Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для залучення до матеріалів справи додаткових доказів, які не існували на момент винесення рішення та врахування їх при апеляційному перегляді рішення.

За таких обставин, судова колегія відмовляє в задоволенні клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.08.2016 № 34-1503-0.12-7171/2-16, від 12.09.2019 № 97-15-0.220-1401/0/200-19 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 01.01.2017, від 12.09.2019 № 97-15-0.220-1402/0/200-19 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 01.01.2018 та від 30.08.2019 № 97-15-0.220-1347/0/200-19 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 01.01.2019, а також витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.02.2016 № НВ-5102660032016.

Частина 4 статті 269 ГПК України містить обмеження суду апеляційної інстанції щодо прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду, пов`язуючи таке право суду з обов`язком учасника справи довести винятковість випадку, який має бути підтверджено доказами неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, встановивши, що прокурором та позивачем не наведено об`єктивних причин неможливості подання доказів саме у підготовчому провадженні, суд апеляційної інстанції не приймає додаткові докази, надані прокурором в апеляційній скарзі.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, Коніву О.В. на праві власності належить об`єкт нерухомого майна (комплекс будівель та споруд матеріально-технічного призначення), площею 783,4 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №161038182 від 26.03.2019р.

01.05.2005р. між Доброславською селищною радою (Орендодавець) та Конівим О .В. (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки №36, відповідно до умов якого відповідачу було передано у користування земельну ділянку, площею 0,4772 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, строком на три роки. Шляхом підписання додаткових угод до договору оренди земельної ділянки №36 від 01.05.2005р. сторонами вносилися зміни до договору щодо строку дії договору та розміру орендної плати.

01.01.2014р. між Доброславською селищною радою (Орендодавець) та Конівим О.В. (Орендар) було укладено тимчасовий договір оренди земельної ділянки №5, відповідно до умов якого відповідачу було надано у користування земельну ділянку, площею 0,4772 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , строком на один рік.

Листами від 31.01.2018р. та від 24.10.2018р. Доброславська селищна рада зверталася до відповідача із повідомленнями, відповідно до яких, посилаючись на використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, повідомляла Коніва О.В. про необхідність укладення з селищною радою договору оренди земельної ділянки.

24.10.2018р. Доброславська селищна рада звернулась до Лиманської районної державної адміністрації із листом, відповідно до якого повідомляла адміністрацію про використання Конівим О.В. земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України „Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993р. за №284 Доброславська селищна рада просила Лиманську районну державну адміністрацію здійснити розрахунок завданих відповідачем місцевому бюджету збитків.

На підставі доручення Лиманської районної державної адміністрації №Д-19 від 05.11.2018р. було створено комісію по визначенню розміру збитків, спричинених в результаті використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів на території Доброславської селищної ради та доручено комісії скласти та затвердити акт щодо визначення розміру заподіяних, зокрема Конівим О.В. , збитків.

05.11.2018р. відбулось засідання комісії по визначенню розміру збитків, спричинених в результаті використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів на території Доброславської селищної ради, до порядку денного якої було включено питання про використання Конівим О.В. земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без правовстановлюючих документів протягом 2015-2018р.р.. За результатами проведення засідання комісії було прийнято рішення, оформлене протоколом №7, яким визначено розмір завданих селищній раді збитків, що складає 792 196,70 грн. та вирішено звернутись до Коніва О.В. із претензією про стягнення збитків, завданих Доброславській селищній раді. До рішення комісії по визначенню розміру збитків, оформленого протоколом №7 від 05.11.2018р. було додано розрахунок збитків, завданих селищній раді відповідачем в результаті використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів протягом 2015-2018рр., розмір яких відповідно до здійсненого розрахунку складає 792 196,70 грн.

29.11.2018р. Доброславська селищна рада звернулась до відповідача із претензією про сплату збитків у розмірі 792 196,70 грн., завданих в результаті використання земельної ділянки без належним чином оформлених документів протягом лютого 2015р. - листопада 2018р.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме податкових декларацій з плати за землю, Конівим О.В. у 2016р. - 2018р. за земельну ділянку, площею 0,4472 га, було сплачено земельний податок у загальному розмірі 155 409,60 грн. Крім того, відповідачем на підтвердження факту сплати земельного податку також було надано суду відповідні платіжні доручення.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Коніва О.В. про стягнення збитків за використання протягом 2017-2018рр. земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 429 654,00 грн. та зобов`язання відповідача укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки, прокурором було наголошено про наявність підстав для пред`явлення даного позову в інтересах Доброславської селищної ради, оскільки останньою не було вжито належних заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

У відповідності до вимог ст. 12 Земельного кодекс України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, у тому числі, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об`єктивної та суб`єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювача, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Зокрема, особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Натомість, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів глави 83 ЦК України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях.

Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований приписами Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи статті 120 ЗК, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Як вбачається з матеріалів справи, Конів О.В. є власником об`єкта нерухомого майна (комплекс будівель та споруд матеріально-технічного призначення), площею 783,4 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що 01.05.2005р. між Доброславською селищною радою та Конівим О.В. (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки №36, термін дії якого сторони неодноразово продовжували.

Крім того, 01.01.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено тимчасовий договір оренди земельної ділянки №5 строком на один рік.

При цьому, після закінчення строку дії договору № від 01.01.2014р. нового договору оренди між позивачем та відповідачем укладено не було.

Таким чином, відповідач використовує земельну ділянку яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без правовстановлюючих документів, а отже без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки було збережено у себе кошти, які повинні бути сплачені за користування землею.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру, зокрема земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до наведених вище положень чинного законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК.

Згідно з пунктом 288.5.1 статті 288 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2017) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

В свою чергу, відповідно до пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2018 року ), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Отже, у 2017 та у 2018 роках річний розмір орендної плати не міг бути меншим розміру земельного податку, тобто прив`язувався до останнього (земельного податку), який, в свою чергу мав встановлюватися для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, що неможливо визначити без відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Зазначені відомості повинні підтверджуватись витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який не було надано прокурором при поданні позовної заяви.

Враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів зазначає, що, виходячи з наведених норм, господарські суди повинні перевіряти, чи надано позивачем належні і допустимі докази в розумінні ГПК України, які входять до кола обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі. Лише у такому випадку, суд має право, дослідивши та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, застосувати відповідні норми права до спірних правовідносин сторін. Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019р. по справі № 320/5877/17 вказала, що наявність вимог позивача до відповідача, які випливають з розпоряджень голови районної адміністрації про затвердження актів, не звільняє суд від обов`язку дослідити інші докази у справі, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення збитків. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019р. по справі № 320/5877/17 (в тому числі із посиланням на висновки, раніше наведені у постанові від 23.05.2018р. по справі №629/4628/16-ц) наголосила на необхідності обов`язкового врахування при визначенні орендної плати відомостей із витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Також судова колегія звертає увагу, що в розрахунку збитків, доданих до позовної заяви, не враховані оплати земельного податку, які підтверджуються податковими деклараціями з плати за землю та платіжними дорученнями у загальному розмірі 155 409,60 грн..

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість задоволення вимог про стягнення збитків лише на підставі рішення комісії по визначенню розміру збитків, спричинених в результаті використання Конівим О.В. земельної ділянки без правовстановлюючих документів, оформленого протоколом №7 від 05.11.2018р. та без урахування даних з витягів з технічної документації, які є основою для визначення розміру збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Конів О.В. є власником об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , проте, матеріали справи, які були наявні під час розгляду справи в суді першої інстанції не містять доказів того, що саме займана ним земельна ділянка має кадастровий номер 5122755100:02:002:0016.

Одне лише посилання прокуратури в позові на зазначені обставини без надання відповідних доказів не є достатньою підставою вважати встановленим факт присвоєння зазначеній земельній ділянці вказаного кадастрового номеру.

Тому доводи апелянта про те, що у позові прокуратури містяться дані щодо кадастрового номеру земельної ділянки з відображенням її площі без надання відповідних доказів, відхиляються.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту внесення земельної ділянки за вказаною адресою до Державного земельного кадастру, як і присвоєння саме зазначеній земельній ділянці, кадастрового номеру 5122755100:02:002:0016.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 429 654,00 грн., з огляду на ненадання прокурором при розгляді справи в суді першої інстанції у встановлені судом строки належних та допустимих доказів на підтвердження присвоєння земельній ділянці, на якій розташований об`єкт нерухомого майна відповідача, кадастрового номеру, та відсутність в матеріалах справи даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку.

Аналогічну правову позицію щодо правомірності неприйняття апеляційним судом додаткових доказів, з огляду недоведеність позивачем об`єктивних причин неможливості їх подання у підготовчому провадженні, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 листопада 2019 року по справі №922/1306/18.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки, з огляду на відсутність звернень Доброславської селищної ради до Коніва О.В . із проектом договору оренди землі як обов`язковою передумовою укладення договору у відповідності до приписів ст. 181 Господарського кодексу України

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із листами, відповідно до яких повідомляв про необхідність укладення договору оренди землі.

Проте, проект договору оренди землі на адресу відповідача позивачем не надсилався. Крім того, проект даного договору, який прокурор просить зобов`язати укласти відповідача, матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 9 ст. 238 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Однак, вимоги прокурора в названій частині не відповідають приписам процесуального законодавства, оскільки не містять умов договору, який відповідач повинен укласти з позивачем.

Підсумовуючи вищенаведене, оскільки доводи апеляційної скарги, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, судова колегія доходить висновку про законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, обґрунтованість, дотримання норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, що є підставою для залишення рішення без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, судовий збір за апеляційний перегляд рішення покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 21 серпня 2019 року у справі №916/891/19 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.12.19 р. (у зв`язку з відпусткою судді Савицького Я.Ф.).

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Я.Ф. Савицький