Постанова

Іменем України

05 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 705/3869/18

провадження № 61-11135св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Карайкоза Ганна Ігорівна,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Карайкози Ганни Ігорівни, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування рішення про державну реєстрацію прав, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року у складі судді Гудзенко В. Л. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 07 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Бондаренка С. І., Пономаренка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 рокуОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що ОСОБА_3 , порушуючи порядок і умови визначені договором дарування від 27 травня 1994 року про рівність і спільну часткову власність з ним передала свої майнові права і зобов`язання ОСОБА_4 за договором дарування від 29 серпня 2017року на 150 кв. м землі по АДРЕСА_1 .

Договір включає земельну ділянку, яка вже в повному обсязі передана за іншим договором ОСОБА_5 Такий фіктивний дарунок сприяє захопленню землі ОСОБА_6 і порушує права усіх співвласників будинку.

Нотаріус Карайкоза Г. І., незважаючи на юридичні обтяження і обмеження, на порушення чинного законодавства провела нотаріальне посвідчення і державну реєстрацію прав.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: скасувати як недійсні нотаріальні дії щодо посвідчення договору дарування від 29 серпня 2017року між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , який безпосередньо пов`язаний з предметом спору - державною реєстрацією прав на земельну ділянку площею 150 кв. м по АДРЕСА_1 ; скасувати рішення нотаріуса Карайкози Г. І. про державну реєстрацію прав власності на 150 кв. м зазначеної земельної ділянки та зобов`язати відповідача відшкодувати збитки, завдані протиправними діями.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 не є стороною Державної реєстрації прав на земельну ділянку на підставі договору дарування від 29 серпня 2017 року, оскільки він не є заявником, власником чи іншим правонабувачем та стороною правочину. При зверненні з позовом до суду позивач не надав доказів щодо його прав на спірну земельну ділянку, яку ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 , та не зазначив, які саме його права були порушені нотаріусом при проведенні державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що нотаріус у цій справі не може бути відповідачем. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається перш за все за нормами матеріального права.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 07 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що він є співвласником спірної земельної ділянки за договором дарування від 27 травня 1994 року, а рішення Уманської міської ради від 27 квітня 2005 року № 2.6-44/4 щодо цієї ділянки і державний акт серії ЯА № 465983 від 14 червня 2005 року є спірними і знаходяться в судовому спорі. Судами порушені норми процесуального права (невстановлені фактичні обставини) та норми матеріального права (неправильне тлумачення закону).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка була розділена між усіма співвласниками лише рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року, яке набрало чинності, у відповідності до варіанту № 2 порядку користування, яким встановлено порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , виділивши у користування співвласникам: …, в тому числі ОСОБА_1 земельну ділянку площею 248,5 кв. м, що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частки земельної ділянки; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 248,5 кв. м, що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частці земельної ділянки. Тому твердження ОСОБА_1 про те, що він є співвласником земельної ділянки площею 150 кв. м за договором дарування від 27 травня 1994 року є неправдивими.

Позивач не надав суду жодних доказів порушення його прав, тому поданий ним позов є завідомо безпідставним та носить очевидний штучний характер.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором дарування від 27 травня 1994 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку в рівних долях з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 даний час АДРЕСА_1 ) на присадибній земельній ділянці розміром 2 035 кв. м.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено. Визначено порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , виділивши у користування співвласникам: ОСОБА_1 земельну ділянку площею 248,5 кв. м, що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частки земельної ділянки; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 248,5 кв. м, що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частки земельної ділянки.

29 серпня 2017 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування подарувала ОСОБА_4 150 кв. м земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі рішення Уманської міської ради від 27 квітня 2005 року №2.6-44/4 та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 465983 від 14 червня 2005 року.

На час розгляду справи зазначений договір дарування є чинним.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 червня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

15 липня 2019 року справа № 705/3869/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Апеляційним судом встановлено, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Карайкози Г. І., як до відповідача, про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 686/17779/16-ц (провадження № 14-233цс18), дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.

У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб`єктного складу її учасників за правилами ЦПК України.

Також є правильним висновок апеляційного суду про те, що суд не має права з власної ініціативи здійснювати заміну неналежного відповідача на належного, оскільки відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Наведена у касаційній скарзі ОСОБА_1 вимога про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки вказане рішення місцевого суду скасоване апеляційним судом.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 07 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська