Провадження №2/592/3475/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Олійник В. О. ,

позивачки: ОСОБА_1 ,

представника позивачки: адвоката Пономаренка О. В. ,

відповідача: ОСОБА_2 ,

представниці відповідача: адвоката Сергеєвої С. А. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, з виселенням із житлового будинку, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду з даним позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, з виселенням із житлового будинку, і в обґрунтування позовних вимог вказала про те, що вона знаходилась в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 02.11.1984 року. Після реєстрації шлюбу відповідач став проживати і був вселений 07.08.1985 року в буд АДРЕСА_1 , де вона постійно проживала в будинку своїх батьків.

Від шлюбу вони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2000 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано.

До реєстрації шлюбу з відповідачем позивачка була зареєстрована та постійно проживала у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , з 25.06.1980 року. Будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 належав батькові позивачки – ОСОБА_5 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві приватної власності від 23.05.1961 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивачки – ОСОБА_5 помер. Після його смерті позивачка набула право власності на цілий житловий будинок з господарськими спорудами та надвірними будівлями по АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.10.1993 року. Набуття права власності в порядку спадкування було проведено державною реєстрацією 09.11.1993 року. Позивачка є єдиним власником будинку по АДРЕСА_1 .

Після смерті батька ОСОБА_5 та переоформлення спадкових прав спадкоємець за законом першої черги, в тому числі на будинок по АДРЕСА_1 , позивачка на підставі рішення Сумської міської ради від 23.02.2011 року № 257-МР в порядку приватизації набула право власності на земельну ділянку за місцем розташування будинку, площею 0,0556 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Після розірвання шлюбу відповідач залишився проживати у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , виселятися відмовився. За час проживання у житловому будинку між позивачко та відповідачем постійно виникали і виникають сварки, скандали, які провокувались та ініціювались відповідачем. Поведінка відповідача неодноразово була предметом перевірок правоохоронних органів за викликами позивачки та їх сумісної з відповідачем дочки ОСОБА_6 . Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19.10.2018 року відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 170 грн. . Така поведінка відповідача унеможливлює спільне проживання в будинку. На пропозиції позивачки звільнити житлове приміщення, виселитись з житлового будинку, відповідач категорично відмовився, створюючи перешкоди у володінні та користуванні приватним майном позивачки. Наразі відповідач не несе жодних витрат по оплаті житлово-комунальних послуг, через що у позивачки виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних платежів. Тому позивачка змушена звернутись до суду і просить усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, з виселенням із житлового будинку.

08.07.2019 року до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив про те, що дійсно 02.11.1984 року вони з позивачкою уклали шлюб. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2000 року шлюб між ними було розірвано. Проте, отримавши рішення суду, вони фактично продовжували спільно проживати, підтримували подружні стосунки, мали спільний бюджет, разом виховували дітей. Ані він, ані позивачка не звертались до органів реєстрації, розірвання шлюбу не реєстрували. У зв`язку з цим вони і фактично, і юридично перебували у шлюбі. Тільки 26.02.2019 року за заявою відповідача було проведено реєстрацію розірвання шлюбу і саме з цієї дати їхній шлюб було юридично припинено. Крім того, відповідач зазначив про те, що вони з позивачкою постійно проживали разом, разом виховували та утримували дітей, не ділили спільне майно, позивачка не ставила питання про стягнення з нього коштів на утримання дітей. Спірне домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належало батьку позивачки. Відповідач після реєстрації шлюбу вселився за згодою як власника будинку, так і дружини в цей будинок, а 07.08.1995 року був зареєстрований в ньому як член сім`ї. З часу вселення в будинок це є єдиним та постійним його місцем проживання, в якому знаходиться все належне йому майно. Іншого житла ані в м. Суми, ані в будь-якому іншому місці він не має. ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивачки помер. Після його смерті позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Проте, позивачка жодним чином не звертає уваги і не зазначає тих обставин, що після його вселення в будинок після реєстрації шлюбу вони з батьком позивачки досягли домовленості, що є необхідність добудови та перебудови належного йому будинку для поліпшення житлових умов всій сім`ї. На час вселення будинок мав загальну площу приблизно 48 м ? , в будинку було пічне опалення, не було водопостачання, каналізації.

За їхній спільний з позивачкою бюджет вони добудували до будинку прибудову, загальною площею приблизно 40 м ? - дві житлові кімнати. Вони в повному обсязі змінили дах будинку, накривши і стару і нову частину будинку єдиним новим дахом, зробили косметичний ремонт в усьому будинку, замінили вікна. Крім того, збудували літню кухню площею 31 м ? , в яку провели газ, воду, каналізацію, облаштували кухню, та в цьому ж приміщенні зробили ванну кімнату. З цього приміщення облаштоване газове опалення всього будинку. Крім цього, збудували господарські споруди: гараж площею 16,5 м ? , три сараї були збудовані в одну лінію, загальною площею 23,8 м ? . Був збудований новий туалет. Вже після смерті батька позивачки вони неодноразово робили ремонти в будинку та в літній кухні, замінили вікна спочатку на дерев`яні з ясеню, а потім всі вікна на пластикові. Був зроблений капітальній ремонт в літній кухні та ванній кімнаті, змінений газовий котел, утеплений весь будинок та літня кухня ззовні пінопластом, плиткою. Тобто після добудови та перебудови будинку він став іншим об`єктом нерухомого майна, ніж тим, що знаходився у власності батька позивачки ОСОБА_5 . Будівництво зі згоди власника здійснювалось за рахунок їхніх спільних подружніх коштів з позивачкою, для їхньої сім`ї, так як в них народилось двоє дітей і саме сім`я потребувала поліпшення житлових умов. Після здійснення добудови і перебудови вони за спільною згодою з батьком позивачки визначили кімнати в будинку для проживання їхньої сім`ї. Відповідач вважає, що він набув право власності на частину спірного домоволодіння. Викладені відповідачем обставини підтверджуються технічним паспортом на домоволодіння, в якому реєструвались відповідні зміни, підстави їх виникнення. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка посилається на ті обставини, що його поведінка унеможливлює їхнє спільне проживання в одному будинку. Проте, сама позивачка провокує конфлікти, вимагаючи його покинути будинок, розпочинає сварки, скандали, погрожує йому, а потім викликає працівників поліції для фіксації начебто неправомірної його поведінки. В доданих до позову висновках дільничного інспектора від 01.06.2018 року не вбачається, хто ж винен у конфлікті, який виник між ними. І позивачка, і він, кожен наполягав на своїх поясненнях щодо причини конфлікту. Заходи впливу ні до кого не застосовувались. Вина будь-кого з учасників конфлікту не встановлювалась. Єдиною причиною виклику працівників поліції було намагання позивачки отримати докази наявності конфлікту, і тому саме для цього вона його і провокувала.

Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19.102018 року відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, проте, як вбачається з зазначеної постанови, конфлікт мав обоюдний характер, виник на побутовому ґрунті. Як і в попередніх випадках, конфлікт був ініційований позивачкою і саме у зв`язку з тим, що вона вимагала, щоб він виселився з будинку. Виклик працівників поліції був потрібен виключно для того, щоб створити докази для звернення до суду. Крім зазначеної постанови суду, доказів його неналежної поведінки, яка б давала підстави для виселення його з будинку на підставі ст. 116 ЖК України, матеріали, додані до позовної заяви, не містять, та їх і не існує.

Посилання позивачки на законодавство, яке надає можливість визнати особу такою, що втратила право користування житловою площею, на погляд відповідача недоречно, в зв`язку з тим, що таке законодавство стосується тих осіб, які не мешкають в спірному приміщенні без поважних причин понад 1 рік. Він же мешкає постійно в спірному приміщенні, ніколи з нього не виселявся, позивачка цих обставин не заперечує і саме у зв`язку з цим одна з позовних вимог її - виселення його із спірного приміщення. Тобто наведене законодавство не дає права позивачці вимагати його виселення, усунення, перешкод в користуванні житловим приміщенням, шляхом визнання таким, що втратив право ним користуватись.

Посилання в позовній заяві на правову позицію Верховного Суду України, яка міститься у справі № 734/387/15-ц є необґрунтованою, та такою, що не може бути застосованою до спірних правовідносин, в зв`язку з тим, що стосується обставин, коли виселення вимагав власник житла, який не був членом сім`ї відповідача. Крім того, відповідач у справі не мешкав у спірному приміщенні понад встановлені законодавством терміни і ставив питання про вселення до нього. Таким, чином, аналізується абсолютно інша ситуація і правовий висновок не може бути врахований при вирішенні по суті спірних правовідносин у даній справі.

Власником спірного приміщення позивачка стала на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.10.1993 року, яке зареєстровано 09.11.1993 року. До цього часу питання про виселення його з набутого у власність приміщення не ставила. Він був членом сім`ї позивачки, весь час мешкав і мешкаю в спірному будинку, в ньому зареєстрований, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для виселення, та зняття з реєстрації.

Відповідач просив суд ухвалити рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним нею в позові. Наполягала на задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивачки - адвокат Пономаренко О. В. позовні вимоги позивачки підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні відповідач позов не визнав, надав суду пояснення, аналогічні викладеним ним у відзиві на позовну заяву. Просив відмовити позивачці в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представниця відповідача - адвокат Сергеєва С. А. позов не визнала, надала суду пояснення, аналогічні викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити позивачці в задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивачки - адвоката Пономаренка О. В. , пояснення відповідача, пояснення представниці відповідача - адвоката Сергеєвої С. А. , пояснення ОСОБА_1 , допитаної як свідок, пояснення свідка ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, встановивши наступні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України) .

Ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житловий будинок (ст. ст. 379, 380 ЦК України) .

Так, судовим розглядом було встановлено, що сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі з 02.11.1984 року, що підтверджується відміткою на сторінці 10 паспорту ОСОБА_1 (а. с. 7) .

До реєстрації шлюбу з відповідачем позивачка з 25.06.1980 року була зареєстрована та постійно проживала у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 належав батькові позивачки – ОСОБА_5 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві приватної власності від 23.05.1961 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивачки – ОСОБА_5 помер. Після його смерті позивачка набула право власності на цілий житловий будинок з господарськими спорудами та надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.10.1993 року. Набуття права власності в порядку спадкування було проведено державною реєстрацією 09.11.1993 року. Позивачка є єдиним власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Зі змісту довідки № 4307.53 від 17.04.2019 року, виданої КП “Сумське міське бюро технічної інвентаризації” Сумської міської ради, вбачається, що згідно з інформацією електронного реєстру КП “Сумське міське БТІ” СМР та паперового архіву Сумської міської ради, станом на 29.12.2012 року, будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.10.1993 року № 1-4383, виданого Другою Сумською державною нотаріальною конторою та записане у реєстрову книгу № 140 за реєстровим № 15137, дата реєстрації 09.11.1993 року (а. с. 17) .

З Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 407310 вбачається, що Державний акт на право власності на земельну ділянку було видано ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Сумської міської ради від 23.02.2011 року, № 257-МР. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0556 га, яка розташована в АДРЕСА_1 (а. с.18) .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2000 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а. с.19) .

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 00022897895 від 21.05.2019 року, наданому Ковпаківським районним у місті Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області вбачається, що на підставі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2000 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 26.02.2019 року, актовий запис № 29 (а. с.20) .

Після розірвання шлюбу відповідач залишився проживати у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , виселятися відмовився. За час проживання у житловому будинку між позивачко та відповідачем постійно виникали і виникають сварки, скандали. Поведінка відповідача неодноразово була предметом перевірок правоохоронних органів за викликами позивачки та їх сумісної з відповідачем дочки ОСОБА_6 .

Ч. 4 ст. 156 ЖК України передбачено, що до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Тобто, у зв`язку з тим, що відповідач перестав бути членом сім`ї власника будинку, то він має право проживати в даному будинку на законних підставах лише за згодою власника будинку та укладеним між ними письмовим договором найму жилого приміщення.

Із змісту ч. 1 ст. 109 ЖК України вбачається, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Ст. 158 ЖК України передбачено, що наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі) , що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначити права і обов`язки наймодавця і наймача та інші умови найму.

Права власника квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Судовим розглядом було встановлено, що позивачка не має можливості розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, оскільки відповідач без правових підстав займає житлове приміщення будинку та чинить перешкоди власнику будинку у його праві користування та розпорядженні майном, між позивачкою та відповідачем договір найму жилого приміщення не укладався, будь-які домовленості щодо проживання відповідача у спірному будинку між ними не досягнуто.

Позивачка в судовому засіданні зазначила, що відповідач створює для неї нестерпні умови проживання, чинить перешкоди в користуванні будинком, постійно вчиняє сварки, створює конфліктні ситуації.

Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19.10.2018 року відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 170 грн. . Постанова набрала законної сили 30.10.2018 року (справа № 592/15469/18, провадження № 3/592/2169/18) .

Така поведінка відповідача унеможливлює спільне проживання в будинку. На пропозиції позивачки звільнити житлове приміщення, виселитись з житлового будинку, відповідач категорично відмовляється, створюючи перешкоди у володінні та користуванні приватним майном позивачки. Наразі відповідач не несе жодних витрат по оплаті житлово-комунальних послуг, через що у позивачки виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних платежів.

Допитана у судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , як свідок, пояснила про те, що вони з відповідачем знаходились у зареєстрованому шлюбі з 1984 року. Крім того, вона пояснила про те, що їй на праві власності належить будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Після реєстрації шлюбу відповідач з її згоди був зареєстрований в вищезазначеному будинку. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2000 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано. Отримавши рішення суду, вони фактично продовжували спільно проживати. Після розірвання шлюбу відносини з відповідачем погіршились, оскільки відповідач влаштовував сварки, скандали, з приводу чого вона та її дочка неодноразово викликали поліцію. Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19.10.2018 року відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 170 грн. На пропозиції позивачки звільнити житлове приміщення, виселитись з житлового будинку, відповідач категорично відмовляється, створюючи перешкоди у володінні та користуванні її приватним майном. Наразі відповідач не несе жодних витрат по оплаті житлово-комунальних послуг, через що у неї виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних платежів.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила про те, що позивачка і відповідач є її батьками, які знаходились в зареєстрованому шлюбі з 1984 року. Їй відомо про те, що будинок, в якому проживають батьки за адресою: АДРЕСА_1 , належав батькам її матері ОСОБА_1 , а її батько. – ОСОБА_2 не був та не є ані власником, ані співвласником будинку. Батько часто влаштовує сварки та скандали, через що їм з матір`ю неодноразово приходилось викликати поліцію. Вона вважає, що батька слід виселити з будинку, оскільки його поведінка унеможливлює сумісне проживання.

Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення зазначив, що за їхній спільний з позивачкою бюджет вони добудували до будинку прибудову, змінили дах будинку, накривши і стару і нову частину будинку єдиним новим дахом, зробили косметичний ремонт в усьому будинку, замінили вікна. Крім того, збудували літню кухню, в яку провели газ, воду, каналізацію, облаштували кухню, та в цьому ж приміщенні зробили ванну кімнату. Крім цього, збудували господарські споруди: гараж, три сараї збудовані в одну лінію, був збудований новий туалет. Будівництво зі згоди власника здійснювалось за рахунок їхніх спільних подружніх коштів з позивачкою, для їхньої сім`ї, так як в них народилось двоє дітей і саме сім`я потребувала поліпшення житлових умов.

Однак суд вважає, що це виходить за межі позовних вимог і не стосується предмету спору.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, з виселенням із житлового будинку, підлягають задоволенню частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 379, 382, 383, 386, 390, 391, 405 ЦК України; ст. ст. 64, 150, 156, 158 ЖК України; ст. ст. 4, 10, 11, 209, 265-268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, з виселенням із житлового будинку, задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з будинку АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. .

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається Сумському апеляційному суду через Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков