Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 495/9786/16-ц

провадження № 61-27034св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2017 року у складі Прийомової О. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області, у якому просив суд витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

Позов обгрунтовано тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року зобов`язано відділ Держкомзему України в Білгород-Дністровському районі Одеської області, Державне підприємство «Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» (далі - ДП «Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам») в Одеській області видати особам, зазначених в списку громадян, учасникам судового процесу, вказаних в додатку до розпорядження голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 27 лютого 2008 року № 566-А-2008 державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі вказаної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2010 року серії ЯЛ №242986, на підставі якого у власність останнього передано спірну земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

04 грудня 2013 року вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу відчужено на користь відповідача ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що відповідно до статей 116, 122 ЗК України єдиним власником земель, які передано для індивідуального дачного будівництва, є Одеська обласна державна адміністрація, як орган уповноважений виконувати функції з розпорядження землею вказаної категорії, яка жодних рішень щодо передачі земель не приймала, позивач просив суд задовольнити позов та витребувати майно у особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що Одеська обласна державна адміністрація, у рамках процедури безоплатної передачі земельної ділянки, не була власником вищевказаної землі, не має відношення до розпорядження нею, а позивач не надав доказів на підтвердження позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного суду від 13 листопада 2019 року касаційну скаргу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Верховний Суд України у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13 вказав, що правовою підставою набуття права власності на землю згідно з статтею 116 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядвання, а державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий без визначеної законом підстави з порушенням вимогам статей 116, 118 ЗК України.

Згідно з висновком Верховного Суду України від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-83цс13 державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статей 116, 118 ЗК України.

У вказаній справі спірна земельна ділянка вибула із державної власності на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвали від 09 серпня 2010 року у справі № 2а-7932/08/1570, без відповідного рішення органу державної влади в особі Одеської обласної державної адміністрації та без дотримання процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України.

Саме на підставі вказаних судових рішень видано державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , тому вказана земельна ділянка вибула із державної власності без відповідного волевиявлення держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.

На час видачі державного акта про право власності на земельну ділянку, належним органом, що виконував функції з розпорядження землями державної власності з передачі їх для індивідуального дачного будівництва була Одеська обласна державна адміністрація, оскільки законодавством визначено, що повноваження районних державних адімінстрацій поширювалися виключно на випадки передачі земель у власність або користування для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що на підставі Постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, справа № 2а-7932/08/1570 та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року, справа № 2а-7932/08/1570 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га у межах згідно з планом, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), та видано державний акт серії ЯЛ№242986 (а.с.11-18)

04 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю., відповідно до якого ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_1 земельну ділянку.

ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 /14.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частиною другою статті 78 ЗК України та статтею 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першої статті 153 ЗК України зазначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до вимоги статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший Протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого Протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Доводи касаційної скарги щодо незаконного вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності, якою уповноважена розпоряджатися Одеська міська рада, є безпідставними, оскільки судами було встановлено, а також з матеріалів цивільної справи вбачається, що постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, на підставі якої ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №242986 від 27 грудня 2010 року, на підставі якого у власність останнього передано спірну земельну ділянку площею 0,1000 га, для індивідуального дачного будівництва, не скасовано, а тому посилання прокурора на те, що таке рішення суду є незаконним суперечить нормам ЦПК України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Крім того, згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 рокупреюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

Прокуратурою Одеської області не оскаржувалась постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, на підставі якої за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га у межах згідно з планом, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), та видано державний акт серії ЯЛ№242986. Наразі постанова є чинною.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні шляхом виключення з їх мотивувальної частини висновку про пропущення позивачем строку звернення з позовом до суду; в іншій частині, а саме щодо такої підстави для відмови в задоволенні позову, як необґрунтованість заявлених позовних вимог, судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, змінивши оскаржені судові рішення шляхом виключення із їх мотивувальної частини висновків про пропущення позивачем строку звернення до суду.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року змінити шляхом виключення із мотивувальної частини цих судових рішень висновку про пропущення позивачем строку звернення з позовом до суду.

В іншій частині рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик