ПОСТАНОВА

Іменем України

09 грудня 2019 року

Київ

справа №377/521/16-а

адміністративне провадження №К/9901/13903/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 377/521/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління поліції охорони в Київській області Національної поліції України, Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області

про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

визнати неправомірними дії Управління поліції охорони в Київській області щодо надання ОСОБА_1 довідки про грошове забезпечення за роботу в зоні відчуження за період з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року за 5 днів без урахування та виплати додатково коштів за: посадовий оклад за військовим або спеціальним званням у подвійному розмірі 34,17 крб.; за роботу в зоні відчуження в період з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року премії в розмірі 500 крб.; одноразова виплата за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінення 50 мілізівертів в період з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року офіцерам у розмірі 3-х місячних окладів по посаді і званню - 615 крб.; за вислугу років - 102,50 крб.; добових в розмірі - 17,50 крб.; виплати за харчування -14,25 крб.; одноразова виплата за переопромінення за період 1986-1987 роки (з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року) у сумі 1000 крб. Разом - 2283,42 крб. (Дві тисячі двісті вісімдесят три крб. 42 коп.)

зобов`язати Управління поліції охорони в Київській області на підставі проведеного розрахунку нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недосплачену суму коштів - 2283, 42 грн.

зобов`язати Управління поліції охорони в Київській області видати нову довідку про вже виплачене грошове забезпечення з урахуванням вищеназваних виплат для подачі в пенсійний фонд для перерахування пенсії.

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Славутич Київської області встановити ОСОБА_1 пенсійні виплати з урахуванням перерахованої заробітної плати за час роботи в зоні відчуження.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Рокитнянського Славутицького міського суду Київської області від 18 серпня 2016 року позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Управління поліції охорони в Київській області щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про грошове забезпечення за роботу в зоні відчуження за період з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року за 5 днів без урахування та виплати додатково коштів за: посадовий оклад за військовим або спеціальним званням у подвійному розмірі -34,17 крб.; за роботу в зоні відчуження в період з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року премії в розмірі 500 крб.; одноразова виплата за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінення 50 мілізівертів в період з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року офіцерам у розмірі 3-х місячних окладів по посаді і званню - 615 крб.; за вислугу років - 102,50 крб.; добових в розмірі - 17,50 крб., виплати за харчування -14,25 крб., одноразова виплата за переопромінення за період 1986-1987 роки (за 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року) у сумі 1000 крб., разом - 2283,42 крб. (Дві тисячі двісті вісімдесят три крб. 42 коп.); зобов`язано Управління поліції охорони в Київській області провести розрахунок, нарахувати ОСОБА_1 недосплачену суму коштів та видати довідку про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження в період з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року, всього за 5 днів з урахуванням нарахованих коштів: за посадовий оклад за військовим або спеціальним званням у подвійному розмірі - 34,17 крб.; за роботу в зоні відчуження в період з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року премії в розмірі 500 крб.; одноразова виплата за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінення 50 мілізівертів в період з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року офіцерам у розмірі 3-х місячних окладів по посаді і званню - 615 крб.; за вислугу років - 102,50 крб.; добових в розмірі - 17,50 крб., виплати за харчування - 14,25 крб., одноразова виплата за переопромінення за період 1986-1987 роки (за 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року) у сумі 1000 крб., разом - 2283,42 крб. (Дві тисячі двісті вісімдесят три крбю42коп.). В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку про те, що позивач має право на перерахунок заробітної плати, оскільки його робота за період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС повинна бути оплачена із врахуванням нормативно-правових актів, котрі регламентують порядок оплати праці робітників та службовців.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Київській області Національної поліції України задоволено; постанову Славутицького міського суду Київської області від 18 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач отримував заробітну плату у з врахуванням кратності 5 у відповідності до 3-ї зони небезпеки в м. Прип`ять, де від ніс службу. Таким чином, заробітна плата нарахована та відображена у довідці вірно, і проводити її перерахунок немає правових підстав, що не було враховано судом першої інстанції при винесені свого рішення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивачу не були нараховані, виплачені та занесені в розрахунковий лист про заробітну плату виплати, що йому повинні були бути виплаченими згідно відповідних нормативних документів, зокрема, наказів МВС СРСР, тому позивач в адміністративному позові просить неотримані виплати нарахувати, виплатити та занести в розрахунковий лист про заробітну плату. Однак, судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми законодавства колишнього СРСР та прийнято незаконне судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Позиція інших учасників справи

7 грудня 2016 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу, в яких він зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №377/521/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 6 грудня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №377/521/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 9 грудня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, (посвідчення серії НОМЕР_1 ), інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи, має право на відповідні пільги та компенсації, встановлені законодавством України.

Також судами встановлено, що згідно довідки Управління ДСО при ГУМВС України в Київській області № 13/4-1-61 від 31 січня 2013 року та маршрутного листа Управління ДСО при ГУМВС України в Київській області № 13/4-1-60 від 31 січня 2013 року позивач дійсно приймав участь в заходах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, знаходячись в 30-ти кілометровій зоні (зоні відчуження) в м. Прип`ять 5 днів з 29 квітня 1986 року по 3 травня 1986 року.

06 червня 2016 року позивач звернувся до управління поліції охорони при ГУ МВС України в Київській області з проханням видати довідку про виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період його роботи у зоні відчуження ЧАЕС, згідно з його заявою, а якщо якісь виплати не були нараховані та проведені, просив нарахувати і виплатити.

У своїй відповіді № М-105/43/30-3-2016 від 10 червня 2016 року та довідці про зарплату № 37 від 26 березня 1998 року відповідач зазначив, що фактична заробітна плата в зоні відчуження, з якої визначається пенсія ОСОБА_1 , нарахована із заробітної плати 205 крб. в 5 кратному розмірі.

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся з даним позов в суд. Як на підставу позовних вимог, посилався на положення Постанови Ради Міністрів УРСР і Української Ради професійних спілок № 207-7 від 10 червня 1986 року, Розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року №964-рс, Розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 р. № 1031-рс.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2016 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами, організаціями (військкоматами).

Згідно з пунктом 17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Тобто, відповідач має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у розрахунковому листі позивача за відповідний період.

Після аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року Уряд колишнього СРСР та Української РСР ухвалили рішення із грифом "таємно" щодо оплати праці осіб-ліквідаторів. Після зняття грифу "таємно" та для "службового користування" стало відомо, що при нарахуванні заробітної плати не були враховані вимоги нормативно-правових актів: розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964; постанова Ради Міністрів СРСР від 7 травня 1986 року № 524-156; розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року № 1031; постанова Ради Міністрів СРСР від 05 червня 1986 року № 655-195; постанова Ради Міністрів УРСР від 10 червня 1986 року № 207-7 та інші.

У вищеназваних нормативно-правових актах йдеться про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і закладів, які брали участь у роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дія яких поширюється на військовослужбовців та військовозобов`язаних запасу, яких було призвано на військові збори та які в 1986-1990 роках виконували роботи в зоні відчуження, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Так, пунктом 1 постанови Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 7 травня 1986 року № 524-156 " Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської атомної електростанції " передбачались виплати військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки СРСР, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що виконують службові обов`язки в зоні Чорнобильської АЕС, посадові оклади і оклади за військовим або спеціальним званням в подвійному розмірі.

Розпорядженнями Ради Міністрів СРСР № 964-рс від 17 травня 1986 року "Про виділення Міненерго СРСР додаткових фондів заробітної плати" дозволено керівникам міністерств і відомств, які брали участь у ліквідації аварії, за згодою представника урядової комісії проводити у виключних випадках оплату праці працівників, зайнятих роботах у III, II, I зонах небезпеки у 5, 4, 3 кратному розмірах.

Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 №1031-рс було поширено порядок та умови підвищеної оплати праці, передбачені розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964, на військовослужбовців, начальницький та рядовий склад органів внутрішніх справ.

Грошове забезпечення особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, що виконували службові обов`язки в зоні Чорнобильської АЕС, здійснювалося на підставі нормативно-правових актів МВС СРСР та МВС УРСР, зокрема, наказів МВС СРСР від 11 травня 1986 року №0130, від 17 травня1986 року № 0149, від 30 червня 1986 року № 0189 та інших.

Абзацом 1 пункту 1 наказу МВС СРСР від 17 травня 1986 року № 0149 "Про додаткові виплати особистому складу органів та внутрішніх військ МВС СРСР, які зайняті на роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" на виконання зазначених розпоряджень міністру внутрішніх справ Української РСР було дозволено за погодженням з головою Урядової комісії з ліквідації аварії здійснювати у виняткових випадках оплату праці робітників, службовців, а також призваних на збори військовозобов`язаних, які зайняті на особливо важливих і відповідальних роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у ІІІ зоні небезпеки - у 5-кратному розмірі у порівнянні зі встановленими чинним законодавством нормами, у II зоні - у 4-кратному розмірі, у І зоні - у 3-кратному розмірі.

Абзацом 2 пункту 1 цього наказу передбачалося у такому ж порядку і розмірах виплачувати грошове забезпечення військовослужбовцям, особам начальницького та рядового складу, що були зайняті на зазначених роботах у І - ІІІ зонах небезпеки, виходячи з посадових окладів, а особам офіцерського і начальницького складу, прапорщикам та мічманам - також окладів за військовим і спеціальним званням.

Надбавки за вислугу років та інші надбавки нараховувались за основним місцем служби.

Постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року №665-195 (постанова Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року №207-7) надано право керівникам міністерств і відомств та їх заступникам здійснювати оплату праці працівників, зайнятих на роботах у третій, другій і першій зонах небезпеки, відповідно в чотирьох-, трьох- і двократному розмірах понад середньомісячну заробітну плату, виходячи з тарифної ставки (окладу), встановленої за основним місцем роботи.

Оплата праці робітників і службовців, відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори, за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, провадилась відповідно абзацу 4 пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року №665-195 (абз. 4 підпункту 1 пункту 1 Постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року №207/7) у відповідних зонах небезпеки в чотирьох-, трьох- і двократному розмірах (із врахуванням 100% тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.

Якщо відрядженим особам за основним місцем роботи зберігали грошове забезпечення, то показник кратності для розрахунку оплати праці за роботу в зоні відчуження зменшувався на одиницю.

Таким чином, після прийняття розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року №964 робота працівників оплачувалась у кратному розмірі, виходячи з тарифної ставки за місцем роботи, без застосування підвищених тарифів та подвійного посадового окладу та окладу за спеціальними званнями згідно постанови Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 07 травня 1986 року № 524-156.

Отже, вказані нормативно-правові акти не застосовуються одночасно, оскільки розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року №964 для визначення зон небезпеки на території зони відчуження вводить нові умови оплати праці, замість попередніх, встановлених Постановою.

Нарахування грошового забезпечення за роботу в зоні відчуження військовослужбовців, рядового і начальницького складу ОВС проводилось відповідно до Розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року за № 1031 та листа Державного комітету УРСР з праці № 136с «Про порядок матеріального забезпечення призваних на збори військовозобов`язаних» оплата фактично відпрацьованого часу (включаючи вихідні і святкові дні) у відповідних зонах небезпеки повинна проводитись виходячи із розрахункової денної тарифної ставки (посадового окладу), що вираховується із тарифної ставки (посадового окладу) за даний місяць, поділеної на календарну кількість днів цього місяця. Додаткова оплата днів роботи, що припадають по календарю на вихідні та святкові дні не проводиться.

Також, таке нарахування обумовлене наказом МВС СРСР від 19 березня 1984 року № 090, яким не було передбачено преміювання та оплата за несення служби в надурочний час, у вихідні та святкові дні.

Першим нормативним актом по оплаті в надурочний час, у вихідні та святкові дні є Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565, який набрав чинності з 1 січня 1991 року і зворотної дії не має.

Грошове утримання виплачувалось атестованим співробітникам за основним місцем роботи до 100% посадового окладу за весь період виконання відповідних робіт, а оплата фактично відпрацьованого часу у відповідних зонах небезпеки проводиться, виходячи із розрахунку посадового окладу за даний місяць роботи, поділеного на календарну кількість днів цього місяця.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у довідці від 1 квітня 2013 року за період роботи у зоні відчуження (зона - 3 м. Прип`ять) вказана кратність 4, та збережений середній заробіток за дні роботи в зоні відчуження, що сумарно дають п`ятикратний розмір, тобто посадовий оклад + оклад за звання ділиться на кількість календарних днів місяця роботи в зоні, множиться на кількість днів роботи по факту та множиться на 5, а процентну надбавку за вислугу років за основним місцем роботи особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ нараховували на одинарний посадовий оклад за основним місцем роботи.

Пунктами 4 та 5 Постанов Ради Міністрів Української PCP від 10 червня 1986 року № 207-7 та Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 5 червня 1986 року № 665-195, робітникам підприємств, організацій, які виконують роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, установлено додаткову оплату праці за роботу у нічний час в розмірі 35% часової тарифної ставки за кожен час роботи в нічний час та максимальний розмір премії 60% тарифної ставки та залучати робітників на роботи в вихідні та святкові дні з оплатою праці в подвійному розмірі.

Згідно з пунктом 1 постанови Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС від 7 травня 1986 року № 153/10-43 працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах по усуненню наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, премії, винагороди і заохочення нараховуються відповідно до діючих положень.

Тобто, якщо до поїздки працівника в зону відчуження або після його повернення нараховували премію за період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, її розмір повинні були визначати на підставі положення, що діяло на підприємстві на момент відрядження.

Постанова Укрпрофради № 207-7 від 10 червня 1986 року дозволяла керівникам підприємства встановлювати працівникам, зайнятим на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, премії до 60% тарифної ставки (посадового окладу) на місяць.

При прийнятті рішення щодо підвищення граничного розміру премії до 60% тарифної ставки (окладу) на місяць у Положення про преміювання мали вноситись відповідні зміни.

Тобто, якщо премію за період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не нараховувалась та не виплачувалась, право на її включення до довідки про заробітну плату відсутнє.

При цьому, про розповсюдження цих пунктів на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ в цих постановах вказівок не має.

З приводу виплати добових та харчування, то включити ці виплати до довідки немає підстав, оскільки вони не входять до грошового забезпечення.

З приводу виплати за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінення, відповідно до розпорядження КМУ від 25 листопада 1993 року № 1006-р «З метою соціального захисту колишніх співробітників апарату МВС - учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до першої категорії, а також тих, які отримали в 1986-1987 роках дозу опромінення в 25 бер і більше, дозволити МВС перерахувати їх грошове утримання за період роботи в зоні відчуження із розрахунку посадових окладів і окладів за спеціальними званнями, що діяли в період роботи в зоні Чорнобильської АЕС, у кратних розмірах відповідно до зон небезпечності, де вони несли службу. Перерахунок провести в межах фонду заробітної плати МВС.»

Як було встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач отримував заробітну плату з врахуванням кратності 5 у відповідності до 3-ї зони небезпеки в м. Прип`ять, де від ніс службу.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про те, що заробітна плата нарахована та відображена у довідці вірно і проводити її перерахунок немає правових підстав.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 2315/4055/2012 (2а/2315/173/2012), від 22 січня 2019 року у справі № 816/1062/15-а та від 19 березня 2019 року справа №377/613/16-а.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), №8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

І.В. Саприкіна