УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 623/2985/19

провадження № 61-18199ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про визнання незаконним судового рішення,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 7 серпня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про визнання незаконним судового рішення.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його у апеляційному порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 9 вересня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги з урахуванням майнового стану заявника, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 7 серпня 2019 року залишено без руху у зв`язку із несплатою судового збору, надано заявнику десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення зазначених недоліків.

Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що посилання ОСОБА_1 на звільнення його від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не підтверджені доказами, тому клопотання заявника задоволенню не підлягає.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 7 серпня 2019 року визнано неподаною і повернено заявнику.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, Вінницький апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не виконав.

Не погоджуючись із ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

З аналізу статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України вбачається, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права. Вважає, що суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу, не врахував, що Законом України «Про судовий збір» не передбачено обов`язок заявника доводити його скрутний майновий стан за попередній календарний рік.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до змісту пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України установлено, що до апеляційної скарги додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до частини сьомої статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Суд апеляційної інстанції за матеріалами апеляційної скарги установив, що ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги на судове рішення не сплачено, і дійшов обґрунтованого висновку про залишення апеляційної скарги заявника без руху.

Посилання заявника на те, що Законом України «Про судовий збір» не передбачено обов`язок заявника доводити його скрутний майновий стан, не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення і відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З цих же підстав суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, у клопотанні про звільнення від сплати судового збору заявник повинен не лише навести обставини, які свідчать про його скрутний майновий стан, але й подати до суду відповідні докази.

Апеляційний суд установив, що звертаючись із заявою про звільнення від сплати судового збору, ОСОБА_1 не надав належних доказів, які б свідчили про те, що його майновий стан унеможливлює сплату судового збору за подання скарги у встановленому законодавством розмірі, тому залишив клопотання заявника без задоволення.

Враховуючи встановлений законом обов`язок сплатити судовий збір у визначеному розмірі та відсутність у ОСОБА_1 пільг щодо його сплати, можна зробити висновок про те, що судом апеляційної інстанції належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами заявника стосовно можливості звернення до суду апеляційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати апеляційної скарги судовим збором у встановленому розмірі) у цій справі дотримано.

Варто зазначити, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі не може вважатися обмеженням доступу до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд, встановивши, що недоліки апеляційної скарги заявником не усунено, дійшов обґрунтованого висновку про визнання апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 7 серпня 2019 року неподаною та повернення її заявнику.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року є необґрунтованою, правильне застосовування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення. Судове рішення касаційного суду за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).

Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, постановленим із додержанням норм процесуального права і підстави для його скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року колегія суддів відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про визнання незаконним судового рішення.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю.Тітов