ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/556/19 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Василенка Я.М.,

Кузьменко В.В.,

за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хьорман - УА» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хьорман-УА» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 27.09.2018 № 0029221401, згідно з яким підприємству зменшено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 42896362,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № 0029221401 від 27.09.2018, яким ТОВ «Хьорман-УА» зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 42896 362,00грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю доповідача, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хьорман-УА» зареєстроване, як юридична особа з 21.07.1999.

На підставі направлень від 25.07.2018 № 3305, 3306, 3307, 3308, 3309, 3310, 3311, виданих ГУ ДФС у Київській області, посадовими особами відповідно до п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2018 рік, на підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 05.07.208 № 1403, проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Хьорман-УА» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки (додаток 1 до акта перевірки, який є його невід`ємною частиною).

За результатами здійснення перевірки, контролюючим органом складено акт № 709/10-36-14-01/30473363 від 21.08.2018, згідно висновків якого встановлено порушення:

- п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 34 ПК України: встановлено завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування на загальну суму 49782308 грн., а саме за 2015 рік на 42896362 грн., за І квартал 2016 року на 42896362 грн., за півріччя 2016 року на 42896362 грн., за 9 місяців 2016 року на 42896362 грн., за рік 2016 на 42896362 грн., за І квартал 2017 року на 42896362 грн., за півріччя 2017 року на 42896362 грн., за 9 місяців 2017 року на 42896362 грн., за рік 2017 на 42896362 грн., за І квартал 2018 року на 42896362 грн.;

- п. 198.3, п. 198.5 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 364464 грн., а саме по періодам: за квітень 2016 року на суму 94895 грн., травень 2016 року на суму 36991 грн., грудень 2016 року на суму 108963 грн., за січень 2018 року на суму 91916 грн., за лютий 2018 року на суму 31699 грн. та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 30676 грн. у тому числі за березень 2018 року у сумі 30676 грн.;

- п. п.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2015-2018 роки в розмірі 335842,68 грн.;

- п. п. 1.4 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ, п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору за 2015-2018 роки в розмірі 29635,47 грн.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивачем подані заперечення № 14/09/2018 від 14.09.2018, за результатами розгляду яких, листом «Про результати розгляду заперечення», Головне управління ДФС у Київській області повідомило заявнику про залишення заперечень без задоволення, а висновок акта перевірки № 709/10-36-14-01/30473363 від 21.08.2018 без змін.

Так, на підставі акта перевірки № 709/10-36-14-01/30473363 від 21.08.2018, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 28.09.2018 № 0017301304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені - 37044,33 грн.; від 28.09.2018 № 0017291304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 455580,00 грн.; від 27.09.2018 № 0029251401; від 27.09.2018 № 0029241401; від 27.09.2018 № 0029221401.

Не погоджуючись із прийнятими за результатами перевірочних заходів, податковими повідомленнями-рішеннями № 0017301304, № 0017291304, № 0029251401, № 0029241401, № 0029221401 від 30.11.2018, позивач звернувся зі скаргою від 11.10.2018 № 11/10/2018 до Державної фіскальної служби України.

За результатом розгляду вищезазначеної скарги, Державною фіскальною службою України прийнято рішення про результати розгляду скарги від 10.12.2018 № 39866/6/99-99-11-04-01-25, яким скаргу позивача частково задоволено та скасовано податкові повідомлення - рішення № 0029251401, № 0029241401, № 0017301304, № 0017291304, залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0029221401.

Перевіркою встановлено, що між Фірмою «Hormann KG VKG» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хьорман-УА» (покупець) укладено контракт № 1-07 від 20.04.2007 за умовами якого продавець продає, а покупець купує продукцію фірми «Хьорман КГ ФКГ», згідно рахунків-фактур та специфікацій, які є доповненням до даного контракту та складають його невід`ємну частину.

Відповідно до п. 7.1 контракту № 1-07 від 20.04.2007, покупець здійснює оплату протягом 270 банківських днів після отримання та прийому товару.

Згідно п. 7.2 контракту, оплата товару здійснюється після отримання рахунку-фактури і товарно-транспортної накладної (CMR).

У подальшому, між Фірмою «Hormann KG VKG» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хьорман-УА» (покупець) укладено додаткову угоду № 14 від 17.11.2015, якою внесено до статті 7 контракту зміни, а саме: «Покупець здійснює оплату протягом 1350 банківських днів після отримання та прийому товару».

Станом на 01.01.2015, за підприємством обліковувалася кредиторська заборгованість в сумі 5222782,08 євро (еквівалент - 100449287,25грн.), що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 632.

Вважаючи, що проведена податковим органом планова виїзна перевірка, за результатами якої складено акт, висновки якого про порушення вимог податкового та іншого законодавства є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв`язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів, у зв`язку із чим, податкове повідомлення-рішення від 27.09.2018 № 0029221401 є протиправним та підлягає скасуванню, товариство звернулось до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з наступного:

- для відображення в балансі довгострокових зобов`язань за їх теперішньою вартістю останні мають відповідати наступним критеріям: 1) зобов`язання мають бути довгостроковими; 2) на такі зобов`язання мають нараховуватися відсотки. При цьому, зі змісту п. 10 П(С)БО 11 слідує, що ці дві умови мають існувати одночасно, а у даному випадку, договором нарахування відсотків не передбачено;

- зобов`язання позивача за імпортним контрактом № 1-07 від 20.04.2007 на постачання товару, укладеного з Hormann KG VKG, є фінансовим інструментом, а саме іншим фінансовим зобов`язанням; контролюючим органом безпідставно застосовано до фінансового інструменту позивача, яким в даному випадку є фінансові зобов`язання, положення (стандарти) ведення бухгалтерського обліку які застосовуються до фінансових активів підприємства. Позаяк, «зобов`язання» та «активи» є діаметрально протилежними поняттями за своїм визначенням;

- застосування національних стандартів не дозволяє застосування міжнародних стандартів у разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах. У зв`язку з тим, що позивач застосовує національні стандарти бухгалтерського обліку, посилання контролюючого органу на міжнародні стандарти є протиправним та не відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

- відсутні підстави для застосування методики визначення амортизованої собівартості фінансової інвестиції, яка є фінансовим інструментом та згідно наведеної класифікації входить до групи фінансових активів, до такого фінансового інструменту, як фінансове зобов`язання;

- контролюючим органом не надано належних, допустимих та достатніх доказів у їх сукупності, про те, що застосування до спірних відносин міжнародних стандартів фінансової звітності є обов`язковим. Матеріали справи також не містять доказів, які б свідчили про те, що згідно актів регулювання внутрішньої організації бухгалтерського обліку та облікової політики ТОВ «Хьорман УА» визначило за доцільне застосування міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до приписів п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до визначень, які містяться в ст. 1 вказаного Закону, національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі - це нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності для розпорядників бюджетних коштів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, розроблений на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку для державного сектору та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов`язання та її розкриття у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20.

Відповідно до п. 4 П(С)БО 11, поточні зобов`язання - це зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Водночас, довгостроковими зобов`язаннями є всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями.

Згідно з п.5 П (С) БО 11, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

За приписами п. 6 П(С)БО 11, з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Відповідно до п. 7 П(С)БО 11, до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.

Згідно з п. 10 П(С)БО 11, довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що в імпортному контракті № 1-07 від 20.04.2007 на постачання товару, укладеного позивачем з Hormann KG VKG, та в додатковій угоді № 14 до нього від 17.11.2015, передбачено відтермінування розрахунків за поставлений товар на 1350 днів, при цьому, нарахування відсотків не передбачено. Тобто, відсутня одна з умов відображення довгострокових зобов`язань в балансі за їх теперішньою вартістю - нарахування відсотків на такі зобов`язання.

Так, для відображення в балансі довгострокових зобов`язань за їх теперішньою вартістю останні мають відповідати наступним критеріям: зобов`язання мають бути довгостроковими; на такі зобов`язання мають нараховуватися відсотки. При цьому, зі змісту п. 10 П(С)БО 11, слідує, що ці дві умови мають існувати одночасно.

Зазначене свідчить про те, що, в даному випадку, підстави для відображення товариством довгострокової заборгованості перед Hormann KG VKG за теперішньою вартістю за правилами П(С)БО 11 відсутні.

Згідно із класифікацією фінансових інструментів в бухгалтерському обліку останні, згідно з п. 5 П(С)БО 13, поділяються на: фінансові активи, фінансові зобов`язання, інструменти власного капіталу і похідні фінансові інструменти.

Відповідно до п. 6 П(С)БО 13, фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи. Водночас, відповідно до п. 7 П(С)БО фінансові зобов`язання включають: фінансові зобов`язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов`язання.

Згідно з пунктом 10 П(С)БО 13, фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Відповідно до п. 4 П(С)БО 13, фінансовий інструмент - це контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов`язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Згідно з п. 1 П(С)БО 13, фінансовий актив - це грошові кошти та їх еквіваленти; контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; інструмент власного капіталу іншого підприємства, натомість фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Отже, суд першої інстанції цілком обгрунтовано вказав на те, що за наведеною класифікацією зобов`язання позивача за імпортним контрактом № 1-07 від 20.04.2007 на постачання товару, укладеного з Hormann KG VKG, є фінансовим інструментом, а саме іншим фінансовим зобов`язанням.

Так, пунктом 29 П(С)БО 13, визначено, що фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

У пункті 31 П(С)БО 13, зазначено, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Таким чином, порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов`язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено у П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання або посилань на таке визначення в інших нормативно-правових актах.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - це нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

Тобто, визначення національних стандартів не дозволяє застосувати міжнародні стандарти обліку у разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах.

При цьому, згідно приписів ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства та визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов`язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Згідно акта перевірки № 709/10-36-14-01/30473363 від 21.08.2018, згідно наказу «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику» № 1к від 01.01.2004, для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності позивач використовує Національні Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку. Доказів які б свідчили про те, що в разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах підприємство зобов`язано використовувати міжнародні стандарти обліку матеріали справи не містять, що і було досліджено судом першої інстанції під час розгляду справи.

Тож, оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не надані будь-які роз`яснення або практика такого визначення, підприємство не зобов`язане визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно, а ДФС не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо такої методики поза межами норм чинного законодавства, а тому, посилання контролюючого органу на міжнародні стандарти у разі, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами є неправомірним та не відповідають положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що оскільки висновки акта перевірки про завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування на загальну суму 49782308,00грн. спростовуються нормами чинного законодавства та матеріалами справи, такі висновки про порушення позивачем норм п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України є необгрунтованими.

Крім того, судом правильно звернуто увагу на те, що в акті перевірки відповідачем неправильно наведено зміст та застосовано п. 30 П(С)БО 13. Так, в акті перевірки в абз. 5 на сторінці 7 вказано, що «на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за їх справедливою вартістю». Натомість, в самому п. 30 П(С)БО 13, затвердежному наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559, передбачено, що «на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю». Отже, за справедливою вартістю мають оцінюватися фінансові активи підприємства, натомість, фінансові зобов`язання, відповідно до п. 30 П(С)БО 13, оцінюються за амортизованою собівартістю.

У свою чергу, згідно положень ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», зобов`язання - це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди, а активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Зазначене, в сукупності, дає підстави дійти висновку про те, що контролюючим органом безпідставно застосовано до фінансового інструменту позивача, яким в даному випадку є фінансові зобов`язання, положення (стандарти) ведення бухгалтерського обліку які застосовуються до фінансових активів підприємства, оскільки поняття «зобов`язання» та «активи» є різними за своїм визначенням.

Крім того, варто врахувати й таке.

Відповідно до п. 1 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 № 91, останнє визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції, операції із спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності.

Згідно з п. 5 П(С)БО 13, фінансові інструменти в бухгалтерському обліку поділяються на фінансові активи, фінансові зобов`язання, інструменти власного капіталу і похідні фінансові інструменти.

Відповідно до п. 6 П(С)БО 13, фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи. Водночас, відповідно до п. 7 П(С)БО фінансові зобов`язання включають фінансові зобов`язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов`язання.

За змістом визначень, що містяться в п. 1 П(С)БО 13, фінансовий актив - це грошові кошти та їх еквіваленти; контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; інструмент власного капіталу іншого підприємства, натомість фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Згідно умов імпортного контракту № 1-07 від 20.04.2007 на постачання товару, укладеного з Hormann KG VKG, позивач зобов`язаний оплатити товар, тобто, передати грошові кошти контрагенту за отриманий товар, а відтак, фінансовим інструментом позивача є фінансове зобов`язання, а не фінансова інвестиція, яка відповідно до класифікації фінансових інструментів належить до фінансових активів, що вказує на те, що відсутні підстави для застосування методики визначення амортизованої собівартості фінансової інвестиції, яка є фінансовим інструментом та згідно наведеної вище класифікації входить до групи фінансових активів, до такого фінансового інструменту, як фінансове зобов`язання.

Разом із тим, позивач при веденні бухгалтерського обліку та при складанні фінансової звітності застосовує виключно національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Застосування національних стандартів не дозволяє застосування міжнародних стандартів у разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах. У зв`язку з тим, що позивач застосовує національні стандарти бухгалтерського обліку, посилання контролюючого органу на міжнародні стандарти є протиправним та не відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідком перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а його вимоги такими, що підлягають задоволенню. У свою чергу, суд апеляційної інстанції констатує, що відповідачем належним чином не доведена правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Варто зазначити, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить саме від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.

Проте, колегія суддів вважає, що Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області в апеляційній скарзі обмежилось лише посиланням на обставини, що викладені в акті перевірки, проте не зазначило та, відповідно, не обгрунтувало, у чому саме полягає неправильне застосування (порушення) судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко

Повний текст постанови складено 04.12.2019.