Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 754/4816/16-ц

Номер провадження 22-ц/824/11285/2019

Головуючий у суді першої інстанції О.В. Лісовська

Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач

27 листопада 2019 року місто Київ

Номер справи 754/4816/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Матвієнко Ю.О., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Горак Ю.М.

учасники справи:

заявник ОСОБА_1

заінтересована особа ОСОБА_2

особа, яка подала

апеляційну скаргу ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_7

на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року, ухвалене у складі судді Лісовської О.В. в приміщенні Деснянського районного суду міста Києва, інформація про дату складання повного рішення відсутня, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА _1 у квітні 2016 року звернулась до суду із заявою, заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Заявник зазначила, що вона з ОСОБА_2 у період з 29.01.1981 по 29.03.2001 перебувала у зареєстрованому шлюбі, вони мають двох спільних повнолітніх дітей. Після розірвання шлюбу вони продовжили спільне проживання в одній квартирі, що належить їй на праві власності. Певний час вони жили як співмешканці, а перебування ОСОБА_2 в квартирі було періодичним. Починаючи з 2002 року їхні відносини з ОСОБА_2 знову набули характеру сімейних відносин. Оскільки вона з вказаного періоду не працювала, то взяла на себе весь домашній клопіт, в тому числі той, що стосувався особисто ОСОБА_2 , а він в свою чергу забезпечував родину фінансово та приймав участь в облаштування побуту. Також, ОСОБА_1 вказувала на те, що серед суттєвих витрат, що нею та ОСОБА_2 було здійснено спільно, стало будівництво у 2004 році будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок був оформлений на ОСОБА_2 , хоча вона безпосередньо брала участь в погодженні його проекту, узгодженні матеріалів, які були використані при будівництві, контролю за ходом будівельних робіт.

В травні 2008 року ОСОБА_2 повідомив їй про свої стосунки з іншою жінкою, а тому вона не вбачала подальшого сенсу продовжувати відносини з ним та припинила з ним спільне проживання.

Заявник вказала, що вона змушена була звернутись до суду і заявою про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу у період з 2003 року по травень 2008 року, встановлення даного факту їй необхідно для узаконення її майнових прав та інтересів, встановлення спільної сумісної власності на нерухоме майно, що було набуто під час її проживання із ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без шлюбу.

Рішенням Деснянського районного суд міста Києва від 26 квітня 2016 року заяву задоволено, встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 2003 року по травень 2008 року включно.

Після ознайомленням із даним рішенням в порядку, передбаченому ст.9 Закону України «Про доступ до судових рішень», ОСОБА_7 , яка не брала участі у даній справі, подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року скасувати, а заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про її права свободи та інтереси щодо її спільного з ОСОБА_2 майна, з приводу якого між ними виник спір, який вирішується в судовому порядку. Апелянт вказала на те, що рішення суду ухвалено з істотними порушенням норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не в повній мірі були встановлені фактичні обставини справи. Зокрема, не враховано, що метою встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_2 стане подальше визнання за заявником майнових прав та інтересів на спільну сумісну власність - житловий будинок, що розташований за адресою - Київська обл., Васильківський р- н, с . Іванковичі , який станом на час звернення останньої до суд було вже відчужено ОСОБА_2 на користь третіх осіб, що в свою чергу свідчить про існування спору про право із цими особами, що за правилами цивільного процесуального законодавства є неприпустимим. При цьому, як було вказано заявником в апеляційній скарзі, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2015 року було відкрито провадження у справі №362/7078/15-ц за її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про встановлення факту, що має юридичне значення, поділ спільного майна подружжя, витребування майна, де однією з позовних вимог ОСОБА_7 є вимога про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_2 з 20.10.1997 року до реєстрації шлюбу 03.06.2008 року та про визнання вказаного вище будинку спільною сумісною власністю, витребування його 1/2 частки від останнього покупця. ОСОБА_2 приховав від неї факт ухвалення Деснянським районним судом міста Києва у даній справі судового рішення, яким вирішено питання про її права та інтереси щодо майна придбаного нею разом з ОСОБА_2 під час їхнього проживання як чоловіка та жінки без шлюбу, тому вона оскаржує дане рішення суду в апеляційному порядку.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_7 та її представник - адвокат Новак Н.Ю. підтримали викладені в апеляційній скарзі доводи та просили суд про її задоволення.

Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Олефіренко М.Й. у судовому засіданні проти доводів апелянта заперечував та просив колегію суддів відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване, пославшись на обставини, що викладені у відзиві. Також зазначив суду про те, що подана ОСОБА_1 в порядку окремого провадження заява про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу жодним чином не порушує права апелянта ОСОБА_7 , оскільки заявник не претендує і ніколи не претендувала на будинок, що розташований в с.Іванковичі. Більше того, на момент звернення до суду із цією заявою вона загалом пропустила позовну давність для висунення вимог про поділ майна, у зв`язку із чим викладені в апеляційній скарзі доводи не відповідають дійсності і нічим не підтверджуються.

Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник - адвокат Климюк В.Ю. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також заперечували проти доводів апелянта та просили суд відмовити у задоволені поданої ОСОБА_7 апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві. Пояснили, що заявником в апеляційній скарзі не доведені обставини того, що під час розгляду судом даної справи у порядку окремого провадження між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існував спір про право. При цьому, у своїй заяві про встановлення факту заявник не зазначала про намір претендувати на будинок, як на спільну сумісну власність, а зазначала лише, що дану заяву було подано до суду задля вирішення питання узаконення її майнових інтересів та встановлення спільної сумісної власності на нерухоме майно, що було набуто під час спільного проживання однією сім`єю без конкретизації переліку такого майна.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З апеляційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року звернулася особа, яка не брала участі у справі, однак наділена правом апеляційного оскарження згідно з положеннями частини першої статті 352 ЦПК України, а також положень статті 129 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2017 року в справі №11-рп/2007 щодо визначення меж реалізації права особи на судовий захист шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій, на перегляд рішень в апеляційному та касаційному порядку, як гарантію відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, правової позиції Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-885цс15.

Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши наявність у особи, якою подано апеляційну скаргу права апеляційного оскарження вищевказаного судового рішення, а також обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частин першої та другої статті 234 ЦПК України, у редакції чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення, було визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої та третьої статті 235 ЦПК України у редакції, яка діяла на момент розгляду справи місцем судом, передбачалося, що з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Згідно з вимогами частини першої статті 259 ЦПК України, у редакції чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Статтею 258 ЦПК у редакції, яка дія на момент звернення заявника до суду із заявою у даній справі, передбачалось, що серед іншого, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення обов`язково зазначається мета встановлення такого факту та причина неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.

Таким чином, у заяві обов`язково повинно бути зазначено для якої мети заявникові потрібно встановити даний факт, оскільки суд не може встановлювати юридичні факти лише заради їх встановлення.

Так, звертаючись до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу заявник посилалася на те, що починаючи з 2002 року її відносини з ОСОБА_2 набули характеру сімейних, вони разом проживали, вели спільне господарство. При цьому, заявник зазначала у своїй заяві, що серед суттєвих витрат, які були ними здійснені стало будівництво у 2004 році будинку по АДРЕСА_1 . Крім того, заявник послалась на те, що вона встановлює факт її спільного проживання з ОСОБА_2 з метою узаконення її майнових прав і інтересів, встановлення спільної сумісної власності на нерухоме майно, що було набуто під час їхнього проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу.

Задовольняючи заяву про встановлення даного факту, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 довела належними доказами факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без шлюбу у період з 2003 року по травень 2008 року включно. Отже, вбачав за можливим встановлення даного факту в порядку окремого провадження.

Однак, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 29.01.1981 зареєстрували шлюб, про що Центральним палацом одруження м.Києва в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу було здійснено запис під №371 (а.с.4, т.1).

Згідно наявної в матеріалах копії свідоцтва про розірвання шлюбу 29.03.2001 укладений між заявником та заінтересованою особою шлюб було розірвано (а.с.5, т.1).

Як було встановлено судом першої інстанції під час розгляду даної справи, факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідно було заявнику для вирішення питання узаконення її майнових прав та інтересів, встановлення спільної сумісної власності на нерухоме майно, що було набуто під час їх спільного із ОСОБА_2 проживанням однією сім`єю без шлюбу.

При цьому, заявник у поданій до суду заяві вказувала, що серед витрат, що були здійснені нею спільно із ОСОБА_2 стало спільне будівництво у 2004 році будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Також, заявляла про те що хоча вказаний будинок був оформлений на ОСОБА_2 , вона сама безпосередньо брала участь в погодженні його проекту, узгодженні будівельних матеріалів, які використовувалися у будівництві, користувалась будинком разом з ОСОБА_2 .

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року, за поданою ОСОБА_7 апеляційною скарго вбачається, що остання посилається на наявність між нею та ОСОБА_2 спору про поділ спільного майна подружжя.

Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію шлюбу, 03.06.2008 між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , який виступив заінтересованою особою у даній справі, було зареєстровано шлюб (а.с.158, т.1).

Апелянт ОСОБА_7 та ОСОБА_2 мають трьох спільних неповнолітній дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.105-107, т.1). Тобто, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 народились до реєстрації шлюбу їх батьків.

Відповідно до наданої копії рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2018 року ОСОБА_7 було відмовлено у задоволенні пред`явленого до ОСОБА_2 позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном та його поділ, а також позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про визнання договору недійсним та витребування майна з незаконного володіння.

Згідно викладу описової частини вищевказаного судового рішення, предметом судового розгляду у справі №362/7078/15-ц, зокрема, виступали позовні вимоги ОСОБА_7 про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_2 з 20.10.1997 року та визнання спільним майном подружжя житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , визнання недійсним договору з його продажу та витребування з незаконного володіння 1/2 частини спірного будинку (а.с.223-231, т.2).

Провадження у зазначеній цивільній справі було відкрито 17 листопада 2015 року (а.с.91, т.1).

Постановою Апеляційного суду Київської області від 04 липня 2018 року вказане вище рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області було залишено без змін (а.с.232-248, т.2). Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, у своєму рішенні послався на обставини встановлені рішенням Деснянського районного суду від 26.04.2016 року у даній справі, а саме на те, що ОСОБА_2 з 2003 року по травень 2008 року проживав однією сім`єю з ОСОБА_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно наданої суду витягу з офіційного веб-сайту Єдиного державного реєстру судових рішень образу електронного примірника ухвали Верховного Суду від 13 серпня 2018 року у справі №362/7078/15-ц було відкрито касаційне провадження (а.с.249, т.2).

Таким чином, з наданих в суді апеляційної інстанції особою, яка не брала участі у даній справі, доказів вбачається, що до звернення ОСОБА_1 до суду із даною заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а також до ухвалення судового рішення за наслідками її розгляду, було відкрито провадження у іншій судовій справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про поділ майна, встановлення факту проживання однією сім`єю за той самий проміжок часу, який був заявлений ОСОБА_1 у даній справі, тобто з 2003 року по травень 2008 року, а також заявлено позовну вимогу про поділ нерухомого майна, яке за посиланнями ОСОБА_1 було придбано за спільні з ОСОБА_2 кошти.

Відтак, колегія суддів дійшла переконливого висновку про те, що між ОСОБА_2 та особою, якою подано апеляційну скаргу - ОСОБА_7 , виник спір щодо проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у певний період та щодо поділу майна придбаного у зазначений період. При цьому, колегія суддів вбачає з наданих доказів наявність між вказаними вище особами спору щодо поділу нерухомого майна, що також підтверджується зазначеною ОСОБА_1 у поданій заяві метою встановлення такого факту, відповідно до якої остання мала намір вирішити у майбутньому спір про поділ сумісно нажитого із заінтересованою особою майна.

Відповідно до частини четвертої статті 256 ЦПК України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення у даній справі, було визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Аналогічні положення містяться й у чинній редакції Цивільного процесуального кодексу України, а саме у частині четвертій статті 315 ЦПК України.

Отже, враховуючи, що у даній справі виник спір про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження, колегія суддів приходить до висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення без розгляду у відповідності до вимог частини четвертої статті 315 ЦПК України.

ОСОБА_7 не була залучена заявником до участі у даній справі, а тому суд дійшов висновку про те, що спору про право не існує та розглянув заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення в порядку окремого провадження.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що заявник не позбавлена права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 підлягають стягненню понесені судові витрати за сплату судового збору при поданні апеляційної скарги у сумі 352 грн.

Керуючись ст.ст. 315, 352, 367, 368, п.4 ч.1 ст. 374, ст.ст. 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу залишити без розгляду.

Роз`яснити ОСОБА_1 право подати позов на загальних підставах.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 352 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 04.12.2019.

Судді:

Л.Д. Поливач

Ю.О. Матвієнко

О.І. Шкоріна