Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 400/829/17

провадження № 61-43481св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: орган опіки і піклування Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Петрівська районна державна адміністрація Петрівського району Кіровоградської області, Чечелівська сільська рада Петрівського району Кіровоградської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області в складі судді Шаєнко Ю. В. від 17 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області в складі колегії суддів: Єгорової С. М., Письменного О. А., Чельник О. І. від 24 липня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки і піклування Олександрійська районна державна адміністрація Кіровоградської області, Петрівська районна державна адміністрація Петрівського району Кіровоградської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком, за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в даний час проживає разом з ним та його батьками в с. Нова Прага, Олександрійського району, Кіровоградської області. Відповідач періодично забирала дитину до себе за місцем її проживання у с. Чечелівка, Петрівського району, Кіровоградської області, однак умов для належного проживання та виховання дитини за місцем проживання нею не створено, вона є багатодітною матір`ю, проживає з іншим чоловіком, з травня місяця цього року дитину зовсім не відвідувала. Позивач вважає, що він спроможний забезпечити дитину всім необхідним, створити умови для проживання та розвитку дитини, тому просить визначити місце проживання сина з ним, так як домовитися з відповідачем в добровільному порядку щодо визначення місця проживання дитини не вдається.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки і піклування Петрівська районна державна адміністрація Петрівського району Кіровоградської області, Чечелівська сільська рада Петрівського району Кіровоградської області про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю дитини ОСОБА_5 .

Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивувала тим, що вона та ОСОБА_1 у шлюбі не перебували, спільно не проживали, зустрічалися три місяці, мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 не бажав дитину та спочатку відмовився визнавати себе батьком, у зв`язку із чим вона записана одинокою матір`ю малолітнього ОСОБА_4 , відомості про батька у запис реєстрації про народження сина були внесені за її заявою. На початку 2017 року на підставі їх спільної заяви батьком сина записали ОСОБА_1 . У травні 2017 року за її місцем проживання вперше приїхав ОСОБА_1 зі своїми батьками, та обманом, без її згоди, змінили місце проживання дитини. У зв`язку із цим вона зверталася до Олександрійського відділення поліції та Петрівської районної адміністрації щодо повернення дитини до неї, однак допомоги не отримала. Її син фактично проживає з бабою та дідом, а батько дитини невідомо де, не приймає участі у вихованні дитини та не цікавиться його життям. Указувала, що вона створила всі необхідні умови для проживання та гармонійного розвитку дитини, окрім нього має ще трьох дітей, їх сім`я характеризується позитивно, у сина та вітчима склалися добрі стосунки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2018 року первісний позов залишено без задоволення. Зустрічний позов задоволено. Визначено місце проживання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, виходив із того, що батьки дитини фактично виконують обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, що передбачені статтею 150 СК України, але в інтересах дитини, суд вважав за необхідне визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю дитини - ОСОБА_6 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2018 року змінено. Викладено резолютивну частину рішення в такій редакції: позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити. Визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю дитини - ОСОБА_2 . У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, приймаючи постанову про зміну рішення суду першої інстанції, фактично погодився з висновками місцевого суду, зазначивши, що суд першої інстанції розглядаючи позов, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. Разом із тим, при визначенні місця дитини з матір`ю - ОСОБА_7 не враховано, що відповідач ОСОБА_6 після реєстрації шлюбу з грудня 2017 року змінила своє прізвище на « ОСОБА_2 », замінила паспорт, прізвище судом першої інстанції зазначено неправильно.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно встановлено фактичні обставини справи щодо того, що малолітній син постійно проживав з матір`ю, а з травня 2017 року батько забрав дитину і не повернув матері. Так, відповідно до довідки Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області від 03 травня 2018 року, яка є в матеріалах справи, видно, що дитина проживає в сім`ї батька, дідуся та бабусі з однорічного віку. Син ОСОБА_9 не бажає переїжджати до матері на постійне місце проживання. Судами попередніх інстанцій взагалі не враховані інтереси дитини та його бажання проживати разом із батьком.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року ОСОБА_10 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що не має жодних підстав для розлучення дитини з матір`ю.

Узагальнені доводи пояснень на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року Петрівська районна державна адміністрація Кіровоградської області подала до суду касаційної інстанції пояснення на вищевказану касаційну скаргу, у яких просить оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що первісні позовні вимоги є необґрунтованими, не вмотивованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У жовтні 2018 року Олександрійська районна державна адміністрація Кіровоградської області подала до суду касаційної інстанції пояснення на вищевказану касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити та скасувати оскаржувані судові рішення. Зазначає, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій справи про визначення місця проживання дитини судами не надана обґрунтована позиція щодо того чи не буде відокремлення дитини від батька, бабусі та дідуся таким, що суперечить безпосередньо правам та інтересам дитини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 400/829/17 з Петрівського районного суду Кіровоградської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 31 травня 2017 року Олександрійським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

З травня 2017 року дитина проживає в сім`ї ОСОБА_1

ОСОБА_1 та ОСОБА_7 характеризуються з позитивної сторони, що підтверджується довідками характеристиками, мають задовільні матеріальні та побутові умови, що підтверджується відповідними актами обстеження житлово-побутових умов.

Суд також установив, що ОСОБА_1 сам особисто не займається вихованням свого сина, передав це право своїм батькам - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , що підтверджується відповідним дорученням, та довідкою Новопразької ЛАЗПСМ від 31 травня 2017 року № 57, відповідно до якої бабуся ОСОБА_12 зверталася за допомогою з лікувальною і профілактичною метою з внуком ОСОБА_4

ОСОБА_1 визнав батьківство щодо малолітнього сина лише у квітні 2017 року.

Крім того, ОСОБА_1 та його батьки чинять перешкоди у спілкуванні малолітнього ОСОБА_4 з його матір`ю ОСОБА_7 , що підтверджується поясненнями вихователя Новопразького дошкільного навчального закладу «Рукавичка», який на даний час відвідує дитина, обманом залишили дитину на постійне проживання у своїй сім`ї, що стало приводом звернення позивача до правоохоронних органів та органів опіки і піклування.

Згідно висновку Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, як орган опіки і піклування про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06 листопада 2017 року, визначено доцільним вважати місце проживання дитини, разом з матір`ю - ОСОБА_6 .

Згідно висновку Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області, як орган опіки і піклування про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 10 травня 2018 року визначено доцільним вважати місце проживання дитини, разом з батьком - ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір, щодо місця проживання дитини, суди попередніх інстанцій виходили із того, що батьки дитини фактично в повній мірі виконують обов`язки щодо виховання та розвитку дитини передбачені статтею 150 СК України, але в інтересах дитини вважали за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 з матір`ю.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 162 СК України, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення і повернути її тому, з ким вона проживала.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Встановивши наявність однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання дитини, врахувавши висновок органу опіки та піклування Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, а також самовільні, без погодження з матір`ю, дії батька щодо визначення місця проживання дитини, дійшли обгрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із матірю ОСОБА_7 . Разом із тим, спір у вказаній справі фактично виник між матір`ю дитини ОСОБА_2 Та батьками ОСОБА_1 , оскільки останній відповідно до власноручно написаної розписки передав дитину на виховання своїм батькам.

Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращими інтересами дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком, є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини (на момент заслуховування її думки судом першої інстанції - 4 роки), тривалий час проживання з батьком, обмеження спілкування з матір`ю та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що повернення дитини за визначеним судом місцем проживання з матір`ю поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, з врахуванням того, що фактично вихованням дитини займаються батьки позивача, який передав їм дитину на виховання, враховуючи інтереси малолітньої дитини, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій вирішуючи спір в частині визначення місця проживання дитини у своїх висновках значною мірою керувалися принципом 6 Декларації прав дитини, при цьому не врахувавши, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не є нормативним документом обов`язкового характеру у правовій системі України, у той час як Конвенція про права дитини в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими), ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України. Зазначене не виплинуло на правильність висновків судів попередніх інстанцій, тому підстав для їх скасування чи зміни немає.

Доводи касаційної скарги не впливають на законність прийнятих судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2018 року, в частині що не змінена апеляційним судом, та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун