ПОСТАНОВА

Іменем України

09 грудня 2019 року

Київ

справа №357/2610/16-а

адміністративне провадження №К/9901/13705/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 357/2610/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Білоцерківської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№35)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Костюк Л.О., суддів Бужак Н.П., Твердохліб В.А.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, уточнивши позовні вимоги, просить:

визнати протиправними дії Білоцерківської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№35) щодо відмови зробити перерахунок та видати довідку про його заробітну плату за період роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з 5 травня 1986 року по 8 травня 1986 року;

зобов`язати здійснити перерахунок заробітної плати (грошового забезпечення) та видати належним чином оформлену довідку для здійснення перерахунку пенсії за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 5 травня 1986 року по 8 травня 1986 року з врахуванням посадового окладу та окладу за спеціальне звання в подвійному розмірі, з урахуванням 10% підвищення посадового окладу, одноразової винагороди за участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, виплаченої згідно наказу УВС № 145 від 28 травня 1991 року, з урахуванням кратності 4 за роботу в зоні небезпеки ІІІ та з розрахунку 6-ти годинного робочого дня.

Вимоги обґрунтував тим, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, 2-гої групи інвалідності, та звернувся до відповідача за довідкою про грошове забезпечення, отримане ним в зоні відчуження за період з 5 травня 1986 року по 8 травня 1986 року в складі Ю/А - 45/35. На його звернення від 2 березня 2016 року відповідач фактично відмовив у видачі відповідної довідки, про що свідчить відповідь від 14 березня 2016 року, посилаючись на відсутність первинних документів. Проте, дану відмову вважає протиправною. Приховування чи втрата документів відповідачем не повинна бути підставою порушення прав позивача. Пільги та виплати, які входять до складу заробітної плати за роботу у зоні відчуження передбачені законодавчими та нормативними актами, на які посилається позивач.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку про те, що відмова відповідача у видачі довідки із зазначенням даних про заробітну плату (грошове забезпечення), одержану особою за роботу (службу) в зоні відчуження не може вважатися законною і відповідача необхідно зобов`язати вчинити відповідні дії щодо видачі належно оформленої довідки для здійснення перерахунку пенсії.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року апеляційну скаргу Білоцерківської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№35) задоволено; постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому постанова Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 травня 2016 року підлягає скасуванню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції не були застосовані до спірних правовідносин нормативно-правові акти за 1986 рік, які необхідно було застосувати, а саме: Постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №524-156 від 7 травня 1986 року, Постанову Ради Міністрів УРСР №168-5 від 8 травня 1986 року, Наказ МВС СРСР №0130 від 11 травня 1986 року та Наказ УВС к/о від 16 липня 1986 року про нарахований і виплачений відповідачем оклад в відрахування 10% в страховий пенсійний фонд. Саме це, на думку позивача, є порушенням судом норм матеріального та процесуального права згідно із пунктами 3,4 статті 202 КАС України.

Позиція інших учасників справи

26 серпня 2016 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу, в яких зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №357/2610/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 6 грудня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №357/2610/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 9 грудня 2019 року.

Разом з касаційною скаргою подано клопотання про участь в розгляді справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 6 грудня 2019 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, категорія 1, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 та вкладкою до нього, інвалідом ІІ групи. Дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ України у складі установи ЮА 45/35 м. Біла Церква.

Згідно маршрутного листа, майор в/с ОСОБА_1 брав участь у заходах ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 5 травня по 8 травня 1986 року (4 дні) у зоні відчуження м. Прип`ять, на підставі наказу 145-91, отримав дозу радіоактивного опромінення 26 бер.

Участь ОСОБА_1. - майора в/с, старшого інженера цивільної оборони, у заходах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується Наказом № 221 від 16 липня 1986 року, згідно якого особовому складу були виплачені кошти за участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, про що свідчить касовий ордер № 1221 від 31 жовтня 1986 року та відомості про виплату коштів.

Відповідно до наказу № 069 від 14 серпня 1986 року «Про виплату кратних окладів особовому складу, який приймав участь у заходах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» позивачу за період з 5 травня 1986 року по 8 травня 1986 року за 4 дні, передбачено виплату кратних окладів з врахуванням кількості днів перебування у відрядженні у зоні небезпеки.

Згідно з довідкою № 4854 від 19 жовтня 1993 року, ОСОБА_1 була виплачена премія за роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за 1986 рік в розмірі 783грн.

Пенсія позивачу нараховується та виплачується УПФ України у м. Білій Церкві, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», з врахуванням довідки за 1994 рік без номера та дати видачі, що визнали сторони, виданої установою ЮА 45/35 (БВК № 35), про оплату за роботу в зоні відчуження.

Довідка про заробітну плату від 31травня 2013 року, видана за заявою позивача, була відкликана відповідачем з УПФУ у м. Білій Церкві після здійснення зустрічної перевірки, що визнали сторони.

Позивач звернувся до начальника Білоцерківської ВК №35 із заявою про видачу йому нової довідки про заробітну плату за період роботи в зоні відчуження з 5 травня 1986 року по 8 травня 1986 року, необхідної для перерахунку пенсії. На заяву отримав відповідь від 14 березня 2016 року про відсутність підстав у видачі відповідної довідки.

Позивач посилається на ті обставини, що до раніше виданої довідки не були включені передбачені діючим законодавством виплати, які підлягають врахуванню для перерахунку його пенсії, зокрема, подвійний розмір окладу грошового забезпечення та окладу за звання, при цьому послався на наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 травня 1986 року №0130, наказ Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому від 16 липня 1986 року №221 якими передбачено виплату військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які виконували обов`язки в зоні Чорнобильської АЕС, посадові оклади, а особам офіцерського, начальницького складу, прапорщикам і мічманам оклади за військові та спеціальні звання у подвійному розмірі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Порядок виплати грошового забезпечення для військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в ІІІ, ІІ, І зонах небезпеки з 26 квітня 1986 року неодноразово змінювався.

Так, первинно оплата праці регулювалася постановою ЦК КПРС, президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 524-156 (на яку посилається позивач), тобто проводилися за підвищеними до 100% тарифними ставками (посадовими окладами) незалежно від населеного пункту.

Надалі, враховуючи складність та напруженість у роботі по ліквідації наслідків аварії для більш суттєвої компенсації робітникам за вказану роботу та втрату працездатності, Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року № 1031 було визначено, що грошове утримання військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в ІІІ, ІІ, І зонах небезпеки, проводиться в 5-, 4-, 3-кратному розмірі посадових окладів, а особам офіцерського і начальницького складу, прапорщикам і мічманам також і оклад за військове і спеціальне звання. Процентна надбавка за вислугу років та інші надбавки за основним місцем служби нараховувалися на одинарний посадовий оклад. У цьому розпорядженні не визначено, що для вказаного розрахунку беруться оклади збільшені на 100%, на що посилається в позові позивач.

Крім того, відповідно до постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29 грудня 1987 року № 1497-378 (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 06 січня 1988 року № 12-р) виплата військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, грошове утримання проводилось у подвійному розмірі посадових окладів і окладів за військове чи спеціальне звання. У разі збереження за основним місцем штатної служби грошового утримання показник кратності відрядженим особам зменшувався на одиницю.

Таким чином, за позивачем зберігалося грошове утримання, про що свідчать відповідні записи в особовому рахунку за 1986 рік.

Крім того, на час виникнення спірних правовідносин нарахування і виплата позивачу грошового утримання регулювалося Положенням про грошове утримання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 19 березня 1984 року № 090.

Оплата праці працівників підприємств, розташованих в зоні ЧАЕС, які виконували роботи пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, провадилась в розмірах, передбачених Розпорядженням РМ СРСР від 17 травня 1986 року № 964, у відповідних зонах небезпеки в 5-, 4-, 3- кратному розмірі.

Оплата праці робітників і службовців (відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори), за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, провадилась відповідно до абзацу четвертого пункту 1 Постанови РМ СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195.(абзац четвертий підпункту 1 пункту 1 Постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207/7) у відповідних зонах небезпеки в 4-, 3-, 2-кратному розмірі (із врахуванням 100% тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.

Пунктами 4 та 5 Постанов Ради Міністрів Української PCP від 10 червня 1986 року № 2077 та Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195 робітникам підприємств, організацій, які виконують роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, установлювалася додаткова оплата праці за роботу у нічний час в розмірі 35% часової тарифної ставки за кожен час роботи в нічний час та максимальний розмір премії 60% тарифної ставки.

З моменту аварії на ЧАЕС оплату праці особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ СРСР регулювала Постанова від 07 травня 1986 року № 524-156, абзац другий пункт 1 якої зобов`язував виплачувати таким особам посадові оклади і оклади за спеціальними званнями в подвійному розмірі.

З 23 травні 1986 року Розпорядженням № 1031-рс на осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ були розповсюджені порядок і розміри оплати праці, що передбачались Розпорядженням № 964-рс від 17 травня 1986 року для робітників і службовців (5-, 4-, 3-кратний розмір тарифної ставки (посадового окладу) за роботу в 3-й, 2-й або 1-й зонах небезпеки відповідно).

У разі, якщо відрядженим особам за основним місцем роботи зберігали грошове забезпечення, то показник кратності для розрахунку оплати праці за роботу в зоні відчуження становився менше на одиницю. В іншому випадку розмір виплати не буде відповідати вимогам вищезазначеного Розпорядження.

Відповідно до пунктів 4 і 5 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року № 665-195, підпунктів 4 і 5 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і УРРПС від 10 червня 1986 року № 207-7 працівникам підприємств, організацій та установ, які виконують роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забруднення навколишнього середовища, встановлено додаткову оплату праці за роботу в нічний час у розмірі 35% часової тарифної ставки (окладу) за кожний час роботи в нічний час і максимальний розмір премії - 60% тарифної ставки (окладу) в місяць; дозволено підприємствам, організаціям і установам залучати працівників на роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії, у вихідні і святкові дні з оплатою праці у подвійному розмірі.

Згідно з пунктом 1 постанови Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС від 7 травня 1986 року № 153/10-43 працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах по усуненню наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, премії, винагороди і заохочення нараховуються відповідно до діючих положень.

Про розповсюдження цих пунктів на осіб рядового і начальницького складу в цих постановах вказівок не має.

Положенням про грошове утримання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС СРСР від 19 березня 1984 року № 090 не передбачалося преміювання осіб рядового і начальницького складу, а також виплати в вихідні, святкові та нічний час.

Згідно пункту 12 Положення про грошове утримання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 19 березня 1984 року № 090 винагорода за понаднормову роботу, а також додаткова винагорода за роботу у дні відпочинку та святкові дні не виплачувалася, за винятком особливих випадків, передбачених наказами МВС СРСР на підставі спеціальних рішень Уряду СРСР.

Крім того, відповідно до пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 23 жовтня 1973 року № 778 для осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ встановлюється ненормований робочий час.

При змінній роботі або безперервному чергуванні встановлюється однакова вдень і вночі тривалість робочого часу. У разі необхідності особи рядового та начальницького складу зобов`язані нести службу в дні щотижневого відпочину і святкові дні. При цьому взамін невикористаних днів щотижневого відпочинку і святкових днів їм надаються інші вихідні дні.

Також, відповідно до Положення про грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що діяли в 1986 році розрахункова денна тарифна ставка для оплати праці і, зокрема, для оплати праці за роботу в зоні відчуження розраховувалася шляхом ділення місячного окладу, а для осіб офіцерського і начальницького складу також і окладів за військове або спеціальне звання на кількість календарних днів за відповідний місяць роботи в зоні відчуження.

Враховуючи викладене, суд вважає, що будь-якого іншого способу розрахунку середньоденної тарифної ставки для осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ іншими законодавчими нормативними актами не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 2315/4055/2012 (2а/2315/173/2012, від 22 січня 2019 року у справі №816/1062/15-а, від 19 березня 2019 року у справі №377/613/16-а та від 13 вересня 2019 року справі №816/1512/15.

Тобто, відмова відповідача у перерахунку заробітної плати та у видачі довідки із зазначенням даних про заробітну плату (грошове забезпечення), яка не підтверджене первинними документами, є законною та обґрунтованою.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Білоцерківської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№35) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко