, розгляд справи за яким закінчився 05 червня 2019 року ухваленням постанови Великою Палатою Верховного Суду, копію якої представник позивача отримав 10 липня 2019 року і в цей же день ознайомився з окремою думкою суддів Великої Палати Верховного Суду у цій справі, а вдруге до суду з аналогічним позовом звернувся у розумний, на його думку, строк з огляду на час, необхідний для підготовки повторної позовної заяви та подання її до суду з Держави Ізраїль, оскільки в`їзд до України позивачу заборонений.

4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 вересня 2019 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 08 жовтня 2019 року призначила розгляд справи у порядку письмового провадження.

5. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду не надходив.

6. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і виявила обставини, які призвели до ухвалення незаконного судового рішення і є достаніми для того, щоб його скасувати й направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Суд першої інстанції, залишаючи повторно поданий у серпні 2019 року позов ОСОБА_1 без руху, виходив із такого.

Предметом оскарження в межах заявленого позову є Указ Президента України № 126/2018 від 14 травня 2018 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію позиції 7 додатку 1 до рішення РНБО від 2 травня 2018 року.

Суд наголосив, що встановлений строк судового оскарження зазначеного Указу завершився 15 листопада 2018 року. Повторну позовну заяву скаржник подав лише 01 серпня 2019 року, тобто з пропуском встановленого частиною другою статті 122 КАС Українистроку.

На переконання суду першої інстанції, з огляду на положення частини восьмої статті 169 КАС України, за якими повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, заявник не навів обґрунтованих доводів та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження наявності в останнього непереборних та об`єктивних перешкод або труднощів, які не залежали від його волі, та унеможливили одразу, після отримання ухвали про повернення позовної заяви, повторно подати позов з належним підтвердженням повноважень адвоката або за власним підписом, як він зробив це при поданні цього позову.

Беручи до уваги зазначене, суд не встановив підстав для визнання викладених у заяві про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом причин пропуску строку поважними.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд виходив із того, що станом на 22 серпня 2019 року скаржник не зазначив інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, а повторно навів ті, на які посилався при зверненні з позовною заявою та яким суд уже надав оцінку.

7. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАСУкраїни).

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

На підставі частин першої та другої статті 123 КАС Україниу разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

8. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

9. У спорі, в межах якого переглядається оскаржене судове рішення, ніхто не заперечує того, що з первинним позовом ОСОБА_1 звернувся у жовтні 2018 року, тобто в межах встановленого законом строку звернення до суду. Але, на думку суду першої інстанції, тоді додав до позовної заяви документ про повноваження представника позивача, який не відповідав вимогам закону, у зв`язку з чим позовна заява була залишена без руху, а згодом повернута позивачеві.

Повторну позовну заяву ОСОБА_1 подав формально поза межами загальних строків звернення до суду. Ця реальність теж ніким не заперечується.

На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду скаржник послався на те, що він вчасно звернувся до суду з аналогічним позовом першого разу. Тоді він був переконаний, що подав позовну заяву із дотриманням вимог щодо її форми, порядку подання та вимог процесуального законодавства, яке приписує, хто може звертатися до адміністративного суду і які документи має подати представник позивача на підтвердження своїх повноважень.

Суд першої інстанцій вирішив, що документ представника позивача не відповідає вимогам закону. Із висновками суду про невідповідність поданих представником позивача документів на підтвердження його повноважень позивач не погодився, оскільки вважав їх неоднозначними й небезспірними.

Поки апеляційна скарга на рішення суду про повернення позовної заяви перебувала на перегляді в суді апеляційної інстанції, позивач вправі був очікувати позитивного перегляду оскарженого судового рішення. На час та тривалість перегляду справи судом апеляційної інстанції він не міг вплинути, ці чинники перебували поза його волею чи бажанням.

Тут слід відразу зазначити, що якщо суд апеляційної інстанції визнає незаконним, скасує рішення суду першої інстанції про повернення позовної заяви і направить справу до того самого суду для продовження розгляду, то первинна позовна заява визнається поданою вчасно незалежно від тривалості апеляційного перегляду справи й ухвалення рішення цим судом поза межами строків звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції більшістю голосів визнав, що інформація в документі представника позивача не зовсім відповідала вимогам процесуального закону. Це рішення апеляційного суду унеможливлювало визнання первинної позовної заяви такою, що подана вчасно, і фактично рекомендувало позивачу повторно звернутися до суду.

Із хронології апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції про повернення первинної позовної заяви видно, що апеляційна скарга позивача на означену ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2018 року про повернення первинного позову перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду (суд апеляційної інстанції) у часовому проміжку шести місяців - до червня 2019 року. У справі була висловлена окрема думка, що відправлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 09 липня 2019 року. Позивач стверджує, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви - без змін, отримав його представник лише 10 липня 2019 року, на підтвердження чого він надав дані з відстеження поштових відправлень з офіційного веб-сайту «Укрпошти».

Із повторним позовом у цій справі представник позивача звернувся 01 серпня 2019 року.

Отож, якщо зважити на фактор звернення позивача до адміністративного суду з первинним позовом з дотриманням строків звернення, на дотримання вимог процесуального закону щодо форми та порядку подання позовної заяви, який, зокрема, суд першої інстанції визнав таким, що не зовсім відповідає вимогам закону; на реалізацію позивачем гарантованого права на оскарження цього рішення й тривалість перегляду оскарженого рішення, на яку позивач чи його представник об`єктивно не могли вплинути; на зміст та характер порушень порядку подання позовної заяви, які встановив суд першої інстанції і які за наслідками перегляду справи апеляційним судом не були визнані очевидними й однозначними настільки, щоб визнати їх винятково продуктом помилкових вольових дій позивача чи його представника; на поведінку позивача після отримання рішення суду апеляційної інстанції й ознайомлення з окремою думкою суддів апеляційного суду; нетривалий відтинок часу, упродовж якого була подана повторна позовна заява, то у своїй сукупності ці обставини в рамках спірних правовідносин не можуть не свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі.

Справді, від часу, коли позивач дізнався про порушення свого права, й до дати подання повторної позовної заяви, сплинув значний і, на перший погляд, чутливий проміжок часу. Але правда й у тому, що основу цього строку становив проміжок часу та обставини, на який позивач не міг вплинути, а звідси - за законом вчасно подати позов.

У контексті сказаного й водночас у відповідь на висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду стосовно того, що позивач міг повторно звернутися із цим позовом у найкоротший строк після повернення первинного позову, слід послатися на пряму нормативну заборону для відкриття провадження в такій справі, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 170 КАС України) з огляду на ту обставину, що, користуючись своїм правом на апеляційний перегляд справи, позивач оскаржив ухвалу про повернення позову до Великої Палати Верховного Суду і, як уже мовилося вище, вправі був очікувати на результат такого перегляду, за якого справу могло бути повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження за первинним позовом.

У сенсі наведеного слід дійти висновку, що суд першої інстанції помилково оцінив наведені позивачем обставини пропуску строку звернення до суду як неповажні для його поновлення.

10. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2019 року з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 250, 266, 292, 312, 315, 320, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2019 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточноюй оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська