ПОСТАНОВА

Іменем України

06 грудня 2019 року

Київ

справа №804/7725/17

адміністративне провадження №К/9901/54144/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Саприкіної І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Шевченко» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 (головуючий суддя: Горболінський В.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 (головуючий суддя: Прокопчук Т.С., судді: Мельник В.В., Шлай А.В.) у справі №804/7725/17 за позовом Селянського (фермерського) господарства «Шевченко» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання неправомірними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

21.11.2017 Селянське (фермерське) господарство «Шевченко» (далі - позивач або С(Ф)Г «Шевченко») звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просило визнати неправомірними та скасувати постанови №111/4.4-1/741 від 23.10.2017 про накладення штрафу в розмірі 9600 грн, №111/4.4-1/742 від 23.10.2017 про накладення штрафу в розмірі 96000 грн, №111/4.4-1/743 від 23.10.2017 про накладення штрафу в розмірі 3200 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06.10.2017 ГУ Держпраці у Дніпропетровській області проведено перевірку дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці С(Ф)Г «Шевченко». Звертає увагу, що ніяких документів щодо наслідків перевірки або усних зауважень щодо виявлених при перевірці порушень від інспектора позивач не отримував і лише 18.10.2017 поштою отримав повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю за актом перевірки №111/4.4-1 від 06.10.2017 на 23.10.2017.

Позивач також стверджує, що 23.10.2017 відмовився отримувати постанови доки не вручать акт, натомість 25.10.2017 на адресу С( Ф ) Г « Шевченко » рекомендованим поштовим відправленням надійшли: два екземпляри акту перевірки датовані 5-6 жовтня 2017 року, два екземпляра припису про усунення порушень у сфері трудових відносин з найманими працівниками №111/4.4-1-92 від 06.10.2017 та лист від 09.10.2017 № 1692/4.4-1/4.4-1, у якому зазначено про необхідність з`явитися 18.10.2017 для можливості оформлення протоколу та ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

На переконання позивача, спірні постанови винесені відповідачем з порушенням Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок №295), Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2013 №509 (далі -Порядок 509), статей 247, 268, 279, 280 та статті 36 КУпАП України, при відсутності підстав, зазначених у статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Також зазначає, що індексація грошових доходів не була проведена у зв`язку з тим, що грошовий дохід працівників значно перевищував можливу суму індексації; індексація заробітної плати за вересень 2017 року не могла бути проведена станом на час перевірки, оскільки показник інфляції за вересень 2017 року став відомий лише 20.10.2017. Звертає увагу, що зазначені в постанові особи отримали в повному обсязі належні їм суми при звільненні в межах одного місяця.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову №111/4.4-1/743 від 23.10.2017 про накладення штрафу в розмірі 3200 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування постанов від 23.10.2017 №111/4.4-1/741 та №111/4.4-1/742 про накладення штрафів за порушення законодавства про працю та скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції було встановлено, що дійсно акт перевірки №111/4-1-1 від 06.10.2017 та припис №111/4.4 -1-92 від 06.10.2017 були передані 10.10.2017 Укрпошті для відправлення позивачу. Водночас вказане відправлення було отримано ним лише 25.10.2017, тобто вже після винесення відповідачем оскаржуваної постанови. Посилаючись на те, що суд першої інстанції погодився з твердженням позивача про протиправність постанови №111/4.4-1/743 від 23.10.2017 у зв`язку з її передчасністю, скаржник зазначає, що дві інші постанови є протиправними і підлягають скасуванню з аналогічних підстав.

На переконання позивача, акт перевірки №111/4.4-1 від 06.10.2017 не міг бути підставою для винесення постанов про накладення штрафів, адже: по - перше, він не підписаний представником позивача, оскільки останній був позбавлений можливості ознайомитися з ним до винесення постанов про накладення штрафів; і по-друге, бездоказово зазначені порушення чинного законодавства про працю, яких не було.

Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

13.08.2018 на адресу Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що в обґрунтування протиправності постанови про накладення штрафу від 23.10.2017 №111/4.4-1/741 позивач посилається на частину першу статті 116 КЗпП України, проте доказів того, що зазначені в оскаржуваній постанові працівники у день звільнення не працювали, не надано. Крім цього, звертає увагу, що сума індексації виплат не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, проте з наданих до суду документів не вбачається підвищення окладів працівникам, зазначеним в акті перевірки від 06.10.2017 №111/4-1-1, або іншого збільшення виплат відповідно до законодавства. Стверджує, що оклади були затверджені з 01.01.2017 разом із штатним розписом підприємства, і вони не зазнавали змін. Вважає безпідставним твердження позивача про те, що працівникам виплачувалась заробітна плата вище мінімальної, що жодним чином не впливає на її індексацію, оскільки встановлений чіткий порядок її проведення.

Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2019 задоволено заяви суддів Желтобрюх І.Л., Білоуса О.В. та Стрелець Т.Г. про самовідвід, а справу передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду.

28.08.2018 від позивача надійшло заперечення на відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому він висловлює своє непогодження з викладеними доводами.

В порядку статті 31, пункту 15 Перехідних положень КАС України, за результатами повторного автоматизованого розподілу справи від 24.05.2019 визначений новий склад суду: головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: Саприкіна І.В., Кравчук В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2019 справу №804/7725/17 прийнято до свого провадження.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що у період з 05.10.2017 по 06.10.2017 на підставі наказу від 29.09.2017 № 228-І та направлення №106-4.1.-І від 29.09.2017 Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області була проведена позапланова перевірка С(Ф)Г «Шевченко» з питань додержання суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт перевірки № 111/4.4-1 (далі - акт перевірки №111/4.4.-1).

У висновках, викладених в акті перевірки №111/4.4.-1, зазначено, що позивачем вчиненні порушення законодавства про працю, за які накладено штраф двома оскаржуваними постановами, зокрема:

при звільненні та на час перевірки не проведено остаточних розрахунків з наступними працівниками: ОСОБА_4 з 01.08.2017 в розмірі 3 066,64 грн., ОСОБА_5 з 04.08.2017 в розмірі 3 495,53 грн.; при звільненні ОСОБА_6 з 22.03.2017 остаточний розрахунок проведено 31.03.2017 в розмірі 1 197,81 грн, ОСОБА_7 з 22.06.2017 остаточний розрахунок проведено 30.06.2017 в розмірі 1 083,98 грн.;

не проведена індексація заробітної плати працівникам підприємства у 2017 році, а саме: у червні - серпні працівникам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та у вересні ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;

в порушення вимог пункту 4 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових коштів» (далі - Порядок №1078) не проведено розрахунок індексації заробітної плати відповідно до встановленого порядку.

На підставі акта перевірки № 111/4.4-1 у зв`язку з допущеними порушеннями Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області складено припис №111/4.4-1-92 від 06.10.2017, яким зобов`язано вжити заходи по усуненню виявлених перевіркою порушень вимог законодавства про працю.

23.10.2017 на підставі акта перевірки № 111/4.4-1 Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області прийнято:

постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 111/4.4-1/741, якою на С(Ф ) Г « Шевченко » на підставі абзацу 3 частини другої статті 265 КЗпП України, накладено штраф у розмірі 9600,00 грн (далі - постанова № 111/4.4-1/741);

постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 111/4.4-1/742, якою на С(Ф ) Г « Шевченко » на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України, накладено штраф у розмірі 96000,00 грн (далі - постанова № 111/4.4-1/742);

постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 111/4.4-1/743, якою на С(Ф ) Г « Шевченко » на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 3200,00 грн (далі - постанова № 111/4.4-1/743).

Не погодившись з вищезазначеними постановами про накладання штрафу за порушення законодавства про працю, С(Ф)Г «Шевченко» звернулося до суду з вимогами про їх скасування.

Водночас, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною та скасування постанови №111/4.4-1/743 щодо накладання штрафу в розмірі 3 200 грн за порушення вимог абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України не оскаржувалося сторонами до суду апеляційної інстанції, а отже відповідно до статті 341 КАС України не переглядається в цій частині в суді касаційної інстанції.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За такого правового регулювання суди попередніх інстанцій мали з`ясувати чи були оскаржувані постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 111/4.4-1/741 та № 111/4.4-1/742 прийняті, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Зокрема, згідно частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 1,2,7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390 (далі - Порядок №390).

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 390, за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

За приписами пункту 2 Порядку 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невинних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 21 Порядку №295).

За змістом пунктів 23, 24 Порядку 295 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Згідно пункту 26 Порядку № 295 у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об`єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках.

Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об`єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що акт перевірки №111/4.4.-1 та припис від 06.10.2017 № 111/4.4-1-92 були направлені на адресу позивача 10.10.2017 та отримані ним 25.10.2017.

В свою чергу повідомленням №7961-15/04 від 11.10.2017, яке отримано позивачем 18.10.2017, ГУ Держпраці у Дніпропетровській області інформувало С(Ф)Г «Шевченко» про запрошення для розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що відбудеться 23.10.2017 о 13 год 30 хв.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», визначається Порядком № 509.

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Відповідно до п. 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Пунктом 6 Порядку № 509 передбачено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до пункту 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 12.06.2019 у справі №913/3415/18.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Отже позивач був належним чином проінформований про дату розгляду справи про накладення штрафу та не звертався з обґрунтованим клопотанням про відкладення її розгляду.

Водночас пунктами 28 та 29 вказаного Порядку №295 встановлено, що у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 111/4.4-1/741 та № 111/4.4-1/742 як раз стосуються порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю та недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а тому суд не може застосувати до вказаних постанов пункт 28 Порядку, та заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності застосовуються незалежно від факту усунення виявлених порушень.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання позивача на встановлення судом першої інстанції передчасності прийняття постанови №111/4.4.-1/743, як тотожну підставу скасування постанов № 111/4.4-1/741 та № 111/4.4-1/742, оскільки зазначеними постановами накладено на позивача штраф за порушення законодавства про працю, застосування якого не залежать від факту їх усунення.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що визнання судом першої інстанції протиправною постанови №111/4.4.-1/743 не було оскаржено до суду апеляційної інстанції та відповідно до касаційної інстанції, а отже правильність застосування норм матеріального та процесуального права в цій частині судового рішення не перевіряється.

Щодо постанови № 111/4.4-1/741, якою на С(Ф ) Г « Шевченко » на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 9600,00 грн, суд зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при звільненні працівників ОСОБА_4 з 01.08.2017 та ОСОБА_5 з 04.08.2017 не здійснено з ними остаточного розрахунку відповідно в сумі 3 066,64 грн та в сумі 3 495,53 грн (відомості на виплату грошей №8/А, №8/З), а ОСОБА_6 , звільненого 22.03.2017, остаточний розрахунок проведено 31.03.2017 (відомість про виплату заробітної плати 3/З), ОСОБА_7 , звільненого 22.06.2017, остаточний розрахунок проведено 30.06.2017 (відомість про виплату заробітної плати №6/З).

Згідно положень частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Положеннями абзацу 3 статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Зміст вищенаведених норм свідчить про відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків виплат більш, як за один місяць, а отже в оскаржуваній постанові № 111/4.4-1/741 відповідачем неправомірно зазначено такі правопорушення щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з якими розрахунок проведено в місяці звільнення.

Водночас факт невчасної виплати коштів ОСОБА_5 , звільненого з 04.08.2017 підтверджено розпискою від 03.11.2017.

Доказів неможливості здійснення своєчасного розрахунку позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо допущення відповідачем порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 265 КЗпП України, а тому відсутні підстави для визнання протиправною та скасування постанови № 111/4.4-1/741.

При цьому, зазначення в оскаржуваній постанові порушень трудового законодавства щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з якими розрахунок проведено в місяці звільнення, не є підставою для її скасування, у зв`язку з підтвердженням порушення строків виплат, більш як за один місяць, відносно інших працівників.

Щодо постанови № 111/4.4-1/742, якою на С(Ф ) Г « Шевченко » на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 96000,00 грн, суд зазначає таке.

Приписами статтей 1, 2 Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 , пп. 1-1 п. 1, абз. 1,2,5,6 п. 4 якого (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб індексуються, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 %. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 %. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України № 491-IV від 06.02.2003 року «Про внесення змін до Закону №1282-XII». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Оскільки величина індексу споживчих цін у лютому, квітні, травні 2017 року перевищила поріг 103 %, С(Ф)Г «Шевченко» в червні - вересні 2017 року мав обов`язок здійснити індексацію заробітної плати працівникам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 в розмірі 62,31 грн., оскільки з 01.05.2017 року прожитковий мінімум для відповідних соціальних та демографічних груп населення становив 1 684 грн., коефіцієнт приросту споживчих цін у червні - вересні 2017 року становив 3,7 %, (1 684х3,7%/100%).

Абзацом 3 п. 5 Порядку №1078 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання позивача на вказану норму, як на підставу відсутності в нього обов`язку проведення індексації грошових доходів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 в період червень - вересень 2017 року, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що підвищення окладу даним працівникам останній раз здійснено з 01.01.2017, який в період з червня по вересень 2017 змін не зазнавав.

Положеннями абз. 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці застосовується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Що стосується посилання скаржника на відсутність необхідності у проведенні індексації заробітної плати працівникам, адже вона є вищою законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати у 2017 році, то суд погоджується із доводами відповідача, що у випадку виникнення права на індексацію, така здійснюється постійно, доки індекс споживчих цін перевищує 103 відсотки.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12.04.2018 у справі № 816/2325/16 та від 19.09.2019 №813/2406/18.

За таких обставин та правового регулювання колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо порушення позивачем чинного законодавства про працю відносно здійснення індексації заробітної плати та правомірності дій відповідача в частині застосування штрафних санкцій за приписами абзацу 4 статті 265 КЗпП України відповідно до постанови № 111/4.4-1/742 від 23.10.2017 в розмірі 96 000 грн.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Згідно із п.1 ч.1 ст.349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, і не підлягає скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Шевченко» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 у справі №804/7725/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

В.М. Кравчук

І.В. Саприкіна