Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 369/7576/17

провадження № 61-44060св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_4 ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником - ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2018 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із квартири.

Позовна заява мотивована тим, що вона через свого представника ОСОБА_6 , як власник будинку АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 , як покупець уклали 04 листопада 2013 року попередній договір

купівлі-продажу квартири будівельний № 135 за вищевказаною адресою, яким погодили істотні умови, зокрема щодо ціни квартири та порядку і способу оплати. Так, відповідно до умов вказаного договору орієнтовна вартість квартири 629 463 грн 24 коп., що на день укладання договору становило 76 763,81 доларів США (відповідно до комерційного курсу продажу долару США у публічному акціонерному товаристві «Прайм-Банк» на дату укладання договору), які покупець сплачує продавцю до укладення договору, а саме, в строк не пізніше 04 листопада 2015 року.

Зазначала, що ОСОБА_3 порушив умови попереднього договору та порядок здійснення оплати і до цього часу не сплатив обумовленої вартості квартири. Крім того, порушено вимогу не здійснювати будь-які будівельні роботи, перепланування, ремонт тощо, до укладання основного договору, оскільки він проживає в цій квартирі.

10 липня 2017 року ОСОБА_3 було направлено повідомлення про розірвання попереднього договору та звільнення приміщення квартири.

Посилалась на те, що ОСОБА_3 не набув права власності на спірну квартиру, всупереч вимог законодавства самоправно зайняв квартиру та почав використовувати її для власних потреб.

Тому ОСОБА_4 просила суд усунути перешкоди в користуванні квартирою

АДРЕСА_2 , шляхом виселення ОСОБА_3 із спірної квартири, як такого, що безпідставно вселився та проживає на її жилій площі, без надання йому іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні майном ОСОБА_4 квартирою

АДРЕСА_2 шляхом виселення

ОСОБА_3 із квартири

АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 , будучи власником, не може користуватися квартирою, а відтак її порушені права підлягають захисту. Отже, користування спірною квартирою з боку

ОСОБА_3 згідно умов попереднього договору було правомірним

до 04 листопада 2015 року включно, після якого у зв`язку із неукладенням основного договору правовідносини сторін припинилися і відповідно припинилися правові підстави користування квартирою з боку ОСОБА_3 .

Таким чином ОСОБА_3 проживає у цій квартирі без достатніх правових підстав, оскільки зобов`язання за попереднім договором припинилися, позивач позбавлена можливості доступу до квартири, що у свою чергу порушує її права власника, які підлягають захисту шляхом усунення перешкоди в користуванні майном ОСОБА_4 квартирою

АДРЕСА_2 шляхом виселення

ОСОБА_3 з вказаної квартири.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з матеріалів справи вбачається, що сплачені відповідачем за договором грошові кошти останньому не повернуті. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що у спірній квартирі разом з відповідачем проживають інші члени його сім`ї: його дружина ОСОБА_7 та його діти ОСОБА_8 , 2012 року народження і ОСОБА_9 , 2014 року народження.

Крім того, судова колегія звернула увагу на те, що ЄСПЛ, розглядаючи справи вказує що втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві», тобто, воно має відповідати принципу пропорційності, яка у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами сторін. За таких обставин, судова колегія оцінюючи чи існує нагальна необхідність для застосування такого заходу, як виселення відповідача із спірної квартири, врахувала те, що позивачка є замовником об`єкта будівництва багатоквартирного будинку де знаходиться спірна квартира з метою їх продажу, тобто її право на житло не порушується, відповідач з метою отримання права власності на спірну квартиру вніс 85 % від вартості квартири, при цьому відповідач з дозволу продавця проживає в спірній квартирі разом із сім`єю і двома неповнолітніми дітьми, які у разі його виселення залишатимуться проживати в спірній квартирі разом із дружиною відповідача, іншого місця проживання вони не мають, взяті на облік за зазначеною адресою місця проживання, як особи переміщені з тимчасово окупованої території України.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважав, що таке втручання у право особи на житло не буде пропорційним переслідуваній легітимній меті, оскільки існують менш обтяжливі для прав і свобод відповідача заходи, зокрема вирішення пропозиції відповідача про мирне врегулювання взаєморозрахунків між сторонами. Крім того, право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя тому заходи, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2018 року, представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення із квартири призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке стосується прав та обов`язків третіх осіб без залучення їх до участі у справі. Висновок апеляційного суду про те, що право на житло позивача не було порушено, оскільки він там не проживає суперечить

статті 321 ЦК України та статті 41 Конституції України. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що у відповідача є зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_3 .

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 листопада 2013 року між ОСОБА_4 (від імені якої діяв

ОСОБА_6 ) та ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець та покупець, за умови належного виконання покупцем зобов`язань, встановлених цим договором, зобов`язуються у майбутньому та на визначених цим договором умовах укласти і належним чином оформити в строк (термін) не пізніше

04 листопада 2015 року включно, й формі, яка встановлена чинним в Україні законодавством, договір купівлі-продажу квартири - основний договір. Предметом основного договору є продаж продавцем покупцю двокімнатної квартири, будівельний номер 135, що буде розташована на першому поверсі, в житловому 10-поверховому багатоквартирному будинку номер АДРЕСА_1 (а. с. 5-11).

Згідно пункту 2.1. попереднього договору визначено, що укладаючи цей договір сторони домовились, що покупець в підтвердження власного наміру щодо укладання основного договору, та з метою забезпечення зобов`язань, передбачених цим договором, передав продавцю авансовий платіж у розмірі 431 320 грн, що на день укладання договору становить

52 600 доларів США. Орієнтовна вартість квартири на день укладання цього договору становить 629 463 грн 24 коп., що на день укладання договору становить 76 763, 81 доларів США. Залишкову частину орієнтовної вартості квартири, яка складає 198 143 грн 24 коп. що на день укладання договору становить 24 163, 81 доларів США, покупець зобов`язується сплатити продавцю не пізніше 04 листопада 2015 року.

У подальшому 12 лютого 2014 року, 28 травня 2014 року, згідно актів приймання грошових коштів по передньому договору, ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 кошти в сумі 27 070 грн 05 коп., що еквівалентно

3 045 доларів США та 34 500 грн, що еквівалентно

3 000 доларів США (а. с. 12,13).

Сертифікатом за № 165132620189 від 19 вересня 2013 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінченого будівництвом багатоквартирного будинку номер АДРЕСА_1 та підтвердила готовність до експлуатації. Замовником об`єкта є позивачка ОСОБА_4 (а. с. 14).

ТОВ «БК» Сімплекс-Сіті» на замовлення ОСОБА_4 09 серпня 2013 року виготовив технічний паспорт на квартиру

АДРЕСА_2 (а. с.15-16).

Відповідно до умов публічного договору оферти розміщенному на офіційному сайті в мережі Інтернет за web-адресою https://www.sofiya.ua/kvartiry-pod-kievom, у якому зазначено умови придбання товару за 100 % розрахунком або у розстрочку - внесенням 65 % вартості квартири, а також умови отримання ключів та вселення покупця до квартири, з яких: внесення 65 % вартості квартири та укладення договору з ПП «Житлосервіс» для підключення води, газу та електрики є умовами для вселення (а. с. 135).

Згідно акта прийому-передачі приміщення, спірна квартира була передана ОСОБА_3 (а. с. 22).

02 грудня 2013 року ОСОБА_3 уклав з ПП «Житлосервіс «Софіївка» договір № 28/135 від 02 грудня 2013 року про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а. с. 19-21).

Згідно довідки Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 5021 від 26 липня 2017 року та акта депутата від 26 липня 2017 року у спірній квартирі за адресою АДРЕСА_4 проживають: ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_7 та його діти ОСОБА_8 , 2012 року народження і ОСОБА_9 , 2014 року народження (а. с. 99, 100).

ОСОБА_7 та неповнолітні діти взяті на облік за зазначеною адресою місця проживання, як особи переміщені з тимчасово окупованої території України (а. с. 98).

10 липня 2017 року ОСОБА_3 представником ОСОБА_4 було надіслано повідомлення про розірвання попереднього договору у зв`язку з несплатою ним залишкової вартості квартири та звільнення приміщення квартири (а. с. 24).

ОСОБА_3 13 жовтня 2017 року звернувся до ОСОБА_4 з пропозицією щодо мирного врегулювання взаєморозрахунків та оформлення права власності на квартиру. Таке ж звернення було направлено ОСОБА_3 ще 07 жовтня 2015 року, на яке не надано відповіді (а. с. 73-76).

У подальшому представник ОСОБА_4 своїм листом від 31 жовтня

2017 року запропонував ОСОБА_3 терміново сплатити заборгованість, визначивши, що ним за попереднім договором сплачено 492 890 грн, що еквівалентно 58 645 доларів США, сума заборгованості складає 485 929 грн, що еквівалентно 18 118,16 доларів США (а. с. 91).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 , подана представником - ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ, розглядаючи справи, вказує що втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві», тобто, воно має відповідати принципу пропорційності, яка у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами сторін.

Пошук такого балансу передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла та до сімейного життя несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя тому заходи спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02,

§ 60-63).

Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» («Beyeler v Italy»), заява № 33202/96, § 110).

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до висновку про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, на підставі належно оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спірній квартирі разом з відповідачем проживають інші члени його сім`ї: його дружина ОСОБА_7 та його діти ОСОБА_8 , 2012 року народження і ОСОБА_9 , 2014 року народження. Суд апеляційної інстанції правильно оцінив, чи існує нагальна необхідність для застосування такого заходу, як виселення відповідача із спірної квартири, оскільки позивачка є замовником об`єкта будівництва багатоквартирного будинку де знаходиться спірна квартира з метою їх продажу, тобто її право на житло не порушується, відповідач з метою отримання права власності на спірну квартиру вніс 85 % від вартості квартири, при цьому відповідач з дозволу продавця проживає в спірній квартирі разом із сім`єю і двома неповнолітніми дітьми, які у разі його виселення залишатимуться проживати в спірній квартирі разом із дружиною відповідача, іншого місця проживання вони мають, взяті на облік за зазначеною адресою місця проживання, як особи, переміщені з тимчасово окупованої території України.

Таким чином суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що таке втручання у право особи на житло не буде пропорційним переслідуваній легітимній меті, оскільки існують менш обтяжливі для прав і свобод відповідача заходи, зокрема вирішення пропозиції відповідача про мирне врегулювання взаєморозрахунків між сторонами. Крім того, право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя тому заходи спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Доводи касаційної скарги були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, і на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович