н\п 2/490/309/2019 Справа № 490/1462/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2019 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Черенкової Н.П.,

з участю секретаря судового засідання Янкевич В.С.,

прокурора - Кость А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, треті особи - Прокуратура Миколаївської області, Головне управління Національної поліції України в Миколаївській області,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третіх осіб - Прокуратури Миколаївської області, Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 24.02.2013 року органом досудового розслідування внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України. 21.07.2015 року позивача повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та в подальшому обвинувальний акт скеровано до суду. Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.07.2017 року, обвинуваченого ОСОБА_1 ,на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень - виправдано. Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 25.06.2018 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.07.2017 року залишено без змін. Отже, вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.07.2017 року, яким позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано, набрав законної сили 25.06.2018 року.

Внаслідок незаконного кримінального переслідування позивач поніс тяжкі духовні і психічні страждання, його гідність було принижено. Під час перебування під слідством були порушені його конституційні права та свободи незаконними діями органів досудового розслідування, оскільки фактично йому були заподіяні страждання внаслідок психологічного впливу при допитах слідчим та під час судових засідань, погіршились відносини з оточуючими, він був позбавлений можливості реалізації своїх звичок та бажань. Також порушені нормальні життєві зв`язки, оскільки значний проміжок часу позивач повинен був витрачати на захист своїх прав проти незаконного обвинувачення.

За такого, позивач просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 500 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. При цьому, посилається на те, що мінімальний розмір моральної шкоди не може бути визначений менше 145636,70 грн. (3723 грн. х34 місяці +3755,70 грн. (сума за 27 днів)), виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої ЗУ "Про державний бюджет України на 2019 рік", тобто 4173,00 грн.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.03.2019 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, треті особи - Прокуратура Миколаївської області, Головне управління Національної поліції України в Миколаївській області. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

19.04.2019 року на адресу суду від Головного управління національної поліції у Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилався на те, що відповідно до п. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" вказано,що як розрахункову величину в сумі мінімальної зарплати у розмірі 4173 грн. не може застосовуватись при визначенні посадових окладів та інших виплат з Державного бюджету. Для розрахунку виплати необхідно застосовувати суму у розмірі 1921 грн., тобто у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 1 січня календарного року. Таким чином, 34 міс. х1921,00 грн. = 65314,00 грн, а не 500 000,00 грн, як вважає позивач. З приводу заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди на суму 500 000 грн. вважає, що вона є недостатньо обґрунтованою та не підтверджена жодними доказами. З врахуванням наведеного, представник Головного управління національної поліції у Миколаївській області вважає, що позовна заява та додані до неї документи не містять достатнього обґрунтування та доказів підставності позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , а тому заявлений позов не підлягає задоволенню.

19.04.2019 року на адресу суду від Прокуратури Миколаївської області надійшли пояснення в порядку, визначеному ст.192 ЦПК України, в яких вказано, що при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити з часу незаконного перебування під слідством та судом, а також з розміру мінімальної заробітної плати, яка на час розгляду справи в суді, відповідно до ЗУ "Про Державний бюджет України на 2019 рік" складає 4173,00 грн. Враховуючи, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 28.07.2015 року (оголошення підозри) по 25.06.2018 року (постановлення ухвали Апеляційним судом Херсонської області), тобто 35 місяців, враховуючи засади розумності та справедливості, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 146055,00 грн. (4173х35).

11.06.2019 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь щодо відзиву на позовну заяву від ГУ Національної поліції України в Миколаївській області, в яких позивач посилався на те, що обставини його кримінального переслідування спростовують доводи, викладені у відзиві ГУ Національної поліції в Миколаївській області щодо відсутності у нього права на відшкодування шкоди, відсутності доказів наявності моральної шкоди. Факт порушення нормальних життєвих і професійних зв`язків та необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя випливає з тривалого строку кримінального переслідування - 35 місяців, під час якого позивача відсторонили від займаних керівних посад, обмежували пересування межами м. Миколаєва, застосовували цілодобовий домашній арешт, накладали арешт на майно, тощо. При цьому, посилався на те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати положення ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" та відшкодування моральної шкоди під час перебування під слідством та судом слід проводити, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

03.10.2019 року на адресу суду від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач посилався на те, що підстави для відшкодування моральної шкоди з державного бюджету відсутні та розмір моральної шкоди є надуманим та визначений позивачем без урахування засад розумності та виваженості і не відповідає характеру немайнових витрат та обсягу моральних страждань. Окрім того, посилався на те, що не допускається стягнення моральної шкоди з Казначейства, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Таким чином, визначений у позовній заяві порядок стягнення шкоди проводиться не з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України через Державну казначейську службу України. А лише з Державного бюджету України.

Ухвалою суду від 03.10.2019 року закрито підготовче провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, треті особи - Прокуратура Миколаївської області, Головне управління Національної поліції України в Миколаївській області, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач до судового засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності та позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача Державної казначейської служби України до судового засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності та у задоволенні позову просив відмовити.

Представник Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області до судового засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву.

Представник прокуратури Миколаївської області Кость А.В. в судовому засіданні підтримала свої доводи, викладені у відзиві, та вважала, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в сумі 146 055 грн.

Судом постановлено про розгляд справи у відсутності осіб, які не з`явились, що відповідає приписам статті 223ЦПК України.

Обставини справи, встановлені судом.

24.02.2013 року внесено відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013160010000021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

21.07.2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, ч. 1 ст. 366 КК України, а саме: складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей (службове підроблення); ч. 5 ст. 191 КК України, а саме: заволодінні та розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою, в особливо великих розмірах.

Як слідує з обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013160030000943 від 24.02.2013 року, складеному прокурором відділу прокуратури Миколаївської області юристом 1-го класу Обуховським О.В. , ОСОБА_1 обвинувачується у правласнені чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто вчинив кримінальне правопорушення , передбачене ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 191 КК України.

29.07.2015 року слідчим суддею Центрального суду м. Миколаєва обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

29.07.2015 року ухвалою слідчого судді Центрального суду м. Миколаєва ОСОБА_1 відсторонено від посади директора КП « Центральний ринок» та директора ТОВ «Карлет», та з метою можливої конфіскації накладено арешт на майно та автомобілі: Тойота Хайлендер, 2011 року випуску та Санг Йонг, 2012 року випуску.

19.10.2015 року обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та покладено обов`язки, передбачені ч.5 ст.195 КПК України.

07.12.2015 року до Заводського суду м. Миколаєва направлений обвинувальний акт та 11.12.2015 року ухвалою суду вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Заводського суду м. Миколаєва від 02.02.2016 року кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.07.2017 року ОСОБА_1 на підставі ч.1 ст.373 КПК України, за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень - виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 25.06.2018 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.07.2017 року залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

Сфера дії Закону поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

Частиною 1 статті 130 КПК України визначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»).

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює весь період провадження.

У кримінальному провадженні відлік часу, на думку ЄСПЛ, починається з моменту висунення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включається й арешт, і початок слідства, коли особу притягують як підозрювану, і повідомлення про кримінальне переслідування, й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження і що істотно впливають на становище підозрюваного» (справа «Екле проти ФРН»). У п. 253 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст. 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у п. 1 ст. 6 (див. п. 62 рішення ЄСПЛ від 18 січня 2007 року у справі «Шубінський проти Словенії»)».

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 21.07.2015 року (день повідомлення про підозру) по 25.06.2018 року (дата набрання виправдовувальним вироком суду законної сили), тобто 35 місяців 4 дні.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2019 року визначено в сумі 4173 гривні.

Таким чином, розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 146593,45 грн. (4173х35=146055+(4173/31*4)=146593,45). Тобто розмір - 146593,45 грн. у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Крім того, враховуючи тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, його можливості з приводу відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, та на підставі цих обставин суд вважає, що грошова сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди, повинна становити 150000,00 грн., що відповідатиме вимогам розумності та справедливості.

З врахуванням вищенаведеного суд приходить до переконання, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково, стягнувши з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 150000,00 грн. грошового відшкодування моральної шкоди.

При ухваленні рішення в цій справі судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року по справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними ( п.53 "Ковач проти України","Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").

Європейський Суд вказав, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визнано тільки у світлі конкретних обставин ( "Проніна проти України", "Сєрявін та інші проти України").

При цьому, заперечення Головного Управління національної поліції України в Миколаївській області та представника казначейської служби є такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, та спростовуються вищевикладеним.

За даною категорією справ позивачем звільнений від сплати судового збору, а тому відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати по справі судового збору підлягають компенсації за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 81, 89, 244, 263, 268, 273 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду або через Центральний районний суд м. Миколаєва.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державна казначейська служби України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна,6, м. Київ.

Третя особа: Прокуратура Миколаївської області, код ЄДРПОУ 02910048, місцезнаходження: 54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28.

Третя особа: Головне управління Національної поліції України в Миколаївській області, код ЄДРПОУ 40108735, місцезнаходження: 54001, м. Миколаїв, вул. Декабристів, 5.

Повний текст рішення суду складено 09 грудня 2019 року.

Суддя Н.П. Черенкова