Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 487/1666/16-ц

провадження № 61-24666св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 вересня 2016 року у складі судді Кузьменко В. В. та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2017 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків, понесених у зв`язку з укладенням недійсного правочину.

Позовна заява мотивована тим, що 31 серпня 2010 року він для свого сина ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 за 23 500,00 дол. США. У подальшому 22 березня 2011 року він продав зазначену квартиру ОСОБА_5

26 червня 2012 року рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва у справі № 2-1997/12 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна було задоволено та визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнано недійсними договори купівлі-продажу зазначеної квартири, укладені 26 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , 31 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 22 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та витребувано у ОСОБА_5 указану квартиру і передано власнику ОСОБА_6 .

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2012 року рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 червня 2012 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірної квартири, укладених 31 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 22 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними вищезазначених договорів купівлі-продажу від 31 серпня 2010 року та 22 березня 2011 року.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 червня 2015 року позов ОСОБА_5 , ОСОБА_8 задоволено частково та з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 577 581,21 грн, а також на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_8 моральну шкоду у сумі 3 000,00 грн кожному, по 1 250,00 грн кожному витрат на правову допомогу, а також судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Позивач зазначав, що кошти, передані ним ОСОБА_2 за придбання спірної квартири, є такими, що передані йому без достатньої правової підстави, а повернення цих коштів в якості відшкодування матеріальних збитків є відновленням його попереднього майнового стану, який існував до придбання спірної квартири позивачем у відповідача ОСОБА_2 .

Крім того, позивач посилався на те, що вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 липня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні злочинів передбачених частиною третьою статті 190 та частини другої статті 209 КК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2013 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2012 року щодо ОСОБА_3 в частині засудження його за частиною другою статті 209 КК України скасовано, а справу закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України (в ред. 1960 р.) за відсутності в його діях складу злочину.

Вищевказані злочинні дії ОСОБА_3 серед іншого стали підставою для визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 09 квітня 2008 року укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 недійсним та витребування вказаної квартир у ОСОБА_5 , як у добросовісного набувача, а згодом стягнення з нього, ОСОБА_1 як з добросовісного набувача коштів, сплачених йому ОСОБА_5 за спірну квартиру та інших матеріальних збитків.

Позивач вважає, що в результаті дій відповідачів, йому були спричинені матеріальні збитки, які складаються з 23 500,00 дол. США за еквівалентом до гривні на день прийняття рішення суду, які він сплатив ОСОБА_2 за придбання квартири, та 13 894,00 грн стягнутих з нього на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2015 року та додаткового рішення цього ж суду від 25 червня 2015 року.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути:

- з ОСОБА_2 на його користь відшкодування матеріальної шкоди в гривні, що дорівнює еквіваленту 23 500,00 дол. США, виходячи з курсу Національного банку України, що встановлений на день прийняття рішення суду у справі;

- з ОСОБА_3 - 13 894,00 грн відшкодування матеріальної шкоди, з яких 1 740,00 грн судових витрат, 6 000,00 грн моральної шкоди, 2 500,00 грн витрат на правову допомогу, 3 654,00 грн судового збору, стягнутих з нього на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2015 року та додаткового рішення від 25 червня 2015 року;

- солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь витрати на правову допомогу під час розгляду цієї справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 23 500,00 дол. США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 22 вересня 2016 року, еквівалентно 610 295,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 4 400,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 6 102,95 грн.

У решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач не довів, що ОСОБА_3 порушив його права та своїми діями завдав йому моральної шкоди, то у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди слід відмовити. Спірна квартира до придбання її у власність позивачем у ОСОБА_2 , декілька разів відчужувалась, підстави її вибуття від добросовісного набувача були предметом судового розгляду. З урахуванням частини першої статті 661 та статті 1212 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення збитків з ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 23 500,00 дол. США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 22 вересня 2016 року, еквівалентно 610 295,00 грн, судових витрат на правову допомогу в розмірі 4 400,00 грн, а також стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави судового збору у розмірі 6 102,95 грн скасовано та ухвалено в частині позовних вимог до ОСОБА_2 нове рішення про відмову у їх задоволенні.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що для врегулювання спору між сторонами в межах заявлених позовних вимог підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі. Необґрунтованим є посилання суду в рішенні також на частину першу статті 661 ЦК України, оскільки вона не регулює правовідносини, які виникли безпосередньо між позивачем та відповідачами у цій справі. Не регулює спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 у межах заявлених позовних вимог також і частина друга статті 216 ЦК України, оскільки із системного аналізу заявленого позивачем позову у цій справі та резолютивної частини позовної заяви, вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 саме кошти, отримані за договором купівлі - продажу від 31 серпня 2010 року як безпідставно отримані останнім, а інші суми, які стягнуті з позивача за рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 червня 2015 року він просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 .

У частині вимог про стягнення збитків з ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося та судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду апеляційної інстанції, змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позов повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є добросовісним набувачем, а тому заявив вимоги про відшкодування збитків на підставі статті 1212 ЦК України; договір купівлі-продажу від 31 серпня 2010 року є нікчемним, оскільки не створює юридичних наслідків; суд апеляційної інстанції помилково не переглянув рішення у частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 .

У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких ОСОБА_3 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 31 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі № 1679.

ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 23 500,00 дол. США за спірну квартиру, за розпискою від 31 серпня 2010 року.

22 березня 2011 року було укладено договір купівлі-продажу цієї квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі № 781.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва у справі № 2-1997/12 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна було задоволено та визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнано недійсними договори купівлі-продажу зазначеної квартири, укладені 26 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , 31 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 22 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та витребувано у ОСОБА_5 вказану квартиру і передано власнику ОСОБА_6 .

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2012 року рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 червня 2012 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірної квартири, укладених 31 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 22 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними вищезазначених договорів купівлі-продажу від 31 серпня 2010 року та 22 березня 2011 року.

25 червня 2013 року при здійсненні виконавчих дій спірна квартира була вилучена у ОСОБА_5 та передана іншому власнику.

Суд установив, що спірна квартира до придбання її у власність ОСОБА_1 у ОСОБА_2 декілька разів відчужувалась, підстави її вибуття від добросовісного набувача були предметом судового розгляду.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 червня 2015 року позов ОСОБА_5 , ОСОБА_8 задоволено частково та з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 577 581,21 грн, а також на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_8 моральну шкоду у сумі 3 000,00 грн кожному, по 1 250,00 грн кожному витрат на правову допомогу, а також судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. Рішення суду набрало законної сили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Конституцією України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 658 ЦК України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Зі справи відомо, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 червня 2008 року за ОСОБА_9 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

26 серпня 2010 року ОСОБА_2 придбав спірну квартиру у ОСОБА_3 за договором -купівлі продажу.

31 серпня 2010 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі № 1679. Тобто, між сторонами була укладена угода, на виконання якої позивач сплатив відповідачу грошові кошти.

Враховуючи викладене указані обставини стали підставою для набуття відповідачем ОСОБА_2 майна у вигляді сплачених йому позивачем грошових коштів.

Із справи відомо, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 19 липня 2011 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 червня 2008 року, яким за ОСОБА_3 визнано право власності було скасовано.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2012 року визнано недійсним договір купівлі - продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26 серпня 2010 року.

Отже, незаконність набуття ОСОБА_3 , а в подальшому і ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру вказує на недійсність укладених в подальшому договорів про відчуження такої нерухомості відповідно до статті 658 ЦК України, якою передбачено, що право продажу товару належить його власнику.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибувало майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодо відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент йог набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; потерпілий вимагає повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ОСОБА_1 має право на одержання від ОСОБА_2 грошових коштів, сплачених ним за придбання квартири, навіть за тієї умови, що договір купівлі - продажу, укладений безпосередньо між цими особами не був визнаний судом недійсним, враховуючи тлумачення статтей 658 та 1212 ЦК України.

Власником спірної квартири з 2010 року, стала ОСОБА_6 , як спадкоємиця після смерті ОСОБА_7 , за рішенням суду, на її користь витребувано указану квартиру, яка вибула з її володіння незаконним шляхом.

Отже, на час відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_2 ОСОБА_3 не був її власником.

Викладене свідчить проте, що законні підстави набуття коштів ОСОБА_2 сплачених ОСОБА_1 за спірну квартиру, згодом відпали, а тому грошові кошти підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України.

Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним за спірну квартиру на підставі статті 1212 ЦК України - є помилковим та ґрунтується на неправильному тлумаченні цієї норми.

Суд першої інстанції на підставі доказів, що належним чином оцінені, сприяв повному та всебічному встановленню фактичних обставин справи, правильно застосував норми статті 1212 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Разом з тим, посилання суду першої інстанції на положення частини першої статті 661 ЦК України, відповідно до якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав, є помилковим, про те це не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не переглянув рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 спростовуються матеріалами справи, оскільки у цій частині судове рішення не оскаржувалось.

При перевірці застосування судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про відшкодування судового збору встановлено, що у мотивувальній частині рішення суд дійшов правильного висновку щодо стягнення з відповідача у дохід держави судового збору у розмірі 6102,95 грн.

Однак, у резолютивній частині допустив описку зазначивши, що відшкодування судового збору необхідно стягнути з позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції повинен виправити вказану описку відповідно до статті 269 ЦПК України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд скасував рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2017 року скасувати.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 вересня 2016 рокузалишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. І. Грушицький А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров