ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року

м. Київ

cправа № 910/13238/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2019

та рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2019

у справі № 910/13238/18

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна"

про стягнення 210 814, 05 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - ПрАТ "СК "ПЗУ Україна") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (далі - ТОВ "Заммлер України") про стягнення 210 814, 05 грн., з яких: 170 569, 98 грн. інфляційних втрат та 40 244, 07 грн. 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем рішення у справі № 910/24542/15.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2019 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 (колегія суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючий, Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.), позов задоволено повністю - стягнуто з відповідача на користь позивача 170 569, 98 грн. інфляційних втрат та 40 244 ,07 грн. 3% річних.

Судами обох інстанцій встановлено, що у вересні 2015 року ТОВ "Заммлер Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" про стягнення 666 449, 40 грн. страхової виплати за договором страхування відповідальності експедитора № 312.994055365.0086 від 15.04.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 910/24542/15 у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 вказане рішення скасовано, позов задоволено частково, з ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на користь ТОВ "Заммлер Україна" стягнуто 615 036, 36 грн. страхового відшкодування.

На виконання постанови апеляційного господарського суду 16.03.2016 судом видано відповідні накази, а позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 615 036, 36 грн.

Однак постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 у справі № 910/24542/15, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 залишено без змін.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про поворот виконання рішення суду, в якій просив в порядку повороту виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно стягнуті кошти в сумі 634 410, 01 грн. (615 036, 36 грн. + судовий збір в розмірі 10 148, 10 грн. + судовий збір у розмірі 9 225, 55 грн.).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 заяву позивача про поворот виконання рішення суду було задоволено та на виконання вказаної ухвали 13.06.2016 видано відповідний наказ, на підставі якого з відповідача наказано стягнути на користь позивача грошові кошти у розмірі 615 036, 36 грн., судовий збір в розмірі 10 148,10 грн. та судовий збір у розмірі 9 225, 55 грн. в порядку повороту виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 у справі № 910/24542/15.

Позивач 21.06.2016 звернувся до ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві з заявою про відкриття виконавчого провадження та примусове виконання рішення суду, в якій просив стягнути грошові кошти та накласти арешт на майно і кошти боржника.

Старшим держаним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві Савчуком К.П. 02.07.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 51549564, якою відкрите виконавче провадження, відповідно наказу №910/24542/15, виданого 13.06.2016 Господарським судом міста Києва.

Відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2016 заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Відповідач 16.12.2016 звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про зміну порядку та розстрочку виконання рішення у справі №910/24542/15. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 заяву про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі №910/24542/15 задоволено та розстрочено виконання вказаного рішення на шість платежів до 30.06.2018.

За твердженням позивача, відповідач не виконав вимог ухвали Господарського суду від 22.12.2016, оскільки не дотримувався графіку розстрочення погашення боргу і кошти позивачу не повертав.

З метою виконання ухвали суду, позивач звернувся з заявою про примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бардара Миколи Миколайовича.

21.05.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Бардарем М.М., була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 56447078, якою відкрито виконавче провадження, відповідно наказу №910/24542/15, виданого 13.06.2016 Господарським судом міста Києва, про стягнення боргу в сумі 634 410,01 грн. на користь позивача. Відповідачем частково перераховано 25.05.2018 суму боргу в розмірі 528 675,00 грн. Залишок не стягнутої заборгованості у розмірі 105 735,01 грн. було перераховано відповідачем на рахунок позивача 03.07.2018.

Посилаючись на те, що відповідачем судове рішення про стягнення коштів фактично виконано лише 03.07.2018, що призвело до негативного впливу даної ситуації на позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконане в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сум.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права в частині встановлення обов`язку відповідача сплатити суми, визначені ст. 625 ЦК України, оскільки до спірних правовідносин положення вказаної статті не застосовуються. В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається, зокрема, на судову практику, викладену у рішеннях Апеляційного суду міста Києва від 09.10.2017 у справі №761/35015/15-ц, від 12.01.2016 у справі №752/8642/15-ц, постановах Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 та від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15. Крім цього, умовами договору страхування відповідальності експедитора № 312.99055365.0086 від 15.04.2015, укладеного сторонами, не передбачено будь-якої відповідальності та штрафних санкцій за несвоєчасне повернення страхового відшкодування.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 24.10.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 24.10.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що у відповідача відповідно до ухвали Господарського суду від 08.06.2016 у справі № 910/24542/15 виник обов`язок виконання судового рішення, оскільки судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Таким чином, з моменту набрання законної сили вище вказаного судового рішення, у відповідача, враховуючи п. 2 розділу 13 ч. 2 умов страхування договору страхування, виникло зобов`язання щодо повернення позивачу отриманого страхового відшкодування. При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Також до Верховного Суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій представник ТОВ "Заммлер Україна" зазначає, що до матеріалів справи було додано судову практику, з якої достеменно вбачається, що неможливо застосовувати ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки рішення суду на невиконання якого посилається позивач ухвалено не за зобов`язальними правовідносинами сторін. У справі № 3-133гс17, на яку у відзиві посилається позивач, Верховний Суд України зробив висновок про те, що санкція ст. 625 ЦК України не застосовується до правовідносин, які виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення у справі про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар. Крім цього, у справі № 910/10156/18, на яку посилається позивач, мова йде про безпідставно набуті грошові кошти, що не є аналогією зі спором, який розглядається, оскільки у цих справа зовсім різні за своєю правовою природою підстави виникнення грошових зобов`язань.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судами обох інстанцій, у відповідача відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва (поворот виконання рішення) від 08.06.2016 виник обов`язок виконання судового рішення.

Верховний Суд зазначає, що судове рішення, відповідно до положень Конституції України та Господарського процесуального кодексу України (як в редакції кодексу до 15.12.2017, так і в чинній), є обов`язковим з моменту набрання ним законної сили.

Зазначені вище кошти, які відповідач повинен був повернути позивачу, є сумою страхового відшкодування, яка була сплачена останнім на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 у справі № 910/24542/15.

Однак вказане грошове зобов`язання зі сплати страхового відшкодування було присуджено до стягнення постановою суду апеляційної інстанції, в подальшому скасованою постановою Вищого господарського суду України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків (відповідні правові позиції викладені також у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 24.06.2015 у справі № 3-231гс15).

Таким чином, вважається, що грошового зобов`язання зі плати страхового відшкодування у ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" не виникало.

В свою чергу, поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зазначене свідчить про безпідставне набуття ТОВ "Заммлер України" 634 410, 01 грн., сплачених ПрАТ "СК "ПЗУ України" на виконання скасованої постанови суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим підлягають застосуванню положення ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, предметом позову у справі, яка розглядається, є стягнення згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Разом з тим, відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 та постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Зазначеним спростовуються доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права в частині встановлення обов`язку відповідача сплатити суми, визначені ст. 625 ЦК України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц дійшла висновку, що за змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати ані встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, ані вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що судами попередніх інстанції був врахований розрахунок позивача 3% річних з простроченої суми та інфляційних, а відповідачем не подано контррозрахунку вказаних сум, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача 170 569, 98 грн. інфляційних втрат та 40 244, 07 грн. 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та, як результат - про задоволення позову.

Що ж до посилань скаржника на те, що умовами договору страхування відповідальності експедитора № 312.99055365.0086 від 15.04.2015, укладеного сторонами, не передбачено будь-якої відповідальності та штрафних санкцій за несвоєчасне повернення страхового відшкодування, то Верховний Суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Доводи ТОВ "Заммлер Україна" про те, що до матеріалів справи було додано судову практику, з якої, як стверджує відповідач, достеменно вбачається, що неможливо застосовувати ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин, зокрема, рішення Апеляційного суду міста Києва від 09.10.2017 у справі №761/35015/15-ц, від 12.01.2016 у справі №752/8642/15-ц, постанови Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 та від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 - колегією суддів відхиляються з огляду на те, що, по-перше, відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не висновки, викладені у рішеннях судів апеляційної інстанції. По-друге, висновку про те, що приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій вона відступила від висновків Верховного Суду України: викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України), та викладеного у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, з урахуванням викладених вище висновків, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2019 у справі № 910/13238/18 залишити без змін з урахуванням мотивувальної частини цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.