У зв`язку з набранням 15.12.2017р. чинності Законом України від 03.10.2017р. "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", на виконання пункту 5 частини першої розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в новій редакції) позовну заяву передано до Касаційного адміністративного суду.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.02.2018р. позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною та скасовано Постанову ВРУ від 05.07.2012р. №5126-VI.

У березні 2018 року, не погоджуючись з рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.02.2018р., позивач оскаржив його в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду. Також з апеляційною скаргою на вказане рішення звернувся представник ВРУ.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018р. апеляційні скарги ВРУ та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.02.2018р. залишено без змін.

Наказом голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12.09.2018р. №12-к на виконання рішення ЄСПЛ від 19.01.2017р. і постанови Верховного Суду від 01.02.2018р. скасовано наказ від 13.07.2012р. №13-к про відрахування судді ОСОБА_1 16.07.2012р. зі штату Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги; визнано ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов`язків судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з 13.09.2018р.

В подальшому, у зв`язку з прийняттям зазначеного рішення Верховного Суду, 14.03.2019р. ВРП ухвалено рішення №757/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України».

ВРП дійшла висновку, що з врахуванням змін у правовому регулюванні спірних правовідносин, які пов`язані з набранням чинності Законами №1401-VІІІ та №1402-VІІІ, подання ВРЮ про звільнення позивача з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області підлягало розгляду Вищою радою правосуддя.

Враховуючи, що Вищим адміністративним судом України в постанові від 04.07.2012р. у справі №П/9991/419/12 надано фактичну та правову оцінку доводам ОСОБА_1 , у тому числі щодо процедурних порушень, допущених, на його думку, ВРЮ при прийнятті рішення від 29.05.2012р. №748/0/15-12, та констатовано їх відсутність, а також чинність вказаного рішення ВРЮ на даний час, ВРП дійшла висновку, що питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення ОСОБА_1 перебуває поза межами компетенції Вищої ради правосуддя у цьому провадженні.

При цьому ВРП виходила з того, що не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, і після набрання чинності Законом №1402-VIII, оскільки цим Законом не було пом`якшено або скасовано відповідальність за вчинений суддею ОСОБА_1 дисциплінарний проступок.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ВРП, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та дослідивши надані сторонами докази, враховуючи висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Щодо повноважень ВРП приймати рішення у спірних правовідносинах.

Відповідно до положень Конституції України (в редакції, яка діяла станом на час здійснення щодо позивача дисциплінарного провадження у 2012 році) призначення/обрання суддів та прийняття рішення про їх звільнення належали до повноважень Президента України та Верховної Ради України (статті 85, 126, 128).

Повноваження щодо внесення подання про призначення/обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад належали до відання Вищої ради юстиції (стаття 131 Конституції України)

Порядок звільнення судді з посади на той час регулювався Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI (далі - Закон №2453-VI).

За правилами статті 100 цього Закону, суддя загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його призначив або обрав з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Статтею 105 Закону №2453-VI передбачалось, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді.

Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції".

На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає Указ, а Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

30.09.2016р. набрали чинності Закони України від 02.06.2016р. №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Зокрема, Законом №1401-VIII внесено зміни до статті 131 Конституції України, якими ухвалення рішення про звільнення судді з посади віднесено до повноважень Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 112 Закону №1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною 6 статті 126 Конституції України.

Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Таким чином, станом на час виникнення спірних правовідносин саме ВРП було уповноваженим законом конституційним органом державної влади до відання якого належало ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

Щодо наявності у ВРП законних підстав для розгляду питання звільнення позивача з посади судді та прийняття оскаржуваного рішення.

Провадження у цій справі перш за все обумовлено рішенням ЄСПЛ у справі "Куликов та інші проти України" від 19.01.2017р., в рамках якої було розглянуто також і заяву позивача.

Постановляючи зазначене рішення ЄСПЛ по суті скарг (в т.ч. і позивача), серед іншого, зазначив наступне:

« 135. Щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими, Суд посилається на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (згадана вище, пп. 109-131). У цій справі Суд встановив, що провадження у ВРЮ і Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Суд вважає, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються…

…148. Суд зазначає, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв`язку з цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними…».

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України регулюються Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до статті 2 цього Закону Рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

З метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Таким чином, повторний розгляд справи адміністративним органом спрямований на відновлення попереднього юридичного стану і в силу вимог закону належить до числа додаткових заходів індивідуального характеру в рамках забезпечення відновлення порушених прав особи.

На виконання зазначеного рішення ЄСПЛ національними судами України було відновлено судове провадження щодо позивача, за наслідками якого постановою Верховного Суду від 01.02.2018р., залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018р. у справі П/9901/18/18 (800/341/17 (9991/944/12), визнано протиправною та скасовано постанову ВРУ від 05.07.2012р. №5126-VI про звільнення позивача з посади судді.

В подальшому, враховуючи рішення ЄСПЛ у справі "Куликов та інші проти України", результати відновлення судового провадження та скасування за наслідками повторного розгляду справи судом рішення про звільнення позивача з посади судді, реалізуючи надані Конституцією та законами України повноваження, ВРП розглянула подання ВРЮ та прийняла оскаржуване рішення про звільнення позивача з посади судді.

При цьому, рішення Вищого адміністративного суду України від 04.07.2012р., яким залишено в силі рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення позивача з посади судді, після постановлення зазначеного рішення ЄСПЛ у встановленому законом порядку переглянуте не було, на час прийняття оскаржуваного у цій справі рішення було чинним, в зв?язку з чим ВРП була позбавлена можливості ревізувати дисциплінарне провадження щодо позивача.

За таких обставин суд у цій справі дійшов висновку, що у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивача з посади судді та прийняття оскаржуваного рішення.

З цих же підстав суд вважає безпідставними доводи позивача, що розглядаючи подання про його звільнення, ВРП порушила вимоги пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII, в частині того, що ВРУ не передавала до ВРП подання про звільнення його з посади судді і у останньої не було законних підстав розглядати питання звільнення позивача.

Доводи позивача щодо відсутності в оскаржуваному рішенні обгрунтувань наявності в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, суд також вважає безпідставними, оскільки обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку були встановлені рішенням ВРЮ і були предметом окремого судового розгляду, таким обставинам було надано оцінку у постанові Вищого адміністративного суду України від 04.07.2012р. у справі №П/9991/419/12 і саме з такими обставинами відповідач пов`язував підстави прийняття рішення про звільнення позивача на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Крім того, з прийняттям Законів №1401-VIII та №1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.

Такий підхід для вирішення схожих ситуацій застосовано законодавцем у частині другій пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII, за змістом якої суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення.

Предметом оскарження у даній справі є рішення ВРП, яким позивача звільнено з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Статтею 115 Закону №1402-VIII передбачено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).

За змістом статті 109 Закону №1402-VIII подання про звільнення судді з посади є дисциплінарним стягненням.

За правилами частини одинадцятої статті 109 Закону №1402-VIII дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Таким чином, застосовуючи щодо позивача такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади судді, відповідачу необхідно було також вирішити питання щодо дотримання передбаченого законом строку та мотивувати в цій частині прийняте рішення.

Як встановлено в ході розгляду справи, підставою для застосування щодо позивача дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про його звільнення з посади судді, стали дії, вчинені під час розгляду цивільної справи у грудні 2011 року.

Станом на грудень 2011 року діяв Закон №2453-VI, яким не було передбачено строків для прийняття уповноваженим суб`єктом рішення про звільнення з посади судді за порушення присяги судді.

Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Питання необхідності застосування строку, протягом якого може бути прийняте рішення про звільнення з посади судді, та порядок визначення такого строку неодноразово було предметом дослідження у національній судовій практиці та практиці ЄСПЛ.

Так, розглядаючи справу Олександр Волков проти України Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 09.01.2013р. дійшов наступних висновків:

«…138. Що стосується справи заявника, факти, що розглядалися ВРЮ у 2010 році, відносилися до 2003 та до 2006 років. Отже, заявник був поставлений у скрутне становище, оскільки він мав будувати свій захист щодо подій, деякі з яких відбулися у віддаленому минулому.

139. З рішення ВАСУ у справі заявника та доводів Уряду вбачається, що національне законодавство не передбачало будь-яких часових обмежень для проваджень щодо звільнення з посади судді за «порушення присяги». Хоча Суд не вважає за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, він вважає, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності.»

Верховний Суд також неодноразово висловлював правові позиції щодо правил застосування строків притягнення суддів до відповідальності та звільнення суддів із займаних посад.

Зокрема, у справі №800/17/17 (800/268/16) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

«…Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону №2453-VI (у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції, до складу якого входила ОСОБА_6 , зазначених вище справ) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Статтею 88 цього Закону у зазначеній редакції передбачено дисциплінарне стягнення стосовно судді та порядок його зняття.

Так, частиною першою цієї статті було передбачено єдине дисциплінарне стягнення - у виді догани.

Передбачена статтею 105 цього Закону (у зазначеній редакції) відповідальність за порушення присяги у виді звільнення судді з посади не була визначена у Законі як дисциплінарне стягнення.

Таким чином, строк, визначений у частині четвертій статті 87 Закону №2453-VI у зазначеній редакції, поширювався тільки на дисциплінарне стягнення у виді догани. До набрання чинності змінами до Закону №22-98-ВР, Закону №2453-VI, внесеними Законом №192-VIII, законодавство України не передбачало строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді, і тільки з 27 лютого 2015 року - дня набрання чинності зазначеними змінами у частині другій статті 32 Закону №22-98-ВР було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Правила і строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, визначені у Законі №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII).

Стаття 96 цього Закону визначає порядок прийняття рішення у дисциплінарній справі стосовно судді, зокрема у частині четвертій цієї статті визначено строк застосування дисциплінарного стягнення - не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Враховуючи наведене, строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці…».

У справах №800/17/17 (800/268/16), №800/86/17, №800/553/17, №800/571/17 Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду вирішуючи схожі правові питання дійшли висновку, що строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

В ході розгляду справи судом встановлено, що дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені останнім в грудні 2011 року, а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалене ВРП в березні 2019 року.

Враховуючи, що чинним на час прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді законом передбачено трьохрічний строк застосування щодо судді дисциплінарного стягнення і такий закон покращує становище позивача порівняно із законом, який діяв на час вчинення ним дій, з якими пов`язане таке звільнення, то відповідачу необхідно було під час вирішення питання звільнення позивача з посади судді застосувати передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону №1402-VIII строк.

Крім того, відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону №1402-VIII час тимчасової непрацездатності судді, перебування його у відпустці та час здійснення дисциплінарного провадження не враховуються до строку, протягом якого щодо судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

За змістом наведеної норми закону такі періоди є вичерпними і інші обставини не можуть бути підставою для переривання зазначеного строку.

Покликання представника відповідача в цій частині на те, що рішення про звільнення позивача прийняте ВРП в порядку статті 56 Закону №1798-VIII, якою не передбачено строки прийняття такого рішення, суд вважає безпідставними, оскільки статтею 56 Закону №1798-VIII передбачено процедуру розгляду питання звільнення судді за особливими обставинами і прийняття відповідного рішення.

Водночас, строк, протягом якого до судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення, передбачено Законом України «Про судоустрій та статус суддів», такий строк відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності і в силу вимог закону підлягає обов?язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування дисциплінарного стягнення.

Крім того, незважаючи на те, що рішення ВРЮ за наслідками дисциплінарного провадження було прийняте ще 29.05.2012р. і таке рішення було предметом самостійного судового розгляду, однак рішення про звільнення позивача з посади судді ухвалене ВРП лише 14.03.2019р. і саме цим рішенням щодо позивача застосовано дисциплінарне стягнення.

До того ж, справа яка розглядається вирізняється ще й тим, що після скасування Верховним Судом постанови ВРУ від 05.07.2012р. про звільнення позивача, останній був відновлений у статусі судді, зарахований до штату суду і приступив до виконання обов?язків по здійсненню правосуддя, які здійснював у період з 13.09.2018р. по 01.04.2019р. - час прийняття відповідачем рішення про його звільнення.

Такі обставини також вказують на те, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади судді щодо позивача було застосоване саме оскаржуваним у цій справі рішенням.

В питанні застосування у спірних правовідносинах строку, протягом якого щодо судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення, необхідно також звернути увагу на те, що пунктами 31, 32 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII передбачено, що нерозглянуті щодо суддів станом на день набрання чинності цим законом заяви (скарги) розглядаються в порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.

Водночас за правилами частини другої пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII звернення та скарги на дії суддів, щодо яких станом на 29 вересня 2016 року сплив строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, не підлягають розгляду (а якщо провадження по ним відкрито, воно підлягає закриттю), окрім заяв та скарг на дії суддів, визначені в статті 3 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні". Скарги та звернення долучаються до суддівського досьє. Таке ж правило закріплено у пункті 2 частини першої статті 45 Закону №1798-VIII.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 57 Закону №1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване якщо рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосоване після спливу передбаченого законом строку, однак в цій частині рішення відповідача не містить відповідних мотивів.

Таким чином, враховуючи встановлені у цій справі фактичні обставини, характер спірних правовідносин та норми законодавства, які їх регулюють, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач хоч і діяв на підставі та в межах визначених Конституцією та Законами України повноважень, однак без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

За таких обставин, враховуючи положення пункту 3 частини 4 статті 266 та пункт 2 частини другої статті 245 КАС України позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Щодо поновлення позивача на посаді судді.

Вирішуючи питання щодо поновлення позивача на посаді судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, колегія суддів виходить з того, що Вища рада правосуддя згідно з чинним законодавством не має повноважень щодо поновлення позивача на посаді судді.

Рішення та дії щодо поновлення позивача на посаді судді спрямовані на виконання судового рішення в частині скасування рішення Вищої ради правосуддя від 14.03.2019р. №757/0/15-19. На час розгляду справи у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, які унеможливлюють виконання такого рішення. Поновлення позивача на посаді судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у цій справі є способом виконання судового рішення, а не окремим способом захисту порушених прав судді.

Згідно з частиною першою статті 53 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п`яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.

З огляду на викладене, зі скасуванням рішення Вищої ради правосуддя від 14.03.2019р. №757/0/15-19 про звільнення позивача з посади судді, вказана у частині першій статті 53 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" гарантія відновлюється, а тому ОСОБА_1 вважається таким, що перебуває у статусі судді.

Крім того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" видача відповідного наказу на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді належить до повноважень голови місцевого суду.

За такого правового регулювання, у разі скасування рішення Вищої ради правосуддя від 14.03.2019р. №757/0/15-19 про звільнення позивача з посади судді (акта про звільнення судді з посади) повноваження щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області належить голові цього суду.

З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення вимоги позивача про поновлення на посаді судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області відсутні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Керуючись статтями 22, 242 - 246, 250, 266 Кoдексу адміністративнoгo судoчинства України,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 14.03.2019р. про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту третього частини 6 статті 126 Конституції України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Судді:

О.П. Стародуб

А.Ю. Бучик

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук

С.М. Чиркін