Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 522/18855/16

провадження № 61-10934св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 червня 2018 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк» (далі - ПАТ «Акціонерний Комерційний Промисловно-Інвестиційний Банк») про визнання кредитного договору недійсним.

Позов мотивовано тим, 06 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» був укладений кредитний договір № 05-01-16/742, за яким Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 45 000 доларів США, з процентною ставкою за користування кредитом 12 % річних, який був наданий до 05 жовтня 2016 року.

Позивач вважає, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме порушено істотну умову договору, так як кредит наданий в іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству. Крім того, за договором проценти за кредитом мають бути сплачені в доларах США, що також не відповідає законодавству. Зміст кредитного договору суперечить Цивільному кодексу України та іншому законодавству, зокрема статті 533 ЦК України, пункту 9 частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Директиви Ради Європи №93/13/ЄС «Про несправедливі умови в договорах із споживачами», статтям 11, 15, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими.

ОСОБА_1 зазначив, що відповідач не надав позивачу необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію. Вважає, що відсутність інформації про сукупну вартість кредиту за кожним платіжним періодом, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне подорожчання кредиту, розрахунку частки платежів у погашення основного боргу та в погашення відсотків, валютних ризиків позбавляє споживача можливості правильно вибрати товар (послугу). Посилаючись на порушення статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначив, що кредитний договір не містить посилань на «орієнтовану сукупну вартість кредиту» та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, що є суттєвим порушенням законодавства України.

Судом до участі у справі, в якості співвідповідача було залучено ТОВ «Кредитні ініціативи».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2018 року залишено без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого належного підтвердження за розглядом справи, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач не заперечував, що дійсно підписав спірний договір і зміни до нього, та протягом тривалого часу сплачував платежі, позивач не звертався з заявами до банку про надання додаткової інформації або роз`яснення певних положень договору, а також не скористався правом протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини, не відмовився від його виконання, а тривалий час користувався кредитними коштами, що свідчить про те, що він був згоден з умовами кредитного договору.

Крім того, сторони обумовили і прописали в договорі необхідні умови, які відповідають вимогам щодо укладення кредитних договорів та свідчить про його обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи. Умисел позивача був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті у розмірі 45 000 доларів США і що таке його зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що докази, які б свідчили про надання з боку банку всієї інформації, що була необхідною до надання споживачеві, перед укладенням оспорюваного договору в матеріалах справи відсутні. Оспорюваний договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність відповідача. Крім того, вбачається суттєвий дисбаланс прав та обов`язків між позивачем та відповідачем за кредитним договором, через що кредитний договір в цілому, суперечить пункту 9 частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу та надано строк для надання відзиву.

25 червня 2019 року матеріали цивільної справи № 522/18855/16-ц надійшли до Верховного Суду.

26 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судами встановлено, що 06 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено кредитний договір №05-01-16/742, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 45 000 доларів США, за користування кредитом встановлювалася процентна ставка у розмірі 12 % річних, а кінцевий термін повернення кредиту був визначений до 05.10.2016 року.

Вказаний кредитний договір був підписаний сторонами, справжність підпису не спростовано та не заперечувалося сторонами.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93, діяв на момент укладення договору), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно статті 1 Декрету № 15-93 комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.

Крім того, 09 лютого 2019 року Декрет № 15-93 втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

При укладенні 27 вересня 2006 року спірного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Так, підписавши договір, позивач засвідчив, що він погодився з його умовами. Крім того, ОСОБА_1 частково виконав обов`язки, покладені на нього даним договором, та своєї згоди на укладення договору не відкликав.

Отже, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного кредитного договору в цілому недійсним відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України - як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договорів, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, а позивач не довів введення його в оману під час укладення договору, оскільки перед їх підписанням він мав можливість ознайомитися з текстами та умовами договору та власноручно їх підписав.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 305/1683/15-ц (провадження № 61-6753св18), Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 червня 2019 рокуу справі №295/4305/16-ц (провадження № 61-21332св18), Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 червня 2019 року у справа № 752/4740/16-ц (провадження № 43226св18).

Умовами кредитного договору № 05-01-16/742 (пункт 3.4) передбачено, що за надання кредиту банк встановлює одноразову комісійну винагороду (сплачується у день видачі кредиту) у розмірі 1,0 відсотка від суми кредиту, яка підлягає сплаті позичальником на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у філії «Одеське Центральне відділення Промінвестбанку» код банку 328135, ЄДРПОУ 09328133. За надання послуг, пов`язаних з управлінням кредитом Банк встановлює комісійну винагороду в розмірі 0,2 відсотка від суми кредитної заборгованостіна рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у філії «Одеське Центральне відділення Промінвестбанку» код банку 328135, яка сплачується в наступні терміни: в день надання кредиту; щорічно, починаючи з наступного року, у строк до 15 березня наступного року до моменту повного погашення кредиту.

Таким чином, комісійна винагорода у розмірі 1,0 відсотка від суми кредиту та в розмірі 0,2 відсотка від суми кредитної заборгованості є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Згідно статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

При розгляді справи суди на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами 1, 3 статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але при ухваленні судових рішень були неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити частково.

Визнати пункт 3.4 кредитного договору №05-01-16/742 від 06 жовтня 2006 року, укладений між публічним акціонерним товариством «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк» та ОСОБА_1 недійсним.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» в іншій частині відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук