22-ц/812/1970/19

Єдиний унікальний номер судової справи 490/6324/19

Номер провадження 22-ц/812/1970/19

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

09 грудня 2019 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі:

прокурора Цвікілевич Н.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 ухвалу, яка постановлена Центральним районним судом міста Миколаєва 19 липня 2019 року, під головуванням судді Чулупа О.С. в приміщені цього ж суду, за заявою керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування запису про реєстрацію права власності та витребування земельної ділянки,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2019 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про скасування запису про реєстрацію права власності та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пунктами 6, 6.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради за №42/44 від 24 липня 2014 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1 000 кв.м, із земель комплексної забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 22 вересня 2014 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0.1 га із кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, що розташована по АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2016 року визнано незаконним та скасовано вищевказані пункти 6, 6.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №42/44 від 24 липня 2014 року та визнано недійсним та скасовано свідоцтво на право власності на земельну ділянку (серії НОМЕР_2, індексний номер 27105339) видане ОСОБА_3 22 вересня 2014 року.

Разом з тим, 02 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, про що 26 лютого 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис №11860886.

Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташований житловий будинок Літ.А-1, загальною площею 48.6 кв.м, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі запису про право власності від 26 лютого 2016 року за №13538179.

Між тим, зазначений будинок збудований на незаконно відведеній земельній ділянці, всупереч земельному, водному та містобудівному законодавству.

Посилаючись на викладені обставини, керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 просив:

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 26 лютого 2016 року за №13538179 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок під Літ.А-1, загальною площею 48.6 кв.м, житловою площею 32.1 кв.м, розташований по АДРЕСА_1 ;

витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1 000 кв.м, вартістю 309 552 грн. 46 коп., з кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташовану по АДРЕСА_1 у придатному для використання стані, шляхом знесення житлового будинку літ. А-1, загальною площею, 48.6 кв.м;

стягнути з відповідача на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

Одночасно прокурором подана заява про забезпечення позову, в якій він просив:

накласти арешт на земельну ділянку площею 1 000 кв.м, з кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташовану по АДРЕСА_1 та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками);

заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку загальною площею 48.6 кв.м по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 000 кв.м із кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташованої по АДРЕСА_1 ;

заборонити Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 1 000 кв.м із кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташованій по АДРЕСА_1 ;

заборонити ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою площею 1 000 кв.м, із кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташованою по АДРЕСА_1 , дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 липня 2019 року у задоволені заяви керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважав апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що виконання судового рішення є цілком можливим без застосування будь-яких заходів забезпечення позову, а крім того, прокурором не надано жодного доказу, щодо вчинення відповідачем дій спрямованих на поділ спірної земельної ділянки та проведення будівельних робіт.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що є необґрунтованими обставини необхідності вжиття заходів забезпечення позову у даній справі. Зокрема, не встановлено реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Окрім того, не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч.3 ст.151 ЦПК України.

Колегія суддів з таким висновком районного суду не погоджується виходячи з наступних підстав.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення ст.ст.18,153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим у цивільному процесуальному кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від заявника пропозиції щодо зустрічного забезпечення; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

За змістом ст.ст.149-153 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову.

Надаючи судове тлумачення вищеназваним нормам, Пленум Верховного Суду України в пунктах 1-4 своєї постанови за №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначив, що під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання норм чинного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладанням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії або забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Про забезпечення позову суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено в установленому порядку.

Процесуальним законом визначено обов`язок заявника вказати предмет позову та обґрунтувати необхідність забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, яку заявник має намір пред`явити, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Також, відповідно до роз`яснень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, прокурор посилався на можливість та загрозу відчуження та обтяження зобов`язаннями спірної земельної ділянки, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.

Як убачається з матеріалів справи, у жовтні 2014 року прокуратура Миколаївської області зверталась до суду із позовом до Миколаївської міської ради та ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку, який рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2016 року задоволено (а.с.13-20).

Проте, під час розгляду справи, 02 листопада 2015 року ОСОБА_3 спірну земельну ділянку було відчужено на користь ОСОБА_1 (а.с.22-25).

Предметом вказаного спору є спірна земельна ділянка і між сторонами існує спір з приводу права власності на неї, та оскільки, відповідач, як власник земельної ділянки, може розпорядитись нею на власний розсуд, керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 також вважав, що існує очевидна небезпека відчуження цієї ділянки чи обтяження її зобов`язаннями, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки належному власнику.

Щоб уникнути цього, і слід, як на думку прокурора, застосувати у визначеному ним обсязі заходи забезпечення позову, які б не тільки унеможливили розпорядження землею, але зробили неможливими і будь-які реєстраційні дії з нею.

Враховуючи наведене, пересвідчившись в дійсності наявного між сторонами спору щодо земельної ділянки, врахувавши, що спірна земля вже відчужувалась за договором купівлі-продажу, укладеним відповідачем та ОСОБА_3 , та з огляду на те, що невжиття заходів забезпечення позову може дійсно утруднити або зробити неможливим виконання в майбутньому рішення за даним позовом у разі відчуження спірної земельної ділянки, або зміни її цільового призначення чи забудови, та з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання прийнятого за цим позовом рішення, в разі задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне застосувати заходи забезпечення позову у спосіб, визначений заявником, шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку та заборону органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти дії, спрямовані на відчуження та зміну цільового призначення земельної ділянки, а також заборону власнику спірної земельної ділянки проводити будь-які дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, і проведення на ній будь-яких будівельних робіт до розгляду спору по суті.

На думку колегії суддів, обраний вид забезпечення позову є співмірним до позовних вимог і ніяким чином не порушує прав інших учасників процесу. До того ж арешт та заборона вчиняти певні дії щодо спірного майном є тимчасовими, а тому не є такими, що порушують права власника, а є лише обмежувальними заходами встановленими законом, та необхідними для вирішення судового спору.

При цьому спір щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, є реальним, носить матеріальний характер, власником спірного майна є відповідач.

Відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю та житловий будинок, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Зі змісту заяви про забезпечення позову убачається, що метою вжиття забезпечувальних заходів у даному спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача у незмінному вигляді.

Відповідність цієї мети умовам застосування правил ст.149 ЦПК України слідує з положень п.20 постанови за №5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», в якому зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до ст.976 ЦК України (судовий секвестр).

Європейський суд з прав людини нагадує, що ст.13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за цією статтею коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст.13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, №30210/96, п.157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], №57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява №11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст.13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням, може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

За такого, висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову є помилковим та необґрунтованим.

На підставі викладеного та у відповідності до п.п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з постановленням нового судове рішення, яким заяву керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 слід задовольнити та застосувати заходи забезпечення його позову в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради у визначений ним спосіб.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 - задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 липня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 про забезпечення позову.

Накласти арешт на земельну ділянку площею 1 000 кв.м, з кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташовану по АДРЕСА_1 .

Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 1 000 кв.м, з кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташованої по АДРЕСА_1 (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками).

Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку загальною площею 48.6 кв.м по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 000 кв.м із кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташованої по АДРЕСА_1 .

Заборонити Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (54024, місто Миколаїв, вулиця Херсонське шосе, №48/8) та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (54056, місто Миколаїв, вулиця Космонавтів, №61, оф.12) здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 1 000 кв.м із кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташованій по АДРЕСА_1 .

Заборонити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) вчиняти із земельною ділянкою площею 1 000 кв.м, із кадастровим номером 4810137200:15:005:0002, розташованої по АДРЕСА_1 , дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді : О.І. Галущенко

П.П. Лисенко

Повний текст судового рішення

складено 10 грудня 2019 року