Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 335/9809/16-ц

провадження № 61-22847св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «БМ Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» про визнання недійсним кредитного договору,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 жовтня 2017 року у складі судді Соболєвої І. П. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А. Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив визнати недійсним кредитний договір від 24 червня 2008 року № 17/18/240608 (далі - кредитний договір).

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що 24 червня 2008 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк» (далі - ТОВ «БМ Банк», банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк») був укладений кредитний договір за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 136 000 доларів США зі сплатою 15 процентів річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 23 червня 2031 року. На його думку, при укладенні кредитного договору було порушено вимоги статей 8, 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та не повідомлено його про умови кредитування. Спірний договір містить несправедливі та дискримінаційні умови.

Заперечуючи проти позову ПАТ «БМ Банк» зазначило, що під час отримання кредиту ОСОБА_1 надав усі необхідні документи, що ідентифікують його особу, мав постійний дохід і у нього не було сумнівів щодо платоспроможності позивача повернути кошти. Позов є безпідставним та необґрунтованим, оскільки при укладенні кредитного договору позивач був ознайомлений з усіма його умовами, при його підписанні волевиявлення позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі. Кредитний договір містить додаток № 1, в якому наведено детальний розпис загальної вартості платежів та визначення сукупної вартості кредиту і реальної відсоткової ставки. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, банк вимушений був звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 листопада 2015 року у справі № 335/538/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (поручителя) на його користь суми боргу за кредитним договором у розмірі 173 593,29 доларів США та судові витрати. Крім того, законність кредитного договору було перевірено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Літенко Л. В., яка посвідчила договір іпотеки від 24 червня 2008 року № 17/18/240608, укладеного для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя рішенням від 26 жовтня 2017 року відмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_1 ознайомився та погодився з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань. Додатком № 1 до кредитного договору є детальний розпис загальної вартості платежів та визначення сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки, а додатками № 2, 3 є тарифи на послуги та операції банку, які підписані позивачем, що свідчить про його ознайомлення з умовами кредитування та відомостями про сукупну вартість кредиту. Доводи ОСОБА_1 про те, що спірний договір містить несправедливі та дискримінаційні умови, оскільки в ньому встановлена комісія за РКО при видачі кредиту в розмірі 1 процента, що складає 1 360 доларів США, не заслуговують на увагу, оскільки позивач погодився з такими умовами шляхом підписання договору без будь-яких застережень.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд Запорізької області постановою від 15 лютого 2018 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 жовтня 2017 року залишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не дослідили заяви про видачу готівки та меморіального ордеру, тобто не встановили факт видачі кредиту. Він не отримував суму коштів, яка зазначена в кредитному договорі та за користування якою встановлено сплату процентів, а судами помилково встановлено факт отримання ним кредиту в повному обсязі. Крім того, суди не надали належної оцінки тому, що пунктом 1.4.1 кредитного договору передбачено стягнення комісії в розмірі 1360 доларів США, що не відповідає вимогам статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтям 8, 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Також зазначив, що відповідачем не надано письмових пояснень, а судами не досліджено порушення з боку банку пунктів 3.4-3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2007 року № 168 щодо надання йому інформації про умови кредитування та сукупну вартість щодо обґрунтування вартості супутньої послуги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду суддю Пророка В. В. відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року № 760/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20 червня 2019 року визначено суддю-доповідача Зайцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 24 червня 2008 року між ТОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 136 000 доларів США зі сплатою 15 процентів річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 23 червня 2031 року для придбання нерухомості.

Згідно з розділом 1 частини № 2 кредитного договору, кредит надається банком позичальнику за умови виконання наступних умов (розділ 1 умови надання кредиту): 1.1.3 належним чином оформлених договору поруки з дружиною - ОСОБА_2 , нотаріально посвідченого договору іпотеки та страхування, в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за даним договором; 1.1.4 позичальник сплатив банку комісію за РКО при видачі кредиту в розмірі 1 процент від суми кредиту (у разі кредитування в іноземній валюті, комісія сплачується в національній валюті по курсу НБУ на день здійснення платежу), комісію за розгляд пакету документів 250 грн на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в банку; 1.1.5 підписанням даного договору позичальник підтверджує факт ознайомлення з тарифами Банку, що є невід`ємною частиною даного договору (додаток № 2 та додаток № 3).

Графік погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1) підписаний власноруч позивачем.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 24 червня 2008 між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 17/18/240608 року, за яким позивач передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .

Того ж дня між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 17/18/240608, за умовами якого остання зобов`язалась відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання позичальником ОСОБА_1 (її чоловіком), боргових зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

Крім того, 24 червня 2008 року на виконання умов договору кредиту, ОСОБА_1 застрахував у Закритому акціонерному товаристві «Страхова Група «ТАС» предмет іпотеки, а також уклав з Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «Юпітер Віснна Іншуранс Груп» договір страхування життя позичальника № 0824-К.

Тобто позичальником були вчинені усі дії, передбачені розділами 1, 2 частини 2 кредитного договору, з метою отримання кредиту.

При укладенні кредитного договору, ОСОБА_1 також був ознайомлений з умовами кредитування в ТОВ «БМ Банк», про що свідчить повідомлення від 24 червня 2008 року, підписане позивачем.

25 червня 2008 року позивачем сплачено 6 845,59 грн комісії за видачу кредиту згідно з тарифами банку.

Факт видачі кредиту ОСОБА_1 підтверджується заявою про видачу готівки від 25 червня 2008 року № 67918, а також випискою по особовим рахункам в період з 24 червня 2008 року по 26 січня 2015 року з якої встановлено, що позивач частково погашав кредит.

В матеріалах справи містяться заяви на переказ готівки, які містять підпис ОСОБА_1 з призначенням платежу про погашення кредиту та процентів згідно з кредитним договором, а саме в період з 20 січня 2010 року по 30 січня 2014 року.

17 листопада 2014 року позивач звернувся до банку із заявою вх. № 30-17/79 про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором у зв`язку із зменшенням доходів, ростом курсу долара США та ситуацією в країні. У заяві позивач просив банк залишити лише тіло кредиту, з прощенням прострочених процентів, штрафів, пені; перевести кредит у гривню за мінімальним можливим курсом і не збільшувати процентну ставку за кредитом. Разом із заявою про реструктуризацію заборгованості позивачем надано банку заповнений бланк заяви про реструктуризацію заборгованості (додаток 1) та оновлену анкету позичальника (додаток № 12).

Крім того судами встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 листопада 2015 року у справі № 335/538/14-ц задоволено частково позов ПАТ «БМ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та стягнуто солідарно з вказаних відповідачів на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 173 593,29 доларів США та здійснено розподіл судових витрат.

Після чого, позивач вирішив звернутися до суду з цим позовом про визнання кредитного договору недійсним, тобто лише після ухвалення остаточного судового рішення про стягнення заборгованості та його оскарження в апеляційному порядку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша стаття 229 ЦК України).

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору в цілому, правильно застосувавши положення статей 203, 215, 230 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту введення його в оману відповідачем при укладенні спірного договору.

Наявні в матеріалах справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладенні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману. Тобто доводи касаційної скарги про недійсність умов кредитного договору з підстав заявлених в позовній заяві не знайшли свого підтвердження.

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди за істотними умовами, то такий правочин згідно з вимогами статті 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним відповідно до приписів статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Разом з цим, в оцінці спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , серед іншого, посилався на те, що умови кредитного договору суперечать принципам добросовісності, справедливості, розумності та рівності сторін у договорі, його зміст не містить інформації про сукупну вартість кредиту, графік платежів, а умови окремих пунктів договору, зокрема пункту 1.1.4 є несправедливими відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, у зазначеному пункті банком встановлений обов`язок сплати позичальником на користь банку комісії за РКО від суми виданих коштів у розмірі 1 процент від суми кредиту.

Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 дійшов до наступного висновку.

За змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, спростовуючи аргументи позивача про те, що спірний договір у зазначеній вище частині (обов`язку сплати позичальником на користь банку комісії за РКО) містить несправедливі та дискримінаційні умови, виходив з відсутності дискримінаційних умов в цій частині з посиланням на те, що позивач погодився з такими умовами шляхом підписання договору без будь-яких застережень.

Такі висновки є помилковими, оскільки суди не звернули увагу на те, що умовами договору передбачено сплату на користь банку комісії за РКО від суми виданих коштів у розмірі 1 процент (пункт 1.1.4 кредитного договору), тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку відповідності пункту 1.1.4 кредитного договору вимогам закону та дійшли помилкових висновків про відсутність підставі для визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення комісійної винагороди банку за обслуговування кредитної заборгованості, а тому доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права в частині відмови у визнанні недійсним вищенаведеного пункту кредитного договору, є обґрунтованими.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування оскаржуваних судових рішень із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та визнання недійсним пункту 1.1.4 кредитного договору від 24 червня 2008 року № 17/18/240608, укладеного між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_1 .

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не встановили факт видачі кредиту, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи спростовуються доказами у справі досліджені судами і обставини фактичного виконання оспорюваного договору не впливають на наявність чи відсутність підстав з якими закон пов`язує недійсність договору в момент його вчинення.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, часткового скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року в частині відмови у визнанні недійсним пункту 1.1.4 кредитного договору від 24 червня 2008 року № 17/18/240608, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» та ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Визнати недійсним пункт 1.1.4 кредитного договору від 24 червня 2008 року № 17/18/240608, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» та ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило