Справа № 127/13918/19

Провадження № 2/127/1926/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2019 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Короля О.П.,

секретаря Крижанівського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про внесення змін до договору між батьками про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину та її виховання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про внесення змін до договору між батьками про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину та її виховання.

Позов мотивований тим, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 05.05.2011 року.

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.08.2014 року.

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір між батьками про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину і її виховання від 24.07.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3305.

Відповідно до умов цього договору відповідач зобов`язується щомісячно виплачувати на утримання їх спільної дитини грошові кошти в розмірі 1500 грн. Та у разі чіткого узгодження додаткових витрат, які були понесені позивачем на утримання дитини компенсувати позивачу 50 % їх вартості. Також сторони погодили між собою участь батька у вихованні дитини та компенсацію позивачем додаткових витрат на дитину.

Під час виконання цього договору між сторонами почали виникати непорозуміння щодо виконання та розуміння окремих його пунктів, що призвело до порушення прав позивача. Часто позивач дізнавався від дитини, що відповідач залишала сина у чужих людей. Таким чином створилась ситуація, коли прямо порушувались права позивача як батька і право дитини на перебування з батьком.

Беручи до уваги, що з часу укладення договору про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину і її виховання, а саме з 24.07.2014 року в законодавстві України відбулись значні зміни, в зв`язку з чим ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_2 внести зміни в договір. Таку пропозицію відповідач отримала 04.01.2019 року, доказом чого є накладна від 29.12.2018 року, проте жодної відповіді не надала, що стало підставою звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про внесення змін до договору між батьками про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину та її виховання.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав у повному обсязі. Згідно з його запереченнями в судовому засіданні запропоновані позивачем зміни до договору між батьками про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину та її виховання порушують права відповідача і дитини на нормальний розвиток. ОСОБА_2 разом із сином постійно проживають в м. Вінниці, тому відсутня потреба реєструвати дитину в м. Житомирі. Договір укладався між батьками добровільно, внесення змін, запропонованих позивачем, до цього договору є недоцільним.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши письмові докази в справі та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відому в задоволенні позову з наступних підстав.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 05.05.2011 року.

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.08.2014 року.

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір між батьками про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину і її виховання від 24.07.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В. за реєстровим №3305.

Відповідно до умов договору позивач зобов`язується щомісячно виплачувати на утримання їх спільної дитини грошові кошти в розмірі 1500 грн. Та у разі чіткого узгодження додаткових витрат, які були понесені відповідачем на утримання дитини компенсувати позивачу 50 % їх вартості. Також сторони погодили між собою участь батька у вихованні дитини та компенсацію позивачем додаткових витрат на дитину.

Позивач зазначає про те, що під час виконання цього договору між сторонами почали виникати непорозуміння щодо виконання та розуміння окремих його пунктів, що призвело до порушення прав позивача. Часто позивач дізнавався від дитини, що відповідач залишала сина у чужих людей. Таким чином створилась ситуація, коли прямо порушувались права позивача як батька і право дитини на перебування з батьком.

Беручи до уваги, що з часу дати укладення договору про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину і її виховання, а саме з 24.07.2014 року в законодавстві України відбулись значні зміни, в зв`язку з чим ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_2 внести зміни в договір, а саме:

- пункт 3.1.1 Договору викласти у наступній редакції: «У разі зміни місця проживання/перебування дитини більше ніж на чотири календарні дні, мати зобов`язана за один календарний день до першого дня зміни місця проживання/перебування дитини повідомити батьку нову адресу місця проживання/перебування дитини по телефону батька.

В тому разі коли мати планує проживати/перебувати окремо від дитини на строк більше ніж чотири календарні дні, вона зобов`язана за два календарні дні до першого дня, коли мати планує проживати/перебувати окремо від дитини повідомити про це батька по телефону. В цьому разі батько має переважне право на залишення дитини з ним на час відсутності матері»;

-п.3.3.4. договору виключити;

-додати до договору п.3.1.8. наступної редакції: «Зареєструвати до 01.02.2019 року місцем проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання матері, а саме: АДРЕСА_1 ;

-п. 4.5. договору доповнити четвертим та п`ятим реченням такого змісту: «Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися батьком також наперед разово, періодично або постійно. В тому разі, коли під час перебування дитини з батьком останнім понесені додаткові витрати на дитину визначені в п.п. 4.5.1.-4.5.6. договору, мати, за умови надання батьком доказів понесеним ним витрат, зобов`язана протягом 15календарних днів з моменту пред`явлення доказів щодо понесених додаткових витрат на дитину відшкодувати батьку 50 % понесених витрат;

-п.4.6. договору викласти в наступній редакції: «Крім виплат, передбачених п. 4.2. і п. 4.5. договору, батько додатково один раз на рік, для забезпечення літнього відпочинку дитини, виплачуватиме матері грошові кошти у розмірі 1 (одного) прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, який діє у дату здійснення виплати. Така виплата здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту пред`явлення матір`ю батьку путівки на дитину або проїзних документів на дитину до місця її відпочинку»;

-в п.4.11 договору перше речення пункту викласти в редакції « Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Мати зобов`язана розпоряджатись аліментами виключно за цільовим призначенням, тобто в інтересах дитини»;

- доповнити договір п. 4.15. наступного змісту: «В разі перебування дитини за місцем проживання/перебування батька в термін більше 4 (чотирьох) календарних днів, за кожен наступний день перебування дитини за місцем проживання/перебування батька Батько звільняється від сплати аліментів матері на утримання дитини»;

- п. 5.4. договору доповнити реченням «У разі зміни місця проживання

дитини (проживання дитини з батьком) дія даного договору припиняється з дня фактичної зміни місця проживання дитини за місцем проживання батька. При цьому мати не буде перешкоджати реєстрації нового місця проживання дитини і надасть на це дозвіл».

Таку пропозицію відповідач отримала 04.01.2019 року, доказом чого є накладна від 29.12.2018 року, проте відповіді не надала, що призвело до звернення позивача до суду.

Відповідно до ст. 189 Сімейного кодексу України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.

Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Таким чином законодавством встановлено, що права та обов`язки батьків і дітей щодо утримання можуть виникати не лише з закону, а й з договору (ч. 2 ст.7, ч. 1 ст. 9 СК України). Батьки можуть укласти окремий договір: а) про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України); б) про припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України).

Сторонами аліментного договору виступають батьки дитини, причому незалежно від того, перебувають вони у шлюбі між собою чи ні.

Умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати розмір, строки, а також порядок виплати та підстави цільового використання аліментів і не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

Необхідною умовою договору є визначення місця проживання дитини, яке співпадає з місцем проживання одного з батьків. Саме цей з батьків є аліментоотримувачем та власником аліментів (частина перша статті 179 СК України). Така позиція відповідає загальній концепції СК України, згідно з якою вирішення всіх істотних питань з приводу виховання дитини (стаття 157 СК України) та права власності на аліменти (стаття 179 СК України) залежить від спільного або роздільного проживання батька та дитини.

Умовою, що випливає зі змісту договору, є встановлення регламенту зустрічей з дитиною тим з батьків, який не проживає постійно разом з дитиною, та інших родичів (дідуся, бабусі, братів, сестер тощо). Важливо максимально чітко зафіксувати в договорі порядок побачень з дитиною, можливість спільного відпочинку, проведення вихідних та святкових днів, канікул, відвідування інших родичів, а також форми та засоби фіксації порушень цього порядку і можливість застосування санкцій за такі порушення.

Сімейне законодавство детально не визначає порядок укладення, виконання, зміни, розірвання та визнання недійсним договору про сплату аліментів.

Відповідно до ст. 8 СК України якщо майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 СК України подружжя, батьки дитини та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, норми Цивільного кодексу можуть застосовуватися при розгляді спору про визнання договору недійсним (неукладеним) або про його розірвання лише щодо майнових відносин між подружжям, батьками та дітьми.

Згідно з положеннями ЦК України договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним відповідно до Цивільного кодексу України. Сторони можуть за взаємною згодою змінити договір. Підставою для змін можуть бути будь-які обставини, що мають значення для однієї зі сторін.

Суд не погоджується з позицією позивача про те, що в разі виникнення спору з питання зміни договору, укладеного відповідно до ст. 189 СК України, заінтересована сторона може звернутися до суду про зміну договору (ст. ст. 651, 652 ЦК України).

До сімейних відносин не можуть застосовуватися ті норми Цивільного кодексу, які не узгоджуються із суттю сімейних відносин.

Якщо між батьками не досягнуто домовленості з аліментних питань, місця проживання дитини та її виховання, суд не вправі судовим рішенням внести зміни в такий договір.

Майнові питання між подружжям (сторонами в справі), між ними та сином ОСОБА_4 в оспорюваному договорі від 24.07.2014 р. не вирішувались.

Позивач посилається на те, що під час виконання даного договору між сторонами стали виникати непорозуміння щодо виконання та розуміння окремих його пунктів, що призвело до порушення його прав. Часто виникали ситуації, коли позивач дізнавався від дитини про той факт, що відповідач залишила дитину у чужих людей. Таким чином створилась ситуація, коли прямо порушувались права позивача як батька і право дитини на перебування з батьком.

На доведення цієї обставини позивач посилається на довідку Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №0.184-27924/0/15-19 від 02.08.2019 р. про те, що ОСОБА_2 перетинала державний кордон України в період 01-03 грудня 2018 р. і відомості про перетин державного кордону України сином сторін – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні.

Відтак позивач вважає, що окремими положеннями діючої редакції договору від 24.07.2014 р. порушено його право на перебування з дитиною в разі її залишення відповідачем на певний час.

На переконання суду, позивачем не правильно обраний спосіб захисту його права на визначення місця проживання дитини та її виховання.

У разі спору між батьками з цих питань позивач вправі звернутись до суду з окремим позовом, а не шляхом внесення змін до договору про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину та її виховання від 24.07.2014 р.

Відповідно до ст. 189 СК України умови договору про сплату аліментів на дитину не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.

Але позивач в позовній заяві не посилається на порушення діючими умовами договору від 24.07.2014 р. права сина ОСОБА_3 на одержання утримання від батьків.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази,які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивачем та його представником не надано належних доказів про те, що договір про визначення місця проживання дитини, сплату аліментів на дитину та її виховання потребує змін, та умови договору від 24.07.2014 року порушуються відповідачем, в зв`язку з чим позов є не обґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 189 СК України, ст. ст. 4,76-81,89, 141, 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.11.2019 р.

Відомості про учасників справи :

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя